Рішення № 82969554, 02.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2019Справа № 910/4603/19За позовом Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна»

до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк»

За участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Океан-сталеві конструкції»

про визнання бездіяльності протиправною, стягнення 301 636, 49 грн.

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Бородиня В.В.

Представники сторін:

від позивача: Корнілов О.О.

від відповідача: Коворотний М.А.

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання протиправною бездіяльності Акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» щодо неповернення помилково зарахованих коштів та зобов`язання повернути грошові кошти в сумі 301 636,49 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що Приватне акціонерне товариство «ВФ Україна» помилково перерахувало на вже закритий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Океан-сталеві конструкції» в Акціонерному товаристві «ВТБ БАНК» грошові кошти до запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «ВТБ БАНК», а отже, в силу вимог законодавства, вказані грошові кошти мали бути повернуті Акціонерним товариством «ВТБ БАНК» не пізніше четвертого робочого дня з дня отримання коштів, тобто, до запровадження тимчасової адміністрації. Проте, в порушення вимог законодавства України, грошові кошти в сумі 301 636,49 грн. у встановлені строки повернуто не було, що в свою чергу підтверджує те, що майно (грошові кошти), яке належить що Приватному акціонерному товариству «ВФ Україна», було набуте та продовжує зберігатися Акціонерним товариством «ВТБ БАНК» без достатньої правової підстави.

Ухвалою від 15.04.2019р. судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 17.05.2019р. Одночасно, вказаною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Океан-сталеві конструкції».

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки з 19.12.2018р. Акціонерне товариство «ВТБ Банк» знаходиться в процесі ліквідації, а отже, задоволення всіх кредиторських вимог здійснюється у передбаченому вказаним нормативно-правовим актом порядку в межах ліквідаційної процедури.

17.05.2019р. судом було відкладено підготовче засідання на 05.06.2019р.

У судовому засіданні 05.06.2019р. судом було розглянуто та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, яке надійшло до суду 05.06.2019р. При цьому, суд виходив з того, що визначення за якими правилами позовного провадження (спрощеного чи загального) буде розглядатись справа здійснюється на стадії відкриття провадження, про що зазначається в ухвалі про відкриття провадження згідно приписів ч.2 ст.176 Господарського процесуального кодексу України.

05.06.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 02.07.2019р.

Представник позивача у судовому засіданні 02.07.2019р. надав усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.

Представник третьої особи у судове засідання 02.07.2019р. не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Наразі, з огляду на неявку вказаного учасника судового процесу, суд зазначає наступне.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Отже, за висновками суду, неявка третьої особи не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 02.07.2019р.

В судовому засіданні 02.07.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

08.11.2018р. Приватним акціонерним товариством «ВФ Україна» платіжним дорученням №10228525 було перераховано платіж в сумі 301 636,49 грн. на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Океан-сталеві конструкції» № НОМЕР_1 у Акціонерному товаристві «ВТБ Банк» з призначенням платежу «оплата за роботи №11084 д.МТS/OSC-2015, KIE KIE SHM, рах.2207 25.10.2018 в тому числі ПДВ 50 272, 75».

Проте, грошові кошти на рахунок одержувача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Океан-сталеві конструкції» зараховано не було, оскільки вказаний рахунок було закрито 22.06.2016р.

03.12.2018р. позивач звернувся до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» з вимогою №ООТ-РД-18-14515 від 29.11.2018р. про повернення помилково перерахованих грошових коштів.

Листом №7805/1-2від 04.12.2018р. відповідачем було відмовлено позивачу у задоволенні вимоги, з огляду на введення в Акціонерному товаристві «ВТБ Банк» тимчасової адміністрації та відсутність підстав для задоволення кредиторських вимог поза межами процедури виведення банку з ринку.

Наразі, за твердженнями позивача, з огляду на приписи Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» та Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні, у Акціонерного товариства «ВТБ Банк» виник обов`язок з повернення грошових коштів, які не було зараховано на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Океан-сталеві конструкції» через його закриття, який виконано не було, що вказує на безпідставне збереження відповідачем грошових коштів та неправомірність дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Океан-сталеві конструкції» в частині неповернення помилково зарахованих коштів.

Як вказувалось вище, відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», оскільки з 19.12.2018р. Акціонерне товариство «ВТБ Банк» знаходиться в процесі ліквідації, а отже, задоволення всіх кредиторських вимог здійснюється у передбаченому вказаним нормативно-правовим актом порядку в межах ліквідаційної процедури.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд дійшов висновку, що позов Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» не підлягає задоволенню. При цьому, суд виходить з наступного.

Загальні засади функціонування платіжних систем і систем розрахунків в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів у межах України, відповідальність суб`єктів переказу, а також визначає загальний порядок здійснення нагляду (оверсайта) за платіжними системами врегульовано Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні».

У статті 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» вказано, що переказ коштів - це рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою; платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача; платник - особа, з рахунка якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання/формування документа на переказ готівки разом із відповідною сумою коштів.

Частиною 1 ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» унормовано, що ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: 1) платіжне доручення; 2) платіжна вимога-доручення; 3) розрахунковий чек; 4) платіжна вимога; 5) меморіальний ордер.

За приписами ч.ч.1-3 ст.24 вказаного нормативно-правового акту подання ініціатором до банку або іншої установи - учасника платіжної системи документа на переказ готівки і відповідної суми коштів у готівковій формі здійснюється протягом операційного часу. Реквізити документів на переказ готівки та особливості їх оформлення встановлюються нормативно-правовими актами Національного банку України. При використанні документа на переказ готівки ініціювання переказу вважається завершеним з моменту прийняття до виконання банком або іншою установою - учасником платіжної системи документа на переказ готівки разом із сумою коштів у готівковій формі. Прийняття документа на переказ готівки до виконання засвідчується підписом уповноваженої особи банку або іншої установи - учасника платіжної системи чи відповідним чином оформленою квитанцією.

Згідно ч.6 ст.22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обслуговуючий платника банк у розрахунковому документі зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунка платника та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України / реєстраційним (обліковим) номером платника податків / реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і приймати цей документ лише в разі їх збігу. Крім цього, обслуговуючий платника банк перевіряє повноту, цілісність і достовірність цього розрахункового документа в порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. У разі недотримання зазначених вимог відповідальність за шкоду, заподіяну платнику, покладається на банк, що обслуговує платника. Обслуговуючий отримувача банк у розрахунковому документі зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунка отримувача та коду юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України / реєстраційним (обліковим) номером платника податків / реєстраційним номером облікової картки платника податків - фізичної особи (серії та номера паспорта, якщо фізична особа відмовилася від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та має відмітку в паспорті) і зараховувати кошти на рахунок отримувача лише в разі їх збігу. У противному разі банк, що обслуговує отримувача, має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів. У разі неможливості встановлення належного отримувача банк, що обслуговує отримувача, зобов`язаний повернути кошти, переказані за цим документом, банку, що обслуговує платника, із зазначенням причини їх повернення. У разі недотримання вищезазначеної вимоги відповідальність за шкоду, заподіяну суб`єктам переказу, покладається на банк, що обслуговує отримувача.

Одночасно, слід зазначити, що загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, відносини у сфері переказу коштів регулюються Конституцією України, законами України "Про Національний банк України", "Про банки і банківську діяльність", "Про поштовий зв`язок", цим Законом, іншими актами законодавства України та нормативно-правовими актами Національного банку України, а також Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами з інкасо Міжнародної торгової палати, Уніфікованими правилами по договірних гарантіях Міжнародної торгової палати та іншими міжнародно-правовими актами з питань переказу коштів (ст.2 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Постановою №22 від 21.01.2004р. Правління Національного банку України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.03.2004р. за №377/8976, затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Відповідно до п.2.31 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті банк отримувача зобов`язаний зарахувати на рахунки своїх клієнтів кошти, що надійшли за електронними розрахунковими документами протягом операційного дня, у день їх отримання, якщо під час проведення контролю за реквізитами цих документів, що здійснюється відповідно до цієї глави, не виявлено розбіжностей. Банк отримувача зобов`язаний перевірити відповідність номера рахунку отримувача і його коду, що зазначені в електронному розрахунковому документі, і зараховувати кошти на рахунок отримувача, лише якщо вони збігаються. У разі їх невідповідності банк має право затримати суму переказу на строк до чотирьох робочих днів (у які враховується і день надходження до банку отримувача електронного розрахункового документа) для встановлення належного отримувача цих коштів, яку зараховує на рахунок "Кредитові суми до з`ясування". Банк має забезпечити зберігання належним чином оформленої/го (засвідченої/го підписом відповідального виконавця чи електронним цифровим підписом) паперової копії електронного розрахункового документа чи електронного розрахункового документа. На вимогу отримувача банк надає йому паперову копію електронного розрахункового документа, реквізити якого уточнювалися, та копію документа про уточнені дані. Якщо немає змоги встановити належного отримувача, або не надійшли уточнені дані від банку платника, то банк не пізніше четвертого робочого дня зобов`язаний повернути кошти банку, що обслуговує платника, із зазначенням номера та дати електронного розрахункового документа та причини повернення.

Отже, виходячи з наведених вище правих норм, з огляду на закриття банківського рахунку, який було зазначено, як рахунок отримувача в платіжному дорученні №0010228525 від 08.11.2018р., у банка отримувача виник обов`язок не пізніше четвертого робочого дня з дня отримання переказу повернути грошові кошти банку, що обслуговував платника, тобто, позивача.

Проте, як вказувалось судом вище, грошові кошти Акціонерним товариством «ВТБ Банк» повернуто так і не було, що і стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно п.6 ч.1 ст.1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

На підставі рішення Правління Національного банку України від 27.11.2018 року №796-рш/БТ «Про віднесення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» до категорії неплатоспроможних» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 27.11.2018 року № 3180 «Про запровадження тимчасової адміністрації в Акціонерному товаристві «ВТБ Банк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку» розпочато процедуру виведення Акціонерного товариства «ВТБ Банк» з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

На підставі рішення №849-рш від 18.12.2018р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» та рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №3392 від 18.12.2018р. «Про початок процедури ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку» розпочато процедуру ліквідації Акціонерного товариства «ВТБ Банк».

Зазначена інформація також відображена на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua) та Національного банку України (http://www.bank.gov.ua).

У відповідності до положень ч. 1 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, встановлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.

Частиною 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку.

При цьому, обмеження, встановлене пунктом 1 частини п`ятої цієї статті, не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати коштів за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом, в національній валюті України.

Відповідно до п. 1, 2, 3 ч. 2 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку; банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

Частиною 3 ст. 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами.

За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: 1) визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; 2) відхиляє вимоги в разі їх не підтвердження фактичними даними, що містяться у розпорядженні Фонду, та, у разі потреби, заявляє в установленому законодавством порядку заперечення за заявленими до банку вимогами кредиторів; 3) складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно- правовими актами Фонду. Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду.

Положеннями ч. 6 ст. 49 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, крім задоволення вимог кредиторів за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури, якщо таке задоволення вимог погоджено виконавчою дирекцією Фонду.

Статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено черговість задоволення вимог кредиторів банку, а саме: 1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов`язаних із консолідованим продажем активів Фондом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними особами банку; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом.

В ч. 4 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» унормовано, що вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора.

Наразі, суд зауважує, що у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, а цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах. Аналогічну правову позицію висловлено у постановах Великої палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, від 11 квітня 2018 року у справі №910/12294/16 та від 23.05.2018 у справі № 910/7983/17.

Суд зауважує, що відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". При цьому задоволення вимог окремого кредитора-юридичної особи, заявлених поза межами ліквідаційної процедури банку, не допускається, оскільки в такому випадку активи з банку виводяться, а заборгованість третіх осіб перед банком збільшується, що порушує принцип пріоритетності зобов`язань неплатоспроможного банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом. Вказану правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №757/2216/15.

Таким чином, з огляду на перебування відповідача у процедурі ліквідації, задоволення кредиторських вимог Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» поза межами ліквідаційної процедури є безпідставним та таким, що суперечить вимогам Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» й може призвести до порушення прав та законних інтересів інших кредиторів Акціонерного товариства «ВТБ Банк».

Крім того, щодо обраного позивачем способу захисту своїх прав, як визнання протиправною бездіяльності Акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» щодо неповернення помилково зарахованих коштів, суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Проте, за висновками суду, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав як визнання протиправною бездіяльності Акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» щодо неповернення помилково зарахованих коштів, не є ефективним у розумінні ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод та ніяким чином не міг би призвести до відновлення прав та законних інтересів Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна».

Отже, виходячи з вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо залишення без задоволення позову Приватного акціонерного товариства «ВФ Україна» до Акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання протиправною бездіяльності Акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Акціонерного товариства «ВТБ Банк» щодо неповернення помилково зарахованих коштів та зобов`язання повернути грошові кошти в сумі 301 636,49 грн.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в задоволенні позовних вимог.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано11.07.2019р.

Суддя Спичак О.М.