Рішення № 82969533, 05.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.07.2019Справа № 910/1981/19

за позовом Акціонерного товариства "Дніпроазот"до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"провизнання частково договору недійсним. Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Коновалов С.О.Представники сторін: від позивача:Колосовський Ю.О. - представник за довіреністю;від відповідача:Перепелиця А.В. - представник за довіреністю.ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Дніпроазот" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (надалі - відповідач) про визнання недійсним з моменту укладення пункту 4 додаткової угоди № 1 від 01.11.2016 до договору поставки хімічної продукції № 15/769161/650-МТР від 15.08.2016 та пункту 4 додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 до договору поставки хімічної продукції № 15/769161/60-МТР від 15.08.2016, а також пункту 3 додатку № 1 до Додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 до договору поставки хімічної продукції № 15/769161/650-МРТ від 15.08.2016.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказані вище пункти додаткових угод суперечать чинному законодавству, а саме що встановлені спірними пунктами 4 додаткових угод проценти за використання грошових коштів є пенею та при цьому, з огляду на те що пеня у розмірі однієї облікової ставки Національного банку України вже встановлена пунктами 3 додаткових угод, а відтак спірними пунктами додаткових угод фактично покладається подвійна відповідальність позивача за одне і те саме правопорушення, що у свою чергу, суперечить приписам ст. 61 Конституції України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2019 відкрито провадження у справі № 910/1981/19, вирішено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 29.03.2019.

07.03.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) суду відповідачем подано клопотання про об`єднання в одне провадження справи № 910/1981/19 зі справою № 910/1979/19.

Окрім того, 07.03.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) суду відповідачем подано заяву про залишення позову без руху, оскільки відсутні докази належного представництва та відсутні докази сплати судового збору в установленому законодавством розмірі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.03.2019 залишено позовну заяву Акціонерного товариства "Дніпроазот" без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у п`ять днів з дня вручення цієї ухвали.

18.03.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду, моніторингу виконання документів (канцелярія) суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю з тих підстав, що зобов`язання позивача перед відповідачем щодо сплати процентів, нарахованих на суму простроченого платежу за договором №15/769161/650-МТР від 15.08.2016 є самостійним грошовим зобов`язанням, яке жодним чином не суперечить вимога чинного законодавства. Крім того, відповідач вказує на правомірність нарахування пені за прострочення сплати таких процентів.

28.03.2019 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій він вказував на необґрунтованість тверджень відповідача про правову природу процентів, передбачених оспорюваними у даній справі пунктами договору, а також на необґрунтованість тверджень відповідача про неможливість застосування до спірних правовідносин ст. 61 Конституції України.

Також 28.03.2019 від позивача до суду надійшли заперечення на клопотання про об`єднання в одне провадження справи № 910/1981/19 зі справою № 910/1979/19.

11.04.2019 представником позивача подано заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Відповідно до ухвали Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 справу призначено до розгляду в судовому засіданні 10.05.2019.

07.05.2019 відповідач звернувся до суду з клопотанням про повернення відповіді на відзив, оскільки відповідь підписано особою, належне представництво якої не підтверджено.

Судом надано оцінку клопотанню відповідача про повернення відповіді на відзив та вирішено відмовити в його задоволенні, про що вказано у відповідній ухвалі суду від 10.05.2019.

У підготовчому судовому засіданні 07.06.2019 судом надано оцінку доводам та доказам сторін, розглянуто клопотання відповідача від 07.03.2019 про об`єднання справ в одне провадження та вирішено відмовити в його задоволенні, про що відображено в ухвалі суду від 07.06.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2019 було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.07.2019.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників Сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

15.08.2016 між Публічним акціонерними товариством "Дніпроазот" (після зміни найменування - АТ "Дніпроазот") (покупець) та ПАТ «Укрнафта» (продавець) був укладений договір поставки хімічної продукції №15/769161/650-МТР (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується протягом строку дії договору поставляти (передавати у власність) покупцю визначену цим договором та невід`ємними додатками до нього продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець - зобов`язується приймати таку продукцію та оплачувати її вартість в порядку і в строки, передбачені договором та невід`ємними додатками до нього.

За змістом п. 1.3 Договору кількість та ціна хімічної продукції, що підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами в специфікаціях на поставку хімічної продукції. Специфікації на поставку хімічної продукції підписуються повноваженими представниками обох сторін, скріплюються печатками сторін та є невід`ємними частинами (додатками) цього договору.

Згідно з п. 2.3 Договору оплата хімічної продукції здійснюється покупцем в безготівковій формі, в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. В платіжних дорученнях покупець повинен обов`язково вказувати номер цього договору, дату його укладення та призначення платежу.

Пунктом 2.4 Договору визначено, що покупець зобов`язаний оплатити поставлену (передану) йому хімічну продукцію протягом 30 календарних днів від дати підписання обома сторонами акту приймання-передачі хімічної продукції.

Відповідно до п. 8.1 Договору він набирає чинності з моменту його укладання сторонами і діє до 31.12.2016. керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони погодили, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання - з 01.07.2016.

01.11.2016 між сторонами була укладена додаткова угода №1 до Договору, за змістом п. якої шляхом підписання цієї додаткової угоди сторони підтверджують, що покупець має перед постачальником заборгованість по оплаті поставленої (переданої) покупцю хімічної продукції за договором поставки в розмірі 40 534 920,00 грн. (заборгованість). Сторони домовились про те, що покупець зобов`язаний оплатити постачальнику поставлену (передану) йому хімічну продукції і погасити заборгованість в повному розмірі до 31.12.2017 (п. 2).

Пунктом 3 додаткової угоди №1 від 01.11.2016 сторонами було погоджено, що за порушення строку проведення розрахунків, що визначений в пункті 2 цієї додаткової угоди, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, яка нараховується на непогашену суму заборгованості за кожний день прострочки платежу.

Окрім того, пунктом 4 вказаної додаткової угоди №1 передбачено, що на підставі цієї додаткової угоди, а також ст.ст. 6, 536, 694, 695 Цивільного кодексу України покупець зобов`язується сплатити постачальнику проценти, нараховані на суму заборгованості, що буде неоплаченою на дату нарахування процентів. Дата нарахування процентів - це або останній календарний день місяця, в якому нараховуються проценти, або дата повної сплати заборгованості, в залежності від того, яка подія сталася раніше. Проценти розраховуються, виходячи зі ставки 12% річних, яка включає в себе ПДВ (ставка процентів без ПДВ складає 10% річних) за період з дати укладення цієї додаткової угоди до дати проведення повної оплати заборгованості, зазначеної в п. 1 цієї додаткової угоди. Проценти нараховуються за звітний період, що дорівнює календарному місяцю, і підлягають сплаті не пізніше дати оплати заборгованості в повному обсязі.

13.02.2018 сторонами була укладена додаткова угода №2 до Договору, відповідно до п. 1 якої шляхом підписання цієї додаткової угоди сторони підтверджують, що станом на 31.12.2017 покупець має перед постачальником заборгованість по оплаті поставленої (переданої) покупцю хімічної продукції за договором поставки в розмірі 40 534 920,00 грн., у т.ч. ПДВ (основний борг), а також заборгованість по сплаті процентів (процентний борг), розмір та строки сплати якого визначені у додатку №1 до цієї додаткової угоди.

Пунктом 3 додаткової угоди №2 від 13.02.2018 до Договору також було визначено, що за порушення строку проведення розрахунків, що визначений в пункті 2 цієї додаткової угоди, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, яка нараховується на непогашену суму заборгованості за кожний день прострочки платежу. Пеня нараховується та підлягає сплаті за весь період прострочки погашення заборгованості.

Згідно з п. 4 цієї додаткової угоди №2 сторони погодили, що на підставі цієї додаткової угоди, а також ст.ст. 6, 536, 6, 536, 694, 695 Цивільного кодексу України покупець зобов`язується сплатити постачальнику проценти, нараховані на суму основного боргу, що буде неоплаченою на дату нарахування процентів. Дата нарахування процентів - це або останній календарний день місяця (включно), а якому нараховуються проценти, або дата повної сплати основного боргу (включно), в залежності від того, яка подія сталася раніше. Проценти на основний борг розраховуються виходячи зі ставки 12% річних, яка включає в себе ПДВ (ставка процентів без ПДВ складає 10% річних). Проценти нараховуються на суму основного боргу, починаючи з 01.01.2018 і до дати проведення повної плати основного боргу, зазначеної в п. 1 цієї додаткової угоди. Проценти, нараховані на основний борг, за звітний період, що дорівнює календарному місяцю, підлягають сплаті на пізніше останнього календарного дня місяця, за який такі проценти нараховуються. За прострочку нарахованих на суму основного боргу, але не сплачених покупцем процентів за звітний період, постачальник має право нарахувати і покупець зобов`язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення сплати таких процентів. Строк позовної давності для стягнення заборгованості, а також пені за прострочку сплати процентів, інших грошових зобов`язань за договором поставки (з урахуванням усіх додаткових угод) становить 3 роки.

Додатком №1 до Додаткової угоди №2 до Договору сторони підтвердили, що станом на 31.12.2017 покупець має перед постачальником заборгованість по сплаті процентів у розмірі 5 674 888,79 грн. з ПДВ.

Пунктом 3 вказаного додатку визначено, що за порушення строків проведення, що визначені в пункті 2 цього додатку №1, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, яка нараховується на непогашену суму заборгованості за кожний день прострочки платежу. Пеня нараховується та підлягає сплаті за весь період прострочки погашеної заборгованості.

Спір у справі, як зазначалося вище, виник у зв`язку з оспоренням позивачем дійсності пункту 4 додаткової угоди №1 від 01.11.2016, пункту 4 додаткової угоди №2 від 13.02.2018 та пункту 3 додатку №1 до додаткової угоди №2 від 13.02.2018 до Договору.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Як на підставу для недійсності спірних пунктів додаткових угод позивач вказує на те, що проценти, передбачені пунктами 4 додаткової угоди №1 та №2, за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки (пені), яка вже передбачена іншими пунктами таких додаткових угод, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України.

Також позивач вказує, що включення до додатку №1 до додаткової угоди №2 до Договору пункту 3 є неправомірним, оскільки пеня згідно вимог чинного законодавства України може нараховуватися виключно на основне зобов`язання, яким в даному випадку є сплата основного боргу.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно із якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 663 та частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено судом, в додатковій угоді №1 від 01.11.2016 до Договору сторонами було зафіксовано факт утворення заборгованості позивача перед позивачем по оплаті поставленої продукції за Договором на суму 40 534 920,00 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У позовній заяві позивач зазначає, що проценти, передбачені пунктами 4 додаткової угоди №1 та №2 до Договору, за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки (пені), яка вже передбачена іншими пунктами таких додаткових угод

Зокрема, правовою підставою стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у пунктах 4 додаткових угод №1 та №2 до Договору зазначені норми статей 536, 693, 694 Цивільного кодексу України.

Так, за приписами ст. 536 Цивільного кодексу України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є факт користування чужими коштами і встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 5 статті 694 Цивільного кодексу України, якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов`язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж (в тому числі правовідносини, пов`язані з поставкою товару) .

Разом із цим, статтею 61 Конституції України унормовано, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з визначенням поняття неустойки, що закріплено в статті 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Разом із тим, суд приймає до уваги роз`яснення, викладені в 2.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», у якому вказано про те, що застосування пені не виключає одночасного нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами (стаття 536 ЦК України), зокрема процентів на прострочену суму оплати товару, проданого в кредит (частина п`ята статті 694 названого Кодексу), оскільки стягнення відповідних процентів не є ні видом забезпечення виконання зобов`язань, ані штрафною санкцією.

Таким чином, слід дійти висновку, що застосування пені у вигляді подвійної облікової ставки НБУ, що встановлена пунктами 3 додаткової угоди №1 та додаткової угоди №2 до договору до договору поставки хімічної продукції № 15/769161/650-МТР від 15.08.2016 не виключає можливості застосування процентів, що розраховуються виходячи зі ставки 12 % річних, що передбачені пунктами 4 додаткової угоди №1 та додаткової угоди №2 до договору до договору поставки хімічної продукції № 15/769161/650-МТР від 15.08.2016, оскільки пеня, що встановлена пунктами 3 додаткових угод є видом неустойки у розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України, а проценти, встановлені пунктами 4 додаткових угод є процентами у розумінні ст. 536 Цивільного кодексу України.

Відтак, вимоги позивача про визнання недійсним з моменту укладення пункту 4 додаткової угоди № 1 від 01.11.2016 до договору поставки хімічної продукції № 15/769161/650-МТР від 15.08.2016 є необґрунтованими, оскільки встановлення даним пунктом проценти не слід вважати подвійним притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення по відношенню до пені, що встановлена пунктами 3 додаткових угод, а тому в задоволенні позову у зазначеній частині вимог слід відмовити.

Разом із тим, суд зауважує, що неустойка у вигляді пені, яка нараховується у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми нарахованих на суму основного боргу, але не сплачених покупцем процентів за звітний період, що встановлена пунктом 4 додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 до договору поставки хімічної продукції № 15/769161/60-МТР від 15.08.2016 є по суті подвійним притягненням до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, оскільки дана пеня підлягає нараховуванню на суму процентів, що нараховуються, у свою чергу, на суму основного боргу (п. 4 додаткової угоди №1 та абз. 1 п. 4 додаткової угоди №2) та при цьому пеня у розмірі однієї облікової ставки НБУ від суми основного боргу вже була включена до умов вказаних додаткових угод (п. 3. додаткових угод №1 та №2).

Тобто пунктом 4 додаткової угоди № 2 фактично встановлена подвійна відповідальність у вигляді пені за неналежне виконання одного і того самого зобов`язання позивача з оплати товару відповідно до умов договору поставки хімічної продукції № 15/769161/60-МТР від 15.08.2016, а відтак, передбачена умовами оспорюваного пункту 4 додаткової угоди №2 пеня не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №927/1091/17.

Крім того, суд відзначає, що зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України вбачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

При цьому, штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 Господарського кодексу України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов`язань.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі №908/3565/16.

В той же час, як вбачається із пункту 4 додаткової угоди №2 від 13.02.2018 та пункту 3 додатку №1 до такої додаткової угоди, сторони передбачили сплату неустойки у вигляді пені, яка нараховується не за прострочення основного зобов`язання (сплата заборгованості за поставлений товар), а за прострочення зобов`язання зі сплати процентного боргу.

Як зазначено вище, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 названого Кодексу на момент вчинення правочину (частина перша ст. 215 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За приписами частин 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що пункт 4 додаткової угоди №2 від 13.02.2018 та пункт 3 додатку №1 до додаткової угоди №2 від 13.02.2018 до договору додаткової угоди №2 суперечать приписам ст. 61 Конституції України, ст.ст. 173, 230 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

За таких обставин суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання недійсними з моменту укладення пункту 4 додаткової угоди №2 від 13.02.2018 та пункту 3 додатку №1 до додаткової угоди №2 від 13.02.2018 до Договору.

Відповідно до положень статті 129 ГПК України, судові витрати покладаються на Сторони, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 178, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ст. ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства "ДНІПРОАЗОТ" задовольнити частково.

2. Визнати недійсним з моменту укладення пункт 4 Додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 до договору поставки хімічної продукції № 15/769161/650-МРТ від 15.08.2016.

3. Визнати недійсним з моменту укладення пункт 3 додатку № 1 до Додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 до договору поставки хімічної продукції № 15/769161/650-МРТ від 15.08.2016.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; код ЄДРПОУ 00135390) на користь Акціонерного товариства "ДНІПРОАЗОТ" (51909, м. Кам`янське, вул. С.Х. Горобця, 1; код ЄДРПОУ 05761620) витрати зі сплати судового збору в розмірі 960, 50 грн. Видати наказ.

5. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 10.07.2019 року.

Суддя Ю.О. Підченко