Рішення № 82969485, 08.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2019Справа № 910/2023/19Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

при секретарі судового засідання - Асадові В.В.,

розглянувши у судовому засіданні матеріали

позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ДИСТРИБУЦІЙНА КОМПАНІЯ"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КВАРТАЛ 5"

про стягнення 1 119 111,22 грн.,

за участю представників:

від позивача: Пономарьова В.М.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ДИСТРИБУЦІЙНА КОМПАНІЯ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "КВАРТАЛ 5" про стягнення 1 119 111,22 грн., з яких: 854 006,54 грн - сума основного боргу; 165 092,33 грн. - пеня, 13 757,69 грн. - 3% річних, 86 254,66 грн. - інфляційні нарахування.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач частково не оплатив товар, який було передано йому у власність за договором поставки № 103 від 28.02.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.02.2019 по даній справі позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків у визначений судом спосіб.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 (після усунення недоліків позовної заяви) відкрито провадження у справі за вищевказаним позовом, ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку загального провадження та призначено підготовче засідання у справі на 03.04.2019. Вказаною ухвалою також встановлено відповідачу строк для подачі до суду обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву у порядку, передбаченому статтею 178 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство, а також доказів повної або часткової оплати спірної заборгованості та контррозрахунку позовних вимог.

Підготовче засідання, призначене на 03.04.2019, не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Приходько І.В. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2019 продовжено строк підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 06.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.05.2019 підготовче засідання призначено на 20.05.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.05.2019, враховуючи відсутність клопотань та повідомлень учасників судового процесу про намір вчинити дії, строк вчинення яких обмежений підготовчим провадженням, судом закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 10.06.2019.

У судовому засіданні 10.06.2019 судом встановлено, що у адресі місця реєстрації відповідача згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відбулися зміни, у зв`язку з чим ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 розгляд справи по суті відкладено на 08.07.2019, в тому числі з метою повідомлення відповідача за новою адресою реєстрації. Крім того, вказаною ухвалою було зобов`язано позивача направити копію позовної заяви та доданих до неї документів на актуальну адресу місцезнаходження відповідача: м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 11.

У судовому засіданні 08.07.2019 представник позивача надав додаткові пояснення по справі, підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 08.07.2019 не з`явився, заяв та клопотань не подав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, у зв`язку з встановленими змінами у місці реєстрації відповідача, копія ухвала Господарського суду міста Києва від 10.06.2019 була направлена на актуальну адресу місцезнаходження згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також на адресу, зазначену у позовній заяві як адреса місцезнаходження ТОВ «КВАРТАЛ 5». Згідно відомостей з офіційного веб-сайту «Укрпошта», поштове відправлення № 0103050871820 не було доставлено відповідачу, про що проставлено примітку «інші причини», тоді як поштове відправлення за № 0103050871839 з 24.06.2019 перебуває у точці видачі, однак, станом на 08.07.2019 відповідач не скористався правом на отримання такого відправлення за актуальною адресою місцезнаходження.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Згідно із ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не заявив жодних заяв, клопотань та заперечень, не направив повноважного представника у судові засідання, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору може бути розглянута за наявними у ній документами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши доводи представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

28.02.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ДИСТРИБУЦІЙНА КОМПАНІЯ" (позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "КВАРТАЛ 5" (покупець, відповідач) було укладено договір поставки № 103 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Пунктом 1.2. договору визначено, що найменування товару: алкогольні та безалкогольні напої, згідно накладних, в асортименті згідно узгоджених сторонами замовлень.

Відповідно до п. 3.3. договору здача - прийом товару здійснюється уповноваженими представниками постачальника та покупця на складі покупця. Підтвердженням здачі-прийому товару є підписи уповноважених представників сторін на екземплярах накладних та довіреність на особу, яка уповноважена покупцем на підписання накладної. Після здачі-прийому товару ніякі претензії стосовно кількості товару постачальником не розглядаються.

Спір у справі виник внаслідок того, що, за доводами позивача, відповідач без заперечень та зауважень прийняв товар, поставлений на виконання умов договору у період з 18.04.2018 по 23.06.2018, проте здійснив оплату поставленого товару лише часткове, у зв`язку з чим, станом на момент подання позовної заяви сума основної заборгованості за договором складає 854 006,54 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

При дослідженні наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що на виконання умов договору (з урахуванням внесених змін відповідними додатковими угодами) позивач у період з 18.04.2018 по 23.06.2018 поставив, а відповідач прийняв товар асортиментом, ціною, об`ємом, міцністю згідно специфікацій, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін накладними у кількості 445 одиниць, копії яких наявні в матеріалах справи.

Разом з цим, матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що оплата товару здійснювалася відповідачем лише частково та з порушенням договірних строків, внаслідок чого станом на момент пред`явлення даного позову основний борг відповідача за договором № 103 від 28.02.2016 склав 854 006,54 грн. Окрім поданого позивачем розрахунку суми основного боргу (з зазначенням детальної структури заборгованості), сума боргу у розмірі 854 006,54 грн. окремо підтверджується двостороннім актом звіряння взаєморозрахунків станом на 30.01.2019, складеним позивачем та відповідачем, підписаним представниками та скріпленим печатками сторін.

Пунктом 5.2. договору визначено, що остаточний термін оплати отриманої покупцем партії товару на банківський рахунок постачальника складає 45 календарних днів з моменту одержання товару покупцем за накладною.

Враховуючи факт того, що остання накладна, заборгованість за якою заявлена до стягнення у межах даної справи, підписана сторонами 23.06.2018, зважаючи на умови п. 5.2. договору в частині остаточного терміну оплати, суд дійшов до висновку, що строк оплати за поставлений позивачем товар на суму 854 006,54 грн., є таким, що настав.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як підтверджено матеріалами справи, відповідач оплату вартості поставленого позивачем товару на суму 854 006,54 грн. у строки, передбачені умовами договору, не здійснив.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність в нього обов`язку сплатити суму боргу за фактично отриманий товар, зважаючи на встановлені під час вирішення даного спору обставини, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 854 006,54 грн. основної заборгованості за договором № 103 від 28.02.2016 є правомірними, обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач також просить стягнути з відповідача 165 092,33 грн. - пені, 13 757,69 грн. - 3% річних, 86 254,66 грн. - інфляційних нарахувань.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 8.1. Договору сторони погодили, що за порушення строків розрахунків, передбачених даним Договором, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені в розмірі 0,2% (але не більше подвійної облікової ставки НБУ) від суми заборгованості за кожен день прострочення розрахунків.

Судом встановлено, що відповідач не в повному обсязі сплатив вартість отриманого товару за Договором, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню. При перевірці розрахунку заявленої до стягнення суми пені судом встановлено, що позивачем правомірно визначено періоди прострочення, проте, за перерахунком суду розмір пені за порушення строків поставки товару, відповідно до умов договору, в межах заявлених позивачем періодів становить 164 367,01 грн., у зв`язку з чим, позовні вимоги про стягнення пені підлягають частковому задоволенню.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3 % річних у розмірі 13 757,69 грн. та інфляційних втрат на суму 86 254,66 грн., суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним та обґрунтованим, а тому позовна вимога про стягнення 3% річних у розмірі 13 757,69 грн. підлягає задоволенню.

Разом з цим, здійснивши самостійний розрахунок інфляційних втрат за заявлені позивачем періоди, суд приходить до висновку про часткове задоволення даної позовної вимоги та стягнення з відповідача 64 203,96 грн., оскільки саме такий розмір інфляційних втрат є обґрунтованим та арифметично вірним.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не скористався правом на подання відзиву у визначений судом строк, не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку оплатити поставлений позивачем товар у визначений договором строк, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення суми основного боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат нормативно та документально доведені, і підлягають частковому задоволенню, з огляду на здійснений судом перерахунок пені та інфляційних втрат в межах заявлених позивачем періодів.

З огляду на викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 854 006,54 грн. заборгованості, 164 367,01 грн. - пені, 13 757,69 грн. - 3% річних та 64 203,96 грн. - інфляційних втрат. В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Згідно з ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КВАРТАЛ 5" (69035, м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 11; ідентифікаційний код: 38926278) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРАЇНСЬКА ДИСТРИБУЦІЙНА КОМПАНІЯ" (01135, м. Київ, В`ячеслава Чорновола, 12; ідентифікаційний код: 37310549) 854 006 (вісімсот п`ятдесят чотири тисячі шість) грн. 54 коп. заборгованості, 164 367 (сто шістдесят чотири тисячі триста шістдесят сім) грн. 01 коп. пені, 13 757 (тринадцять тисяч сімсот п`ятдесят сім) грн. 69 коп. 3% річних, 64 203 (шістдесят чотири тисячі двісті три) грн. 96 коп. інфляційних втрат та витрати по сплаті судового збору в сумі 16 445 (шістнадцять тисяч чотириста сорок п`ять) грн. 03 коп.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 10.07.2019.

Суддя І.В. Приходько