Рішення № 82969367, 10.07.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

10.07.2019 Справа №905/804/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор`євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма Топстар”, м.Дніпро

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Єнакієвський металургійний завод”, м.Маріуполь, Донецька область

про стягнення 1436434,74 грн.

за участю представників:

від позивача: Чехута В.М., ордер серія КС№527273 від 01.04.19р.

від відповідача: не з`явився

Суть справи:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма Топстар”, м.Дніпро, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства “Єнакієвський металургійний завод”, м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 1436434,74 грн., у тому числі: 1092933,60 грн. – сума основного боргу; 274961,14 грн. – інфляційні витрати; 68540,00 грн. – 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору поставки №12-004503 від 28.12.12р. в частині своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі.

В якості правових підстав подання позову позивач зазначив, зокрема, положення статей 509, 526, 625, 629, 712 Цивільного кодексу України.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/804/19.

Ухвалою господарського суду від 11.05.19р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №905/804/19; дану справу визначено розглядати за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 04.06.19р.

04.06.19р. через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою суду від 04.06.19р. підготовче засідання відкладено на 19.06.19р.

19.06.19р. через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив від 18.06.19р.

Ухвалою суду від 19.06.19р. закрито підготовче провадження у справі №905/804/19; призначено справу до судового розгляду по суті на 10.07.2019р.

25.06.19р. на адресу суду надійшла заява №б/н від 20.06.2019р. щодо компенсації витрат на правову допомогу з додатками.

10.07.19р. позивачем подано заяву №б/н від 09.07.2019р. щодо компенсації витрат на правову допомогу з додатками.

10.07.19р. на адресу суду від відповідача надійшло клопотання №б/н від 08.07.2019р. про відкладення судового засідання та клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката з додатками.

Представник позивача у судове засідання 10.07.2019р. з`явився.

У судовому засіданні 10.07.19р. оголошувалась перерва до 16:00 год.

Представник відповідача у судове засідання 10.07.2019р. не з`явився.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи неявку представника відповідача у судові засідання протягом розгляду справи, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

З огляду на викладене, у задоволенні клопотання відповідача №б/н від 08.07.2019р. про відкладення судового засідання судом відмовлено.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

28.12.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма Топстар” (постачальник) та Публічним акціонерним товариством “Єнакієвський металургійний завод” (нині-Приватне акціонерне товариство “Єнакієвський металургійний завод”, далі-покупець) укладено договір поставки №12-004503, згідно п.п.1.1 якого постачальник зобов`язався передати, а покупець – прийняти та оплатити продукцію (товар) на умовах, передбачених даним договором.

Згідно п.2.1 договору кількість, номенклатура, виробник та рік випуску товару вказуються в специфікаціях до цього договору, які є його невід`ємною частиною (далі – специфікації).

Згідно п.3.1 договору поставка товару здійснюється видами транспорту, вказаними в специфікаціях.

Постачальник зобов`язується поставити товар на умовах поставки, вказаних в специфікаціях відповідно до ІНКОТЕРМС. Офіційні правила тлумачення торгівельних термінів Міжнародної торгової палати (редакція 2010р.) (п.3.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору строки поставки товару, а при необхідності вантажоодержувач та вантажовідправник товару, визначаються в специфікаціях.

За умовами п.3.4 постачальник має право здійснити поставку товару в інші строки виключно на підставі попередньої згоди покупця у письмовій формі.

Право власності на товар та ризик випадкового знищення або пошкодження товару переходить від постачальника до покупця з дати поставки товару (п.3.6 договору).

Згідно п.4.1 договору поставка товару здійснюється за цінами, які визначені відповідно до умов поставки, зазначені в специфікаціях та включають в себе всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування та інші видатки постачальника пов`язані з поставкою товару.

Ціна на товар може бути змінена тільки за взаємною згодою сторін шляхом внесення змін в даний договір, якщо інше не вказано в специфікаціях. Зміна ціни після оплати товару не допускається (п.4.2 договору).

Загальна сума договору визначається як сумарна вартість товару, поставка якого здійснюється згідно доданих до нього специфікацій (п.4.3 договору).

За умовами пп.5.1, 5.2 договору оплата покупцем товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний в даному договорі. Оплата за поставлений товар буде здійснюватися протягом тридцяти календарних днів з моменту поставки товару та надання покупцю документів, вказаних в п.6.4 цього договору, якщо інше не вказано в специфікаціях.

Відповідно до п.6.4 договору постачальник зобов`язаний надати покупцю до початку приймання товару наступні документи:

- рахунок на оплату товару (оригінал);

- транспортні та супровідні документи (в т.ч. товаро-супровідну накладну (оригінал) та накладну на поставлені ресурси (оригінал) при поставці автомобільним транспортом; залізничну накладну (копію) при поставці залізничним транспортом);

- пакувальні документи (копія);

- сертифікат або паспорт якості постачальника або виробника (у випадку, якщо постачальник не є виробником) (копія);

- сертифікат санітарно-гігієничного висновку та сертифікат радіологічної безпеки (в передбачених законодавством випадках) (копія);

- акт приймання-передачі товару (в 2-х екземплярах), оформлений з боку постачальника (оригінал);

- інші документи, передбачені специфікаціями.

Покупець має право відмовитись від приймання поставленого товару до надання постачальником документів, вказаних в п.6.4 даного договору (п.6.5 договору).

Згідно п.10.5 договору даний договір діє до 28.12.2015р. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від виконання прийнятих на себе зобов`язань (в тому числі гарантійних) по даному договору.

Договір підписано представниками сторін та скріплено печатками юридичних осіб.

З матеріалів справи вбачається, що сторонами договору №12-004503 від 28.12.12р. вчинялись конклюдентні дії направлені на продовження строку дії даного договору, що підтверджується підписаними специфікаціями №15 від 30.04.2016р., №16 від 21.07.2016р., №17 від 12.08.2016р., №18 від 12.10.2016р., №19 від 26.10.2016р. до договору на поставку товарів, які визначають номенклатуру, одиницю виміру, кількість, ціну, строки, умови поставки та оплати товарів.

Згідно п.2 вказаних специфікацій: мови поставки – DDP, склад Покупця, розташований за адресою: м.Краматорськ, або інший за згодою Покупця відповідно до Інкотермс. Офіційні правила тлумачення торгових термінів Міжнародної торгівельної палати (редакція 2010 року).

Строк оплати поставленого товару: 100% протягом 120 календарних днів з моменту поставки товару (п.5 специфікацій).

Датою поставки товару вважається дата: поставки на склад Покупця з відміткою в товаро-супровідних документах (п.8 специфікацій).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору №12-004503 від 28.12.12р. та специфікацій №15 від 30.04.2016р., №16 від 21.07.2016р., №17 від 12.08.2016р., №18 від 12.10.2016р., №19 від 26.10.2016р. до нього на підставі видаткових накладних №РН-0004385 від 14.11.2016р. на суму 801104,40 грн., №РН-0004386 від 14.11.2016р. на суму 2085,60 грн., №РН-0004387 від 14.11.2016р. на суму 170359,20 грн., №РН-0004389 від 14.11.2016р. на суму 119058,00 грн., №РН-0004581 від 14.11.2016р. на суму 326,40 грн., поставлено відповідачу товар на загальну суму 1092933,60 грн., який був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника останнього та штампом підприємства на відповідних накладних без зауважень та заперечень.

Наряд чи довіреність на отримання ТМЦ на ім`я представника відповідача до позовної заяви не додано, проте відсутність наряду/довіреності за наявності інших первинних документів, котрі підтверджують факт здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 11.06.15р. у справі №903/679/14.

Таким чином, за твердженням позивача, відповідач в порушення умов договору №12-004503 від 28.12.12р. та специфікацій №15 від 30.04.2016р., №16 від 21.07.2016р., №17 від 12.08.2016р., №18 від 12.10.2016р., №19 від 26.10.2016р. до нього зобов`язання щодо оплати поставленого товару не виконав.

Отже, за відповідачем рахується заборгованість за вищезазначеним договором з оплати товару, отриманого за видатковими накладними №РН-0004385 від 14.11.2016р., №РН-0004386 від 14.11.2016р., №РН-0004387 від 14.11.2016р., №РН-0004389 від 14.11.2016р., №РН-0004581 від 14.11.2016р. в розмірі 1092933,60 грн.

Крім суми основного боргу, позивачем на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нараховані та пред`явлені до стягнення 3% річних у розмірі 68540,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 274961,14 грн.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору №12-004503 від 28.12.12р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було зазначено вище, відповідно до п.5.2 договору оплата за поставлений товар буде здійснюватися протягом тридцяти календарних днів з моменту поставки товару та надання покупцю документів, вказаних в п.6.4 цього договору, якщо інше не вказано в специфікаціях.

Умовами п.5 специфікацій №15 від 30.04.2016р., №16 від 21.07.2016р., №17 від 12.08.2016р., №18 від 12.10.2016р., №19 від 26.10.2016р. до договору №12-004503 від 28.12.12р. сторонами узгоджено строк оплати поставленого товару: 100% протягом 120 календарних днів з моменту поставки товару.

З огляду на викладене, відповідач мав сплатити вартість товару, отриманого від позивача згідно видаткових накладних №РН-0004385 від 14.11.2016р., №РН-0004386 від 14.11.2016р., №РН-0004387 від 14.11.2016р., №РН-0004389 від 14.11.2016р., №РН-0004581 від 14.11.2016р. – до 14.03.2017р. (включно).

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на ненадання позивачем всього комплекту документів, передбачених п.6.4 договору до початку приймання товару.

Відповідно до п.6.1, п.6.2 договору №12-004503 від 28.12.12р. приймання товару по кількості здійснюється відповідно до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 15.06.1965р. №П-6 зі змінами та доповненнями, а також відповідно до вимог ДСТУ, ГОСТ, ТУ для даного виду товару; приймання товару по якості здійснюється відповідно до вимог Інструкції, затвердженої постановою Держарбітражу від 25.04.1966р. №П-7 зі змінами та доповненнями, а також відповідно до вимог ДСТУ, ГОСТ, ТУ для даного виду товару; за участю незалежної експертної організації, залученої Покупцем.

Згідно з п.12 Інструкції “Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості” від 15.06.1965р. №П-6 приймання продукції по кількості здійснюється за транспортними та супровідними документами (рахунком фактурі, специфікації, опису, упакувальним ярликам та інш.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

Згідно з п.14 Інструкції “Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості” від 25.04.1966р. №П-7 приймання продукції по якості і комплектності здійснюється в точній відповідності зі стандартами, технічними умовами, основними й особливими умовами постачання, іншими обов`язковими для сторін правилами, а також по супровідним документам, що засвідчують якість і комплектність, що поставляється продукції (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення про якість, рахунок-фактура, специфікація і т.п.). Відсутність зазначених супровідних документів або деяких з них не припиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну якість і комплектність продукції, що надійшла, і в акті вказується, які документи відсутні.

Тобто, відсутність передачі товаросупровідної документації має оформлюватися відповідним актом.

Докази того, що при підписанні спірних накладних відповідач не отримав ані рахунки-фактуру, ані інші товаросупровідні документи в матеріалах справи відсутні.

При отриманні товару відповідачем не подавалось жодних заперечень щодо неналежності виконання постачальником прийнятих за договором зобов`язань з поставки товару, в тому числі щодо неналежної якості та неналежної комплектності.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем не надано доказів: відмови від прийняття товару, відмови від договору, повернення позивачу товару, ненадання товаросупровідної документації за відповідним актом, а також те, що приймання відповідачем товару підтверджується підписами його представника та штампами відповідача у відповідних накладних, тому суд дійшов висновку, що позивач свої зобов`язання щодо поставки виконав, а відтак відповідач не звільняється від обов`язку сплатити вартість отриманого товару.

Відповідач у відзиві посилається на обмеження доступу до первинних документів, за наявності яких можна надати чи звірити документи, надані позивачем. При цьому, відповідач посилається на захоплення приміщень Приватного акціонерного товариства “Єнакіївський металургійний завод” у березні 2017 року.

Проте, суд звертає увагу, що відповідно до п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей ведення податкового обліку платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі:

1) первинних документів;

2) регістрів бухгалтерського обліку;

3) фінансової звітності;

4) інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (ч.3 ст.9 Закону “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”).

У разі втрати, пошкодження або дострокового знищення зазначених документів, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому Кодексу для подання податкової звітності.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу (п 44.5 ст.44 Податкового кодексу України).

Крім того, у випадку дії обставин непереборної сили, до яких належить проведення АТО, платник податків не звільняється від обов`язку відновлення документів. Доказів звільнення від такого обов`язку відповідач суду не надав.

Також, з матеріалів справи вбачається, що з вересня 2015р. місцем реєстрації відповідача є м.Маріуполь АДРЕСА_1 Донецької області. При цьому, заявлена до стягнення позивачем сума заборгованості утворилась на підставі поставок, здійснених 14.11.2016р.

З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги, що Приватне акціонерне товариство “Єнакіївський металургійний завод” здійснює діяльність у м. Маріуполі, Донецької області, а не на тимчасово окупованій території України, суд вважає, що відповідач мав фактичну можливість до квітня 2019 року (26.04.2019р. – дата звернення позивача до суду з позовом) відновити в бухгалтерському обліку інформацію щодо наявності заборгованості перед Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма Топстар” за договором №12-004503 від 28.12.12р.

Щодо тверджень відповідача про невідповідність певних документів вимогам закону, суд зазначає наступне.

Згідно з ст.1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/70 (в редакції чинній на момент спірних правовідносин), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

При цьому, наявність певних дефектів у видатковій накладній за наявності інших визначених Законом обов`язкових реквізитів не спричиняє їх недійсність.

Спірні видаткові накладні №РН-0004385 від 14.11.2016р., №РН-0004386 від 14.11.2016р., №РН-0004387 від 14.11.2016р., №РН-0004389 від 14.11.2016р., №РН-0004581 від 14.11.2016р. мають посилання на договір поставки №12-004503 від 28.12.12р. та містять такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; підписи осіб які брали участь у здійсненні господарської операції та відповідальні за її оформлення, а також печатку підприємства позивача та штамп підприємства відповідача.

Крім того, факт поставки продукції за договором №12-004503 від 28.12.12р. підтверджується наявними в матеріалах справи копіями товарно-транспортних накладних.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів в підтвердження викладених у відзиві заперечень, а саме доказів того, що за бухгалтерським та податковим обліком відповідача відсутня заборгованість за договором №12-004503 від 28.12.12р. по спірним видатковим накладним.

Відтак, виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні докази оплати прийнятого відповідачем товару, поставленого за вищевказаними накладними, суд приходить до висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1092933,60 грн. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано та пред`явлено до стягнення 3% річних (нарахування здійснено на суму 1092933,60 грн. за період з 16.03.2017р. по 18.04.2019р.) в розмірі 68540,00 грн. та інфляційні (нарахування здійснено на суму 1092933,60 грн. за період з 16.03.2017р. по 18.04.2019р.) в розмірі 274961,14 грн.

Провівши перерахунок 3% річних судом встановлено, що розмір таких нарахувань складає 68630,24 грн., тоді як позивачем заявлено 68540,00 грн.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 68540,00 грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

За приписами ч.2 п.3.1 п.3 Постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що позивачем невірно визначений період для нарахування інфляційних нарахувань, наданий розрахунок є арифметично невірним.

Здійснивши перерахунок інфляційних витрат за період з квітня 2017р. по березень 2019р. на суму боргу 1092933,60 грн., судом встановлено дійсний розмір таких вимог у розмірі 250774,40 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних нарахувань підлягають задоволенню частково у розмірі 250774,40 грн.

Розрахунок 3% річних та інфляційних втрат судом здійснено за допомогою програмного забезпечення “Ліга Закон”.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам, на які посилається позивач та відповідач, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.1, п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

В силу ч.1 ст.126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст.30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно положень ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, у заяві №б/н від 09.07.2019р. щодо компенсації витрат на правову допомогу позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 31875,00 грн. та зазначено про помилкове направлення до суду заяви щодо компенсації витрат на правову допомогу направлену на адресу суду 20.06.19р.

Враховуючи, що заява №б/н від 09.07.2019р. щодо компенсації витрат на правову допомогу в розмірі 31875,00 грн. подана позивачем відповідно до приписів ч.8 ст.129 ГПК України – до закінчення судових дебатів, суд приймає до розгляду вказану заяву та додані до неї докази.

В підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката, позивачем надано у копіях: статут адвокатського об`єднання «Віннерлекс», договір №б/н від 01.03.2019р. про надання правничої допомоги із додатком (специфікація №4 від 06.05.2019р.) до нього, рахунок від 06.05.2019р. на оплату юридичних послуг згідно договору про надання правничої допомоги №б/н від 01.03.2019р., акт приймання-передачі послуг від 09.07.2019р., звіт про надану правничу допомогу станом на 09.07.2019р., платіжне доручення №2577 від 04.06.2019р. на суму 31875,00 грн., наказ (розпорядження) №24/18-ВК від 07.12.2018р. про прийняття на роботу ОСОБА_1 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю ДП №3890 від 14.09.18р. ОСОБА_1 , витяг з веб-сайту «Єдиний реєстр адвокатів України» щодо ОСОБА_1 , ордер серії КС №527273.

Дослідивши зміст, наданих позивачем документів в підтвердження витрат на правничу допомогу, судом встановлено, що підставою надання послуг є договір №б/н від 01.03.2019р. про надання правничої допомоги, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма Топстар” (Клієнт) та адвокатським об`єднанням «Віннерлекс» (Адвокатське об`єднання).

Згідно п.1.1 договору про надання правничої допомоги, Адвокатське об`єднання зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Сторони погоджують, що обчислення та сплата гонорару (вартості послуг) за договором буде здійснюватися відповідно до специфікації та складених на підставі неї рахунків. При цьому Клієнт зобов`язується здійснити попередню оплату гонорару (вартості послуг) Адвокатського об`єднання за договором у розмірі 100% вартості правової допомоги, обчисленої у специфікації (п.4.2 договору про надання правничої допомоги).

Факт понесення позивачем даних витрат підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №2577 від 04.06.2019р. на суму 31875,00 грн.

Специфікація №4 від 06.05.2019р. до договору №б/н від 01.03.2019р. про надання правничої допомоги містить склад правової допомоги із зазначенням обсягу часу та вартістю кожної послуги окремо.

Крім того, матеріали справи містять акт приймання-передачі послуг від 09.07.2019р. з додатком №1 до договору №б/н від 01.03.2019р., за яким Клієнтом прийнято надану Адвокатським об`єднанням правову допомогу по стягненню з відповідача заборгованості за договором №12-004503 від 28.12.12р.

Таким чином, з матеріалів справи встановлено, що витрати позивача на правничу допомогу, пов`язані з розглядом даної справи, які є доведеними належним чином складають 31875,00 грн.

Відповідач у клопотанні про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката просить суд зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, оскільки на думку останнього заявлена до стягнення сума витрат позивача на правничу допомогу не відповідає вимогам співмірності.

Проте, суд вважає доводи відповідача щодо неспівмірності витрат позивача на правничу допомогу безпідставними та необґрунтованими, а понесені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 31875,00 грн., враховуючи суму позову та обсяг наданих юридичних послуг позивачу, співмірними зі складністю справи та сумою заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п.3 ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову, судові витрати пов`язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких фактичних обставин та за змістом вищенаведених норм процесуального закону на відповідача покладається відшкодування витрат позивача на правничу допомогу у зв`язку з розглядом даної справи пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 31338,29 грн.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76, 79, 86, 123, 126, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма Топстар”, м.Дніпро, до Приватного акціонерного товариства “Єнакієвський металургійний завод”, м.Маріуполь, Донецька область про стягнення 1436434,74 грн., у тому числі: 1092933,60 грн. – сума основного боргу; 274961,14 грн. – інфляційні витрати; 68540,00 грн. – 3% річних, задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Єнакіївський металургійний завод” (87504, Донецька обл., м.Маріуполь, просп.Ілліча, буд.54, блок 4, ЄДРПОУ 00191193) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Науково-виробнича фірма Топстар” (49006, Дніпропетровська область, м.Дніпро, Кіровський район, вул.Юрія Савченка, буд.47, кв.3, код ЄДРПОУ 33183798) суму основного боргу у розмірі 1092933,60 грн., інфляційні витрати у розмірі 250774,40 грн., 3% річних у розмірі 68540,00 грн., витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 31338,29 грн. та судовий збір в розмірі 21183,72 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області.

Рішення складено та підписано 10.07.19р.

Суддя М.О. Лейба