Ухвала суду № 82967393, 11.06.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/11798/19

Провадження № 1-кс/760/6413/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2019 року м. Київ

Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва Вишняк М.В., при секретарі Литвиненко Н.В., за участі: захисника Слюсаря А.А. (свідоцтво КС № 6405/10 від 15.02.2018р. про право на заняття адвокатською діяльністю та ордер), детектива Національного антикорупційного бюро України Ліпи О.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання захисника Слюсаря Андрія Адамовича, подане в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна в кримінальному провадженні № 52016000000000319 від 09.09.2016р., -

В С Т А Н О В И В:

До Солом`янського районного суду м. Києва надійшло вказане клопотання.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 12.02.2018р. в справі № 760/2972/18 (провадження № 1-кс/760/2163/18) задоволено клопотання детектива Національного бюро Третього відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Литвиненка Д.І. та накладено арешт на майно ОСОБА_1 , зокрема, на кошти, що знаходяться на відкритих у Публічному акціонерному товаристві «Креді Агріколь Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 14361575, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вулиця Пушкінська, будинок 42/4) банківських рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , встановивши заборону відчужувати кошти з вказаних банківських рахунків в частині видаткових операцій, з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.

На думку захисника, арешт на вказане майно накладений необґрунтовано, оскільки слідчий суддя, задовольняючи клопотання детектива про накладення арешту, прийшов до висновку, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України є достатньо обґрунтованою.

Разом з тим, докази, які обвинувачення надавало суду на підтвердження наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину, на даний час спростовані рішенням суду, яке набрало законної сили, є чинним та підлягає безумовному виконанню.

Крім того, захисник Слюсар А.А. зазначив, що у всіх судових засіданнях у даному кримінальному провадженні сторона обвинувачення на підтвердження наявності обґрунтованої підозри щодо ОСОБА_1 , як основний та фактично єдиний доказ, наводила акт № 31-21/1 від 01.02.2017р. перевірки Державною аудиторською службою України закупівель Міністерства оборони України, за період з 01.01.2015р. по 31.10.2016р. Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2018р. задоволено у повному обсязі позов Міністерства оборони України та визнано протиправною і скасовано вимогу Державної аудиторської служби України щодо усунення порушень законодавства у ході перевірки державних закупівель Міністерства оборони України, підставою для видання якої слугували висновки, викладені в акті від 01.02.2017р. № 31-21/1.

Крім цього, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.09.2018р. апеляційні скарги Державної аудиторської служби України та Національного антикорупційного бюро України на вказане рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.03.2018р. залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Таким чином, зазначене судове рішення набрало законної сили 27.09.2018р.

Тому, на думку захисника, очевидним є факт, що сторона обвинувачення від початку не мала будь-яких реальних доказів на підтвердження обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_1 будь-якого кримінального правопорушення, але навіть той документ, який безпідставно надавався для підтвердження обґрунтованості підозри саме стосовно ОСОБА_1 , визнаний протиправним та скасований в судовому порядку.

За таких обставин, захисник вважає, що у зв`язку з очевидною недоведеністю наявності обґрунтованої підозри, арешт майна ОСОБА_1 є необґрунтованим та для його подальшого застосування відсутні будь-які законні підстави, а тому накладений ухвалою арешт на грошові кошти ОСОБА_1 , що знаходяться на відкритих в ПАТ «Креді Агріколь Банк» банківських рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , підлягає скасуванню.

В судовому засіданні захисник Слюсар А.А. підтримав подане клопотання та просив його задовольнити в повному обсязі.

Детектив Національного антикорупційного бюро України Ліпа О.П. в судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання зазначаючи, що підозра, яка пред`явлена ОСОБА_1 обґрунтовується не лише одним актом № 31-21/1 від 01.02.2017р. перевірки Державною аудиторською службою України закупівель Міністерства оборони України, за період з 01.01.2015р. по 31.10.2016р., а і іншими доказами, здобутими в ході досудового розслідування, які, на його думку, є достатніми для доведення винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочині.

Тому, детектив зазначив, що арешт на майно ОСОБА_1 , з метою забезпечення можливої конфіскації, як виду покарання, накладений ухвалою слідчого судді від 12.10.2018р. обґрунтовано та у його застосуванні на даний час не відпала потреба.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані матеріали клопотання та матеріали клопотання про арешт майна в кримінальному провадженні № 52016000000000319 від 09.09.2016р. (справа № 760/2972/18, провадження № 1-кс/760/2163/18), слідчий суддя вважає, що клопотання захисника не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

В ході судового розгляду клопотання встановлено, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 52016000000000319 від 09.09.2016р., за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

В рамках даного кримінального провадження, ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27, ч. 5 ст. 191 КК України.

12.02.2018р. ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва (справа № 760/2972/18, провадження № 1-кс/760/2163/18) задоволено клопотання детектива Національного бюро Третього відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України Литвиненка Д.І. та накладено арешт на майно ОСОБА_1 , зокрема, на кошти, що знаходяться на відкритих у Публічному акціонерному товаристві «Креді Агріколь Банк» (ідентифікаційний код юридичної особи: 14361575, місцезнаходження юридичної особи: м. Київ, вулиця Пушкінська, будинок 42/4) банківських рахунках № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , встановивши заборону відчужувати кошти з вказаних банківських рахунків в частині видаткових операцій, з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання.

Слідчий суддя, під час вирішення питання про накладення арешту, встановив належні правові підстави, передбачені п. 3 ч. 2 та ч. 5 ст. 170 КПК України для задоволення клопотання детектива та накладення арешту на вказане майно ОСОБА_1 , оскільки останній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, санкція статті якої передбачає можливість, у разі доведення винуватості ОСОБА_1 , призначення такого виду покарання як конфіскація майна.

Крім того, слідчим суддею було перевірено доводи та обставини, на які посилався детектив, та з`ясовано, що наведені у клопотанні дані свідчать про те, що підозра ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України є достатньо обґрунтованою.

Крім цього, слідчий суддя прийшов до висновку, що органом досудового розслідування доведено, що підозрюваним ОСОБА_1 були відкриті відповідні банківські рахунки на яких знаходяться грошові кошти та він є власником відповідних цінних паперів, на які орган досудового розслідування просить накласти арешт, що підтверджується листом Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів від 29.12.2017 № 35-31-17/5, додатками до нього, інформаційною довідкою щодо залишків коштів по рахунках ОСОБА_1 , випискою про операції з цінними паперами за період з 01.11.2012р. по 22.01.2018р.

Європейський суд з прав людини при здійсненні правосуддя неодноразово звертав увагу на: структуру статті 1 Першого протоколу, а саме «три норми»: Ця стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій.

Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, Суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм. Рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 р., заяви №№ 7151/75; 7152/75, серія А, № 52.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Суд також наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою.

З`ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з`ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом. У таких сферах, як житлова, що відіграє центральну роль у забезпеченні добробуту й економічної політики в сучасному суспільстві, Суд поважатиме законодавчі рішення, якщо вони відповідають загальним інтересам і ґрунтуються на чітко сформульованому розумному вмотивуванні (див. рішення у справі «Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19 грудня 1989 р., п. 48, та у справі «Шассанью та інші проти Франції» (Chassagnou and Others v. France) [GC], від 29 квітня 1999 р., заяви №№ 25088/94, 28331/95 та 28443/95, п. 75). Рішення у справі «"Іммобільяре Саффі" проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [GC] від 28 липня 1999 р., заява № 22774/93, п. 49.

Так, у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» заявники скаржились на те, що постанова муніципалітету міста Стокгольм, яка дозволяла місцевій владі відчужувати за своїм бажанням практично без обмежень будь-яку власність, порушувала їхнє право власності за статтею 1 Протоколу № 1. Суд ухвалив, що хоч подібне відчуження теоретично залишало за власниками право користуватися та розпоряджатися своєю власністю, однак практично їхні можливості робити це були обмежені настільки, що застосування шведського закону справді порушувало їхнє право на вільне володіння своїм майном. Розглянувши справу, Суд також підкреслив свою думку про те, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини, та зауважив, що у випадку позбавлення власності, встановлені обмежень на користування нею чи в інших подібних випадках справедливість вимагає, щоб особам, які постраждали, було надано право оскаржувати рішення уряду з питань позбавлення власності, встановлення контролю за її використанням і було надане відшкодування.

Відповідно до п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України на слідчого суддю покладається функція здійснення контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Враховуючи ту обставину, що слідчий суддя на даному етапі кримінального провадження (розгляд клопотання про скасування арешту майна) не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати слідчий суддя під час розгляду скарги на повідомлення слідчого, прокурора про підозру або суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні кримінального правопорушення, а лише зобов`язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

За таких обставин, аналізуючи вказані в ухвалі слідчого судді від 12.02.2018р. правові підстави для арешту майна, слідчий суддя вважає, що під час досудового розслідування в даному кримінальному провадженні, арешт на майно підозрюваного ОСОБА_1 , з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, був накладений обґрунтовано, з урахуванням наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яка відповідає критеріям, сформованим в практиці Європейського суду з прав людини, розумності та співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Доводи ж захисника з приводу недоведеності наявності обґрунтованої підозри відносно ОСОБА_1 не приймаються до уваги, оскільки пред`явлене останньому повідомлення про підозру не скасоване в установленому законом порядку та ОСОБА_1 на даний час має статус підозрюваного в даному кримінальному провадженні.

Тому, слідчий суддя вважає, що таке втручання органів досудового розслідування у права і свободи особи, як арешт майна, є обґрунтованим та пропорційним меті кримінального провадження, тому клопотання захисника Слюсаря А.А. не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 18, 131-132, 170, 171, 173, 174, 309, 369, 371-372, 395 КПК України, слідчий суддя -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання захисника Слюсаря Андрія Адамовича, поданого в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна в кримінальному провадженні № 52016000000000319 від 09.09.2016р. - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: М.В. Вишняк