Рішення № 82965477, 05.07.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/8554/19

Провадження № 2/760/4926/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2019 року Солом`янський районний суд м. Києва в складі:

Головуючого судді Оксюти Т.Г.

за участю секретаря Горупа В.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення 3% річних та індексу інфляцій від простроченої суми заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача та просив стягнути з МОУ на свою користь 3% річних та суму інфляційних втрат від простроченої суми в розмірі 120001,20 грн.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що він 03.09.1993 року звільнений з військової служби та 14.01.2008 року його визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов`язаного з виконання обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

23.06.2008 року позивачем подано до уповноваженого органу заяву з копіями документів для виплати йому одноразової грошової допомоги. Однак, Міністерство оборони України відмовило позивачу у такій виплаті.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 11.07.2013 року зобов`язано КМВК та МОУ здійснити виплату позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 36-місячного грошового забезпечення.

На підставі протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 04.09.2015 року №37 та повідомлення про переказ коштів від 14.09.2015 року МОУ повідомив позивача про виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 11.07.2013 року, призначивши одноразову грошову допомогу в розмірі 36-місячного грошового забезпечення, визначеному на день звільнення з військової служби в сумі 52,59 грн.

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 15.12.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.05.2016 року, визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 36-місячного грошового забезпечення, визначеному на день звільнення з військової служби в сумі 52 грн 59 коп. відповідно до Постанови КМ України від 28 травня 2008 року №499.

Зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби у розмірі 36-місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності з врахуванням отриманих коштів.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

25.08.2016 року позивачу була виплачена призначена різниця допомоги у розмірі 69904,41 грн.

Вважає, що внаслідок протиправних дій відповідача йому не була своєчасно виплачена одноразова грошова допомога у зв`язку із встановленням інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі 69957,00 грн. з часу встановлення групи інвалідності - 14.01.2008 року по дату фактичної виплати такої допомоги - 25.08.2016 року.

Зазначив, що належна йому одноразова грошова допомога була виплачена МОУ без урахування суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних від простроченої суми боргу, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки вона не була виплачена у встановленні строки.

На підставі викладеного просив позов задовольнити.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 29.03.2019 року у справі відкрито спрощене позовне провадження.

24.04.2019 року від представника відповідача МОУ надійшов відзив на позовну заяву в якому він зазначив, що між сторонами спору не виникало цивільних правовідносин ані на підставі постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 року, ані на підставі заяви позивача від 23.06.2008 року про виплату йому одноразової грошової допомоги, ані на підставі постанови Вищого адміністративного суду України від 11.07.2013 року. Відносини між сторонами мають виключно публічно-правовий характер, а тому до них не можуть бути застосовані положення ЦК України щодо відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошових зобов`язань, передбачені ст. 625 ЦК України.

Також, від представника відповідача надійшло клопотання про застосування строку позовної давності щодо вимог за період з 08.08.2008 року по 21.09.2015 року.

Крім того, від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 25.04.2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд даної справи в порядку загального позовного провадження.

07.05.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач повністю підтримує заявлені позовні вимоги, доводи викладені у відзиві на позовну заяву вважає безпідставними.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження учасники справи в судове засідання не викликались.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 звільнений з військової служби у 1993 році. 14 січня 2008 року ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов`язаного з виконання обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

23.06.2008 року позивачем подано до уповноваженого органу заяву з копіями документів для виплати йому одноразової грошової допомоги. Однак, Міністерство оборони України відмовило позивачу у такій виплаті.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 11.07.2013 року зобов`язано КМВК та МОУ здійснити виплату позивачу одноразової грошової допомоги у розмірі 36-місячного грошового забезпечення.

На підставі протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов`язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби від 04.09.2015 року №37 та повідомлення про переказ коштів від 14.09.2015 року МОУ повідомив позивача про виконання постанови Вищого адміністративного суду України від 11.07.2013 року, призначивши одноразову грошову допомогу в розмірі 36-місячного грошового забезпечення, визначеному на день звільнення з військової служби в сумі 52,59 грн.

Постановою Солом`янського районного суду м. Києва від 15.12.2015 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.03.2016 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13.05.2016 року, визнано неправомірними дії Міністерства оборони України щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 36-місячного грошового забезпечення, визначеному на день звільнення з військової служби в сумі 52 грн 59 коп. відповідно до Постанови КМ України від 28 травня 2008 року №499.

Зобов`язано Міністерство оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в разі настання інвалідності внаслідок виконання обов`язків військової служби у розмірі 36-місячного грошового забезпечення, виходячи зі складу грошового забезпечення, визначеного ч.2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на день встановлення інвалідності з врахуванням отриманих коштів.

25.08.2016 року позивачу була виплачена призначена різниця допомоги у розмірі 69904,41 грн.

Позивач при зверненні до суду з даним позовом посилався на те, що внаслідок протиправних дій відповідача йому не була своєчасно виплачена одноразова грошова допомога у зв`язку із встановленням інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у розмірі 69957,00 грн. з часу встановлення групи інвалідності - 14.01.2008 року по дату фактичної виплати такої допомоги - 25.08.2016 року.

Тому, вважає, що з відповідача на його користь слід стягнути індекс інфляції та 3% річних за період з 14.01.2008 року по 25.08.2016 року в сумі 120001,20 грн., на що слід зазначити наступне.

Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції) наголошує, що застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати спори про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами №22083/93, №22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства», п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії».

Щодо застосування строку позовної давності в контексті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справі «Gradescolo S.R.L. проти Молдови» суд зазначив, що дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Тобто, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмежене, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Представником відповідача подано заяву про застосування строку позовної давності до вимог за період з 08.08.2008 року по 21.09.2015 року.

Оскільки позивач звернувся до суду 22.03.2019 року, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 3% річних в сумі 14947,42 грн. та індексу інфляції в сумі 98938,26 грн. за період з 08.08.2008 року по 21.09.2015 року, у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду з даними вимогами.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 4173,52 грн. та 3% річних в сумі 1942,00 грн. за період з 22.09.2015 року по 25.08.2016 року, то слід зазначити наступне.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на те, що йому несвоєчасно була виплачена одноразова грошова допомога, у зв`язку з чим на спірні правовідносини поширюються вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Заперечуючи проти позову, представник Міністерства оборони України звернув увагу суду на те, що між сторонами спору не виникало цивільних правовідносин ані на підставі постанови Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 р., ані на підставі заяви позивача від 23.06.2008 року про виплату йому одноразової грошової допомоги, ані на підставі постанови Вищого адміністративного суду України від 11.07.2013 року. Відносини між сторонами мають виключно публічно-правовий характер, а тому до них не можуть бути застосовані положення ЦК України щодо відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошових зобов`язань, передбачені ст. 625 ЦК України.

Разом з тим, з такими твердженнями Міністерства оборони України суд не погоджується з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналіз вищезазначених норм права дає підстави для висновку, що грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних правовідносин, але й з інших підстав, зокрема, з факту виплати одноразової грошової допомоги.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.11.2018 р. у справі №750/5104/17.

З урахуванням викладеного, відповідач має грошове зобов`язання перед позивачем за прострочення нарахування і виплати одноразової грошової допомоги.

При цьому, суд враховує, що розрахунок наданий позивачем за період з 22.09.2015 року по 25.08.2016 року є вірними, а отже може бути взятим судом при вирішенні даної справи по суті.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що відповідач порушив грошове зобов`язання з виплати одноразової грошової допомоги у сумі 69957,00 грн., у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, а тому вимоги позивача в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 22.09.2015 року по 25.08.2016 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 та п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Частина 6 ст. 141 ЦПК України передбачає, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

З урахуванням ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 768,40 грн., так як позивач при зверненні до суду з позовною заявою звільнений від сплати судового збору на підставі закону.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ст.ст. 11, 16, 22, 23, 509, 524, 533-535, 625, 1166, 1167, 1173 ЦК України, ст.ст. 2, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України (код ЄДРПОУ 00034022, адреса: м. Київ, проспект Повітрофлотський, 6) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) 3% річних за період з 22.09.2015 року по 25.08.2016 року в сумі 1942,00 грн., втрати від інфляції за період з 22.09.2015 року по 25.08.2016 року в сумі 4173,52 грн., а всього стягнути 6115, 52 грн.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір в сумі 768,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя