Ухвала суду № 82963306, 05.07.2019, Харківський районний суд Харківської області

Справа №635/2152/19

Провадження по справі №2/635/1875/2019

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 липня 2019 року Харківський районний суд Харківської області у складі :

головуючого судді - Панас Н.Л.

при секретарі - Крилєвській І.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в с.Покотилівка в порядку заочного розгляду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 до ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа - ПІсочинська селищна рада Харківського району Харківської області, код ЄДРПОУ 04396727, юридична адреса: Харківська область, Харківський район, с.Пісочин, пров.Транспортний, 2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019 року позивачі звернулися до суду з позовом де вказують, що на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації Харківського міжміського бюро технічної інвентаризації №9176 від 08.02.1999 року, вони є власниками квартири АДРЕСА_3 . Відповідач будучи зареєстрованим у спірній квартирі тривалий час в ній не мешкає, витрат на її утримання не зазнає, його особистих речей в квартирі немає. Тому просили визнати відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_3 .

09 квітня 2019 року судом з відділу обліку та моніторингу інформації щодо зареєстрованого місця мешкання ГУДМСУ в Харківській області були отримані відомості щодо зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання відповідача.

Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 23 квітня 2019 року позов було прийнято до провадження суду і призначено до розгляду у підготовчому судовому засіданні. Одночасно у якості третьої особи, що не заявляє самостійних позовних вимог, було залучено Пісочинську селищну раду Харківського району Харківської області. Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 07 червня 2019 року підготовче судове засідання було закрито і справу було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позивачі у судове засідання не з`явились, надали суду письмові заяви з проханням розглядати справу у їх відсутність, позовні вимоги підтримали і просили задовольнити у повному обсязі, проти прийняття заочного рішення не заперечували. Судові витрати просили залишити за ними.

Відповідач у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи суду не надавав. Тому суд, у відповідності з вимогами ст.280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу у його відсутність, постановивши по справі заочне рішення.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяв про відкладення розгляду справи суду не надавав. Тому суд вважає за доцільне розглянути справу у його відсутність.

Оскільки сторони у судове засідання не з`явилися фіксування судового процесу технічним засобами, у відповідності з вимогами ч.2 ст.247 ЦПК України, не проводилось.

Перевіривши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Виходячи з вимог ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

На підставі свідоцтв про право на спадщину за законом, виданого 07 листопада 2015 року Другою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області за реєстровим №1-710, №1-706, свідоцтва про право на житло, виданого 08 лютого 1999 року відділом приватизації Харківського міжміського БТІ, договору про зміну правового режиму спільної власності, посвідченого приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Омельницькою Н.В. 05 сіня 2018 року за реєстровим №1 позивачам належить квартира АДРЕСА_4

Згідно з довідкою №815, виданою виконкомом Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області 14 березня 2019 року в спірній квартирі зареєстровані: ОСОБА_2 - позивач по справі, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - відповідач по справі.

Згідно з актом, складеним депутатом Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області Алексанян А.Я. в присутності свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 в спірній квартирі не мешкає з 2009 року, його особистих речей в квартирі немає.

Конституція України у статті 47 проголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла не інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.29 Цивільного Кодексу України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Глава 23 Цивільного кодексу України встановлює, що громадянин, який став власником житла, має право розпоряджатися ним на свій розсуд. Однак, як зазначено в ч.3 ст.13 Конституції України, власність зобов`язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству. Тому право власності на житло охороняється правом лише настільки, наскільки його реалізація відповідає імперативним нормам закону.

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 року №2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в збереженні житла за його власниками без обмежень, та в гарантії збереження житла в державному та комунальному житловому фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст.71 ЖК УРСР), за членами сім`ї власника жилого приміщення протягом року (ст.405 ЦК України). Непроживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст.72 ЖК УРСР, ст.405 ЦК України).

Пленум Верховного Суду України у постанові «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12.04.1985 №2 підкреслив, що правильний і своєчасний розгляд житлових спорів є гарантією реального здійснення конституційного права особи на житло, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організацій у здійсненні покладених на них завдань щодо управління житловим фондом, його експлуатації і збереження. Досконалий розгляд житлових спорів є запорукою своєчасного, реального здійснення конституційного права громадян на житло і зміцнення законності у житлових правовідносинах.

Правова позиція Європейського суду з прав людини, відповідно до п.1 ст.8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод (далі - Конвенція), яка гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Це покладає на Україну в особі її державних органів зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21.02.1990). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24.11.1986), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18.02.1999).

Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених в п. 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у п.2 ст.8 Конвенції.

Згідно з вимогами ст.391 Цивільного Кодексу України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядженням своїм майном.

Відповідно до вимог ст.150 Житлового Кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частку будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За статтею 156 ЖК України члени сімї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням (ч.1). За згодою власника будинку (квартири) член його сімї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї (ч.2).

Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сімї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сімї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

За положеннями ч.1 ст.317 та ч.1 ст.319 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном і він реалізує їх на власний розсуд.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (ст.391 ЦК України).

Глава 28 ЦК України визначає житло об`єктом права приватної власності.

Права власника житлового будинку визначені ст.383 ЦК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів його сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливо лише з підстав, передбачених законом.

Члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать дружина власника квартири, їхні діти та батьки, а також інші особи.

За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства, а також досліджені докази, дають підстави для висновку про те, що в разі будь - яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. А тому позов, заявлений позивачами підлягає задоволенню у повному обсязі.

У відповідності з вимогами ст.141 ЦПК України судові витрати підлягають залишенню за позивачами.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.7, 12, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 до ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа - ПІсочинська селищна рада Харківського району Харківської області, код ЄДРПОУ 04396727, юридична адреса: Харківська область, Харківський район, с.Пісочин, пров.Транспортний, 2 про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом позбавлення права користування жилим приміщенням - задовольнити повністю.

Усунути перешкоди ОСОБА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 , яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_2 у здійсненні права власності на квартиру АДРЕСА_4 , шляхом визнання ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , таким, що втратив право користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_4 .

Судові витрати залишити за позивачами.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: hr.hr.court.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет.

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Харківський районний суд Харківської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення виготовлено 11 липня 2019 року.

Суддя Н.Л.Панас