Рішення № 82963053, 11.07.2019, Нововодолазький районний суд Харківської області

справа № 631/124/18

провадження № 2/631/240/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2019 року селище міського типу Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого – судді Трояновської Т.М.,

за участі секретаря судового засідання – М`ячиної Ю.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Скороделова С.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань № 1 приміщення Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовом до Нововодолазької селищної ради Харківської області, в якому просить встановити факт прийняття нею спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнати за нею право власності в порядку спадкування за законом на домоволодіння, загальною площею 55,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначила, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати – ОСОБА_5 , яка на час смерті була зареєстрована і проживала за адресою: АДРЕСА_2 . Разом з померлою були зареєстровані та проживали її чоловік – ОСОБА_6 , та діти: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , які подали до Восьмої Харківської нотаріальної контори заяви про відмову від прийняття спадщини, також за вказаною адресою була зареєстрована та мешкала й позивачка.

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина у вигляді житлового будинку з господарськими будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . За життя померла не скористалась наданим статтею 534 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року правом на залишення заповіту, тому спадкування після її смерті здійснювалось за законом.

Позивач зазначила, що спадщину після смерті матері вона прийняла фактично шляхом вступу у володіння будинком та успадкуванням особистих речей ОСОБА_5 , у зв`язку із відмовою інших спадкоємців від прийняття спадщини – залишила у себе правовстановлюючі документи на спадкове майно та проводила поточні ремонти у дачному будинку.

Для отримання свідоцтва про право власності на вищевказаний будинок з господарськими будівлями позивач звернулася з відповідною заявою за місцем відкриття спадщини – до Восьмої Харківської державної нотаріальної контори, але нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв`язку із неможливістю перевірити місце відкриття спадщини. Як вказала позивач, у зв`язку із неможливістю оформити спадкові права у нотаріальному порядку, вона вимушена звернутися до суду з вказаним позовом за захистом своїх майнових інтересів, оскільки будь - який інший спосіб захисту відсутній.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2018 року головуючим суддею визначено суддю Пархоменко І.О.

Ухвалою від 20 березня 2018 року під головуванням судді Пархоменко І.О. відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження.

Строк повноважень судді Пархоменко І.О. закінчився 06.08.2018 року, справа по суті розглянута не була.

Розпорядженням керівника апарату суду № 805 від 17.09.2018 року призначено повторний автоматизований розподіл судової справи й згідно відповідному протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.09.2018 року справу з єдиним унікальним № 631/124/18 (провадження № 2/631/513/18) передано до розгляду судді Трояновській Т.М.

Ухвалою від 17 вересня 2018 року справу прийнято до провадження суддею Трояновською Т.М. та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 29 жовтня 2018 року залучено до участі у розгляді справи в якості співвідповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ухвалою від 22 лютого 2019 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду, під час якогоОСОБА_1 та її представник – адвокат Скородєлов С.В., який діє на підставі ордеру серії ХВ № 453 від 13.05.2019 року, в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити, надавши пояснення аналогічні тим, що містяться у позові. В подальшому скориставшись своїм правом, встановленим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України,через канцелярію суду представник позивача надав заяву, зареєстровану за вхідним № 3285-19-вх, в якій просив суд слухання справи провести за його відсутності та відсутності позивача (а.с.159).

Уповноважений представник Нововодолазької селищної ради Харківської області в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач повідомлявся відповідно до вимог Цивільного процесуального законодавства України. Відповідно до заяви, що була направлена на адресу суду від 14.11.2018 року та зареєстрована за вхідним № 5693/18-вх, голова Нововодолазької селищної ради Харківської області ОСОБА_8 повідомив, що вони не заперечують проти задоволення позову ОСОБА_1 та розгляд справи просили провести за відсутності представника селищної ради (а.с.88).

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у судове засідання також не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були сповіщені завчасно відповідно до вимог статті 128 Цивільного процесуального кодексу України. Скориставшись своїм правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України,на адресу суду останні надіслали заяви, що були зареєстровані за вхідним № 97/19 – вх. від 08.01.2019 року та № 98/19-вх від 08.01.2019 року відповідно до яких позовні вимоги ОСОБА_1 визнали в повному обсязі та просили їх задовольнити, зазначивши, що після смерті їх матері – ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , від спадщини вони відмовились, про що повідомила нотаріальну контору, знають, що спадщину після смерті матері прийняла ОСОБА_1 , яка і до теперішнього часу користується будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Просили суд розгляд справи провести за їх відсутності (а.с.106, 110).

Крім того, у судове засідання не з`явився відповідач ОСОБА_3 , який належним чином був сповіщений про дату, час і місце розгляду справи, про що свідчать наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення. Після ознайомлення з матеріалами справи представника ОСОБА_3 – адвоката Василинич О.А., останній скориставшись своїм правом, встановленим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України,направив на електрону адресу суду, зареєстровану 09.04.2019 року за вхідним № ЕП-378/19-вх, відповідно до якої розгляд справи просив провести за його відсутності. (а.с 148).

Відповідно до положень частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Крім того, частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що особи, які беруть участь у справі, мають право заявити клопотання про розгляд справи за їх відсутності. Про наявність такого клопотання у сторін свідчать їх відповідні заяви, долучені до матеріалів справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що підстав для визнання явки відповідачів по справі обов`язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Вислухавши пояснення позивача та її представника, а також показання свідків, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Вирішуючи спірні правовідносини суд виходить з того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

При цьому частиною 1 статті 77 вказаного нормативно – правового документа визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 2 статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Із матеріалів справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 76 років від термічних опіків під час нещасного випадку, пов`язаного з блискавкою померла ОСОБА_5 , що підтверджено свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 22 червня 2001 року Харківським міським відділом реєстрації актів громадянського стану, актовий запис № 1528 (а.с. 21).

Вирішуючи даний спір, суд виходить з положень пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в якому встановлено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 01.01.2004 року.

Відповідно до пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № 7 відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, яка відкрилася до набрання чинності Цивільним кодексом України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим кодексом.

Статтею 525 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року визначено, що часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Враховуючи те, що днем смерті ОСОБА_5 є ІНФОРМАЦІЯ_1 , як зазначено в свідоцтві про смерть, то саме ця дата є днем відкриття спадщини.

Таким чином, до даних спірних правовідносин слід застосовувати положення Цивільного кодексу Української РСР 1963 року.

Так, відповідно до статті 527 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року спадкоємцями можуть бути особи, що були живими на момент смерті спадкодавця, а також діти померлого, зачаті при його житті і народженні після його смерті.

З матеріалів справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є спадкоємцем першої черги відповідно до статті 529 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, оскільки є донькою спадкодавця, ОСОБА_5 .

Факт родинних відносин між позивачем ОСОБА_1 та померлою ОСОБА_5 підтверджується копією свідоцтва про народження позивача серії НОМЕР_2 виданого 19.02.1952 року, актовий запис №5 (а.с. 22, 61).

Приписами статті 548 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року передбачено, що для прийняття спадщини необхідно щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Перевіривши матеріали спадкової справи № 1010/2001 (номер у Спадковому реєстрі № 1669592), заведеної після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , що була надіслана на адресу суду 20.07.2018 року завідувачем Восьмої Харківської державної нотаріальної контори за вихідним № 338/01-16 від 02.07.2018 року встановлено, що дана спадкова справа була заведена відповідно до заяви ОСОБА_6 – чоловіка померлої ОСОБА_5 зареєстрованою у книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 1700 (а.с. 40 – 68).

Відповідно до зазначеної заяви, зареєстрованої державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Кретовою О.В. в реєстрі за № 3-1282 від 24.11.2001 року, ОСОБА_6 , який є чоловіком померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , повідомив нотаріальну контору, що ОСОБА_5 постійно мешкала у АДРЕСА_2 , та після її смерті залишилась спадщина, від прийняття якої він відмовляється (зворотній бік а.с. 41).

Також судом встановлено, що 27.11.2001 року з заявою, зареєстрованою у книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 1707 від 27.11.2001 року, до Восьмої Харківської держаної нотаріальної контори звернулися діти померлої ОСОБА_9 – ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , які повідомили, що їх мати ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно мешкала у АДРЕСА_2 . Після її смерті залишилась спадщина від прийняття якої вони відмовляються (а.с.42).

Із матеріалів спадкової справи також вбачається, що 28.11.2001 року до Восьмої Харківської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_7 із заявою, зареєстрованою у книзі обліку і реєстрації спадкових справ за № 1714, відповідно до якої повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати – ОСОБА_5 , яка постійно мешкала у АДРЕСА_2 . Після її смерті залишилась спадщина від прийняття якої він відмовляється (а.с. 43).

Крім того встановлено, що на час розгляду справи у суді, помер ОСОБА_6 , а саме 01 ІНФОРМАЦІЯ_3 року, про що складено відповідний актовий запис № 1953 та видано 02.02.2006 року Міським відділом реєстрації актів цивільного стану № 4 Харківського обласного управління юстиції свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 (а.с. 48, 80), та ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_7 , про що складено відповідний актовий запис № 18873 та видано 25.12.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову Харківського міського управління юстиції свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 (а.с.79).

Здійснюючи перевірку матеріалів спадкової справи № 1010/2001, відповідно до витягу з Єдиного реєстру спадкових справ № 650463 та витягу з Єдиного реєстру заповітів № 650458, сформованих 07.12.2001 року о 16 годині 50 хвилин вбачається, що ОСОБА_5 заповітів не складала (зворотній бік а.с. 47).

Відповідно до копії паспорта позивача серії НОМЕР_5 , виданого Київським РВ ХМУ УМВС України в Харківській області 17 грудня 1998 року встановлено, що позивач – ОСОБА_1 з 06.09.1968 року по 18.06.2002 року була зареєстрована в АДРЕСА_2 (а.с.9).

Інших спадкоємців, які б фактично прийняли спадщину, або зверталися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 судом не встановлено (а.с. 41 – 68).

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні позивача до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, 23 листопада 2017 року за № 5344/02 – 31 державним нотаріусом Восьмої Харківської державної нотаріальної контори Лакізою І.В. була винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме – у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на домоволодіння АДРЕСА_1 , у зв`язку з неможливістю перевірити місце відкриття спадщини та відомості про осіб, які проживали та були зареєстровані зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (а.с. 8, 67 – 68).

Відповідно до копії запису акта про смерть № 1528 від 22 червня 2001 року та Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 00018719478, сформованого 20 вересня 2017 року о 11 годині 34 хвилини 03 секунди, наданих Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області вбачається, що померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 від термічних опіків під час нещасного випадку, пов`язаного з блискавкою, проживала у місті Харкові ( АДРЕСА_3 район) АДРЕСА_2 (а.с. 45 – 47).

Як вже зазначалося, вирішуючи даний спір, суд виходить з положень статті 548 та пункту 1 частини 1 статті 549 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року відповідно до якого визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у пункті 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень статей 526 і 549 ЦК, згідно з якими місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини. Діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подача ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ,будучи попередженими про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, повідомили суду, що є родичами померлої ОСОБА_5 та відповідно позивача – ОСОБА_1 . Свідки зазначили, що ОСОБА_1 ще з 1960 – років мешкала разом із батьком та матір`ю – ОСОБА_5 у АДРЕСА_2 АДРЕСА_2 , до дня смерті останньої доглядала за нею. Як зазначили свідки, після смерті матері, позивач була єдиною, хто прийняв спадщину, вона забрали усі речі померлої та почала доглядати за дачним будинком, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до положень статті 529 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року є спадкоємцем першої черги та такою, що фактично прийняла спадщину після смерті своєї матері – ОСОБА_5 , оскільки забрала собі її особисті речі, почала користуватися та доглядати за будинком, що належав спадкодавцю, здійснювала у ньому поточний ремонт, а також у зв`язку із відмовою інших спадкоємців від прийняття спадщини – залишила у себе правовстановлюючі документи на спадкове майно. Крім того, на час смерті матері була зареєстрована та проживала з нею за одною адресою: АДРЕСА_2 .

Стаття 100 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року передбачала, що в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

Під час судового розгляду справи встановлено, що до складу спадщини, що залишилась після смерті ОСОБА_5 , входить право спадкодавця на домоволодіння, загальною площею 55,2 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

З дублікату договору, посвідченого 11 квітня 2003 року секретарем виконавчого комітету Ордівської сільської Ради народних депутатів Нововодолазького району Харківської області Горбатенко Т.О., зареєстрованого в реєстрі за № 19 вбачається, що 27 вересня 1980 року було укладено договір між ОСОБА_12 , жителем села Ордівка, Нововодолзького району, Харківської області та ОСОБА_5 , жителькою села Ордівка АДРЕСА_1 Харківської області, відповідно до якого ОСОБА_12 продав, а ОСОБА_5 купила належний продавцю будинок, що знаходиться в АДРЕСА_1 і розташований на присадибній ділянці 0,78 кв.м. Зазначений договір посвідчений 27 вересня 1980 року секретарем Ордівської сільської Ради народних депутатів Нововодолазького району Харківської області та зареєстрований в реєстрі за № 10 (а.с.13, 56).

Відповідно до копії рішення виконавчого комітету Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області від 23 серпня 2017 року № 126 встановлено, що за заявою ОСОБА_1 житловому будинку з надвірними будівлями, який розташований в АДРЕСА_1 Харківської АДРЕСА_4 згідно дублікату договору, посвідченого 11 квітня 2003 року секретарем виконавчого комітету Ордівської сільської Ради народних депутатів Нововодолазького району Харківської області, зареєстрованого в реєстрі за № 19 та після уточнень нумерації будинків по АДРЕСА_1 , присвоєно житловому будинку з надвірними будівлями нову поштову адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 19).

Згідно довідки, виданої Ордівським старостинським округом № 4 Нововодолазької селищної ради Харківської області від 20 липня 2017 року № 160 встановлено, що домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до погосподарської книги № 6 за 2016-2020 роки, на присадибній ділянці розміром 0,55 га числиться за померлою ОСОБА_5 , 1924 року народження (а.с. 20, 55).

Як роз`яснено у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 24.06.1983 року «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), якщо в шестимісячний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку.

Згідно положень статті 41 та статті 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються законом. Кожен має право будь - якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 6 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року встановлено перелік способів захисту цивільних прав шляхом: визнання цих прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконання обов`язку в натурі; компенсації моральної шкоди; припинення або зміни правовідношення; стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, - неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Тобто, за змістом вищенаведеної норми права кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно положень статті 560 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям за законом після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Судом встановлено, що правовстановлюючий документ, що посвідчує право власності спадкодавця – ОСОБА_5 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , не пройшов у встановлено законом порядку державну реєстрації. Проте, з цього приводу суд вважає за необхідно зазначити, що пункт 6 Інструкція «Про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP» від 31.01.1966 року, передбачав, що не підлягали реєстрації будинки та домоволодіння, що розташовані в сільських населених пунктах, які адміністративно підпорядковані містам або селищам міського типу. Відповідно до норм законодавства, які діяли станом на 1980 рік, виникнення права власності на будинок в сільській місцевості не було пов`язано з видачею правовстановлюючого документу та його реєстрацією. Також на період будівництва житлового будинку, яке тривало у 1949 році, не потрібно було введення об`єкту до експлуатації, що підтверджено листом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 23.03.1999 року № 12/5-126, в якому роз`яснюється, як потрібно реєструвати об`єкти нерухомості збудовані до 05.08.1992 року.

Згідно технічного паспорту на житловий будинок, виданого Комунальним підприємством «Нововодолазьке архітектурно – інвентаризаційне бюро» від 30.08.2019 року, інвентаризаційна справа № 381, житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 збудований у 1949 році (а.с. 14 – 18).

Відповідно до листа Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16.05.2013 року № 24-753/04-13, по об`єктах, що збудовані до 05 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності, одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається БТІ. Виходячи із змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 05 серпня 1992 року, могли, за умови прийняття їх в експлуатацію відповідними комісіями, отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 05 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючі документи.

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності вказаним Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди, на момент будівництва спірного будинку, регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкцією про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції 18.02.2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами), які передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності Цивільним кодексом та Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Крім того, з 31.01.1966 по 19.01.1996 питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26.08.1948 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», який визначав умови та правові наслідки будівництва, і постановою Ради Міністрів СРСР від 26.08.1948 «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26.04.1948 № 3211 «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків».

Пункт 2 вищенаведеної постанови визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Із чого слідує, що підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок з 26 серпня 1948 року по 22 лютого 1988 року був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Органи, які уповноважені здійснювати видачу правовстановлюючих документів на нерухоме майно, визначаються відповідно до положень Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, доданого до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що затверджена Міністерством комунального господарства Українського РСР 31 січня 1966 року. У період чинності зазначеної Інструкції державна реєстрація нерухомого майна не проводилась в сільській місцевості. Право власності на нерухоме майно, що знаходиться в сільській місцевості, зокрема може бути підтверджено довідкою виконавчого комітету відповідної місцевої ради.

Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла.

Факт належності житлового будинку з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 померлій ІНФОРМАЦІЯ_6 червня ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_5 підтверджується дублікатом договору, посвідченого 27 вересня 1980 року секретарем виконавчого комітету Ордівської сільської Ради народних депутатів Нововодолазького району Харківської області, зареєстрованого в реєстрі за № 10 та довідкою, виданою Ордівським старостинським округом № 4 Нововодолазької селищної ради Харківської області від 20 липня 2017 року № 160, які були досліджені під час судового розгляду справи.

Належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину на житловий будинок є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на житловий будинок в порядку спадкування.

З огляду на викладене та у контексті приведених правових норм регулювання предмета спору, суд дійшов до переконання, що позовні вимоги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, оскільки доведені належними та допустимими доказами

На підставі викладеного позов підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки право ОСОБА_1 на набуття права на житловий будинок в порядку спадкування за законом порушено і підлягає судовому захисту.

Позивач, звертаючись до суду із цим позовом, не вимагає компенсації (відшкодування) понесених нею і документально підтверджених судових витрат.

Керуючись статями 13, 44, 55 Конституції України, статями 6, 524, 525, 527, 530, 535, 548, 560, 561 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, статями 1 - 5, 7, 10 - 13, 17, 19, 23, 42, 48, 58, 60, 62, 65, 67, 76 – 81, 83, 89, 128 131, 133, 141, 211, 214, 223, 227, 235, частиною 2 статті 247, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Нововодолазької селищної ради Нововодолазького району Харківської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно – задовольнити.

Встановити факт прийняття ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , спадщини після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , в порядку спадкування за законом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , право власності на домоволодіння, яке складається з житлового будинку літера «А-1», загальною площею 55,2 квадратних метри, в тому числі жилою площею 27,8 квадратних метри, з господарськими спорудами: сараї літери «Д, Г, В, Б, Т, Р, Е», погріб літера «М», літній душ літера «З», вбиральня літера «П» хвіртка літера «N», огорожа літера «N1», ворота літера «N2», колонка літера «К», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до підпункту 15 пунккту 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень Цивільного процесуального кодексу України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а саме Нововодолазький районний суд Харківської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_5 .

Відповідач: Нововодолазька селищна рада Харківської області, місцезнаходження: Харківська область, Нововодолазький район, селище міського типу Нова Водолага, вулиця Донця Григорія, будинок 14, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 04397997.

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_8 , місце проживання чи перебування: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків невідомий, місце проживання чи перебування: АДРЕСА_8 .

Суддя: Т.М. Трояновська