Рішення № 82953992, 10.07.2019, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/1272/19

Провадження №2/263/1036/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

10 липня 2019 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі: головуючого судді – Папаценко П.І., при секретарі судових засідань – Коваленко В.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Екоенергія» про стягнення заборгованості за заробітною платою та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, який в ході розгляду було уточнено, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за заробітною платою за листопад 2017 року у сумі 5500 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 грудня 2017 року по день ухвалення рішення, станом на 10.07.2019 рік, у сумі 80343,72 грн., посилаючись на наступне.

Позивач ОСОБА_2 в період з 19.01.2016 року по 30.11.2017 року працювала у відповідача на посаді інженера групи договірної роботи виробничо-технічної служби. Наказом відповідача №821-К від 30.11.2017 року її було звільнено за власним бажанням у зв`язку із необхідністю догляду за дитиною до чотирнадцяти років.

При звільненні відповідач не виплатив їй заробітну плату за листопад 2017 року та не сплатив її до теперішнього часу, тому вважає дії відповідача незаконними та такими, що порушують трудові права позивачки, з огляду на наступне.

Згідно ч.7 ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за поацю захищається законом.

У відповідності з ч.1 ст.24 ЗУ «Про оплату праці» №108/95- ВР від 24.03.1995 року, заробітна плата виплачується працівниками регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом ( а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

За таких обставин, у відповідача не було жодних законних підстав для невиплати позивачу заробітної плати за листопад 2017 року у встановлені законодавством строки, відповідно існуюча заборгованість за заробітною платою підлягає стягнення з відповідача на її користь.

Враховуючи те, що відповідач не виплатив позивачу при звільненні заробітну плату за листопад 2017 року та відповідно не здійснив повний розрахунок при її звільненні, тому з відповідача повинно бути стягнуто середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, яка станом на 10.07.2019 року дорівнює 80343,72 грн.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 не з`явилися, останній надав суду заяву про підтримку позовних вимог та розгляд справи у їх відсутності, проти ухвалення заочного рішення по справі не заперечував.

Представник відповідача Приватного акціонерного товариство «Екоенергія» в судове засідання не з`явився з невідомих суду причин, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про перенесення слухання справи не надавав.

Неявка в судове засідання зазначених осіб не є перешкодою для розгляду справи, фіксація судового процесу технічними засобами не велась у відповідності з ч.2 ст.247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності осіб, які беруть в ній участь.

Відповідно до вимог ст.280 Цивільного процесуального Кодексу України (далі за текстом ЦПК України) суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи зі згоди позивача та її представника.

Дослідивши матеріали цивільної справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши фактичні дані та відповідні їм правовідносини, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 43 Основного Закону України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

ОСОБА_2 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з 19.01.2016 року по 30.11.2017 року, працювала на посаді інженера групи договірної роботи виробничо-технічної служби, що підтверджується записами зробленими у трудовій книжці Серії НОМЕР_1 .

Наказом №821-К (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 30.11.2017 року встановлено, що ОСОБА_2 30.11.2017 року звільнено за власним бажанням у зв`язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку, ст.38 КЗпП України.

Відповідно до довідки №01-6/697 від 22.12.2017 року заробітна плата ОСОБА_2 за період з листопада 2016 року по жовтень 2017 року складала 55732,72 грн.

З розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні вбачається, що загальна кількість робочих днів за вересень та жовтень 2017 року дорівнює 43 дням, тобто середньоденний заробіток позивача за останні два місяця перед звільненням складає 199,86 грн. (4516,20 грн.+4078,20 грн.=8594,40 грн./43 робочих дня = 199,86 грн.). Тому станом на 10.07.2019 рік, кількість робочих днів за період з 01.12.2017 року по 10.07.2019 року включно складає 402 робочих дня. Загальна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні станом на 10.07.2019 року дорівнює 80343, 72 грн. (199,86 грн. х 402 робочих дня = 80343,72 грн.).

У відповідності з положеннями ст. 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (ст. 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «ОСОБА_3 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем по 30.11.2017 рік, виконувала свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала всі належні їй платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

В п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз`яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

У відповідності до ч. 2 ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Однак, відповідачем жодним чином не надано суду доказів того, що ним позивачу сплачено нараховану заробітну плату.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст.ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати, надані позивачем до позовної заяви.

Так, позивачу було нарахована, заробітна плата у період:

за листопад 2016 року у розмірі– 4201,32 грн.,

за грудень 2016 року – 5754,40 грн.,

за січень 2017 року – 5870,00 грн.,

за лютий 2017 року – 5095,70 грн.,

за березень 2017 року – 4400,00 грн.,

за квітень 2017 року – 4400,00 грн.,

за травень 2017 року – 4369,00 грн.,

за червень 2017 року – 4462,31 грн.,

за липень 2017 року – 4324,42 грн.,

за серпень 2017 року – 4261,17 грн.,

за вересень 2017 року – 4516,20 грн.,

за жовтень 2017 року – 4078,20 грн.,

Як вбачається з позовних вимог, не виплаченою заробітною платою за листопад 2017 року є сума 5500 грн.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.

Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме по день винесення судового рішення по справі, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Отже, за наведеними обставинами, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заробітна плата за листопад 2017 року у розмірі 5500 грн.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження або спростування викладених у позовній заяві відомостей, суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 80343,72 грн.

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55,124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

У відповідності до ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 280-282, 354 ЦПК України, суд-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Екоенергія» про стягнення заборгованості за заробітною платою та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Екоенергія» (Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 20-а, Ідентифікаційний код юридичної особи: 34621464) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) заборгованість за заробітною платою за листопад 2017 року у сумі 5500 (п`ять тисяч п`ятсот) грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 грудня 2017 року по 10.07.2019 року у сумі 80343 (вісімдесят тисяч триста сорок три) грн. 72 копійки, а всього 85843 (вісімдесят п`ять тисяч вісімсот сорок три) гривні 72 копійки, без утримання прибуткового податку й інших обов`язкових платежів,

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Екоенергія» (Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 20-а, Ідентифікаційний код юридичної особи: 34621464) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене позивачем безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою:http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Представник позивача: ОСОБА_3 Сергій ОСОБА_4 , свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльність Серія ДН №4726, юридична адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Екоенергія», Ідентифікаційний код юридичної особи: 34621464, юридична адреса: 93401, Луганська область, м.Сєвєродонецьк, вул. Вілєсова, 20-а.

Суддя: П.І.Папаценко