Рішення № 82952873, 18.06.2019, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/53/17

провадження 2/216/490/19

РІШЕННЯ

іменем України

18 червня 2019 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого - судді Кузнецова Р.О.,

за участю: секретаря судового засідання Марущак І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у місті Кривому Розі цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

05 січня 2017 року представник товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (далі по тексту - ТОВ «ОТП Факторинг Україна») звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.12.2013 між публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №2007534420, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 23360 грн. Згідно п. 1.4.6 договору, «Платежі по Кредиту нараховуються щомісячно, виходячи зі строку Кредиту, в розмірі вказаному в графіку платежів».

За договором факторингу №22/12/14/1-2 від 22.12.2014 публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за договором споживчого кредиту №2007534420.

У зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором, станом на 27.12.2016 заборгованість останнього складає 26449,17 грн., з яких: 21888,75 грн. - залишок заборгованості за тілом кредиту; 1,42 грн. - залишок заборгованості за відсотками; 4559 грн. - сума комісії.

Посилаючи на вищевикладені обставини позивач просить суд задовольнити позов.

Представник позивача, який належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, не використав наданого законом права на особисту участь у судовому засіданні, у судове засідання не з`явився, просив розглянути справу у його відсутності, про що надав письмову заяву, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 , у судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи був сповіщений належним чином.

Представник відповідача ОСОБА_2 , надав суду заперечення, просить суд відмовити позивачу в частині стягнення суми комісії в розмірі 4559 грн. відповідно до положень другого абзацу четвертої частини статті 11, та статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, згідно вимог якої кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначені цього Закону, є нікчемною. При цьому позивач нарахував, а відповідач сплатив комісію фактично за обслуговування кредиту банком, що є незаконним, не відповідає вимогам справедливості та суперечить положенням вищевказаним нормам закону.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, в частині, що стосуються питання виконання зобов`язань за кредитним договором, та Законом України «Про захист прав споживачів».

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено, що 28.12.2013 ОСОБА_1 уклав з публічним акціонерним товариством «ОТП Банк» договір про надання споживчого кредиту №2007534420, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 23360 грн. на придбання товарів та послуг, зі сплатою 0,01 відсотка річних, із строком на 36 місяців (а.с.4-6). Проте, як було встановлено судом, відповідачем умови договору не виконувались, в зв`язку з чим, згідно розрахунку заборгованості, станом на 27.12.2016 заборгованість ОСОБА_1 перед позивачем складає 26449,17 грн., з яких: 21888,75 грн. - залишок заборгованості за тілом кредиту; 1,42 грн. - залишок заборгованості за відсотками; 4559 грн. - сума комісії (а.с.4).

22.12.2014 публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» відступило ТОВ «ОТП Факторинг Україна» право вимоги за договором споживчого кредиту №2007534420, що підтверджується договором факторингу №22/12/14/1-2 (а.с.10-14).

Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

При цьому за приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи порушення відповідачем умов договору в частині оплати заборгованості, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 суми заборгованості по кредиту в розмірі 21888,75 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Так, за умовами договору ОСОБА_1 зобов`язаний був сплачувати 0,01 відсотки річних за користування кредитом.

Позивач у своїй заяві надав розрахунок процентів за користування кредитом станом на 27.12.2016, тому, враховуючи, що визначення предмету та підстав позову є виключним правом позивача, суд вважає за можливе прийняти до уваги розрахунок належних до стягнення процентів саме до цієї дати та у такому розмірі, тому сума заборгованості за відсотками склала 1,42 грн.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача суми комісії, суд враховуючи особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту відповідно до вимог Закону України «Про захист прав споживачів», вважає, що в цій частині позову слід відмовити.

Так, за положеннями частини п`ятої статті 11, частин першої, другої, п`ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які не справедливими. Умови договору є несправедливими, якщо суперечать принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Позивач нарахував відповідачу комісію за послуги, що супроводжують кредит в розмірі 4559 грн., що є незаконним, тому суд приходить до висновку, що в даній частині позову позивачу слід відмовити.

Зазначена правова позиція знайшла відображення в постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 у справі № 6-1746цс16.

Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

За приписами ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою складає 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Отже з урахуванням вищевикладеного з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 1378 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 12, 13, 141, 264-265 ЦПК України, ст.ст. 524, 525, 526, 530, 627, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів», п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України у від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд -

ухвалив:

Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28Д, ЄДРПОУ 36789421, рах. № НОМЕР_2 , МФО 300528) заборгованість у розмірі 21890,17 грн. (двадцять одну тисячу вісімсот дев`яносто гривень сімнадцять копійок) за кредитним договором №2007534420 від 28.12.2013, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 21888,75 грн. та заборгованості за відсотками в розмірі 1,42 грн.

В іншій частині вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» (03150, м. Київ, вул. Фізкультури, буд. 28Д, ЄДРПОУ 36789421, рах. № НОМЕР_2 , МФО 300528), судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1378 грн. (тисяча триста сімдесят вісім гривень).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Рішення надруковане суддею в одному примірнику.

Суддя Р.О. Кузнецов