Рішення № 82944201, 10.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 липня 2019 року № 826/5346/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючої судді Добрівської Н.В.,

розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доЛіквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, Міністерства внутрішніх справ Українипровизнання незаконними дій, зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві з вимогами:

- визнати незаконними дії Головного управління Національної поліції у місті Києві щодо відмови у виплаті грошової допомоги ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у місті Києві вчинити дії, спрямовані на виплату інваліду ІІ групи ОСОБА_1 грошової допомоги у 50-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив службу в органах внутрішніх справ України з листопада 1994 року по травень 2015 року.

Під час проходження служби у зв`язку з захворюванням, пов`язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ України за наслідками первинного огляду МСЕК з 03 серпня 2015 року позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності, при повторному огляді МСЕК позивачу з 01 вересня 2016 року також встановлено ІІІ групу інвалідності.

Наприкінці жовтня 2015 року відповідно до положень Закону України «Про міліцію» позивач отримав одноразову грошову допомогу в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

В подальшому, позивачу з 07 серпня 2017 року встановлено ІІ групу інвалідності довічно з причин захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ України.

У позовній заяві зазначено, що позивач двічі звертався з письмовими запитами на адресу Головного управління Національної поліції України в місті Києві з метою отримання одноразової грошової допомоги, але отримав відмову з посиланням на те, що після первинного огляду МСЕК минуло більше двох років, тому правових підстав для виплати одноразової грошової допомоги не має.

Не погоджуючись з відмовою у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до адміністративного суду з вказаною позовною заявою.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 квітня 2018 року відкрито провадження та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомленням учасників справи.

07 травня 2018 року від представника Головного управління Національної поліції України в місті Києві через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва подано клопотання про заміну первісного відповідача на належного - Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві.

У зв`язку з наведеними у клопотанні відповідача обставинами, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 червня 2018 року адміністративну справу №826/5346/18 призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

За результатами обговорення клопотання відповідача від 07 травня 2018 року у підготовчому засіданні 04 вересня 2018 року судом постановлено ухвалу про заміну первинного відповідача - Головного управління Національної поліції у місті Києві на належного - Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві (далі по тексту - Ліквідаційна комісія ГУ МВС у м. Києві, відповідач-1).

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України з листопада 1994 року по травень 2015 року.

Під час проходження служби у зв`язку з отриманням захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ України за наслідками первинного огляду МСЕК з 03 серпня 2015 року, на підставі частини 5 статті 23 Закону України «Про міліцію», який діяв на момент призначення, позивач отримав одноразову грошову допомогу.

В подальшому, позивачеві за наслідками огляду МСЕК від 08 серпня 2017 року встановлено ІІ групу інвалідності довічно з 07 серпня 2017 року з причин захворювання, пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ України.

10 серпня 2017 року позивач подав заяву на ім`я Голови Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в місті Києві, в якій просив виплатити одноразову грошову допомогу.

16 серпня 2017 року листом за вих. №ЛК-5583/125/01/62-2017 Ліквідаційною комісією ГУ МВС України в місті Києві на адресу Департаменту фінансово - облікової політики МВС України направлено матеріали на виплату одноразової грошової допомоги, в тому числі і щодо ОСОБА_1 ) для узгодження.

Листом Департаменту фінансово - облікової політики МВС України від 31 жовтня 2017 року, який надійшов на адресу Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в місті Києві, Департамент повернув документи позивача без права на виплату одноразової грошової допомоги, у зв`язку з тим, що позивачу встановлено ІІ групу інвалідності понад дворічний термін після первинного огляду МСЕК.

Листом від 08 листопада 2017 року за вих. Д-2366ап/128/01/62-2017 Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в місті Києві повідомила про вказану відмову у виплаті одноразової грошової допомоги позивача.

На підставі викладеного, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року зважаючи на надані представником позивача пояснень, до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, залучено Міністерство внутрішніх справ України, якого ухвалою суду від 02 листопада 2018 року, з урахуванням виправлень, внесених ухвалою від 14 листопада 2018 року, повідомлено про його залучення до участі у справі та запропоновано надати відповідні пояснення.

Також, ухвалою суду від 14 листопада 2018 року повідомлено Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві та Міністерство внутрішніх справ України про відкладення підготовчого засідання.

У підготовчому засіданні 17 грудня 2018 року судом постановлено ухвалу про закінчення підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

25 січня 2019 року Міністерством внутрішніх справ України надані пояснення по суті позову заперечив наявність підстав для його задоволення.

За наявності письмової заяви учасників справи, суд на підставі частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України продовжив розгляд справи в порядку письмового провадження.

При вирішенні питання щодо можливості постановлення рішення у даній справі, судом 25 квітня 2019 року постановлено хвалу про призначення судового засідання у справі.

23 травня 2019 року на адресу Окружного адміністративного суду міста Києва надійшло клопотання представника позивача про залучення Міністерства внутрішніх справ України (далі по тексту - МВС України, відповідач-2) до участі у справі у якості співвідповідача, у зв`язку з чим уточнено позовну вимогу в частині зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 червня 2019 року задоволено клопотання представника позивача, залучено до участі у справі у якості співвідповідача Міністерство внутрішніх справ України, виключено останнього зі складу третіх осіб у справі та прийнято до розгляду позовні вимоги в частині зобов`язання вчинити дії у новій редакції.

В судовому засіданні 04 липня 2019 року представник позивача підтримав заявлені та уточнені позовні вимоги, представники відповідачів позовні вимоги не визнали та просили у їх задоволенні відмовити.

Враховуючи викладене, з урахування згоди представників сторін та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи, у судовому засіданні 04 липня 2019 року судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України прийнято рішення про подальший розгляд у письмовому провадженні.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник МВС України у відзиві на позовну заяву послався на те, що позовні вимоги до Міністерства є передчасними, оскільки останнім рішення про призначення або про відмову в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги не приймалось.

Таким чином, на день розгляду справи по суті, предметом її дослідження, з урахуванням внесених представником позивача уточнень до позовної заяви, є законність дій Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в м. Києві, щодо відмови у виплаті грошової допомоги ОСОБА_1 та наявність законних підстав для зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України вчинити дії, спрямовані на виплату інваліду ІІ групи ОСОБА_1 грошової допомоги у 50-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Як вбачається з наданої суду довідки Головного управління Міністерства внутрішні справ України в місті Києві від 10 травня 2018 року №ЛК-1999вх/125/26-2018, ОСОБА_1 з 18 листопада 1994 року по 18 червня 2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ (а.с.39).

Відповідно до копії витягу з наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві від 11 червня 2015 року №476 о/с (щодо особового складу) ОСОБА_1 відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з органів внутрішніх справ у відставку Збройних Сил України (із зняттям з військового обліку) згідно з пункту 65 підпункту «б» (через хворобу) (а.с.38).

З наданої суду копії виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії АВ №0645295 вбачається, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2016 року була встановлено третя група інвалідності, причиною інвалідності зазначено захворювання, пов`язане з проходженнями служби в органах внутрішніх справ (а.с.13).

З 07 серпня 2017 року ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності довічно, причиною інвалідності зазначено захворювання, пов`язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується наданої суду копією виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією АВ №0664331 (а.с.15).

10 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до голови Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві з заявою, в якій просив провести йому виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що він отримав захворювання, внаслідок чого втратив 70% професійної працездатності та отримав ІІ групу інвалідності, пов`язану з проходженням служби в органах внутрішніх справ. До заяви ОСОБА_1 було додано довідку про результати визначення профнепридатності від 08 серпня 2017 року серії АІ №0013861, копію виписки з акта огляду МСЕК від 08 серпня 2017 року серії АВ №0664331, копію свідоцтва про хворобу від 24 квітня 2015 року №96, копію паспорта, копію ідентифікаційного номера та копію реквізитів банку (а.с.52).

Листом від 16 серпня 2017 року №ЛК-5583/125/01/62-2017 Ліквідаційна комісія Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві направила для узгодження до Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України матеріали на виплату одноразової грошової допомоги, у тому числі, ОСОБА_1 (а.с.53).

Як вбачається з наданої суду копії листа Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України від 31 жовтня 2017 року №152-3908, останній повідомив Ліквідаційну комісію Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві про те, що з надісланих матеріалів щодо вирішення питання про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 вбачається, що при первинному огляді МСЕК останньому з 03 серпня 2015 року встановлено ІІІ групу інвалідності та відповідний ступень втрати працездатності, під час повторного огляду МСЕК з 07 серпня 2017 року - встановлено ІІ групу інвалідності та відповідний ступінь працездатності. Оскільки після первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, правових підстав для призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги немає (а.с.54).

19 жовтня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Національної поліції у місті Києві з заявою, в якій зазначив, що 08 жовтня 2017 року він звертався з письмовою заявою з приводу отримання різниці суми компенсації, пов`язаної з отриманням висновку МСЕК №АВ 0664331, згідно якої йому встановлено ІІ групу інвалідності, у зв`язку з чим просив надати йому відповідь на його заяву (а.с.11).

Листом від 08 листопада 2017 року №Д-2366ап/125/01/62-2017 Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві повідомило ОСОБА_1 про те, що матеріали були направлені для прийняття рішення до Міністерства внутрішніх справ України, які повернуті у зв`язку з невідповідністю вимогам законодавства, зокрема, у листі зазначено, що при первинному огляді МСЕК ОСОБА_1 з 03 серпня 2015 року встановлено ІІІ групу інвалідності та відповідний ступень втрати працездатності, під час повторного огляду МСЕК з 07 серпня 2017 року встановлено ІІ групу інвалідності та відповідний ступень працездатності, оскільки після первинного огляду МСЕК пройшло більше 2 років, правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги немає (а.с.12).

Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

До набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII (далі по тексту - Закон України від 02 липня 2015 року №580-VIII), тобто до 07 листопада 2015 року, порядок виплати одноразової грошової допомоги було врегульовано нормами статті 23 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ (далі по тексту - Закон України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ) та Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року №850 (далі по тексту - Порядок №850).

Відповідно до частини 6 статті 23 Закону України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов`язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров`я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Згідно з підпунктом 2 пункту 3 Порядку №850 грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов`язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи.

Днем виникнення права на отримання грошової допомоги є у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії (пункт 2 Порядку №850).

У відповідності до пункту 7 Порядку №850 працівник міліції, якому призначається грошова допомога у разі встановлення інвалідності чи часткової втрати працездатності без установлення інвалідності, подає за місцем служби такі документи:

- заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги у зв`язку з установленням інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності за формою згідно з додатком до цих Порядку та умов;

- довідку медико-соціальної експертної комісії про результати визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності (у відсотках).

До заяви додаються копії:

- довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією;

- постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання;

- акта розслідування нещасного випадку та акта, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) працівника міліції, зокрема про те, що воно не пов`язане з учиненням ним кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, за формою, що затверджується МВС;

- сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації;

- документа, що підтверджує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (сторінки паспорта громадянина України - для особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомила про це відповідному контролюючому органу і має відповідну відмітку у паспорті громадянина України).

Згідно з пунктом 8 Порядку №850 керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім`ї загиблого (померлого) працівника міліції.

Наведене свідчить, що звертаючись 10 серпня 2017 року до Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві Демчук О.К. діяв у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Між тим, суд звертає увагу, що чинним законодавством України не встановлено обов`язку органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції щодо прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, а лише встановлено обов`язок щодо направлення до Міністерства внутрішніх справ України документів, зазначених в пунктах 6 або 7 Порядку №850 та висновку щодо виплати грошової допомоги.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що направлення Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києва матеріалів щодо ОСОБА_1 для узгодження та вирішення питання щодо виплати останньому одноразової грошової допомоги розцінюється судом, як надання позитивного висновку щодо призначення та виплати позивачу такої допомоги.

Так, з урахуванням того, що судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами факт виконання Ліквідаційною комісією Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві свого обов`язку, визначеного пунктом 8 Порядку №850 та зважаючи на те, що у останнього відсутні повноваження щодо прийняття рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги або відмову в призначенні та виплаті такої допомоги, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання незаконними дій Ліквідаційної комісії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в місті Києві, щодо відмови у виплаті грошової допомоги ОСОБА_1 , у зв`язку з чим відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України вчинити дії, спрямовані на виплату інваліду ІІ групи ОСОБА_1 грошової допомоги у 50-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб, Окружний адміністративний суд міста Києва зазначає наступне.

Пунктом 5 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII Закон України «Про міліцію» визнано таким, що втратив чинність.

Проте, за змістом пункту 15 розділу ХІ Прикінцеві та перехідні положення вказаного Закону України від 02 липня 2015 року №580-VIII право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ, зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року №580-VIII.

Наведене дозволяє суду дійти висновку про те, що за позивачем зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ відповідно до Порядку №850, який діяв до набрання чинності Законом України «Про Національну поліцію» й, виходячи з положень якого обов`язок з прийняття рішення про призначення чи відмову в призначенні грошової допомоги покладено саме на Міністерство внутрішніх справ України.

У відповідності до пункту 9 Порядку №850 Міністерство внутрішніх справ в місячний строк після надходження зазначених у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови.

Так, відповідно до пункту 4 Порядку №850 якщо протягом двох років працівникові міліції після первинного встановлення інвалідності із втратою працездатності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає йому право на отримання грошової допомоги в більшому розмірі, виплата проводиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

При цьому, суд звертає увагу, що самим Законом України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ не встановлено обмежень щодо виплати одноразової грошової допомоги, які передбачені пунктом 4 Порядку №850, а тому, суд вважає, що вказана норма Порядку №850 не позбавляє позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, а лише встановлює обмеження у розмірі проведення виплати нарахованої суми грошової допомоги в залежності від часу повторного встановлення інвалідності із втратою працездатності після первинного встановлення втрати працездатності. Так само цей пункт Порядку не містить жодних застережень щодо неможливості проведення виплати грошової допомоги у разі встановлення особі після спливу дворічного терміну іншої групи інвалідності чи більшого відсотку втрати працездатності.

Між тим, у відповідності до пункту 14 Порядку №850 призначення і виплата грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність чи часткова втрата працездатності без установлення інвалідності працівника міліції за висновком комісії з розслідування нещасного випадку є наслідком:

- учинення ним злочину, адміністративного правопорушення або дисциплінарного проступку;

- учинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп`яніння;

- навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, установленого судом);

- подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати грошової допомоги.

Тобто, вичерпний перелік випадків, за яких особі може бути відмовлено у призначенні грошової допомоги, визначено у пункті 14 Порядку №850.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 808/1866/16, від 18 жовтня 2018 року у справі №369/13187/17, від 28 березня 2019 року у справі №296/10138/16-а.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням ІІ групи інвалідності з урахуванням вже виплаченої суми.

При цьому, як вже зазначалось судом, МВС України листом від 31 жовтня 2017 року №15/2-3908, повертаючи документи ОСОБА_1 без права на виплату до Ліквідаційної комісії ГУ МВС України в м. Києві, фактично відмовило позивачу у виплаті одноразової грошової допомоги.

Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині зобов`язання Міністерства внутрішніх справ України вчинити дії, спрямовані на виплату інваліду ІІ групи ОСОБА_1 грошової допомоги у 50-кратному розмірі прожиткового мінімуму, встановленому законом для працездатних осіб та наявність правових підстав для їх задоволення в наступній редакції: «зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 07 серпня 2017 року, внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 №850, виходячи з наявності в нього права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності з 07 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплаченої суми та з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.»

В той же час, з метою найбільш ефективного захисту прав позивача, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію», викладену в листі Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України від 31 жовтня 2017 року №15/2-3908.

Інші доводи учасників справи не спростовують висновків суду у даній адміністративній справі.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, Міністерством внутрішніх справ України не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій в частині відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги у разі встановлення інвалідності разом з документами, доданими до неї, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України в призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду ІІ групи, внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ «Про міліцію», викладену в листі Департаменту фінансово-облікової політики Міністерства внутрішніх справ України від 31 жовтня 2017 року №15/2-3908.

3. Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України (01601, місто Київ, вулиця А. Богмольця, будинок 10, код ЄДРПОУ 00032684) розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) одноразової грошової допомоги у зв`язку із встановленням йому інвалідності ІІ групи з 07 серпня 2017 року, внаслідок захворювання пов`язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ, відповідно до Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-ХІІ та Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 №850, виходячи з наявності в нього права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на дату встановлення інвалідності з 07 серпня 2017 року, з урахуванням раніше виплаченої суми та з урахуванням висновків суду у даній адміністративній справі.

4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили у порядку, встановленому в ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено протягом 30 днів з моменту складення повного тексту до суду апеляційної інстанції в порядку, визначеному ст.ст.293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини першої Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції згідно з Законом України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII.

Суддя Н.А. Добрівська