Рішення № 82944055, 11.07.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2019 року Чернігів Справа № 620/1331/19

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючого судді - Заяць О.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, в якому просить скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.02.2019 № 0008335306 та № 0008345306. Судові витрати та витрати на правову допомогу присудити на користь позивача.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що ним в установлений термін подано податкові декларації за червень, липень, серпень 2018 року на загальну суму 223 382,00 грн., які прийнято Чернігівським управлінням Головного управління ДФС у Чернігівській області, що свідчить про виконання узгоджених податкових зобов`язань по податку на додану вартість на спірний період та визнання Чернігівським управлінням Головного управління ДФС у Чернігівській області виконання вказаних зобов`язань. Крім того, позивач зазначає, що Податковим кодексом України передбачено лише єдиний випадок проведення контролюючим органом камеральної перевірки. Такий випадок встановлений п. 200.10 ст. 200 ПК України і передбачає проведення камеральної перевірки декларацій (розрахунків), в якій платник податку прийняв рішення про повернення сум бюджетного відшкодування, з метою перевірки контролюючим органом заявлених у ній даних, а також під час автоматичного бюджетного відшкодування. Будь-який інших підстав для проведення контролюючим органом камеральної перевірки Податковим кодексом України не передбачено, а тому проведення камеральних перевірок за наявності будь-яких інших підстав, не передбачених Податковим кодексом України - є незаконним, а відомості отримані за наслідками таких перевірок не можуть бути допустимими доказами порушення податкового законодавства.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Зайцем О.В. від 17.05.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі без повідомлення сторін.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, які викладені у відзиві, що долучений до матеріалів справи, зокрема зазначивши, що позивачем самостійно сплачено суму визначену в уточнюючому розрахунку на попередній електронний рахунок, у той час коли, слід було сплатити на новий поточний рахунок. Оскільки позивачем порушено строки виконання узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Розглянувши подані документи та матеріали, враховуючи пояснення представників сторін, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – позивач) з 21.05.2007 зареєстрований платником єдиного податку третьої групи та з 01.04.2013 зареєстрований платником податку на додану вартість (а.с.10, 11).

З матеріалів справи вбачається, що позивачем подано розрахунки податкових зобов`язань з податку на додану вартість за червень, липень, серпень 2018 року, згідно з якими сума грошового зобов`язання з ПДВ становила 223382,00 грн.

21.01.2019 Чернігівським управлінням Головного управління ДФС у Чернігівській області згідно з п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, ст. 76 та ст. 86 Податкового Кодексу України в особі заступника начальника відділу адміністрування податків і зборів з фізичних осіб Чернігівського управління ГУ ДФС у Чернігівській області ОСОБА_2 Володимировичем проведено камеральну перевірку своєчасності сплати узгодженого податкового зобов`язання по податку на додану вартість позивачем.

За результатами перевірки відповідачем складено акт камеральної перевірки щодо порушення граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов`язань по податку на додану вартість від 21.01.2019 № 220\25-01-53-06-25\2297004811, який отримано позивачем 24.01.2019, згідно висновків якого встановлено порушення позивачем граничних термінів сплати узгоджених податкових зобов`язань по податку на додану вартість, чим порушено п.31.1 ст.31, п. 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України на загальну суму 206921,00 грн.

За результатами складання вищевказаного акта перевірки Чернігівським управлінням Головного управління ДФС у Чернігівській області винесено податкові повідомлення-рішення від 13.02.2019 № 0008335306 та № 0008345306, якими позивача зобов`язано сплатити за порушення граничного терміну сплати узгоджених податкових зобов`язань по податку на додану вартість визначених п.31.1, п.203.2 ст. 203 та на підставі ст. 126 ПК України штраф у сумі 8649,80 грн. та штраф у сумі 24084,60 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки, позивач звернувся до Державної фіскальної служби України зі скаргою якою просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.02.2019 № 0008335306 та №0008345306.

Рішенням про результати розгляду скарги від 08.04.2019 № 16193\6\99-99-11-05-01-25 ДФС України, посилаючись на главу 4 Податкового кодексу України залишила без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області від 13.02.2019 року №0008335306 та № 0008345306.

Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Чернігівській області мають бути скасовані.

Вирішуючи спір по суті суд звертає увагу на наступне.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).

Згідно підпунктів 16.1.3, 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний, зокрема, подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків та зборів та сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Пунктом 31.1 статті 31 ПК України визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов`язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов`язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

В розрізі приписів пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором та є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (пп. 36.3, 36.4 ст. 36 ПК України).

Разом з цим, відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи (п. 36.5 ст. 36 ПК України).

Приписами пункту 38.1 статті 38 ПК України визначено, що виконанням податкового обов`язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов`язань у встановлений податковим законодавством строк, а сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку (п. 38.2 ст. 38 ПК України).

Згідно пункту 49.1 статті 49 ПК України податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

При цьому, платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є (п. 49.2 ст. 49 ПК України).

В свою чергу, податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку (п. 46.1 ст. 46 ПК України).

Податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця (п. 203.1ст. 203 ПК України).

Водночас, сума податкового зобов`язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації (п. 203.2 ст. 203 ПК України).

Згідно пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, в даному випадку, враховуючи, що граничним строком подання декларації з податку на додану вартість (згідно статті 203.1. Податкового кодексу України) є 20й календарний день, що настає за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, то граничним стоком сплати податкового зобов`язання є 10й день після відповідної календарної дати.

Відповідно до приписів пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов`язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов`язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

За нормами підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків визначається, як сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 87.1 статті 87 ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, та джерела, зазначені в абзаці першому цього пункту.

Сплату грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснено також:

а) за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника);

б) за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів;

в) за рахунок суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (на підставі відповідної заяви платника) до Державного бюджету України.

Аналізуючи наведені правові норми суд приходить до висновку, що джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість та будь-які власні кошти, у тому числі ті, що отримані від продажу товарів (робіт, послуг), майна, випуску цінних паперів, зокрема корпоративних прав, отримані як позика (кредит), та з інших джерел, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею, а також суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Пунктом 40 підрозділу 2 розділу ХХ Перехідних положень ПК України кодексу України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, Штрафні санкції та пеня, передбачені цим Кодексом, за порушення строків, установлених цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість, не застосовуються за умови наявності у такі строки коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість у сумах, достатніх для сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість до бюджету або на спеціальні рахунки платників - сільськогосподарських підприємств, що обрали спеціальний режим відповідно до статті 209 цього Кодексу.

У разі нарахування протягом перехідного періоду системи електронного адміністрування податку на додану вартість зазначених штрафних санкцій такі штрафні санкції підлягають списанню контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку на додану вартість протягом 14 робочих днів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем подано до ГУ ДФС у Чернігівській області податкові декларації за червень, липень та серпень 2018 року, які були прийняті відповідачем, що підтверджується відповідними відмітками та в строки передбачені пунктом 203.2 ст. 203 Податкового кодексу України виконано податкові зобов`язання, а саме перераховано кошти на електронний рахунок в СЕА ПДВ (315) № НОМЕР_1 . Так, 07.06.2018, 30.07.2018, 05.07.2018, 06.07.2018, 09.07.2018, 11.07.2018 позивачем поповнено електронний рахунок в СЕА ПДВ (315) № НОМЕР_1 (рахунок відкрито 31.03.2017 року) на загальну суму 322166,77 грн., що підтверджуєтеся відповідними банківськими виписками №№ БВ-0000015, БВ-0000002, БВ-0000004, БВ-0000006, БВ-0000005, БВ-0000005 та зараховано на вказаний електронний рахунок зазначену вище суму грошових коштів (а.с.27, 32, 33, 38, 39, 44).

Крім того, суд звертає увагу, що електронний рахунок № НОМЕР_2 відкрито 13.08.2018, а кошти на виконання узгоджених податкових зобов`язань по податку на додану вартість перераховувались до його відкриття на попередній рахунок - НОМЕР_1 , а саме в термін передбачений законодавством.

Проаналізувавши вказані обставини в сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем своєчасно та в повному обсязі виконано свій обов`язок по сплаті грошового зобов`язання з податку на додану вартість за червень, липень та серпень 2018 року.

Водночас, суд не бере до уваги посилання контролюючого органу на пункт 200-1.8 ст. 200-1 Постанову Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 «Деякі питання електронного адміністрування податку на додану вартість», у зв`язку з наступним.

Так, суд звертає увагу, що приписами вказаної норми не встановлено заборони щодо сплати платником податків грошових зобов`язань з ПДВ за рахунок коштів наявних у цього платника податків на рахунку в СЕА ПДВ.

При цьому, суд зауважує, що постанови Кабінету Міністрів України є підзаконними нормативно-правовими актами, які приймаються у відповідності до законів (які мають найвищу юридичну силу, зокрема таким є і Податковий кодекс України) і розвивають чи деталізують їх положення. У разі, якщо акти мають різну юридичну силу, застосовується акт вищої юридичної сили.

Крім цього, посилання контролюючого органу на приписи пункту 200-1.4 статті 200-1 ПК України також не можуть бути взяті до уваги судом, оскільки останні не встановлюють заборони щодо сплати платником податків грошових зобов`язань з ПДВ за рахунок коштів наявних у цього платника податків на рахунку в СЕА ПДВ.

Таким чином, враховуючи приписи статті 87.1. Податкового кодексу України (де вказано, що джерелами самостійної сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків є будь-які власні кошти. Джерелом самостійної сплати грошових зобов`язань з податку на додану вартість є суми коштів, що обліковуються в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, та джерела, зазначені в абзаці першому цього пункту. Сплата грошових зобов`язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів), а також прописи пункту 40 підрозділ ІІ Розділу ХХ Податкового кодексу України (якими встановлено, що платник ПДВ звільняється від відповідальності за порушення строків, установлених цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань з податку на додану вартість за умови наявності у такі строки коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість у сумах, достатніх для сплати узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість до бюджету), суд дійшов висновку, що приписи пункту 25 Постанови Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 569 не можуть бути застосовані за тим змістом, як їх тлумачить податковий орган, а саме: що з електронного рахунку погашаються суми податкових зобов`язань задекларованих платником податку в податкових деклараціях з ПДВ за звітні (податкові) періоди з 01.02.2015, оскільки є такими суперечать нормам Податкового кодексу України.

Що стосується тверджень позивача відносно процедури проведення перевірки дотримання граничних строків спалити узгодженого грошового зобов`язання, суд зверне увагу на таке.

Згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального (пп. 75.1.1 п. 75.1 ст. 75 ПК України).

Відповідно до пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов`язкова.

Аналізуючи наведені положення чинного законодавства, суд приходить до висновку, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.

При цьому, будь-якого окремого рішення для проведення даного виду перевірки не вимагається, оскільки подання платником податків податкової звітної документації автоматично виступає юридичним фактом для перевірки її достовірності. Наведене свідчить про обов`язковий характер камеральної перевірки, яка проводиться у випадку подання платником звітних документів до контролюючого органу.

А відтак, камеральною перевіркою охоплюються лише ті показники документів, які належать до податкової звітності та мають значення для правильності обчислення платником об`єкта оподаткування та суми податку, що підлягає сплаті до бюджету. Перевірка будь-яких інших відомостей, витребування у платника додаткової інформації та документів, подання яких разом з податковою декларацією чинним законодавством не передбачено, камеральною перевіркою не охоплюється.

Фактично предмет камеральної перевірки передбачає встановлення повноти, своєчасності подання платником податкової звітності, перевірку правильності оформлення документів податкової звітності (повноти заповнення усіх необхідних реквізитів, чіткості їх заповнення тощо), перевірку правильності складення розрахунків за податковими платежами (арифметичний підрахунок остаточних сум податків, правильність відображення показників, необхідних для обчислення бази оподаткування).

Разом з тим, зважаючи на вимоги наведених норм права, вбачається відсутність у відповідача повноважень під час проведення камеральної перевірки досліджувати своєчасність сплати податкових зобов`язань, оскільки камеральною перевіркою охоплюються лише показники податкової звітності, у зв`язку з чим перевірка будь-яких інших відомостей перебуває поза межами даної перевірки. Аналіз достовірності сформованих платником показників податкової звітності під час камеральної перевірки не здійснюється.

Водночас, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати податків може бути перевірена контролюючим органом в разі здійснення документальних перевірок в порядку, передбаченому статтями 77, 78 ПК України.

Аналогічна правова позиція викладене в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №809/2400/15.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що при прийнятті спірних рішень відповідач діяв не в порядок, спосіб та поза межами наданих йому повноважень.

Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).

В контексті приписів частини 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Судом встановлено, що позивач разом із відшкодуванням судового збору просив відшкодувати витрати на правовому допомогу.

Так, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до суду: договір про надання правової допомоги від 14.05.2019, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 527, квитанцію про сплату грошових коштів у розмірі 12000,00грн., протокол узгодження договірної ціни від 14.05.2019 (а.с.51-54).

Приймаючи до уваги те, що адміністративний позов підлягає задоволенню, то судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00, 00 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 12000,00 грн. слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленні-рішення від 13.02.2019 № 0008335306, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у Чернігівській області.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомленні - рішення від 13.02.2019 року № 0008345306, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у Чернігівській області.

Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) та судові витрати на правову допомогу у розмірі 12000,00грн. (дванадцять тисяч гривень) присудити на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний податковий номер облікової картки НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, буд. 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39392183).

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 11 липня 2019 року.

Суддя О.В. Заяць