Ухвала суду № 82943956, 10.07.2019, Черкаський окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

10 липня 2019 року справа № 580/1615/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: судді – Трофімової Л.В., за участі секретаря – Безпалого А.В., розглянувши у підготовчому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу №823/1264/18

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) [позивач – не прибув]

до Білозірської сільської ради (вул. Незалежності, 168, с.Білозір`я, Черкаський район, Черкаська область, 19635, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 26323367) [представник відповідача – не прибув]

про визнання незаконним рішення та зобов`язання вчинити дії, прийнято ухвалу.

20.05.2019 ОСОБА_1 , звернувшись до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Білозірської сільської ради, просить:

- визнати рішення Білозірської сільської ради від 22.02.2019 № 81-46/VІІ “Про надання земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 ”, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні земельної ділянки площею 0.12 га для ведення індивідуального садівництва у приватну власність незаконним;

- зобов`язати Білозірську сільську раду прийняти рішення про передачу позивачу у приватну власність земельної ділянки площею 0,12 га з кадастровим номером НОМЕР_2 для ведення індивідуального садівництва у адміністративних межах Білозірської сільської ради (за межами населеного пункту) Черкаського району Черкаської області.

Ухвалою від 11.06.2019 відкрито загальне провадження у справі, підготовче засідання призначено на 26.06.2019. Ухвалою від 26.06.2019 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 10.07.2019.

Позивач у судове засідання не прибув, 04.07.2019 звернувся до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача у судове засідання 10.07.2019 не прибув, причин неявки суду не повідомив, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином (а.с.34). 05.07.2019 від відповідача надійшов відзив з додатками, зокрема: рішенням Білозірської сільської ради від 30.10.2018 № 74-38/VII про затвердження проекту землеустрою та надання земельної ділянки (кадастровий номер НОМЕР_3 ) у власність гр. ОСОБА_2 ; інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідно до якої 12.02.2019 земельну ділянку з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 0,12 га зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що земельну ділянку, що позивач прагне отримати у власність згідно заяви від 14.02.2019 ще 12.02.2019 зареєстровано на праві приватної власності за ОСОБА_2 .

Пунктом 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Кодексом адміністративного судочинства України (частини 1, 2 статті 4) встановлено, що адміністративна справа – переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. Адміністративне судочинство - діяльність адміністративних судів щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у порядку, встановленому Кодексом (пункт 5 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України). Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Механізм визнання права власності на той чи інший об`єкт за певним суб`єктом визначений Цивільним кодексом України.

Неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що належить захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Ураховуючи наведені вище положення, не є публічно-правовим спір між органом державної влади (суб`єктом владних повноважень) та суб`єктом приватного права - фізичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права, а спірні правовідносини врегульовано нормами цивільного та адміністративного права.

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають із будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб`єктний склад такого спору.

Відповідно до частин першої та другої статті 116 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Цивільним кодексом України визначено (стаття 15), що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, що не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Отже, у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на звернення до суду із застосуванням відповідного способу захисту, що відповідає характеру порушення його права чи інтересу. при здійсненні повноважень власника землі є рівноправним суб`єктом земельних відносин.

Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З огляду на обставини і наявні доводи, дана справа не може бути розглянута у порядку адміністративного судочинства.

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Європейською Комісією з прав людини у справі Zand проти Австрії зазначив, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частини 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини 1 статті 6 ЄКПЛ.

ЄСПЛ у пункті 24 рішення від 20.07.2006 у справі Sokurenko and Strygun проти України, заяви № 29458/04 та № 29465/04 зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Судом встановлено, що земельну ділянку (кадастровий номер НОМЕР_3 ), що ОСОБА_1 прагне отримати у власність згідно заяви від 14.02.2019, зареєстровано 12.02.2019 на праві приватної власності за ОСОБА_2 , тобто у іншої особи виникло речове право на земельну ділянку на підставі рішення органу місцевого самоврядування.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, що передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Суд дійшов висновку, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (ненормативного акта, що вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки є спір про цивільне право. Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 359/3132/16-а (ЄДРСР 82738737) та постанові Верховного Суду України від 09.12.2014 у справі № 21-308а14.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України у виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи зазначене, спір у даній справі не належить розгляду у порядку адміністративного судочинства, а з огляду на характер спірних відносин та суб`єктний склад сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства.

Згідно частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету. Ухвала суду про закриття провадження у справі може бути оскаржена.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено порядок розподілу судових витрат. Відповідно до частин 1, 2 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом). Враховуючи, що ухвалою від 11.06.2019 позивачу відстрочено сплату судового збору у сумі 768,40 грн до ухвалення рішення у справі № 580/1615/19, а згідно пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» позивач має право на повернення сплаченої суми судового збору, то відсутні підстави для вирішення питання стягнення з позивача визначеної ухвалою від 11.06.2019 суми судового збору.

Керуючись статтями 2, 6-16, 45, 139, 140, 144, 149, 238, 241, 248, 256, 294, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, статтею 7 Закону України «Про судовий збір», суд

УХВАЛИВ:

Закрити провадження у справі № 580/1615/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Білозірської сільської ради про визнання незаконним рішення та зобов`язання вчинити дії.

Роз`яснити позивачу, що розгляд справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Судові витрати розподілу не належать.

Копію ухвали направити учасникам справи.

Ухвала набрала законної сили відповідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України і може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Л.В. Трофімова