Рішення № 82943272, 10.07.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа№1.380.2019.001930

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2019 року м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 1.380.2019.001930 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» про визнання протиправною бездіяльність, стягнення компенсації за речове майно, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівського прикордонного загону (військова частина 2144), в якому просив:

- Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Личаківська виправна колонія (№ 30)» щодо непроведення виплати ОСОБА_1 в день його звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно;

- Стягнути з Державної установи «Личаківська виправна колонія (№ 30)» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13620 грн. 01 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивача 08.10.2018 року звільнено зі служби у Державній установі «Личаківська виправна колонія (№30)» за власним бажанням на підставі наказу № 730 о/с від 02.10.2018 року.

Відповідно вимог п. 27 Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2013 р. № 578, 05.02.2019 року позивач звернувся до Адміністрації державної кримінально — виконавчої Служби України із проханням посприяти у вирішенні питання щодо виплати грошової компенсації за форменний одяг, яка повинна була бути сплачена позивачу при звільненні.

22.03.2019 року від Західного Міжрегіонального Управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства Юстиції надійшла відповідь № 4/158 на звернення позивача від 05.02.2019 року. У вказаній відповіді зазначено, що позивачу нараховано грошову компенсацію за не отримані предмети форменого одягу в сумі 13 620 грн. 01 коп. У зв`язку з тим, що кошти ще не були виділені, в Державній установі «Личаківська виправна колонія № 30» залишається невиплаченою заборгованість по нарахованій та не виплаченій компенсації за неотримані предмети форменого одягу.

02.04.2019 року позивачем скерована ще одна заява до Державної кримінально - виконавчої служби України з проханням вказати точну дату виплати грошових коштів.

Однак відповіді станом на 18.04.2019 року відповіді так і не отримав.

Відповідач не провів з позивачем повний розрахунок та не виплатив грошову компенсацію за речове майно, чим на думку позивача порушив його права, гарантовані державою.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, що позивач проходив службу в органах Державної кримінально — виконавчої служби України, відповідно мав право на носіння форменого одягу (ч.5 сг.21 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України»), тому мав право на матеріальне забезпечення, що врегульовано Порядком забезпечення речовим майном персоналу ДКВС України затвердженого становою КМ України №578 від 14.08.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на п.27 Порядку, яким передбачено, що під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Однак не врахував, що відповідно до ч.2 п.22 цього ж Порядку, грошова компенсація планується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі.

Відповідач зазначає, що згідно ч. 1 ст.24 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» фінансування діяльності ДКВС України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, передбачених законом. 4.2 цієї ж статті встановлено, що пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом, надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на отримання відповідних бюджетних установ.

Відповідно до п.12 ст. 2 Бюджетного кодексу України, Державна установа «Личаківська травна колонія (№30)» є бюджетною неприбутковою установою, яка входить до складу ДКВС України і фінансується з Державного бюджету України, що також зазначено і у затвердженому наказом МЮ України №2115/5 від 27.06.2018 року.

Відповідач вказує, що жодних доказів з приводу протиправної бездіяльності «ЛВК (№ 30)» не надано, лише вбачаються листи на адресу вище стоячих органів ДКВС України.

Разом з тим, на виконання пункту 27 Порядку на яку покликається позивач, слід виходити із його змісту, з якого вбачається «бажання» особи, яка звільняється із служби, щодо отримання речового майна особистого користування або проведення виплати грошової компенсації за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення, яка повинна виражатися у заяві на ім`я керівника установи та зареєстрована.

З огляду на арматурну карту №615 ОСОБА_1 та долучених до неї документів, заява щодо отримання речового майна особистого користування або проведення виплата грошової компенсації за нього за цінами відсутня. Відповідно будь-яких розпоряджень керівника установи «ЛВК (№30)», як розпорядника бюджетними коштами згідно Положення державну установу, бухгалтерському відділу, щодо проведення виплати позивачу грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, також відсутні.

Відповідач вважає, що підстав які б надавали можливість для проведення розрахунку із позивачем у вигляді компенсації за неотримане речове майно відсутні, а тому і відсутні підстави вважати бездіяльність відповідача протиправною.

Представником відповідача 30.05.2019 року, вх. № 18823 через канцелярію суду подано заяву про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, яка не враховується судом, оскільки відповідно до ч.1 ст. 257 КАС України, справа відносяться до категорії справ незначної складності і такі розглядаються судом за правилами спрощеного позовного провадження.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що 08.04.2019 року відкрито спрощене позовне провадження у справі. Протокольною ухвалою судді від 05.06.2019 року закрито судове засідання. Ухвалою від 06.06.2019 року відмовлено в заяві представника позивача про збільшення розміру позовних вимог.

Судом встановлені наступні обставини:

05.02.2019 року ОСОБА_1 подано заяву начальнику Адміністрації Державної кримінально-виконавчої Служби України, в якій зазначив, що період служби недоотримав форменний одяг, оскільки він був відсутній на складі. Працівниками Личаківської виправної колонії № 30 було нараховано 13,600 грн. грошової компенсації за форменний одяг. Згідно Закону України «Про поліції» всі виплати установа повинна здійснити в день його звільнення. Пройшло чотири місяці, однак з позивачем так і не розрахувались.

22.03.2019 року Західним Міжрегіональним Управлінням з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства Юстиції надано відповідь № 4/158 на звернення позивача від 05.02.2019 року. У вказаній відповіді зазначено, що позивачу нараховано грошову компенсацію за не отримані предмети форменого одягу в сумі 13 620 грн. 01 коп. У зв`язку з тим, що кошти ще не були виділені, в Державній установі «Личаківська виправна колонія № 30» залишається невиплаченою заборгованість по нарахованій та не виплаченій компенсації за неотримані предмети форменого одягу.

02.04.2019 року ОСОБА_1 подано заяву начальнику Адміністрації Державної кримінально-виконавчої служби України, відносно виплати грошової компенсації Личаківською виправною колонією № 30 за форменний одяг в розмірі 13,600 грн.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає, що має право на компенсацію за неотримане речове майно.

Вказані обставини, та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч. 1 ст.23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Згідно ч 2 ст. 23 цього ж Закону, визначено, що умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати.

Відповідно до ч.5 статті 23 Закону України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України «Про національну поліцію», а також порядок і умови проходження служби, передбачені для поліцейських. Умови і розміри грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплати праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 року затверджено Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби.

Відповідно до п.1 затвердженого Порядку №578, останній визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.

Речовим забезпеченням є задоволення потреб персоналу у формі одягу, взутті, натільній білизні, теплих і постільних речах, спорядженні, тканинах для пошиття форми одягу, нарукавних знаках і знаках розрізнення, спеціальному одязі та взутті, санітарно-господарському майні, постовому одязі, ремонтних матеріалах (далі - речове майно), що дає змогу створити необхідні умови для виконання персоналом службових завдань (п.2 цього Порядку).

Грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 цього Порядку. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості (п. 23 Порядку №578).

За пунктом 27 цього Порядку під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.

Згідно п.29 цього Порядку особам, які звільняються із служби через службову невідповідність, за порушення дисципліни, у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення злочину або адміністративного корупційного правопорушення, речове майно особистого користування не видається, а вартість виданих предметів, строк носіння яких не закінчився, утримується із зазначених осіб з урахуванням зносу. Своєчасно не отримане речове майно особистого користування не видається і за нього не виплачується грошова компенсація особам, які звільняються із служби протягом трьох років після присвоєння їм першого спеціального звання.

Згідно п. 60 цього ж Порядку, для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки.

Аналізуючи вищевказані правові норми, суд доходить висновку, що у позивача з моменту звільнення зі служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України виникло право на грошову компенсацію за неотримане речове майно за цінами, що діяли на день підписання наказу про звільнення.

Як вже встановлено судом і підтверджено матеріалами справи, позивачу при звільненні не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно.

Вищевказане право позивача на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно не заперечувалось і відповідачем. Водночас, підставою невиплати спірної грошової компенсації відповідач зазначає відсутність бюджетного фінансування установи на вказані цілі.

Суд не погоджується з посиланням відповідача на абз. 2 п.22 Постанови №578, норми якого вказують, що виплата грошової компенсації вартості за неотримане речове майно здійснюється при наявності коштів у межах бюджетних асигнувань, оскільки вказана норма регулює грошову компенсацію за неотримане речове майно особам рядового і начальницького складу (крім курсантів) після перших трьох років служби та стосуються зовсім інших умов, зокрема: обміну раніше виданого речового майна особистого користування на інше майно (вартість якого не перевищує вартості предметів, що замінюються) або отримання за нього грошової компенсації за наявності відповідних кошторисних призначень.

У даному ж випадку, під час звільнення позивача зі служби, відповідач повинен був за бажанням позивача видати речове майно особистого користування, яке неотримано останнім на день звільнення, або виплатити грошову компенсацію за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення, як це передбачає п.27 Порядку №578. При цьому будь якого посилання на те, що така виплата здійснюється лише за наявності бюджетного фінансування у даній нормі відсутнє.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, державні органи не вправі посилатись на відсутність коштів, як на підставу невиконання своїх зобов`язань і виправдання своєї бездіяльності, що узгоджується з практикою Європейського суду с прав людини (рішення «Кечко проти України», «Сук проти України»).

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті під час звільнення позивача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, не провівши із позивачем повний розрахунок грошового забезпечення.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації вартості неотриманого речового майна в сумі 13620,01 грн.

З цих же підстав судом не враховуються заперечення відповідача надані у відзиві на позов, оскільки відповідно до відповіді Західного Міжрегіонального Управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства Юстиції, в Державній установі «Личаківська виправна колонія (№30)» залишається невиплаченою заборгованість по нарахованій, та не виплаченій компенсації ОСОБА_1 за неотримані предмети форменного одягу.

Відповідно позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Норми права, які застосував суд, наступні:

Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України», Порядок забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №578 від 14.08.2013 року.

Мотиви застосування вказаних норм наступні: зазначені норми встановлюють підстави та порядок вирішення питань, щодо нарахування та виплати компенсації за неотримане речове майно.

Представником позивача через канцелярію суду подано заяву про відшкодування судових витрат, в якій позивач просить витрати, понесені ним та пов`язані з надання правничої допомоги включити до судових витрат та здійснити їх розподіл.

На підтвердження вказаних витрат представник позивача надав копії доказів витрат на правничу допомогу:

- Договору про надання правової допомоги від 12.04.2019 року;

- Акту приймання – передачі надання послуг від 02.07.2019 року.

Згідно ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

2. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

3. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Згідно ст. 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

3. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

6. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

7. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом встановлено, що поданий позивачем розрахунок зазначений в Акті приймання – передачі надання послуг включає в себе:

1. збирання доказів;

2. складання позовної заяви.

Суд зазначає, що розмір витрат на правничу допомогу адвоката, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Судом не враховуються аргументи представника позивача, оскільки представник не надав суду належних та допустимих доказів щодо обсягу отриманих послуг і робіт, а лише квитанція № АС-GZZWPO5JBYT1809ZOVZQ3 від 02.07.2019 року про сплату коштів у розмірі 2000,00 грн. не є безумовною підставою для відшкодування таких витрат.

Таким чином, заява представника позивача задоволенню не підлягає, оскільки витрати на правову допомогу не підтвердженні належними та допустимими доказами.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» (79039, м. Львів, вул. Шевченка, буд. 156) про визнання протиправною бездіяльність, стягнення компенсації за речове майно, - задоволити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» щодо непроведення виплати ОСОБА_1 в день його звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно.

Стягнути з Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» (ЄДРПОУ 08563932, м. Львів, вул. Шевченка, буд. 156) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 13620 грн. 01 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи «Личаківська виправна колонія (№30)» (ЄДРПОУ 08563932, м. Львів, вул. Шевченка, буд. 156) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) 1536,80 грн. сплаченого судового збору.

У задоволенні заяви представника позивача про відшкодування судових витрат - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.

Суддя Гавдик З.В.