Рішення № 82942450, 25.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2019 року Справа № 160/2326/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. при секретарі судового засідання – Сергієнко В.Ю., за участю: представника позивача – Клочкова С.О., представника відповідача – Агаджаняна О.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «КОЛБІ»

до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

13.03.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Приватного підприємства «КОЛБІ» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування наказу Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 24.10.2018 року №6120-п та податкового повідомлення-рішення форми «Р» №0001991422 від 30.01.2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 70 365,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було винесено наказ про проведення перевірки позивача, позивач вказав на те що вказаний наказ та повідомлення про проведення перевірки позивачем отримано не було, при цьому відповідачем було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ «БРАКАРАРД» за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року, за результатами якої складено акт перевірки, на підставі висновків акту було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0001991422 від 30.01.2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 70 365,00 грн. Позивач вважає, що наказ про проведення перевірки позивача та податкове повідомлення-рішення, є неправомірними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки не відповідають чинному законодавству та прийняті на підставі хибних висновків, до яких дійшов відповідач в ході проведення перевірки. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити.

18.03.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву без руху через невідповідність вимогам ст. ст.160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали від 18.03.2019 року позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

26.03.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.

08.04.2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого вказано, що всі дії відповідача щодо призначення та проведення перевірки позивача є правомірними та такими, що відповідають вимогам законодавства, а отже і наказ є правомірним. Також, вказано, що відповідачем була проведена перевірка позивача в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства. За наслідками встановлених порушень відповідачем складено акт перевірки та винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення. Відповідач вважає податкове повідомлення - рішення правомірним, та таким, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв`язку з чим, підстави для його скасування відсутні.

09.04.2019 року у підготовчому судовому засіданні було задоволено клопотання позивача та оголошено перерву у підготовчому провадженні.

25.04.2019 року представником позивача було надано до суду відповідь на відзив відповідно до якої вказано, що позивач заперечує всі доводи відповідача наведені у відзиві на позовну заяву та вказав, що відповідачем фактично було порушено порядок здійснення перевірки та помилкове прийняття рішення про наявність порушень з боку позивача.

25.04.2019 року у підготовчому судовому засіданні було витребувано у відповідача додаткові докази по справі, у зв`язку з чим оголошено перерву у підготовчому провадженні.

23.05.2019 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких вказано, що відповідачем було направлено позивачу наказ про проведення перевірки та відповідне повідомлення засобами поштового зв`язку, при цьому відповідач не несе відповідальності щодо отримання його адресатом.

23.05.2019 року у підготовчому судовому засіданні, у зв`язку з неявкою позивача було оголошено перерву у підготовчому провадженні.

31.05.2019 року у підготовчому судовому засіданні було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

25.06.2019 року у судовому засіданні представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, при цьому посилаючись на доводи наведені у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог, при цьому посилаючись на доводи наведені у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь на відзив.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що На підставі п.19-1.1, ст.19-1, п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1, п.п.78.1.4 п.78.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України було винесено наказ №6120-п від 24.10.2018 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «КОЛБІ».

На підставі вищевказаного наказу відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «КОЛБІ» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинам із ТОВ «БРАКАРАРД» (код ЄДРПОУ 39477188) за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року за результатами якої складено акт перевірки №72674/04-36-14-21/30442251 від 13.12.2018 року.

Згідно висновків акту №72674/04-36-14-21/30442251 від 13.12.2018 року перевіркою було встановлено порушення:

- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України П(С)БО 16 «Витрати», в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток за 2015 рік у сумі 70365,00 грн.;

- п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.201.1, п.201.4, п.201.7 ст.201 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість всього за 2015 рік у сумі 75 922 грн., в тому числі за січень 2015 року в сумі 7 587 грн., за лютий 2015 року в сумі 37 767 грн., за березень 2015 року в сумі 15 938 грн., за квітень 2015 року в сумі 14 630 грн.

На підставі висновків акта перевірки №72674/04-36-14-21/30442251 від 13.12.2018 року було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001991422 від 30.01.2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 70 365,00 грн.

Позивач вважає, що вказані наказ про проведення перевірки та податкове повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, що і стало підставою для звернення із даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Щодо наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача, суд зазначає наступне.

Згідно з п. 75.1 ст. 75 ПК України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до абз. 1 пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності певних обставин, зокрема якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту (пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України).

Згідно з п. 78.4 ст. 78 ПК України, про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом. Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено під розписку копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.

Стаття 79 ПК України визначає особливості проведення документальної невиїзної перевірки, п. 79.2 якої передбачено, що документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки. Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що копію наказу №6120-п від 24.10.2018 року «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «КОЛБІ» та повідомлення №2530 від 24.10.2018 року були надіслані поштою 24.10.2018 року, з рекомендованим повідомленням про вручення, за юридичною адресою позивача: 50005, м.Кривий Ріг, вул.Тбіліська,11.

Відповідно до статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

Таким чином, наведені обставини свідчать про те, що податковим органом не були порушені норми Податкового кодексу України щодо порядку призначення перевірки, а також письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки в порядку пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України.

Посилання позивача на не отримання вказаного наказу та повідомлення, не свідчить про протиправність дій податкового органу щодо повідомлення платника про призначення та початок проведення документальної невиїзної перевірки.

Таким чином, судом встановлено, що перевірка, проведена на підставі наказу керівника контролюючого органу з дотриманням умов надіслання до початку перевірки платнику податків копії наказу про її проведення та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Крім того, відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення, внутрішні поштові перекази зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення, поштові перекази повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі його письмової заяви, письмової відмови адресата від одержання чи закінчення встановленого строку зберігання.

Згідно копії листа Акціонерного товариства «УКРПОШТА» №39-Ю-01-1016 від 20.05.2019 року, наявного в матеріалах справи, встановлено, що рекомендований лист з повідомленням, з вищевказаним наказом та повідомленням, був повернутий за зворотною адресою за закінченням терміну зберігання.

Позивач, як підприємство здійснює свою господарську діяльність за юридичною адресою, при цьому будь-яких пояснень або доказів наявності обставин непереборної сили або інших поважних причин за яких працівники позивача не отримували кореспонденцію у поштовому відділенні не надано.

За змістом пункту 45.2 статті 45 Податкового кодексу України, податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Відповідно до пп.16.1.11 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний повідомляти контролюючі органи про зміну місцезнаходження юридичної особи та зміну місця проживання фізичної особи – підприємця.

Платник податків повинен добросовісно користуватися своїми правами та обов`язками, в іншому випадку, зловживання своїми правами та ігноруючи обов`язки платники податків, уникаючи від отримання поштових відправлень намагатимуться у такий спосіб перешкоджати проведенню перевірок та, як наслідок, уникати відповідальності за порушення податкового законодавства.

Суд звертає увагу, що підстави за яких прийнято вказаний наказ позивачем не оскаржується.

Враховуючи вищевикладене та те, що податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування наказу про проведення перевірки від 24.10.2018 року №6120-п задоволенню не підлягають.

Щодо господарських операцій з контрагентом зазначеним в Акті перевірки, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у перевіряємий період позивач мав правовідносини з ТОВ «БРАКАРАРД» (код ЄДРПОУ 39477188).

Між ПП «Колбі» (покупець) та ТОВ «Бракарард» (постачальник) було укладено договір поставки №14/15 від 12.01.2015 року, відповідно до якого постачальник зобов`язується протягом дії даного Договору передати покупцеві товар окремими партіями за погодженням сторонами в Специфікаціях цінами, в номенклатурі та кількості, які є невід`ємною частиною Договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах встановлених даним договором.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем було надано наступні докази, а саме копії: - Договору № 14/15 від 12.01.2015р.; - листа пропозиції№ 02-01-15 від 05.01,2015р.; - Специфікації№ 1; - видаткової накладної № 1; - рахунку-фактури№ 1; - Специфікації № 2; - видаткової накладної № 12; - рахунку-фактури№ 12; - Специфікації № 3; - видаткової накладної № 15; - рахунку-фактури№ 15; - Специфікації № 4; - видаткової накладної № 36; - рахунку-фактури№ 36; - Специфікації № 5; - видаткової накладної № 45; - рахунку-фактури№ 45; - Специфікації № 6; - видаткової накладної № 64; - рахунку-фактури№ 64; - Специфікації № 7; - видаткової накладної № 82; - рахунку-фактури№ 82; -Специфікації № 8; - видаткової накладної № 83; - рахунку-фактури№ 83; - Специфікації № 9; - видаткової накладної № 84; - рахунку-фактури№ 84; - Специфікації № 10; - видаткової накладної № 100; - рахунку-фактури№ 100; - Специфікації № 11; - видаткової накладної № 120; - рахунку-фактури№ 120; - Специфікації № 12; - видаткової накладної № 162; - рахунку-фактури№ 162; - Специфікації№ 13; - Специфікації № 14; - видаткової накладної № 308; - рахунку-фактури№ 308; - Специфікації № 15; - видаткової накладної № 327; - рахунку-фактури№ 327; - Специфікації № 16; - видаткової накладної № 335; - рахунку-фактури№ 335; - Специфікації № 17; - видаткової накладної № 392; - рахунку-фактури№ 392; - Специфікації № 18; - видаткової накладної № 379; -рахунку-фактури№ 379.

Також, між ПП «Колбі» (замовник) та ТОВ «Бракарард» (виконавець) було укладено договір про надання послуг №18/15 від 23.01.2015 року, відповідно до якого виконавець за завданням замовника, на визначених договором умовах, протягом визначеного договором строку, зобов`язується надати останньому послуги, які визначені в додатку №1 до договору, а замовник зобов`язується на визначених договором умовах прийняти та оплатити вартість наданих виконавцем послуг.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена підпунктом 1.2 пункту 1, підпункту 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.95 р. за № 168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з вказаною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 р. № 88, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пунктів 2.15, п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: - придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); - ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Дослідивши надані позивачем первинні документи, що були підставою внесення відповідних записів до документів бухгалтерського та податкового обліку, встановлено, що вони в повній мірі відповідають вимогам ч.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, суд зазначає, що під час перевірки контролюючим органом не було зазначено, що надані під час перевірки первинні документи оформлені з порушенням ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також, судом встановлено, що в акті перевірки контролюючим органом зроблені висновки про те, що суб`єкт підприємницької діяльності (контрагент) не мав достатніх ресурсів, основних фондів, найманих працівників, транспортних засобів для здійснення даних робіт, зазначені вище контрагенти створені з метою лише оформлення документообігу господарських операцій, а не їх фактичного проведення, і мінімізації сплати податків іншим підприємствам. Виконання робіт та послуг, передбачає наявність на підприємстві основних засобів, найманих працівників або залученім сторонньої організацій які б мали на балансі відповідну техніку та кваліфікований персонал для виконання даних видів робіт. В ході проведення аналізу матеріалів податкової звітності, реєстраційних документів, звітів, встановлено відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності / силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Крім того, зазначений вище контрагент взагалі не подавав декларації з податку на прибуток, тобто взаємовідносини не відображено у податковому обліку (по ним не сплачено податок). Все це свідчить про нереальність будь-яких поставок.

Вказані висновки контролюючого органу були зроблені на підставі проведеного аналізу інформаційних баз контролюючих органів (ІС «Податковий блок», Архів електронної звітності (ЄРПН) та інше).

Щодо вищевказаного твердження відповідача, суд зазначає, що розглянувши матеріали Акту судом встановлено, що викладені в акті доводи податкового органу про вчинення платником податків порушення закону стосуються діяльності контрагента платника, тобто третьої особи та допущених ним правопорушень у сфері податкового, цивільного чи іншого законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що посадові особи податкового органу зробили висновок про незаконність віднесення позивачем витрат з виконання зобов`язань на підставі інформаційних баз, які жодним чином не є доказом, що підтверджує податковий кредит.

Використана відповідачем податкова інформація стосовно контрагента позивача не може бути підставою для висновку про нереальність господарських операцій, і як, наслідок, порушення позивачем норм податкового законодавства, оскільки жодною нормою законодавства України не передбачається обов`язок платників податків - покупців товарів (робіт, послуг) вимагати від контрагентів-постачальників будь-яких відомостей щодо повноти та правильності ведення ними податкового обліку, сплати податків за окремою операцією придбання товарів (надання послуг), відомостей щодо третіх осіб (постачальників в ланцюгу) тощо.

Крім того, відповідно до п.86.1 ст.86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

За визначенням, наведеним в п.2 розділу І Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки, відображає її результати і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно п.3 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №727 від 20.08.2015, акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.4 розділу ІІІ Порядку № 727 у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті документальної перевірки фактом порушення необхідно, зокрема:

чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів (міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування), що порушені платником податків, зазначити період (календарний день, місяць, квартал, півріччя, три квартали, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, при здійсненні якої вчинено це порушення;

зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

у разі відсутності первинних документів, документів податкового або бухгалтерського обліку, інших документів, що підтверджують факт порушення, або у разі ненадання їх для перевірки - зазначити перелік цих документів.

Отже, податковий орган може встановити наявність або відсутність порушень платником податків вимог податкового, валютного та іншого законодавства виключно за наслідками дослідження первинних документів такого платника податків, а відтак посилання податкового органу на податкову інформацію щодо контрагента позивача не має правових наслідків, тобто не може вважатись доказом у розумінні ст.69 КАС України.

Посилання контролюючого органу на відсутність у контрагентів позивача необхідних ресурсів судом не приймається, оскільки вказана обставина документально не підтверджена, крім того, сама по собі не впливає на реальність здійснених господарських операцій з надання послуг.

Крім того, суд звертає увагу на принцип персональної відповідальності платника податку, згідно якого, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Порушення контрагентом позивача правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення позивачем вимог закону щодо формування податкового кредиту. За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об`єктивної зміни складу активів платника податків - позивача, будь-які порушення його контрагентами податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення позивача права на податковий кредит.

Таким чином, позивач не може нести відповідальність за господарську діяльність контрагентів. Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Щодо висновків відповідача про наявність у контрагента ТОВ «Бракарард» ознак фіктивності, зроблених на підставі ухвали Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.09.2017 року по справі №201/7573/17, суд зазначає наступне.

З акту перевірки вбачається, що контролюючим органом під час перевірки було встановлено, що відповідно до ухвали Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.09.2017 року по справі №201/7573/17 відповідно до якої було визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні кримінального злочину передбаченого ч.2 ст.28, ч.1 ст.205 КК України. А саме дії ОСОБА_1 виразились у створенні за винагороду суб`єктів підприємницької діяльності, а саме ТОВ «Бракарард» з метою прикриття незаконної діяльності.

Судом встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.09.2017 року по справі №201/7573/17 було звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.205 КК України та відповідно до якої вказано, що на початку листопада 2014 року вказаною особою було створено ТОВ «Бракарард».

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що починаючи з 16.01.2015 року керівником ТОВ «Бракарард» є ОСОБА_2 , яким і було заключено один із договорів та підписано вищевказані первинні документи.

Дослідивши вищевказані обставини, судом встановлено, що в межах ухвали Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 19.09.2017 року по справі №201/7573/17, не досліджувалось та не надавалась оцінка господарським операціям позивача та вищевказаного контрагента, не встановлювалась недійсність документів, що були складені за наслідком здійснення господарських операцій, а отже відсутнє будь-яке підтвердження наявності фіктивних документів, складених за участю як позивача, так й контрагента.

Крім того, жодних вироків відносно визнання посадової особи ТОВ «Бракарард» ОСОБА_2 винним в ухиленні від сплати податків або інших правопорушеннях суду не надано.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у справах № 21-3788а15 та № 2а-1670/7873/11, висловленого у постановах від 1 грудня 2015 року та від 22 березня 2016 року відповідно, суд дійшов висновку, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими, спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків та бути підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, а первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважаться належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт здійснення господарських операцій.

Також, Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірні правовідносини, у постановах, прийнятих за результатами розгляду справ з підстави, передбаченої у пункті 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (постанови від 24.05.2016 у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірні. Обставина щодо набрання законної сили вироком суду, яким директора підприємства визнано винним у скоєнні злочинів, передбачених частинами першою і другою статті 205 Кримінального кодексу України, не може бути неврахованою судами, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального її підтвердження первинними документами. Це саме стосується і справ, де має місце обставина щодо наявності постанови суду про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка вчинила зазначений злочин, з нереабілітуючих підстав.

Верховний Суд у справі № 2а-2571/10/0870 дійшов такого правового висновку: статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верхового Суду від 05.05.2018 року у справі №826/11377/14

Таким чином, є необґрунтованими посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень за фактом створення фіктивного суб`єкта підприємницької діяльності, оскільки сам факт наявності такого провадження, без ухвалення відповідного рішення суду, не може бути підставою для висновків про фіктивність суб`єкта підприємницької діяльності. При цьому, суд враховує, що контролюючим органом не було надано будь-яких доказів (пояснення свідків, засновників, посадових осіб підприємства тощо), які б вказували на фіктивну діяльність контрагентів позивача.

При цьому, суд звертає увагу, що наявні в матеріалах справи документи первинного бухгалтерського обліку сформовані за наслідками господарських відносин з вказаними контрагентами відповідають вимогам Закону щодо своєї форми та змісту, та підтверджують право позивача на формування витрат за рахунок господарських операцій та їх врахування при визначенні об`єкта оподаткування.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення №0001991422 від 30.01.2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 70 365,00 грн. є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Згідно ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до ч.1 ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 3842,00 грн., що документально підтверджується платіжним дорученням №1586 від 20.03.2019 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, частина судових витрат пов`язана зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду підлягає стягненню у розмірі 1921,00 грн., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Приватного підприємства «КОЛБІ» (50005, Дніпропетровська область, м.Кривий Ріг, вул.Тбіліська, 11, код ЄДРПОУ 30442251) до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-А, код ЄДРПОУ 39394856) про визнання протиправними та скасування наказу та податкового повідомлення-рішення – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0001991422 від 30.01.2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 70 365,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь Приватного підприємства «КОЛБІ» (код ЄДРПОУ 30442251) судові витрати у розмірі 1921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено 08.07.2019 року.

Суддя М.В. Дєєв