Рішення № 82942350, 10.06.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2019 року Справа № 160/2962/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді – Лозицької І.О., розглянувши у місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради до Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

02.04.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся Департамент з гуманітарних питань Кам`янської міської ради (далі – Департамент, позивач) з позовом до Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області (далі – ГУ Держпраці у Дніпропетровській області, відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН149/245/АВ/МГ-ФС/182 від 28.02.2019 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що не погоджується з винесеною відповідачем постановою № ДН149/245/АВ/МГ-ФС/182 від 28.02.2019 року про накладення штрафу у розмірі 41730,00 грн. та вважає її протиправною. Адже, по-перше, за організаційно-правовою формою Департамент є органом місцевого самоврядування, який здійснює свою діяльність за кодом КВЕД 84.11 «Державне управління загального характеру». Тому, за поясненнями позивача, хоча інспекційне відвідування і згадане у Конвенції Міжнародної організації праці (далі – МОП) № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, а також у Конвенції МОП № 129 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві, проте, воно не може застосовуватись до позивача, зважаючи на галузь, у якій останній провадить свою діяльність, тобто сектор некомерційних служб. При здійсненні державного нагляду (контролю) щодо позивача ніяких особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами не передбачено, а тому позаплановий захід державного нагляду (контролю), за твердженнями позивача, повинен здійснюватися відповідно до вимог Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», з дотриманням усіх без виключення його положень.

По-друге, позивач посилається на положення ч. 11 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та зазначає, що ним були самостійно усунені порушення, визначені на момент складення акту (28.01.2019 року), припису про усунення виявлених порушень № ДН149/245/АВ/П (06.02.2019 року), винесення оскаржуваної постанови (28.02.2019 року), а тому він вважає, що до нього не може застосовуватися штраф. Доказами усунення порушень та відсутність їх існування позивач зазначає такі докази: відкориговані табелі обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за серпень 2017 року та травень 2018 року; розрахунково-платіжна відомість за серпень 2018 року; розрахунково-платіжна відомість за січень 2019 року; відомість розподілу виплат від 31.08.2018 року; відомість розподілу виплат від 22.01.2019 року.

Крім того, за поясненнями позивача, усі норми Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» без виключення поширюються на нього, оскільки вони не змінені, з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Також, додатково позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року, справа № 826/8917/17, якою скасовано Постанову Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», та зазначає, що у мотивувальній частині цього судового рішення зазначено про безпідставне поширення Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю норм Конвенції № 81 Міжнародної організації праці 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі та Конвенції № 129 Міжнародної організації праці 1969 року про інспекцію праці в сільському господарстві на відносини, які такими Конвенціями не регулюються та про те, що КЗпП України не визначає особливостей здійснення органами державного нагляду (контролю) заходів державного нагляду (контролю) за додержанням законодавства про працю.

Ухвалою суду від 08.04.2019 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов (у разі заперечення проти позову) та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу – відповіді на відзив.

У встановлений судом строк відповідач, заперечуючи проти позову, надав суду відзив на позов, який долучений до матеріалів справи.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідач зазначив, що під час здійснення інспекційного відвідування позивача він діяв лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Адже, в ході проведеного інспекційного відвідування були встановлені порушення вимог чинного трудового законодавства. При цьому, посилаючись на правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 28.02.2018 року, справа № 818/584/17, відповідач пояснив, що виконання позивачем припису підтверджує факт визнання ним наявності порушень трудового законодавства, відображеного в акті перевірки. Сам по собі припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання, його вимоги направлені лише на подальше недопущення порушення вимог законодавства про працю. Також, як стверджує відповідач, ч. 11 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не застосовується до спірних правовідносин, оскільки застосуванню підлягає саме стаття 265 КЗпП України, як спеціальна норма.

Тому, на думку відповідача, оскаржувана постанова про накладення на позивача штрафу є законною, обґрунтованою, складеною на підставі та у відповідності до норм діючого чинного законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.

У відповідь на відзив позивач зазначив, що будь-яких інших законів, а не нормативних актів нижчої юридичної сили, які б регулювали порядок здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, відповідач у відзиві не наводить. Тому, на думку позивача, ГУ Держпраці у Дніпропетровській області не спростовано, що єдиним законом, який визначає порядок здійснення контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення є Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності». Крім того, відповідачем не спростовано того, що поняття «інспекційне відвідування», як захід державного нагляду (контролю) будь-яким законом, як цього вимагає ст. 1 та ч. 4 ст. 4 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», не визначене.

Позивач повторно наголошує на тому, що ним були самостійно усунені виявлені в ході проведеної перевірки порушення вимог трудового законодавства, а посилання відповідача на ч. 7 ст. 265 КЗпП України є безпідставними, бо відповідно до вказаної норми закону, сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю, а не навпаки усунення порушень законодавства не звільняє від штрафу. З урахуванням викладеного, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Враховуючи положення ч. 3 та ч. 4 ст. 257, ст. 261, ст. 262 КАС України, суд розглянув цю адміністративну справу за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

Суд, дослідивши та оцінивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, в їх сукупності, проаналізувавши норми законодавства України, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з метою проведення інспекційного відвідування 16.01.2019 року ГУ Держпраці у Дніпропетровській області був виданий наказ «Про призначення інспекційного відвідування» від 16.01.2019 року № 58-І, відповідно до якого заступнику начальника управління з питань праці у період з 17.01.2019 року по 31.01.2019 року було наказано провести інспекційне відвідування зі здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю у Департаменті.

16.01.2019 року відповідачем було видане направлення № 27 на проведення інспекційного відвідування, відповідно до вищевказаного наказу на проведення перевірки. Відповідно до направлення, посадові особи відповідача направлялися для проведення в період з 17.01.2019 року по 30.01.2019 року позапланового заходу у формі інспекційного відвідування додержання вимог законодавства про працю у Департаменті з гуманітарних питань Кам`янської міської ради з питань оформлення трудових відносин та повноти, своєчасності нарахування та виплати заробітної плати.

Як пояснив відповідач, підставою для проведення перевірки позивача стало звернення працівника за вх. № 258 від 08.01.2019 року щодо порушення стосовно нього законодавства про працю.

Суд зазначає, що працівником, порушення трудових прав якого було предметом перевірки, є ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 , адреса місцезнаходження: АДРЕСА_1 ).

Ухвалою суду від 31.05.2019 року було відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення її до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Водночас суд враховує те, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 27.11.2018 року, справа № 208/2984/16-ц, була частково задоволена її апеляційна скарга, рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 12.02.2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним наказу № 270 ос-т від 31.12.2015 року «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 » та стягнення моральної шкоди скасоване, а у скасованій частині ухвалене нове рішення, яким визнано незаконним наказ управління освіти та науки Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області № 270 ос-т від 31.12.2015 року «Про дисциплінарне стягнення ОСОБА_1 , стягнуто на її користь з Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради Дніпропетровської області моральну шкоду у розмірі 1000, 00 грн. Тобто, судом було встановлено факт порушення трудових прав ОСОБА_1

Так, у період з 17.01.2019 року до 28.01.2019 року відповідачем, відповідно до ст. 259 Кодексу законів про працю (далі – КЗпП України), ч. 3 ст. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування», пунктів 19, 31 Порядку здійснення державного контрою за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295, було проведене інспекційне відвідування у Департаменті з гуманітарних питань Кам`янської міської ради.

За результатами проведеного інспекційного відвідування був складений акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ДН149/245/АВ від 28.01.2019 року, в якому викладені виявлені порушення вимог трудового законодавства.

В ході проведеної перевірки відповідачем були виявлені наступні порушення позивачем вимог трудового законодавства, а саме:

- перевіркою питання повноти, своєчасності нарахування, виплати заробітної плати та остаточного розрахунку у Департаменті встановлено, що Департаментом не забезпечено передбачене частиною другою статті 30 Закону України «Про оплату праці» покладене на роботодавця зобов`язання забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи у встановленому порядку, а відсутністю показника «ІН» засвідчений факт незабезпечення роботодавцем вимог законодавця про забезпечення достовірного обліку виконуваної працівником роботи;

- порушено вимоги пункту 6.1.3. колективного договору на 2012-2015 роки, що діяв до 26 червня 2018 року (дата укладення нового колективного договору), відповідно до якого, роботодавець зобов`язаний забезпечувати своєчасну виплату заробітної плати відповідно до ст. 115 КЗпП України, тобто виплату заробітної плати слід проводити не рідше двох разів на місяць (1 та 16 числа), сприяти усуненню причин порушення термінів виплати заробітної плати;

- порушено вимоги ч. 1 ст. 119 КЗпП України, якою передбачені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків;

- у серпні 2017 року та травні 2018 року не було у повному обсязі забезпечено своєчасну виплату заробітної плати ОСОБА_1 , а саме: гарантійних виплат, передбачених ч. 2 ст. 275 КУпАП, відповідно до якої, за особами, яких викликають як потерпілих, свідків, експертів і перекладачів, зберігається у встановленому порядку середній заробіток за місцем роботи за час їх відсутності, у зв`язку з явкою в орган (до посадової особи), в провадженні якого перебуває справа про адміністративне правопорушення;

- порушено вимоги частини першої статті 117 КЗпП України, а саме: середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку на підприємстві не нараховується та не виплачується;

- відповідач виявив два факта увільнення методиста дошкільного виховання методичного кабінету при Департаменті у відпустку:

1) за наказом від 09.01.2018 року № 10-к/гр з 15 січня 2018 року, виплати в порядку ч. 2 ст. 275 КУпАП та ч. 1 ст. 119 КЗпП України за 11.08.2017 року були здійснені на підставі «Відкоригованого табелю обліку робочого часу за серпень 2017 року», сформованого 10.08.2018 року, та розрахунково-платіжної відомості за серпень 2018 року, за відомістю розподілу виплат 180830СТ224235 від 31.08.2018 року у сумі 318,00 грн. здійснені 31.08.2018 року;

2) за наказом від 27.07.2018 року № 480-к/тр з 27.07.2018 року, виплати в порядку ч. 2 ст. 275 КУпАП та т. ч. 1 ст. 119 КЗпП України за 15.08.2017 року, 21.05.2018 року, 22.05.2018 року на підставі розрахунково-платіжної відомості за січень 2019 року за відомістю розподілу виплат без дати, з рукописним записом Privat 24 станом на 22.01.2019 року у сумі 311,57 грн.;

- порушено вимоги частини першої статті 116 КЗпП України, а саме: остаточний розрахунок працівнику виплачений не в день звільнення;

- порушено вимоги частини першої статті 117 КЗпП України, а саме: середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку не нараховується та не виплачується.

Позивач підписав акт проведеної перевірки із зауваженнями, у відповідь на які, 05.02.2019 року за № 193/4-2, зазначив, що зауваження та висновки відповідача щодо незаконності акту інспекційного відвідування не відповідають дійсності.

З урахуванням виявлених порушень, відповідачем був винесений припис про усунення виявлених порушень № ДН149/245/АВ/П від 06.02.2019 року, відповідно до якого, позивача було зобов`язано у строк до 14.02.2019 року письмово проінформувати управління з питань праці про усунення наступних порушень та надалі постійно дотримуватись вимог чинного законодавства:

- порушення ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці», бо у період перебування працівника ОСОБА_1 у трудових відносинах з Департаментом не було забезпечено достовірний облік виконуваної нею роботи у встановленому порядку;

- порушення ч. 1, ч. 2 ст. 115 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці», у зв`язку з тим, що заробітна плата ОСОБА_1 (в частині належних працівникові грошових коштів, передбачених ч. 2 ст. 275 КУпАП) виплачувалась несвоєчасно та не у повному обсязі;

- порушення ч. 1 ст. 116 КЗпП України, бо остаточний розрахунок на підприємстві проводився не в день звільнення;

- порушення ч. 1 ст. 119 КЗпП України, у зв`язку з тим, що за час виконання державних або громадських обов`язків нарахування законодавцем середнього заробітку здійснюється несвоєчасно.

Зазначений припис було отримано та підписано позивачем 06.02.2019 року.

Після розгляду справи про накладення на позивача штрафу, ГУ Держпраці у Дніпропетровській області було винесено постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН149/245/АВ/МГ-ФС/182, якою вирішено накласти на Департамент з гуманітарних питань Кам`янської міської ради штраф у розмірі 41730,00 грн. Зазначена постанова набрала законної сили з 28.02.2019 року, строк пред`явлення її до виконання вказаний до 28.05.2019 року. При цьому, в оскаржуваній постанові зазначено, що її було надіслано позивачу листом з повідомленням про вручення 01.03.2019 року, та зобов`язано у строк до 28.03.2019 року надати (надіслати) документ, що підтверджує сплату штрафу.

Не погодившись з винесеною постановою, позивач оскаржує її в судовому порядку.

Суд зазначає, що спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу протиправності постанови про накладення на позивача штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН149/245/АВ/МГ-ФС/182 від 28.02.2019 року, тому вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у господарської діяльності», державний нагляд (контроль) це – діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у господарської діяльності», для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у господарської діяльності», заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема, державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний

нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей,

визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані

забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої -

восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4,

частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та

шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 259 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 96 (далі - Положення), Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, який реалізує державну політику, крім іншого, з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи (пункт 7 Положення).

Згідно з Положенням про Державну інспекцію з питань праці України, затвердженим Указом Президента України від 06.04.2011 року № 386/2011, є Державна інспекція з питань праці України, яка здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Пунктами 1, 4, 7 Положення про Державну службу України з питань праці визначено, що Держпраця відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює державний нагляд (контроль) за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, у тому числі, їх структурними та відокремленими підрозділами, які не є юридичними особами, та фізичними особами, які використовують найману працю. Держпраця здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, який визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі – об`єкт відвідування) (далі – Порядок № 295).

Відповідно до п. 2 Порядку № 295, державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, в тому числі Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у господарської діяльності», для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

Відповідно до ч. 4, ч. 5 ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у господарської діяльності», заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з наданню фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема, державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації - з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

Пунктом 5 Порядку визначено, що інспекційні відвідування проводяться, зокрема: за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин; за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту; за рішенням суду, повідомленням правоохоронних органів про порушення законодавства про працю; за повідомленням посадових осіб органів державного нагляду (контролю), про виявлені в ході виконання ними контрольних повноважень ознак порушення законодавства про працю.

Тривалість інспекційного відвідування, невиїзного інспектування не може перевищувати 10 робочих днів, для суб`єктів мікропідприємництва та малого підприємництва - двох робочих днів (пункт 10 Порядку).

Відповідно до п. 6 Порядку № 295, під час підготовки до проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування інспектор праці, якщо тільки він не вважатиме, що це завдасть шкоди інспекційному відвідуванню або невиїзному інспектуванню, може одержати інформацію та/або документи, що стосуються предмета інспекційного відвідування чи невиїзного інспектування, від об`єкта відвідування, державних органів, а також, шляхом проведення аналізу наявної (загальнодоступної) інформації про стан додержання законодавства про працю.

Пунктом 8 Порядку № 295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкт відвідування або уповноважену ним посадову особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкт відвідування або уповноважену ним посадову особу, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Згідно з пп. 1 п. 11 Порядку № 295, інспектори праці за наявності службового посвідчення безперешкодно, без попереднього повідомлення мають право під час проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин за наявності підстав, визначених пунктом 5 цього Порядку, самостійно і в будь-яку годину доби з урахуванням вимог законодавства про охорону праці проходити до будь-яких виробничих, службових, адміністративних приміщень об`єкта відвідування, в яких використовується наймана праця.

Крім того, відповідно до вимог ч. 1 ст. 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, яка ратифікована Законом України №1985-IV від 08.09.2004 року, інспектори праці, забезпечені відповідними документами, що засвідчують їхні повноваження, мають право безперешкодно, без попереднього повідомлення і у будь-яку годину доби проходити на будь-яке підприємство, яке інспектується.

Згідно з ч. 2 ст. 12 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі, у разі інспекційного відвідування інспектори повідомляють про свою присутність роботодавцю або його представнику, якщо тільки вони не вважатимуть, що таке повідомлення може завдати шкоди виконанню їхніх обов`язків.

Отже, Конвенція МОП № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості й торгівлі передбачає можливість проведення інспекційного відвідування, про що зазначив в позовній заяві сам позивач.

Вимога інспектора праці про надання об`єктом відвідування для ознайомлення документів та/або їх копій чи витягів з документів, пояснень, доступу до приміщень, організації робочого місця, внесена в межах повноважень, є обов`язковою для виконання (пункт 12 Порядку № 295).

Копія акта, зазначеного у п. 16 цього Порядку, надсилається органам, яким підпорядкований об`єкт відвідування (за наявності), для вжиття заходів з усунення перешкод і забезпечення присутності об`єкта відвідування за своїм місцезнаходженням.

У разі відсутності документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, об`єкту відвідування надсилається копія акта про неможливість проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування та письмова вимога із зазначенням строку поновлення документів. На час виконання такої вимоги строк проведення інспекційного відвідування або невиїзного інспектування зупиняється.

З аналізу вищевикладених норм чинного законодавства вбачається, що інспекційне відвідування може бути здійснено уповноваженим органом у будь-який час, в деяких випадках перевірки обставин щодо оформлення трудових відносин без попереднього повідомлення суб`єкта перевірки, а вимога інспектора щодо надання необхідних для проведення такого інспекційного відвідування документів є обов`язковою для виконання представником об`єкта інспектування.

Таким чином, суд не бере до уваги доводи позивача про те, що жодним законом, у тому числі тим, що діє у відповідних сферах, не встановлено заходу державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування. Крім того, не враховує і посилань позивача на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019року, справа № 826/8917/17, якою було скасоване рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.12.2018 року та прийнято нове, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Лігал Сервіс Груп», фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 був задоволений та визнана нечинною постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2017 року № 295 «Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Адже зазначене судове рішення набрало законної сили станом на 14.05.2019 року та з цього моменту є обов`язковим для виконання, враховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 19.06.2019 року, справа № 826/8917/17, було відмовлено у задоволенні клопотання Кабінету Міністрів України про зупинення виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.05.2019 року у справі № 826/8917/17.

Натомість, інспекційне відвідування позивача було проведене, а оскаржувана постанова про накладення на позивача штрафу за порушення трудового законодавства була винесена до моменту набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/8917/17, яким визнана нечинною постанова Кабінету Міністрів України № 295, якою, зокрема, керувався відповідач під час проведення перевірки у період з 17.01.2019 року до 28.01.2019 року.

При цьому, відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Водночас, Конституційний Суд України у Рішенні від 09.02.1999 року розтлумачив, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, на спірні правовідносини судове рішення, яким визнано нечинною постанову Кабінету Міністрів України № 295, не поширюється, а доводи позивача з цього приводу не беруться судом до уваги.

Крім того, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі – Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509, штрафи можуть бути накладені на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, встановлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади;

- акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Пунктами 3 - 6 Порядку № 509 визначено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу (далі – справа).

Справа розглядається у п`ятнадцятиденний строк з дня прийняття рішення про її розгляд.

У разі надходження від суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого порушено справу, обґрунтованого клопотання про відкладення її розгляду, строк розгляду справи може бути продовжений уповноваженою посадовою особою, але не більше ніж на 10 днів.

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Положеннями пункту 7 Порядку № 509 визначено, що справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу (абзац 2 пункту 8 Порядку № 509).

Відповідно до ст. 259 КЗпП України, державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.

Відповідно до ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі:

- фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

- недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- недотримання встановлених законом гарантій та пільг працівникам, які залучаються до виконання обов`язків, передбачених законами України "Про військовий обов`язок і військову службу", "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

- недопущення до проведення перевірки з питань додержання законодавства про працю, створення перешкод у її проведенні - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

- вчинення дій, передбачених абзацом шостим цієї частини, при проведенні перевірки з питань виявлення порушень, зазначених в абзаці другому цієї частини, - у стократному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення;

- порушення інших вимог трудового законодавства, крім передбачених абзацами другим - сьомим цієї частини, - у розмірі мінімальної заробітної плати.

Штрафи, накладення яких передбачено частиною другою цієї статті, є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій, визначених главою 27 Господарського кодексу України .

Штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.

При цьому, відповідно до ч. 11 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у господарської діяльності», у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису, розпорядження, рішення, іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю), фінансові та адміністративні санкції, заходи реагування до суб`єкта господарювання, його посадових осіб не застосовуються.

Натомість, суд критично ставиться до посилання позивача на те, що ним були самостійно усунуті виявлені в ході проведеного інспекційного відвідування порушення вимог чинного законодавства, а саме: до 22.01.2019 року, тобто до моменту складання акту інспекційного відвідування (28.01.2019 року), припису про усунення виявлених порушень (06.02.2019 року) та оскаржуваної постанови про накладення штрафу (28.02.2019 року). Адже, в матеріалах справи наявні письмові докази того, що позивач виконав вимоги відповідача про усунення порушень 05.03.2019 року. При цьому, у приписі, в якому визначений строк виконання виявлених порушень до 14.02.2019 року, наявна відмітка про їх виконання 05.03.2019 року. Також, суд враховує те, що в матеріалах справи міститься лист Департаменту за вих. № 01-15/59 від 05.03.2019 року «Інформація про виконання припису», яким він повідомив відповідача про те, що ним усунені виявлені порушення, а саме:

- наказом від 21.01.2019 року № 14 аг «Про корегування табелів обліку використання робочого часу за серпень 2017 року та травень 2018 року» відкореговано табелі обліку використання робочого часу ОСОБА_1 за 15.08.2017 року, 21.05.2018 року, 22.05.2018 року, на підтвердження чого позивач надав копії наказу та відкореговані табелі;

- за час відсутності на роботі у зв`язку з явкою до суду, в провадженні якого знаходились справи про адміністративні порушення щодо ОСОБА_1 , як потерпілій та свідку, нараховано та виплачений середній заробіток, на підтвердження чого позивача надав суду копії розрахунково-платіжної відомості за січень 2019 року та додані відомості про розподіл виплат від 22.01.2019 року.

Тому, суд, беручи до уваги встановлені в ході проведення судового розгляду справи обставини, які підтверджуються письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, зазначає, що посилання позивача на факт усунення виявлених порушень вимог трудового законодавства, саме до 22.01.2019 року є безпідставними, бо до встановленого строку їх усунення, тобто до 14.02.2019 року, позивач не повідомив контролюючий орган про факт усунення виявлених порушень трудового законодавства, а зробив це лише 05.03.2019 року.

Тим більше, суд враховує приписи спеціальної норми, визначеної ст. 265 КЗпП України, з приводу чого зазначає, що виконання позивачем вимог припису підтверджує факт визнання порушень трудового законодавства, відображеного в акті перевірки. Сам по собі припис не передбачає застосування санкцій щодо суб`єкта господарювання, його вимоги направлені лише на подальше недопущення порушення вимог законодавства про працю. У такому випадку застосуванню підлягає спеціальна норма, визначена ст. 265 КЗпП України, а не ч. 11 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у господарської діяльності».

Така правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 року, справа № 818/584/17, адміністративне провадження № К/9901/381/17, на чому наголошує і відповідач.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, відповідно до ч. ч. 1 – 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р., кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Федорченко та Лозенко проти України” висловлено позицію, відповідно до якої суд, при оцінці доказів, керується критерієм доведення “поза розумними сумнівом”. Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням принципу змагальності, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі (ст. 9 КАС України), положення Кодексу адміністративного судочинства України передбачають не лише обов`язок суб`єкта владних повноважень (відповідача у справі) щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності (ч. 2 ст. 77 КАС України), але й обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (ч. 1 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Приймаючи до уваги викладене вище, суд прийшов до висновку, що доводи позивача, якими він обґрунтовує свої позовні вимоги не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду справи, а тому, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог. Тому, оскаржувана постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ДН149/245/АВ/МГ-ФС/182 від 28.02.2019 року, є правомірно винесеною та скасуванню не підлягає.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що у задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити.

З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що на підставі ст. 139 КАС України, враховуючи рішення суду про відмову у задоволенні адміністративного позову, судові витрати у розмірі сплаченого судового збору 1921,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 59 від 21.03.2019 року, позивачу не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 2-10, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Департаменту з гуманітарних питань Кам`янської міської ради до Головного управління Державної служби України з питань праці у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування постанови – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складений 10.06.2019 року.

Суддя І.О. Лозицька