Ухвала суду № 82942121, 09.07.2019, Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/3069/19

Провадження № 1-кс/577/2075/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"09" липня 2019 р. м. Конотоп

Конотопський міськрайонний суд Сумської області в складі:

слідчого судді Кравченка В.О.

з участю секретаря Лошкарьової Н.В.

прокурора Пожарова О.О.

слідчого Усика О.П.

розглянувши у судовому засіданні клопотання слідчого СВ Конотопського ВП ГУНП в Сумській області Усика О.П. про накладення арешту на майно за матеріалами досудового розслідування внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12019200080000526 від 28.05.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

04.07.2019 року до суду надійшло вищевказане клопотання, погоджене з прокурором, в якому ставиться питання про накладення арешту на посів сільськогосподарської культури «кукурудза» на земельній ділянці державної власності сільськогосподарського призначення кадастровий номер НОМЕР_1 на території Мельнянської сільської ради Конотопського району Сумської області (за межами населеного пункту), що належить Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області (код ЄДРПОУ 39765885), яка використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і самовільно зайнята невстановленою слідством особою, позбавивши особу, яка самовільно володіє даним посівом «кукурудзи» права відчуження, розпорядження та користування ним. Передати посів сільськогосподарської культури «кукурудза» на земельній ділянці державної власності сільськогосподарського призначення кадастровий номер НОМЕР_1 на відповідальне зберігання Головному управлінню ДФС у Сумській області (40009, м. Суми, вул. Іллінська, 13).

На обгрунтування вимог слідчий Усик О.П. вказав, що у провадженні СВ Конотопського ВП ГУНП в Сумській області перебуває кримінальне провадження №12019200080000526 від 28.05.2019 року з попередньою правовою кваліфікацією за ст.197-1 ч.1 КК України.

Так, 22.05.2019 року до Конотопського ВП ГУНП в Сумській області надійшло повідомлення УЗЕ в Сумській області про виявлення факту самовільного захоплення земельної ділянки державної власності кадастровий номер НОМЕР_1 на території Мельнянської сільської ради Конотопського району Сумської області з боку невідомої особи.

Виїздом СОГ на місце події працівниками поліції під час огляду виявлено факт самовільного захоплення земельної ділянки державної власності на території Мельнянської сільської ради Конотопського району Сумської області в районі с. Мельня кадастровий номер НОМЕР_1 площею 24 га, яка становить єдиний масив і однорідно розорана і засіяна сільськогосподарською культурою.

В ході додаткового огляду 25.06.2019 року за участю ГУ Держгеокадастру в Сумській області, землевпорядної організації ФОП ОСОБА_1 , а також представників органів місцевого самоврядування працівниками поліції Конотопського ВП ГУНП в Сумській області повторно підтверджено та зафіксовано факт самовільного зайняття земельної ділянки державної власності на території Мельнянської сільської ради Конотопського району Сумської області кадастровий номер НОМЕР_1 площею 24 га, яка становить єдиний масив і однорідно засіяна сільськогосподарською культурою «кукурудза» на загальній площі 25,0010 га з боку невстановлених слідством осіб.

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом – земельної ділянки від 27.06.2019 №231-ДК/276/АП/09/01-19 ГУ Держгеокадастру в Сумській області встановлений факт самовільного зайняття земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення (цільове призначення – для ведення ОСГ) кадастровий номер НОМЕР_1 на території Мельнянської сільської ради Конотопського району Сумської області з боку невстановлених осіб, яка засіяна с/г культурою «кукурудза» на площі 25,0010 га. Даними діями порушені вимоги статей 125, 126, та п. б ст. 211 Земельного кодексу України.

З огляду на викладене вважає, що врожай сільськогосподарської культури «кукурудза», який вирощений на земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1 є речовим доказом самовільного зайняття земельної ділянки внаслідок чого, враховуючи положення ст.98 КПК України, за постановою слідчого від 04.07.2019 року, визнаний речовим доказом.

Крім того, зазначив, що відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004, статтями 90, 96, 212 Земельного кодексу України передбачено повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або землекористувачам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, земельна ділянка державної власності кадастровий номер НОМЕР_1 перебуває у власності Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (код ЄДРПОУ 39765885).

За повідомленням начальника відділу у Конотопському районі Головного управління Держгеокадастру у Сумській області земельна ділянка на території Мельнянської с/р, кадастровий номер НОМЕР_1 , площею 24,0 га, в оренду не передавалась.

Враховуючи викладене вважає необхідним забезпечити збереження речових доказів у кримінальному провадженні – посіву с/г культури «кукурудза», що росте на самовільно зайнятій земельній ділянці до прийняття остаточного рішення у кримінальному провадженні та подальше повернення врожаю в дохід держави, у тому числі з метою відшкодування шкоди завданої кримінальним правопорушенням.

Прокурор Пожаров О.О. підтримав клопотання фактично пославшись на обставини викладені вище.

Власник посіву с/г культури «кукурудза» досудовим слідством не встановлений, а тому участі у розгляді клопотання не приймає.

Вислухавши доводи слідчого, правову позицію прокурора, дослідивши представлені докази суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання виходячи із такого.

Частина друга ст.131 КПК України передбачає, що одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.

Відповідно до ст.170 КПК України арешт майна є тимчасове, до скасування у встановленому КПК України порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи отриманої неправомірно вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку ст.ст.170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з`ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про його арешт.

Із представлених доказів видно, що СВ Конотопським ВП ГУНП здійснюється досудове розслідування кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12019200080000526 від 28.05.2019 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України. Із викладеної фабули, крім іншого, вбачається, що 22.05.2019 року виявлено факт самовільного захоплення земельної ділянки державної власності на території Мельнянської с/р Конотопського району Сумської області в районі с.Мельня кадастровий номер НОМЕР_1 площею 24 га, яка становить єдиний масив і однорідно разорана і засіяна сільськогосподарською культурою «кукурудза» з боку невстановленої слідством особи.

Обгрунтовуючи клопотання слідчий послався на те, що посів сільськогосподарської культури «кукурудза», яка росте на самовільно зайнятій земельній ділянці, відповідно до постанови слідчого від 04.07.2019 року, визнаний речовим доказом, крім того, за нормами ЗК України, незібраний вражай на самовільно зайнятій ділянці передається власнику чи землекористувачу, а тому виникла необхідність у накладенні арешту на вказаний урожай з метою забезпечення збереження речових доказів та подальшого повернення в дохід держави, у тому числі з метою відшкодування шкоди.

Разом з тим із наявних доказів, на даний час, не можна зробити остаточного висновку про самовільне зайняття вказаної земельної ділянки, до того ж не встановлена особа, якій інкримінується вчинення правопорушення. Крім того, не визначений і не доведений можливий розмір збитків, також відсутній цивільний позов.

За таких обставин слід дійти висновку про недоведеність слідчим, що потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи. Слід також зауважити, що пропонуючи накласти арешт на посіви, слідчий не обґрунтував, яким чином вказаний урожай можна зберегти і не допустити його псування, якщо не буде здійснено певних обробок необхідними добривами чи гербицидами, або інші сільхозроботи пов`язані з вирощуванням культури і які збитки будуть завдані інтересам держави та Державному бюджету України у разі, якщо усі посіви, арешт на які просить накласти слідчий, не будуть зібрані своєчасно або взагалі.

Не заслуговують на увагу також і доводи з посиланням на норми ст.ст. 90, 96, 212 ЗК України, що передбачають повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або землекористувачам з передачею останнім незібраного врожаю без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, оскільки санкція ч.1 ст.197-1 КК України не передбачає конфіскацію врожаю, а тому таке питання повинно вирішуватися на підставі відповідного позову, який на даний час відсутній.

Крім того, суд вважає, що ініціювання органом досудового розслідування питання про накладення арешту на зазначене у клопотанні майно, а саме на посів зернових, в даному випадку, не відповідає положенням Конституції України, кримінального процесуального закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

Так, згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 року) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 року), учасником яких є Україна.

Згідно зі статтею 1 Протоколу № 1 до Конвенції з захисту прав людини, кожна фізична чи юридична особа має право на повагу до своєї власності. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Перша і найбільш важлива вимога зазначеної правової норми полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на повагу до власності має бути законним. Також передбачається, що держава уповноважена здійснювати контроль за використанням власності шляхом забезпечення виконання законів.

При цьому, як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, в той час як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Також стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22 червня 2004 року).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним. При цьому, як у справі «Бакланов протии Росії» (рішення від 9 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен протии Росії» (рішення від 24 березня 2005 р.). Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним».

Крім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини має існувати розумна пропорційність між заходами і метою, заради якої їх застосовано (рішення у справі «Літтоу та інші проти Сполученого Королівства»). Справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (рішення у справі «Брумареску, Трегубенко проти України»). Судам належить з`ясувати, чи дотримано справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу і вимогами захисту основних прав громадян (рішення у справах «Спорронг і Льонрог проти Швеції», «Іатрідіс проти Греції»).

З урахуванням вищевикладеного, в даному конкретному випадку, застосування арешту на посіви сільськогосподарських культур, може завдати суттєвих збитків та свідчити про порушення вимог статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції з захисту прав людини, що є неприпустимим.

Керуючись: ст.ст. 98, 167, 170-173 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого СВ Конотопського ВП ГУНП в Сумській області Усика О.П. про накладення арешту на посів сільськогосподарської культури «кукурудза» на земельній ділянці державної власності сільськогосподарського призначення кадастровий номер НОМЕР_1 на території Мельнянської сільської ради Конотопського району Сумської області (за межами населеного пункту), що належить Головному управлінню Держгеокадастру у Сумській області (код ЄДРПОУ 39765885), залишити без задоволення.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Сумського апеляційного суду протягом п"яти днів з дня проголошення.

Слідчий суддяВ. О. Кравченко