Рішення № 82931180, 10.07.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2019 р. справа № 400/1469/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Марича Є.В., розглянув в спрощеному позовному провадженні адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , Ізраїль, НОМЕР_1

до відповідача:Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, пр. Богоявленський, 55-Е, Миколаїв, 54018

про:зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась з позовом до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (далі – відповідач, Управління), в якому просить зобов`язати відповідача прийняти рішення про поновлення, нарахування, перерахунок та виплату позивачу пенсії за віком без обмеження за ознакою її місця проживання; зобов`язати відповідача поновити, нарахувати, перерахувати та виплатити позивачу пенсію, на підставах визначених пенсійним законодавством.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що отримувала пенсію за віком з 20.09.2001 року, але у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю, виплату пенсії позивачу було припинено з 01.12.2017 р.. Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 № 25-рп/2009 (далі - Рішення № 25-рп/2009) визнано неконституційними положення Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058) щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території.

Відповідач подав відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позову, оскільки позивачем не було дотримано Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2015 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), в зв`язку з відсутністю паспорта громадянина України з підтвердженням реєстрації місця проживання на території України.

Ухвалою від 05.06.2018 р. відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 263 КАС України, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.

Заяв і клопотань учасники справи суду не подавали.

Процесуальних дій у справі судом не вчинялось.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне.

Позивачу з 20.09.2001 р. була призначена пенсія за віком на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. та з 01.01.2004 р. перераховано у відповідності до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. № 1058.

У 2017 році позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання.

На підставі заяви позивача від 23.05.2017 р., відповідачем проведено виплату пенсії за 6 місяців наперед перед виїздом за кордон, згідно ст. 51 Закону № 1058, за період з 01.06.2017 р. по 30.11.2017 р.

Виплату пенсії позивачу припинено з 01.12.2017 року.

05.04.2019 р. позивач звернувся із заявою до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про поновлення виплати пенсії.

Листом Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області від 11.04.2019 року №29/2-з позивачу відмовлено, у зв`язку з тим, що відсутній документ, що засвідчує місце проживання на території України.

Відповідно до ст. 51 Закону №1058, у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від`їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 року № 25рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України. Зазначені положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Відповідно до положень Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" №1382-15, зазначено що особа має право на вільний вибір свого місця проживання, із збереженням усіх конституційних прав, зокрема права на отримання призначеної пенсії незалежно від місця. Частина 2 ст. 2 цього Закону передбачає, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Також, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що з наведених вище міркувань Європейського суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Враховуючи те, що рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною, відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов`язані враховувати практику Європейського суду з прав людини, як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-ІV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Отже, проживаючи в Ізраїлі, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням Конституційного Суду України № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Відтак, відповідач безпідставно припинив виплату позивачу пенсії.

Частиною 2 с. 49 Закону №1058 встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Суд відхилив доводи відповідача щодо відсутності підстав для задоволення заяви позивача про поновлення виплати пенсії з огляду на те, що не долучено документу про зареєстроване місце проживання. Відповідно до пункту 2.08 Порядку, поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії. Подання додаткових позивачем документів при поновленні виплати пенсії являється виключно його правом та не створює обов`язку щодо їх подачі.

Посилання Управління щодо обов`язку пенсіонера пред`являти паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання) при поданні заяви при поновленні пенсійних виплат, є безпідставним, оскільки вказаний пункт регулює звернення особи за пенсією, а не порядок подання ним заяви про її поновлення.

Таким чином, вимога про зобов`язання відповідача поновити виплату, нарахувати та виплатити пенсію позивачу підлягає задоволенню. При цьому, не підлягає задоволенню вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення про поновлення виплати, нарахування та виплати пенсії, оскільки ця вимога є тотожною вимозі, яку суд вже задовольнив.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не доведено суду, що існують правові підстави не поновлювати позивачу виплати пенсії.

З огляду на наведене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Як визначено ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судовими витратами в даній справі є судовий збір, доказів понесення інших судових витрат, сторони суду не подавали. Позивач сплатив судовий збір в розмірі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №1012954670 від 14.05.2019 року з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, судові витрати присуджуються позивачу в розмірі 512,27 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) до Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 41250753) задовольнити частково.

2. Зобов`язати Центральне об`єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 41250753) поновити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , Ізраїль, ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) виплату пенсії за віком без обмеження за ознакою її місця проживання, нарахувати та виплатити пенсію, на підставах визначених пенсійним законодавством.

3. У задоволенні вимоги про зобов`язати Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 41250753) прийняти рішення про поновлення, нарахування, перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ОСОБА_2 , Ізраїль, ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) пенсії за віком без обмеження за ознакою її місця проживання, відмовити.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Центрального об`єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області (пр. Богоявленський, 55-Е, Миколаїв, 54018, ідентифікаційний код 41250753) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 Ізраїль АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судовий збір в розмірі 512,27 грн.

5. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Є. В. Марич