Рішення № 82931131, 10.07.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2019 року Справа № 160/3273/19 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Неклеса О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Дніпропетровській області), в якому позивач, з урахуванням уточнень, просить:

- рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні, здійснення нарахування та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого судді №П19080-18 від 20.12.2018р. та №102/03.13-26/6 від 25.03.2019р. визнати протиправним;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити (визначити) судді у відставці ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, без обмежень граничного максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання, як судді, який на час виходу у відставку мав стаж роботи судді більше 28 років, починаючи з 04 жовтня 2016 року - часу звернення до Софіївського управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці;

- стягнути з відповідача на його користь судовий збір в сумі 768,40 гри.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відмова відповідача у призначенні (визначенні) йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого судді не ґрунтується на конституційному принципі верховенства права, вимогах Законів: №1402-VIII; №2453-VI (на які посилається відповідач); №2862-ХІІ який діяв на час обрання позивача на посаду судді; ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу»; Указу Президента України №584/95 від 10 липня 1995 року; Постанови КМ №865 від 03 вересня 2015 року; дії закону у часі, судової практики (постанова Верховного Суду від 09 листопада 2018 року справа №559/443/18; адміністративне провадження №К/9901/15647/18), тому є незаконною.

Адміністративний позов не відповідав вимогам ст.ст. 160, 161 КАС України, тому ухвалою суду від 15.04.2019 року був залишений без руху, з наданням строку для усунення недоліків. На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 08.05.2019р. вх.№24145/19.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 травня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 , розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

05.06.2019 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач не визнає адміністративний позов та просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування відзиву на позов відповідач зазначив, що до стажу роботи на посаді судді позивачу було зараховано період з 19.04.1995 року по 22.09.2016 року (21р. 05 міс. 11дн.). Відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 №2453-VI, на яку посилається Конституційний Суд України у рішенні від 08.06.2016 року, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. Даний перелік є вичерпним. На момент звернення за перерахунком діє Закон України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року, відповідно до частини 2 Розділу XII Прикінцевих та перехідних положень якого визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон України "Про судоустрій і статус суддів" №2453-VI від 07.07.2010 року, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Зауважив, що відповідно до п.4 статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 року періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Період служби в лавах Радянської армії з 10.11.1972 року по 12.11.1974 року було зараховано до загального (страхового) стажу. Період навчання з 01.09.1971 року по 01.01.1972 року в Дніпропетровській технічній школі не зараховано, оскільки не надано документів, які б підтверджували час навчання у даному навчальному закладі. Не підлягає зарахуванню і період роботи з 17.01.1972 року по 03.11.1972 року (на посаді електромонтера СПБ №29). оскільки запис в трудовій книжці на стор.2-3 виконаний з порушенням Інструкції, додаткові документи про підтвердження стажу не надані. Окремо зазначив, що нормативно-правові акти на які посилається позивач у позові, на час його виходу у відставку (22.09.2016 року) втратили чинність. Вважає, що Пенсійним фондом правомірно призначено позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці у розмірі 82% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016 року. Також наголосив на тому, що у 2016 - 2018 роках позивач був обізнаний про порядок розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, таким чином, перебіг строку звернення до суду позивача, у разі незгоди з призначеними пенсійними виплатами, почав спливати саме з жовтня 2016 року, а враховуючи той факт, що позивач звернувся до адміністративного суду в травні 2019 року, не зазначивши при цьому причин пропуску строку звернення, є підстави для залишення вказаного позову без розгляду. Також зауважив, що із заявою про перерахунок пенсії позивач не звертався до органів Пенсійного фонду, отже рішення про відмову щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання відповідач не приймав, а листи-відповіді на звернення позивача не є рішеннями про відмову у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі, з огляду на наступне.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 19 квітня 1995 року працював суддею Софіївського районного суду Дніпропетровської області.

Постановою Верховної Ради України №1653-III від 20 квітня 2000 року був обраний суддею безстроково.

Постановою Верховної Ради України від 22 вересня 2016 року №1600-VIII, відповідно до пунктів 2, 3 та 9 частини 5 статті 126 Конституції України був звільнений з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Софіївського районного суду Дніпропетровської області від 03.10.2016 року позивала було відраховано зі штату суду з 03.10.2016 року.

Відповідно до розрахунку стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, який було видано ОСОБА_1 , стаж за проходження служби у лавах Радянської армії, рядовий (ВУС 014) військової частини 7486 складає 02 р. 00 м. 03 дн.; навчання у Київській вищій школі МВС СРСР ім.Ф.Е. Дзержинського - 01 р. 05 м. 27 дн.; роботу на посаді слідчого Софїївського районного відділу внутрішніх справ - 03 р. 11 м. 17 дн.; роботу на посаді судді Софїївського районного суду Дніпропетровської області - 21 р. 05 м. 04 дн., всього стаж судді ОСОБА_1 складає 21 р. 05 м. 04 дн. Загальна тривалість стажу 28 р. 10 м. 21 дн.

04.10.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Софіївському районі Дніпропетровської області з необхідними документам за призначенням щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Згідно розпорядження відповідача №435 від 28 жовтня 2016 року щомісячне довічне грошове утримання визначено в розмірі 82% заробітної плати працюючого судді, виходячи з 21 повного року стажу на посаді судді.

З матеріалів справи вбачається, що визначаючи стаж, який дає право на відставку та призначення довічного грошового утримання, відповідач не включив до стажу позивача службу в лавах радянської армії, половину строку навчання на денному відділенні в Київській вищій школі МВС СРСР ім.Ф.Е.Дзержинськокого, стаж роботи на посаді слідчого Софіївського РВ УМВС в Дніпропетровській області.

В грудні 2018 та березні 2019 року позивач звертався із заявами до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з проханням провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та виплачувати 90% заробітної плати працюючого судді на відповідній посаді без обмеження граничного максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання, як судді, який на час виходу у відставку мав стаж роботи судді більше 28 років.

Листами Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №П19080-18 від 20.12.2018 р. та №102/03.13-26/6 від 25.03.2019 р. позивачу у зміні (збільшені) щомісячного довічного утримання судді у відставку з 82% до 90% було відмовлено, оскільки на думку відповідача відсутні підстави зарахувати період служби в армії, половину періоду навчання та роботу на посадах слідчого в органах внутрішніх справ. Окремо зазначено, що період служби в армії було зараховано до загального страхового стажу, а період навчання з 01.09.1971 року по 01.01.1972 року не підтверджено документально.

Не погоджуючись із наведеними відмовами у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.

На час виходу позивача у відставку був чинним Закон України "Про судоустрій та статус суддів" від 07 липня 2010 року № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VI), статтею 120 якого передбачено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 135 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Відповідно до положень частини першої статті 135 Закону № 2453-VI, до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державні арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України; 2) члена Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді у судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.

Частиною третьою статті 141 Закону № 2453-VI в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" від 12 лютого 2015 року №192-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року №4-рп/2016, визначено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більш ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячні довічного грошового утримання.

Пунктом 11 Перехідних положень Закону № 2453-VI (в редакції, чинній до березня 2015 року) передбачено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності цим Законом.

До набрання чинності Законом № 2453-VI зазначені правовідносини регулювались Законом України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року № 2862- XII (далі - Закон №2862-ХІІ).

Відповідно до частини 1статті 43 Закону № 2862-ХІІ кожен суддя за умови, що він працював на посаді судді не менше 20 років, має право на відставку, тобто звільнення його від виконання обов`язків за власним бажанням або у зв`язку з закінчень строку повноважень.

Абзацом 2 частини 4 цієї статті передбачено, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у cyдах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Згідно з частиною 4 статті 43 Закону № 2453-VI судді у відставці, який має стаж роботи на посаді судді не менше 20 років, виплачується за його вибором пенсія або звільнене від сплати податку щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. За кожний повний рік роботи понад 20 років на посаді судді розмір щомісячного довічного грошової утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж до 90 відсотків заробітку судді.

До стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячної довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державні арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи і посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРС та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах на місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурори слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше 10 років.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із частиною першої статті 25 Конституційного Договору від 08 червня 1995 року №1к/95-ВР між Верховною Радою України та Президентом України «Про основні засади організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування в Україні на період до прийняття нової Конституції України» Президент України в межах своїх повноважень видає укази і розпорядження, які є обов`язковими для виконання на всій території України, дає їх тлумачення (зазначений Договір був чинний на момент видання Президентом України указу Президента України від 10 липня 1995 року N 584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» та втратив чинність із набранням чинності Конституції України 28 червня 1996 року).

Відповідно до пункту 1 Розділу XV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

Згідно частини третьої статті 106 Конституції України Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов`язковими до виконання на території України.

Відповідно до частини першої статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Згідно із статтею 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів» (стаття втратила чинність 20 березня 2008 року), чинної на час набуття позивачем стажу роботи безпосередньо на посаді судді понад 10 років, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років, зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах та період проходження строкової військової служби.

Крім того, згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів» (яка діяла одночасно із Законом № 2862-ХІІ, втратила чинність 01 січня 2012 року), доповненим згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 11 червня 20 року № 545, до стажу роботи, що дає судді право на відставку та одержання щомісячного грошового утримання, за умови роботи на посаді судді не менш як 10 років зараховується, крім стажу трудової діяльності, визначеного законом, половина строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультет вищих навчальних закладів та календарний період проходження строкової військової служби.

Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.

Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон "Про статус суддів" від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов`язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки - "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов`язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв`язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці".

Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов`язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв`язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Аналогічні висновки, також, висловленні у рішенні Ради суддів України «Щодо обчислення стажу роботи для виникнення права на відставку, надбавку за вислугу років та додаткову відпустку» від 13 березня 2015 року № 20.

Суд також виходить з того, що неправомірним є позбавлення особи, зокрема, судді, набутого статусу (наприклад, статусу особи, яка має стаж роботи на посаді судді у конкретному кількісному вимірі), оскільки це не узгоджується з принципом правової визначеності. При цьому, дозволяється, виключно шляхом прийняття закону, змінити механізм використання такого статусу у формі зменшення розміру фінансових виплат або пільг, а також позбавлення особи права на перерахунок певних соціальних виплат тощо.

Враховуючи викладене вище, суд зазначає, що законодавством, яке діяло на момент набрання чинності Законом №2453-VI, було передбачено право судді на зарахування до стажу, яке дає право на відставку та одержання щомісячного довічного грошового утримання за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, календарного періоду проходження строкової військової служби, а також часу роботи на посадах прокурорів і слідчих.

Це підтверджується також положеннями Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, яким були внесені зміни в Закон України "Про судоустрій і статус суддів", зокрема, пункт 34 Прикінцевих та перехідних положень доповнено абзацом четвертим такого змісту: "Судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання)".

Суд вважає, що стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання є єдиним, обраховується та встановлюється (з`ясовується) Вищою радою правосуддя (на момент відставки позивача - Вищою радою юстиції) при розгляді заяви про відставку (прийнятті рішення про звільнення) і застосовується, як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру, а доводами відповідача зазначене не спростовується.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 06 березня 2018 року у справі № 308/6953/17, від 19 червня 2018 року у справі № 243/4448/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 428/4671/17, від 01 жовтня 2018 року у справі № 541/503/17, від 17 жовтня 2018 року у справі №140/263/17, від 23 жовтня 2018 року у справі № 686/10100/15-а, від 09 листопада 2018 року у справі №243/4794/17.

Таким чином, не включення до відповідного стажу роботи на посаді судді, за умови роботи на посаді судді не менше як 10 років, половини строку навчання за денною формою у вищих юридичних навчальних закладах, на юридичних факультетах вищих навчальних закладів, періоду проходження строкової військової служби в лавах радянської армії та періоду роботи на посаді слідчого і врахування відповідачем для встановлення (визначення) розміру щомісячного довічного грошового утримання лише періоду роботи безпосередньо на посаді судді, є неправомірним.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці позивача слід зараховувати:

- службу у лавах Радянської армії, рядовий (ВУС 014) військової частини 7486 - 02 р. 00 м. 03 дн. на підставі статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року N 584 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»;

- половину строку навчання у Київській вищій школі МВС СРСР ім.Ф.Е. Дзержинського - 01 р. 05 м. 27 дн. на підставі статті 1 Указу Президента України від 10 липня 1995 року №584/95 "Про додаткові заходи щодо соціального захисту суддів" та згідно з абзацом 2 пункту 3-1 постанови Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2005 року № 865 «Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів»;

- роботу на посаді слідчого Софїївського районного відділу внутрішніх справ - 03 р. 11 м. 17 дн. на підставі Закону України "Про статус суддів" від 15 грудня 1992 року №2862-ХІІ;

- роботу на посаді судді Софїївського районного суду Дніпропетровської області - 21 р. 05 м. 04 дн., всього стаж судді ОСОБА_1 складає 28 р. 10 м. 21 дн.

Отже, стаж судді ОСОБА_1 складає 28 р. 10 м. 21 дн., що документально підтверджено під час розгляду справи, а тому позивач має право на щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді.

Частиною 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Таким чином, рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні, здійснення нарахування та виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого судді №П19080-18 від 20.12.2018 р. та №102/03.13-26/6 від 25.03.2019 р. є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача призначити (визначити) судді у відставці ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, без обмежень граничного максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання, як судді, який на час виходу у відставку мав стаж роботи судді більше 28 років, починаючи з 04 жовтня 2016 року - часу звернення до Софіївського управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статей 21, 22 Конституції України права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з вимогами статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до частини шостої статті 47 та пункту 8 частини четвертої статті 48 Закону №2453-VI незалежність судді забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності судді.

Частиною першою статті 126 Конституції України визначено, що незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.

Як зазначив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.

Крім того, Конституційний Суд України у мотивувальній частині Рішення від 14 грудня 2011 року № 18-рп/2011 вказав на неможливість звуження змісту та об`єму гарантій незалежності суддів, а відповідно, матеріального та соціального забезпечення.

До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.

Також, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).

Таким чином, доводи позивача про необхідність зобов`язати відповідача призначити (визначити) йому, як судді у відставці, щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, без обмежень граничного максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання, як судді, який на час виходу у відставку мав стаж роботи судді більше 28 років, починаючи з 04 жовтня 2016 року - часу звернення до Софіївського управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Доводи відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду з цим позовом, оскільки позивач був обізнаний про порядок розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ще у 2016 році, а звернувся до суду у травні 2019 року, суд вважає необґрунтованими та безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що позивач у грудні 2018 та березні 2019 року звертався із заявами до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в яких просив провести перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та лише після отримання листів Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №П19080-18 від 20.12.2018 р. та №102/03.13-26/6 від 25.03.2019 р. дізнався про відмову у здійсненні відповідного перерахунку, тобто про порушення його прав, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Враховуючи те, що позивач звернувся до суду з позовом у межах шестимісячного строку з дня, коли дізнався про порушення своїх прав, суд не вбачає в діях позивача пропуску строку на звернення до суду з цим адміністративним позовом.

Доводи відповідача з приводу того, що позивач не звертався із заявою про перерахунок, а отже рішення про відмову щодо перерахунку щомісячного довічного грошового утримання відповідач не приймав, а листи-відповіді на звернення позивача не є рішеннями про відмову у проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судом також відхиляються, як безпідставні та необґрунтовані, з огляду на зміст і вимоги заявлені у заявах позивача, а також зміст листів-відповідей відповідача, які фактично є відмовою у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява № 39766/05, рішення від 7 липня 2011 року ЄСПЛ дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

Необхідність застосування зазначеного підходу при вирішення соціальних справ, з урахуванням обставин справи та законодавства, що регулює саме ці відносини та у конкретний період часу, підтверджується, зокрема, позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 06 березня 2018 року у справі №234/8701/17.

Окрім того суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Частиною 1 ст. 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч.1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з ч. 2 ст.73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень рішення якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності прийняття спірних рішень.

За наведених обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи наявність підстав для задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача суму сплаченого ним судового збору - 768,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (місцезнаходження: 49094, Дніпропетровська область, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправними рішень, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову у призначенні, здійснення нарахування та виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого судді №П19080-18 від 20.12.2018 р. та №102/03.13-26/6 від 25.03.2019 р.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити (визначити) судді у відставці ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 90 відсотків заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді, без обмежень граничного максимального розміру щомісячного довічного грошового утримання, як судді, який на час виходу у відставку мав стаж роботи судді більше 28 років, починаючи з 04 жовтня 2016 року - часу звернення до Софіївського управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 10 липня 2019 р.

Суддя О.М. Неклеса