Рішення № 82930969, 10.07.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2019 року м. Київ №810/5017/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Київській області про визнання протиправним та скасування наказів, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення на роботі,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15), в якому просить, з урахуванням уточнення позовних вимог:

- визнати протиправним та скасувати пункт 1 наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 13.07.2018 №1467 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників ГУНП в Київській області" про притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області капітана поліції ОСОБА_2 Сергійовича;

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 23.07.2018 №372 о/с "По особовому складу" в частині звільнення зі служби з 31 липня 2018 року капітана поліції ОСОБА_3 Івана Сергійовича, старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області, за пп. 6 п. 1 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту) статті 77 Закону "Про Національну поліцію";

- поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Білоцерківського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції у Київській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.08.2018 по 17.01.2019 у сумі 19 659,51 грн.;

- визнати протиправними та скасувати накази Головного управління Національної поліції в Київській області від 13.07.2017 №1249 про оголошення ОСОБА_1 догани, та від 22.03.2018 №600 про попередження ОСОБА_1 про неповну посадову відповідність.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що оскаржувані накази є протиправними, оскільки на позивача накладено дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби на підставі висновку про результати службового розслідування, проведеного відносно ОСОБА_1 , який, у свою чергу, ґрунтується виключно на матеріалах кримінального провадження №42017010000000176 від 09.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 358 КК України. Проте, вина позивача у вчиненні даного кримінального правопорушення не доведена, а тому обставини, які стали підставою для пред`явлення йому підозри не можуть бути підставою для дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення.

Так позивач стверджує, що недоведеність його вини у вчиненні кримінального правопорушення у встановлений законом спосіб свідчить про необґрунтованість висновків службового розслідування та передчасність висновків такого розслідування, оскільки відсутні підстави вважати, що позивачем не дотримано вимог законів, загальноприйнятих норм моралі та поведінки, а потребують надання їх належної оцінки при винесенні судом вироку у відповідній кримінальній справі, тобто доведення або недоведення вини позивача у скоєнні проступку.

Ухвалою суду від 19.10.2018 відкрито провадження в даній адміністративній справі та прийнято рішення про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, призначено справу до розгляду у судовому засіданні.

Відповідачем надано суду письмовий відзив, у якому він просить відмовити у задоволенні адміністративного позову з тих підстав, що у діях позивача вбачаються порушення ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині дотримання законодавства, а саме: вимог п. 3 ст. 11 розділу ІІ Закону України "Про Національну поліцію", що виразилось у вчиненні діяння, яке викликало суспільний резонанс та негативно впливає на довіру населення до органів і підрозділів поліції та як наслідок зменшує її.

У судових засіданнях 13.12.2018 та 17.01.2019 судом оголошувалась перерва у зв`язку з необхідністю отримання додаткових доказів та надання представнику позивача часу для ознайомлення з доказами у справі.

У судовому засіданні 24.01.2019 судом зобов`язано представника позивача надати додаткові пояснення щодо заявлених позовних вимог та дотримання строків звернення до суду, у зв`язку з чим оголошено перерву.

Представником позивача виконано вказану вимогу суду та 05.02.2019 надано додаткові пояснення.

У судовому засіданні 05.02.2019 представниками сторін заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

На підставі ч. 3 ст. 194 КАС України судом прийнято рішення про розгляд справи у порядку письмового провадження на підставі наявних у матеріалах справи доказів.

Дослідивши матеріли справи та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.

Наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 07.11.2015 №1 о/с ОСОБА_1 , який до цього проходив службу в органах внутрішніх справ, прийнято на службу до Національної поліції (т. 2, а.с. 112).

Головне управління Національної поліції в Київській області наказом від 23.05.2018 №1078 призначило службове розслідування за фактом затримання старшого оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області капітана Зумера І.С. (т. 1, а.с. 20).

Згідно п. 1 наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 13.07.2018 №1464 (далі – наказ №1464) позивача притягнено до дисциплінарної відповідальності, а саме: звільнено зі служби в поліції за порушення службової дисципліни, ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України в частині дотримання законодавства, а саме: п. 3 ст. 11, п.п. 1, 8 ст. 18 та 7 ст. 23 Закону України "Про Національну поліцію", п. 1 розділу VII Інструкції організації взаємодії органів досудового розслідування з іншими органами та підрозділами Національної поліції України в запобіганні кримінальним правопорушенням, їх виявленні та розслідуванні, затвердженої наказом МВС України від 07.07.2017 №575, що виразилось у не вчиненні дії з метою встановлення місцеперебування особи, яка переховується від органів досудового розслідування та перебувала у розшуку, сприянні такій особі у вчиненні нею правопорушення, введенні в оману працівників поліції та вчиненні діяння, яке викликало суспільний резонанс і, як наслідок, зменшує довіру населення до поліції (т. 1, а.с. 19).

На підставі наказу №1467 наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 23.07.2018 №372 о/с "По особовому складу" (далі – наказ №372 о/с) за пп. 6 п. 1 (у зв`язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" позивача звільнено зі служби в поліції з 31 липня 2018 року (т. 1, а.с. 18).

Також під час ознайомленням з висновком службового розслідування від 20.06.2018 ОСОБА_1 стало відомо, що наказом Головного управління Національної поліції в Київській області від 13.07.2017 №1249 йому було оголошено догану, а наказом від 22.03.2018 №600 (т. 2, а.с. 113 – 115) – попереджено про неповну посадову відповідність.

Вважаючи, що вказані накази є протиправними, позивач звернувся до суду з позовом про їх оскарження.

Стосовно дотримання позивачем строків звернення до суду із позовними вимогами про оскарження зазначених наказів, суд зазначає наступне.

Згідно ч.ч. 1, 3, 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

З матеріалів справи слідує, що оскаржуваний наказ №1467 отримано позивачем 20.07.2018, що підтверджується підписом останнього (т. 2, зворотній бік а.с. 110).

Військовий квиток, трудову книжку та витяг з наказу про звільнення зі служби в поліції (наказ №372 о/с) позивачем отримано 07.09.2018, що підтверджується його розпискою (т. 2, а.с. 30).

Як у позовній заяві, так і у наданих на вимогу суду додаткових поясненнях зазначається про те, що з оскаржуваними наказами №1467, №124 та №600 позивач був ознайомлений 20.07.2018.

Позивач посилається на те, відповідно до статті 21 Дисциплінарного статуту ОВС України, дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено.

Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом – проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Дотримання строку звернення з адміністративним позовом є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

При визначенні початку строку звернення до адміністративного суду строку суд з`ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з`ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.

Як підтверджується позивачем, з оскаржуваними наказами №1467, №1249 та №600 позивач був ознайомлений 20.07.2018.

Отже, принаймні 20.07.2018 позивач дізнався про зазначені накази і саме з цього дня розпочався перебіг місячного строку на звернення до суду із позовом про їх скасування.

При цьому, позовну заяву направлено засобами поштового зв`язку до суду 21.09.2018 (т. 1, а.с. 36).

Зважаючи на те, що із позовною заявою позивач звернувся 21.09.2018, суд дійшов висновку про порушення ним строку позовної давності, передбаченого ч. 5 ст. 122 КАС України.

Доводи позивача про те, що до даних спірних правовідносин слід застосовувати трьохмісячний строк, встановлений статтею 21 Дисциплінарного статуту ОВС суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

Статтею 20 Дисциплінарного статуту ОВС України передбачено, що особа рядового або начальницького складу має право усно чи письмово послідовно звернутися зі скаргою щодо накладення на неї дисциплінарного стягнення до старшого прямого начальника або до суду.

Відповідно до статті 21 цього Статуту дисциплінарне стягнення може бути оскаржено протягом трьох місяців з дня ознайомлення з наказом особи, на яку воно накладено; пропущений строк для подання скарги може бути поновлено старшим прямим начальником, який має право накладати дисциплінарні стягнення; старший прямий начальник у разі надходження заяви про поновлення пропущеного строку подання скарги повинен всебічно та об`єктивно розглянути її і прийняти відповідне рішення не пізніше 10 днів після надходження заяви; про результати розгляду заяви про поновлення пропущеного строку повідомляються особа рядового або начальницького складу, яка її подала, та начальник, який наклав на неї дисциплінарне стягнення.

Аналізуючи наведені вище норми суд зазначає, що встановлений статтею 21 тримісячний строк оскарження дисциплінарного стягнення стосується випадків оскарження такого стягнення до старшого прямого начальника. При цьому, оскарження дисциплінарного стягнення у судовому порядку має відбуватись за правилами, встановленими нормами КАС України.

Стосовно роз`яснень, наведених у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 №2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ", на які посилається позивач, суд зазначає, що такі роз`яснення надані щодо застосування, зокрема, ст. 99 КАС України в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 07.07.2010 №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів", який набув чинності 30.07.2010.

Натомість, після внесення змін наведеним вище Законом №2453-VI, у статті 99 з`явилась спеціальна норма, яка стосується встановлення місячного строку для звернення до суду у справах щодо проходження публічної служби.

Аналогічну вимогу містить і ч. 5 ст. 122 КАС України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Такий же правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 14.02.2019 у справі №805/3881/18-а.

У позовній заяві та додаткових поясненнях позивач просить поновити строк звернення до суду з позовом про оскарження зазначених наказів.

Таке клопотання обґрунтовується тим, що про існування оскаржуваних наказів йому стало відомо 20.07.2018 та 06.09.2018.

Вирішуючи питання про наявність підстав для поновлення позивачу строків звернення, суд керується наступним.

Так, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права особи на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, Європейський Суд з прав людини сформував правову позицію, відповідно до якої встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи (справи "Белле проти Франції", "Ільхан проти Туреччини", "Пономарьов проти України", "Щокін проти України" тощо).

Крім того, ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи "Скордіно проти Італії", "Ятрідіс проти Греції").

Як зазначено вище, з оскаржуваними наказами №1467, №1249 та №600 позивач був ознайомлений 20.07.2018, а з наказом №372 о/с позивач ознайомився у день отримання трудової книжки – 06.09.2018, до суду з даним адміністративним позовом звернувся 21.09.2018.

Проте, розуміючи важливість дотримання оптимального балансу між забезпеченням реалізації права позивача на доступ до правосуддя та принципом правової визначеності, суд вважає за необхідне поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду.

Також судом враховується, що оскаржуваний наказ №372 о/с, який позивачем оскаржено у визначений законом строк, прийнято на підставі наказу №1467, строк оскарження якого позивачем пропущено.

При цьому, надання судом оцінки правомірності прийняття як наказу №1467, так і наказу №372 о/с є необхідним для вирішення спору та прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 №580-VIII (далі – Закон №580-VIII).

Згідно ст. 3 Закону №580-VIII у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.ст. 18, 19 цього ж Закону поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського.

У разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Відповідно до п.п. 6, 10 ч. 1 ст. 77 Закону №580-VIII поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється:

- у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України;

- у разі набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, або кримінального правопорушення.

Розділом XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" від 23.12.2015 №901-VIII (далі – Закон №901-VIII до набрання чинності Законом України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції" поширено на поліцейських дію Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, затвердженого Законом України від 22.02.2006 №3460-IV "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" (далі – Дисциплінарний статут).

Відповідно до ст. 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна – дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту визначено, що дисциплінарний проступок – невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно ст. 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Особи рядового і начальницького складу, яких в установленому законодавством порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, водночас можуть нести і дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Стаття 7 Дисциплінарного статуту визначає, що службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників.

Відповідно до ст. 14 Дисциплінарного статуту з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

Враховуючи норми п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №901-VIII, у їх системному взаємозв`язку з нормами п. 4 розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №580-VIII, на спірні правовідносини поширюється Дисциплінарний статут, яким визначені сутність службової дисципліни, обов`язки поліцейських стосовно її дотримання, види дисциплінарних стягнень та порядок їх застосування.

Зокрема, аналіз статей 1 – 2, 7 Дисциплінарного статуту дає підстави для висновку, що порушенням поліцейським службової дисципліни вважається невиконання чи неналежне виконання ним обов`язків, визначених статтею 7 Дисциплінарного статуту, в тому числі, щодо дотримання законодавства і неухильного виконання вимог Присяги працівника поліції, закріпленої статтею 64 Закону №580-VIII.

Водночас, зі змісту присяги працівника поліції слідує, що його поведінка має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивного іміджу органів поліції.

Тобто, поліцейський повинен уникати вчинення таких дій, які підривають довіру та авторитет органів поліції і їх працівників в очах громадськості та є несумісним із подальшим проходженням служби.

Як встановлено судом, підставою для прийняття оскаржуваних наказів №1464 та №372 о/с про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності стали висновки службового розслідування, проведеного за фактом затримання оперуповноваженого ВКП Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області капітана поліції Зумера І.С. (т. 1, а.с. 21 – 31).

Зі змісту даного висновку слідує, що вивченням у ході службового розслідування одного з доручень встановлено, що ОСОБА_1 під час виконання доручення про встановлення місцезнаходження ОСОБА_4 складав рапорти про те, що під час перевірок можливих місць проживання встановити місцезнаходження вказаного громадянина не виявилось можливим.

Однак, як вбачається з матеріалів кримінального провадження №42017010000000176 відкритого 09.11.2017 за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, 09.11.2017 ОСОБА_1 під час зустрічі з ОСОБА_4 висунув йому вимогу про передачу грошових коштів у сумі 2 000 доларів США, за не вчинення дій щодо його розшуку.

ОСОБА_1 11.12.2017 отримав від ОСОБА_4 вищезазначені грошові кошти.

13.04.2018 ОСОБА_1 знову висунув ОСОБА_4 вимогу про передачу грошових коштів у сумі 4 000,00 грн. за не вчинення дій щодо його розшуку протягом наступних 2 – 3 місяців.

Того ж дня, ОСОБА_4 виконав вимогу, передав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 000,00 грн.

ОСОБА_1 16.04.2018 приїхав до місця проживання ОСОБА_4 та повідомив йому про можливість виїжджати за межі Київської області за грошову винагороду.

16.05.2018 ОСОБА_1 під час отримання неправомірної винагороди у сумі 3 000,00 грн. був затриманий працівниками прокуратури АР Крим спільно з працівниками ГУ СБУ у м. Києві та Київській області у порядку ст. 208 КПК України.

ОСОБА_1 17.05.2018 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Голосіївським районним судом м. Києва 18.05.2018 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.

Також ОСОБА_1 допускав порушення службової дисципліни, що виявилось у неодноразовому запізненні на службу без поважних причин, на критику не реагував, ігнорував вказівки та зауваження керівництва. До виконання своїх службових обов`язків ставиться безвідповідально. Заходів щодо усунення недоліків у роботі не вживає.

За порушення службової дисципліни ОСОБА_1 неодноразово притягувався до дисциплінарної відповідальності, а саме: наказом ГУ НП в Київській області від 13.07.2017 №1249 йому оголошено догану, наказом ГУ НП в Київській області від 22.03.2018 №600 його попереджено про неповну посадову відповідність (т. 1, а.с. 23 – 24).

Оцінивши вказані обставини, суд приходить до висновку, що зазначене дає обґрунтовані підстави стверджувати про порушення позивачем вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту, статей 6 - 8, 18, 64 Закону №580-VIII, що полягало у недотриманні останнім принципів діяльності поліцейського та порушенні Присяги працівника поліції.

При цьому, судом у межах розгляду і вирішення даної адміністративної справи не надається оцінка обставинам вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України та не встановлюється наявність чи відсутність вини у його діях.

Згідно ст. 14 Дисциплінарного статуту обставини дисциплінарного проступку підлягають з`ясуванню під час проведення службового розслідування і в разі підтвердження факту його вчинення на поліцейського повинно бути накладене дисциплінарне стягнення, у тому числі, шляхом його звільнення зі служби, що є крайнім заходом дисциплінарного впливу.

З урахуванням положень ч. 2 ст. 5 Дисциплінарного статуту притягнення працівника поліції до дисциплінарної відповідальності є самостійним юридичним наслідком, який настає у разі скоєння ним дисциплінарного проступку. Обставини, що передували притягненню особи до даного виду відповідальності, можуть потягнути за собою настання інших наслідків у вигляді адміністративної, кримінальної або матеріальної відповідальності, але, це не може слугувати підставою для звільнення працівника поліції саме від дисциплінарної відповідальності.

Такий же правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 18.04.2019 у справі №804/1831/16.

Тому, доводи позивача щодо можливості його звільнення лише з підстав, передбачених п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону №580-VIII, а саме – після набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування наказів №1464 та №372 о/с відсутні.

Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними та скасування наказів Головного управління Національної поліції в Київській області від 13.07.2017 №1249 та від 22.03.2018 №600, суд зазначає наступне.

В обґрунтування позовних вимог у цій частині позивач стверджує про те, що з даними наказами та відповідними матеріалами службових розслідувань його не було ознайомлено, пояснення у позивача не відбирались.

Проте, такі доводи позивача суд оцінює критично, у зв`язку з наступним.

Так, до ГУ НП в Київській області 02.01.2018 з Білоцерківської місцевої прокуратури Київської області надійшла вказівка про усунення порушень вимог Конституції України, Конвенції "Про захист прав людини та основоположних свобод", а також Закону України "Про попереднє ув`язнення".

Наказом ГУ НП в Київській області від 05.01.2017 №20 призначено службове розслідування за інформацією, викладеною у даній вказівці (т. 2, а.с. 113).

У ході даного службового розслідування позивачем 23.01.2018 надавались письмові пояснення (т. 2, а.с. 159).

На підставі висновків службового розслідування пунктом 3 наказу ГУ НП в Київській області від 22.03.2018 №600 за порушення службової дисципліни, ст. 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, що виразилось у не складанні протоколу проведення обшуку в приміщенні ІТТ №1 ГУ і незалученні понятих до його проведення, старшого оперуповноваженого СКП Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області капітана поліції Зумера І.С. попереджено про неповну посадову відповідність (т. 2, а.с. 176 – 176).

Також згідно Висновку від 13.07.2017 позивач надавав пояснення у ході службового розслідування за фактами викладеними у доповідній записці заступника начальника інспекторського відділу УОАЗОР ГУ НП в Київській області (т. 2, а.с. 46).

На підставі висновків вказаного службового розслідування пунктом 1 наказу ГУ НП в Київській області від 13.04.2017 №1249 старшому оперуповноваженому ВКП Білоцерківського ВП ГУ НП в Київській області майору поліції Зумеру І.С. оголошено догану за порушення службової дисципліни, яке виразилось у порушення вимог ст. 7 Дисциплінарного статуту в частині несвоєчасного, формального або не у повному обсязі виконання доручень слідчих, наданих у кримінальних провадженнях у порядку ст. 40 КПК України (т. 2, а.с. 32 – 33).

З викладеного слідує, що такі доводи позивача спростовуються доказами наявними у матеріалах справи, а тому позовні вимоги в цій частині також є необґрунтованими.

Крім того, як у позовній заяві, так і у наданих на вимогу суду письмових поясненнях, позивачем не заперечувалась обґрунтованість висновків службових розслідувань, покладених в основу оскаржуваних наказів від 13.07.2017 №1249 та від 22.03.2018 №600, та не надано суду будь-яких доказів на підтвердження того, що ці накази є протиправними.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржувані накази Головного управління Національної поліції в Київській області є правомірними, а тому позовні вимоги є необґрунтованими.

Враховуючи викладене, адміністративний позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Басай О.В.