Рішення № 82930793, 09.07.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

09 липня 2019 рокум. Ужгород№ 260/327/19

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гебеш С. А. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою за позовом військовослужбовця ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України згідно якого просив суд: 1. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо розгляду письмового рапорту від 18.12.2018 року про нещасний випадок, що стався з потерпілим військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання обов`язків військової служби - у службовому відрядженні у в/ч 01443 п.Лагадехі, де позивач перебував за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року, колишніх Збройних сил СРСР; 2. Зобов`язати Міністерство оборони України розглянути письмовий рапорт від 18.12.2018 року - провести розслідування нещасного випадку, що стався з потерпілим військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання обов`язків військової служби - у службовому відрядженні у в/ч 01443 п.Лагадехі, де позивач перебував за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року, колишніх Збройних сил СРСР ; 3. За результатами розгляду справи прийняте судове рішення звернути до негайного виконання; 5. Звільнити позивача від сплати судового збору. 6.Розгляд справи проводити за відсутності позивача в порядку письмового провадження.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що 18.12.2018 року позивач звернувся до Міністерства оборони України із письмовим рапортом про нещасний випадок, що стався з позивачем військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання обов`язків військової служби - у службовому відрядженні у в/ч 01443 п.Лагадехі, де він перебував за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року, колишніх Збройних сил СРСР в порядку п.3 розділу ІІ Наказу Міністра оборони України від 6 лютого 2001 року N 36 «Про затвердження Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України».

Станом на день звернення до суд із даним адміністративним позовом, позивач зазначає, що відповідачем в даному випадку не виконано вимог, а саме п.3 розділу ІІ Наказу Міністра оборони України від 6 лютого 2001 року N 36 «Про затвердження Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України», де чітко зазначено, що нещасний випадок, про який не було своєчасно повідомлено командуванню військової частини або внаслідок якого втрата працездатності настала не відразу, розслідується згідно з цією Інструкцією протягом місяця з дня надходження рапорту потерпілого військовослужбовця або заяви особи, яка представляє його інтереси.

Зважаючи на викладені обставини, позивач зазначає, що в даному випадку бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду його письмового рапорту від 18.12.2018 року про нещасний випадок, що стався з потерпілим військовослужбовцем ОСОБА_1 , порушує його законні права встановленні чинним законодавством, а тому позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Крім цього, суд також зазначає, що позивачем 11.04.2019 року через канцелярію Закарпатського окружного адміністративного суду подано заяву в порядку ч.1 ст. 21 КАС України, яка подана в додаток до позовної заяви від 04.03.2019 року, яка зареєстрована судом 15.04.2019 року за вх. №5038/19, згідно якої позивач просив суд: 1. об`єднати позовні вимоги в даній заяві із позовними вимогами в позовній заяві від 04.03.2019 року в адміністративній справі за №260/327/19.; 2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо розгляду заяви від 10.10.2018 року ОСОБА_1 щодо зміни причинного зв`язку захворювання ОСОБА_1 пов`язаного із проходженням військової служби та отримання травми в період проходження військової служби з виконання обов`язків військової служби; 3. Зобов`язати Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 від 10.10.2018 року щодо зміни причинного зв`язку захворювання ОСОБА_1 пов`язаного із проходженням військової служби та отримання травми в період проходження військової служби з виконання обов`язків військової служби, за результатом розгляду якої прийняти протокол - постанову, як це передбачено мотивувальною частиною постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 року у справі №807/2168/15 та ч.1 п. 21.3 Положення затвердженого наказом Міністерства оборони України №402 від 14.08.2008 року.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.05.2019 року дану заяву було повернуто позивачу, оскільки така заява була подана без дотримання вимог ч.7 ст. 47 КАС України і вказана ухвала набула законної сили 30.05.2019 року, оскільки така в апеляційному порядку не оскаржувалась.

Позивач в судове засідання не з`явився, однак при поданні позовної заяви в прохальній частині такої просив суд розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження за його відсутності.

Представник відповідача будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду в судове засідання не з`явився, уповноваженого представника в судове засідання не направляв, заяви про розгляд справи за його відсутності на адресу суду не направляв.

Крім цього, згідно ухвали суду від 15.03.2019 року про відкриття провадження в даній адміністративній справі, відповідачу був наданий 15-денний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву в порядку ст. 162 КАС України.

Таку відповідач отримав 25.03.2019 року, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим корінцем про вручення постового відправлення (а.с. 23), однак відповідач наданим процесуальним законодавством правом, не скористався та відзив на позовну заяву на адресу суду не направляв.

У відповідності до вимог ч2 ст. 175 КАС України, встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Зважаючи на норму вищенаведеної статті КАС України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін і вирішує даний спір на основі наявних в матеріалах справи доказах.

Згідно вимог п.10 ч.1 ст.10 КАС України встановлено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч.4 ст. 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Так, як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, 18.12.2018 року позивач звернувся до Міністерства оборони України із письмовим рапортом про нещасний випадок, що стався з позивачем військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання обов`язків військової служби - у службовому відрядженні у в/ч 01443 п.Лагадехі, де потерпілий перебував за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року, колишніх Збройних сил СРСР в порядку п.3 розділу ІІ Наказу Міністра оборони України від 6 лютого 2001 року N 36 «Про затвердження Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України».

До рапорту від 18.12.2018 року позивачем було подано заяву від 10.10.2018 року про зміну причинного зв`язку захворювання пов`язаного з проходженням військової служби та отримання травми в період проходження військової служби з виконання обов`язків військової служби, яка поданна на виконання постанови Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 року у справі № 807/2168/15; Паспорт ВО№647864; Військовий квиток НК№1464844; Архівну довідку Центрального архіву Міністерства оборони Російської Федерації від 09.01.2002 року на звороті якої знаходиться Анкета – запит Хустсько – Міжгірського об`єднаного військового комісаріату №4-1259 від 02.11.2001 року; свідоцтв про хворобу №1485/638 від 07.07..1966 року; Довідку МСЕК №201668 від 02.09.1966 року; Довідку МСЕК №0741796 від 30.10.2017 року та Акт огляду МСЕК №1900 від 30.10.2017 року (а.с. 6-15).

Вказаний рапорт із доданими до нього документами позивачем був направлений на адресу відповідача з рекомендованим листом з повідомленням про вручення 18.12.2018 року об 15:36 год. згідно опису поштового вкладення та фіскальним чеком Укрпошти(а.с. 41).

Зважаючи на ненадання відповіді на відповідний рапорт позивача,11.03.2019 року позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із наступного.

Відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року N 1232, та з метою визначення єдиного порядку розслідування нещасних випадків, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України, у Верховній Раді України, Верховній Раді Автономної Республіки Крим, місцевих радах, у державних органах, установах, організаціях, а також у Державному підприємстві обслуговування повітряного руху України, до яких військовослужбовці прикомандировані як депутати для виконання депутатських повноважень або відряджені для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, Наказом Міністра оборони України від 6 лютого 2001 року N 36, який Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 23 лютого 2001 р. за N 169/5360 затверджено інструкцію «Інструкція про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України».

Відповідно до вимог ч.1 розділу першого вищевказаної інструкції встановлено, що ця Інструкція визначає порядок розслідування та обліку нещасних випадків з військовослужбовцями Збройних Сил України (в тому числі з відрядженими зі Збройних Сил України військовослужбовцями), військовозобов`язаними та резервістами, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовці), отриманих ними професійних захворювань, їх загибелі або смерті під час виконання обов`язків військової служби та аварій, що сталися у військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України (далі - військові частини).

Згідно вимог ч.1 розділу ІІ вищевказаної інструкції передбачено, що Розслідування проводиться у разі виникнення нещасного випадку, а саме обмеженої в часі події або раптового впливу на військовослужбовця небезпечного фактора чи середовища під час виконання ним обов`язків військової служби, внаслідок чого зафіксовано шкоду здоров`ю, зокрема від одержання ним поранення, травми, у тому числі внаслідок тілесних ушкоджень, заподіяних іншою особою, гострого професійного захворювання і гострого професійного отруєння, одержання сонячного або теплового удару, опіку, обмороження, а також у разі утоплення, ураження електричним струмом, блискавкою та іонізуючим випромінюванням, отримання інших ушкоджень внаслідок аварії, пожежі, стихійного лиха (землетрус, зсув, повінь, ураган тощо), контакту з представниками тваринного і рослинного світу, комахами, іншими представниками флори і фауни (далі - нещасні випадки), які призвели до звільнення від виконання обов`язків військової служби військовослужбовця на один день і більше, а також у випадку смерті військовослужбовців під час виконання ними обов`язків військової служби.

Частиною 3 розділу ІІ вказаної інструкції передбачено, що нещасний випадок, про який не було своєчасно повідомлено командуванню військової частини або внаслідок якого втрата працездатності настала не відразу, розслідується згідно з цією Інструкцією протягом місяця з дня надходження рапорту потерпілого військовослужбовця або заяви особи, яка представляє його інтереси.

Враховуючи те, що про нещасний випадок, що стався з позивачем по справі, про який не було своєчасно повідомлено командуванню військової частини або внаслідок якого втрата працездатності настала не відразу, позивач звернувся до відповідача із відповідним рапортом 18.12.2018 року, а отже з дотриманням вимог ч.3 розділу ІІ даний нещасний випадок повинен був розслідуватись згідно з цією Інструкцією протягом місяця з дня надходження рапорту потерпілого військовослужбовця, в даному випадку ОСОБА_1 у строк до 18.01.2019 року.

Однак, суд зазначає, що ні встановлений ч.3 розділу ІІ «Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України», ні в ході судового розгляду даної адміністративної справи судом, позивачем по справі жодної відповіді про результати розслідування такого нещасного випадку не отримано.

Крім того, суд також зазначає, що враховуючи те, що відповідачем по справі у встановлені судом строки не подано письмового відзиву щодо предмета позову з врахуванням вимог ч.4 ст. 159 КАС України, суд розцінює неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин як визнання позову.

Зважаючи на вищевикладені обставини, з метою захисту порушеного права позивача щодо ненадання відповіді на рапорт позивача від 18.12.2018 року та не проведенням розслідування нещасного випадку суд вважає за необхідне задовольнити адміністративний позов в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України щодо розгляду письмового рапорту від 18.12.2018 року про нещасний випадок, що стався з позивачем військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання обов`язків військової служби - у службовому відрядженні у в/ч 01443 п.Лагадехі, де потерпілий перебував за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року, колишніх Збройних сил СРСР.

Щодо позовної вимоги позивача про зобов`язання Міністерства оборони України розглянути письмовий рапорт від 18.12.2018 року - провести розслідування нещасного випадку, що стався з потерпілим військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання обов`язків військової служби - у службовому відрядженні у в/ч 01443 п.Лагадехі, де позивач перебував за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року, колишніх Збройних сил СРСР, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.8 розділу ІІ «Інструкції про розслідування та облік нещасних випадків з військовослужбовцями, професійних захворювань і аварій у Збройних Силах України» чітко передбачено, що комісія з розслідування нещасного випадку проводить розслідування протягом п`яти діб з моменту її утворення.

Комісія з розслідування нещасного випадку зобов`язана: обстежити місце нещасного випадку, опитати свідків і осіб, які причетні до події, та одержати письмові пояснення потерпілого, якщо це можливо; з`ясувати обставини та причини, що призвели до нещасного випадку, установити осіб, які допустили порушення вимог нормативно-правових актів (законів, військових статутів, положень, правил, інструкцій, настанов тощо), а також розробити заходи щодо запобігання подібним випадкам; скласти акт проведення розслідування (спеціального розслідування) нещасного випадку (зникнення, смерті, аварії) за формою НВ-2 згідно з додатком 3 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-2) та акт про нещасний випадок (зникнення, смерть) під час виконання обов`язків військової служби за формою НВ-3 згідно з додатком 4 до цієї Інструкції (далі - акт за формою НВ-3) у разі, якщо нещасний випадок (смерть) визнаний комісією з розслідування таким, що пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби, і надати їх командиру військової частини на затвердження. Акти підписуються головою комісії та її членами. У разі незгоди зі змістом акта член комісії підписує його з відміткою про наявність окремої думки, яку викладає письмово і додає до акта за формою НВ-2, як його невід`ємну частину.

До акта додаються письмові пояснення свідків, потерпілого, а за потреби також схеми, фотографії, витяги з експлуатаційної документації та інші документи, що характеризують місце події (устаткування, машини, апаратура, територія, будівля тощо), медичний висновок щодо діагнозу потерпілого, наявності в його організмі алкоголю, отруйних чи наркотичних речовин.

Якщо нещасний випадок визнаний комісією з розслідування таким, що не пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби, на затвердження командиру військової частини надається тільки акт за формою НВ-2.

Обставинами, за яких нещасний випадок визнається пов`язаним з виконанням обов`язків військової служби і за яких складається акт за формою НВ-3, є: виконання потерпілим військовослужбовцем службових обов`язків згідно з розпорядком дня військової частини, у тому числі у відрядженні; виконання потерпілим військовослужбовцем державних обов`язків, в тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; перебування потерпілого військовослужбовця строкової служби або курсанта військового навчального закладу на території військової частини у час, визначений розпорядком дня для загартування і фізичного розвитку, додержання правил особистої гігієни, банно-прального обслуговування, відпочинку та інших заходів повсякденної діяльності; перебування потерпілого військовослужбовця у складі добового наряду; виконання завдань відповідно до розпоряджень та наказів командира військової частини в позаслужбовий час, у вихідні, святкові та неробочі дні на території військової частини та поза її межами; прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби пішки, на транспортному засобі військової частини, на транспортному засобі загального користування або на власному транспортному засобі; виконання дій, що не входять до кола службових обов`язків потерпілого військовослужбовця, а саме: із запобігання виникнення аварій або урятування людського життя чи державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку; участь у спортивних змаганнях та інших масових заходах і акціях, які проводяться військовою частиною самостійно або за рішенням вищого командування; прямування потерпілого військовослужбовця до місця відрядження і у зворотному напрямку на транспортному засобі будь-якого виду та форми власності; заподіяння тілесних ушкоджень іншою особою або вбивство потерпілого військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або дій, зазначених в абзаці 8 цього пункту, незалежно від початку досудового розслідування, крім випадків з`ясування потерпілим та іншою особою особистих стосунків позаслужбового характеру, що підтверджено висновком компетентних органів; отримання потерпілим військовослужбовцем травми або інших ушкоджень внаслідок погіршення стану його здоров`я, яке сталося під впливом небезпечного фактору чи середовища у процесі виконання ним обов`язків військової служби, що підтверджено медичним висновком; раптове погіршення стану здоров`я потерпілого військовослужбовця або його смерть під час виконання обов`язків військової служби внаслідок впливу небезпечних чи шкідливих факторів та (або) важкості чи напруженості роботи, яка виконувалась, що підтверджено медичним висновком, якщо робота, що виконувалась, була протипоказана за медичним висновком про стан його здоров`я та якщо потерпілий не проходив відповідного медичного огляду; смерть військовослужбовця внаслідок захворювання або травми, отриманих ним раніше під час виконання обов`язків військової служби, що підтверджено медичним висновком; оголошення судовим рішенням військовослужбовця померлим.

Відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд при прийнятті рішення повинен визначити такий спосіб відновлення порушеного права, який є ефективним та який виключив би подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до вимог абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.

Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Отже, позовна вимога позивача про зобов`язання відповідача року провести розслідування нещасного випадку, що стався з потерпілим військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання обов`язків військової служби - у службовому відрядженні у в/ч 01443 п.Лагадехі, де він перебував за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року, колишніх Збройних сил СРСР за викладених вище обставин до задоволення не підлягає, оскільки в разі задоволення такої суд перебирає на себе дискреційні повноваження відповідача.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В той же час, беручи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача, що ґрунтується на чинному законодавстві України та положення ч. 4 ст. 245 КАС України, суд вважає необхідним здійснити такий захист шляхом виходу за межі позовних вимог та відповідно зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути письмовий рапорт від 18.12.2018 року щодо можливості проведення розслідування нещасного випадку, що стався з потерпілим військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання обов`язків військової служби - у службовому відрядженні у в/ч 01443 п.Лагадехі, де потерпілий перебував за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року, колишніх Збройних сил СРСР, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Щодо позовної вимоги позивача про звернення судового рішення до негайного виконання, то суд зазначає, що дана позовна вимога не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст. 244 КАС України, встановлено, що під час ухвалення рішення суд вирішує: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; 4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 5) як розподілити між сторонами судові витрати; 6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення; 7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно вимог ч.1 ст. 371 КАС України встановлено вичерпний перелік судових рішень, які виконуються негайно, а саме негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) накладення арешту на активи, що пов`язані з фінансуванням тероризму та стосуються фінансових операцій, зупинених відповідно до рішення, прийнятого на підставі резолюцій Ради Безпеки ООН, зняття арешту з таких активів та надання доступу до них.

Зважаючи на те, що вищезазначеною статтею КАС України встановлений вичерпний перелік рішень, які підлягають до негайного виконання і цей перелік не передбачає розширеного тлумачення, позовна вимога позивача в цій частині до задоволення не підлягає.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу частини другої статті 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд зазначає, що в силу вимог частини другої статті 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача і відповідач в даному випадку покладений на нього обов`язок не виконав, оскільки відзиву та жодних належних та допустимих доказів на адресу суду не направляв.

Крім цього, відповідачем не виконано і ухвалу суду про витребування доказів у даній справі від 14.05.2019 року (а.с. 34-35) згідно якої у відповідача витребовувалися письмові докази в разі наявності у нього таких, які стосуються предмету даного спору, і таку відповідач отримав 27.05.2019 року (а.с.52).

Наведені обставини судом також розцінюються як не прийняття відповідачем відповідного рішення щодо розгляду рапорту про який зазначає позивач у позові.

За наведених вище обставин суд приходить до переконання, що даний позов підлягає до часткового задоволення на підставі наведених судом висновків у даному рішенні суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст.14, 72-77, 139, 241-247, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов військовослужбовця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , – ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Міністерство оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ -00034022) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ -00034022) щодо розгляду письмового рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , – ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) від 18.12.2018 року про нещасний випадок, що стався з потерпілим військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання обов`язків військової служби - у службовому відрядженні у в/ч 01443 п.Лагадехі, де потерпілий перебував за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року, колишніх Збройних сил СРСР.

Зобов`язати Міністерство оборони України (03168, м.Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6, код ЄДРПОУ -00034022) повторно розглянути письмовий рапорт Тудовші Панфіла ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , – ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) від 18.12.2018 року щодо можливості проведення розслідування нещасного випадку, що стався з потерпілим військовослужбовцем ОСОБА_1 під час виконання обов`язків військової служби - у службовому відрядженні у в/ч 01443 п.Лагадехі, де потерпілий перебував за наказом командира в/ч 44313 Закавказького ВО №29 від 01.02.1966 року, колишніх Збройних сил СРСР, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні інших позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяC.А. Гебеш