Рішення № 82930416, 04.04.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2019 року Справа № 160/967/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

30.01.2019р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області Управління обслуговування громадян Лівобережного відділу обслуговування громадян та просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо не врахування до трудового стажу періодів роботи позивача з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. та з 01.09.2014р. по 30.09.2014р.;

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо виплати заборгованості у розмірі 54531,96 грн. позивачу, яка виникла у зв`язку з неврахуванням до трудового стажу періодів його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. та з 01.09.2014р. по 30.09.2014р.;

- зобов`язати відповідача сплатити позивачеві заборгованість у розмірі 54531,96 грн.;

- встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 19.01.2016р. він отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, позивач зазначає, що при зверненні у 2016 році до пенсійного органу із заявою про призначення він надав, зокрема, трудову книжку, свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування (оригінал якого було повернуто після зняття копії) та повідомив відповідача про те, що з 22.01.2014р. за релігійними переконаннями він відмовився від індивідуального податкового номеру. Як зазначає позивач, у серпні 2018 року йому стало відомо про те, що при призначенні пенсії пенсійним органом не було зараховано до його страхового стажу більше 10 років, у зв`язку з чим 07.08.2018р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії після чого до його страхового стажу було зараховано період роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.». 22.11.2018р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою щодо повернення недоотриманих сум пенсії з моменту її призначення у 2016 році, на яку отримав відповідь №418301-18 від 05.12.2018р. у якій пенсійний орган повідомив позивача про те, що у січні 2016 року пенсія йому була призначена виходячи із страхового стажу, обчисленого по 31.12.2003р. згідно записів у трудовій книжці та з 01.02.2014р. по 30.11.2015р. згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку (на підставі паспортних даних позивача), період роботи позивача з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. було зараховано до його страхового стажу лише з 01.08.2018р. після звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії та надання ідентифікаційного коду. Позивач не погоджується з такими висновками пенсійного фонду, оскільки при зверненні за призначенням пенсії ним надавалася трудова книжка, що містить відомості про період роботи позивача з 10.10.2001р. по 15.08.2014р. та свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування номер якого і є індивідуальним податковим номером у відповідності до ч.2 ст.16 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Позивач зазначає, що у разі відсутності в органах Пенсійного фонду будь-яких відомостей для правильного нарахування йому пенсії, відповідач мав можливість витребувати такі дані, проте, безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача 10 років його роботи, що призвело до заниження трудового стажу позивача та розміру його пенсії. Окрім того, позивач зазначає, що у зв`язку із наведеним, в період з 19.01.2016р. (дата призначення пенсії) по 01.08.2018р. (дата проведення перерахунку пенсії із врахуванням спірного стажу) йому була недоплачена пенсія та сума заборгованості пенсійного органу перед ним складає 54531,96 грн. (розрахунок суми заборгованості наведено у позовній заяві), яку він просить зобов`язати відповідача сплатити на користь позивача.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.02.2019р. було відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов`язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.2).

01.03.2019р., на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, відповідач надав до канцелярії суду письмовий відзив на позов, у якому просив відмовити позивачеві у задоволенні його позовних вимог в повному обсязі посилаючись на те, що у січні 2016 року пенсія позивачеві була призначена виходячи із страхового стажу, обчисленого по 31.12.2003р. згідно записів у трудовій книжці та з 01.02.2014р. по 30.11.2015р. згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку (на підставі паспортних даних позивача), період роботи позивача з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. було зараховано до його страхового стажу лише з 01.08.2018р. після звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії та надання ідентифікаційного номеру. Також і відповідач вказує на те, що за період з 01.09.2014р. по 30.09.2014р. в індивідуальних відомостях про застраховану особу відсутні відомості про нарахування позивачеві заробітної плати та сплати страхових внесків. Окрім того, відповідач зазначає, що позовні вимоги позивача в частині самостійного визначення розміру заборгованості пов`язаного із неврахуванням періодів його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. до трудового стажу є неправомірними, оскільки функції з призначення, перерахунку та виплати пенсії покладено на управління Пенсійного фонду України згідно постанови правління Пенсійного фонду України №28-2 від 22.12.2014р. (а.с.32-33).

Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи викладене, дана справа вирішується 04.04.2019р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у справі.

В період з 10.10.2001р. по 15.08.2014р. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , працював на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.» слюсарем-сантехніком, що підтверджується копією трудової книжки позивача, наявною у справі (а.с.16-20, 42(зворот)-46).

Згідно відмітки у паспорті позивача, зробленої Лівобережною об`єднаною державною податковою інспекцією м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області з 22.01.2014р. ОСОБА_1 має право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорту, що підтверджується копією паспорта позивача (а.с.13-14, 40(зворот)-42).

20.01.2016р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у якій зазначено про відмову позивача від індивідуального податкового номеру, до якої було додано, зокрема, трудова книжка, що підтверджується змістом копії відповідної заяви та розписки-повідомлення (а.с.21-22,38-39).

На підставі вищенаведеної заяви, з 19.01.2016р. позивачеві була призначена пенсія за віком, при цьому, до страхового стажу позивача не було зараховано період його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р., що підтверджується копіями протоколу про призначення пенсії №247 від 25.01.2016р. та розрахунку стажу, наявними у справі (а.с.27,36).

07.08.2018р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою, зокрема, про перерахунок пенсії по стажу згідно даних ОК-5, до якої були додані, зокрема, документи про стаж, що підтверджується копіями відповідної заяви та розписки-повідомлення (а.с.72).

На підставі вищенаведеної заяви від 07.08.2018р. пенсійним органом було проведено перерахунок пенсії позивача з 01.08.2018р. та зараховано до його страхового стажу період роботи з 01.01.2004 по 31.01.2014р., що підтверджується копіями розпорядження №191943 від 18.09.2018р. та розрахунку стажу, наявними в матеріалах справи (а.с.67,77-79).

22.11.2018р. позивач звернувся до пенсійного органу із заявою про повернення недоотриманих сум пенсії з моменту її призначення у 2016 році, що підтверджується копією відповідної заяви (а.с.25).

Листом №418301-18 від 05.12.2018р. пенсійний орган повідомив позивача про те, що у січні 2016 року пенсія йому була призначена виходячи із страхового стажу, обчисленого по 31.12.2003р. згідно записів у трудовій книжці та з 01.02.2014р. по 30.11.2015р. згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку (на підставі паспортних даних позивача), період роботи позивача з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. було зараховано до його страхового стажу лише з 01.08.2018р. після звернення позивача із заявою про перерахунок пенсії та надання ідентифікаційного коду, що підтверджується змістом його копії (а.с.26).

Вказаний спір виник у зв`язку із незгодою позивача з діями відповідача щодо не зарахування до його трудового стажу періодів роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. та з 01.09.2014р. по 30.09.2014р., із бездіяльністю відповідача, яка полягає у невиплаті позивачеві заборгованості у розмірі 54531,96 грн., яка виникла у зв`язку з незарахуванням до трудового стажу періодів його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. та з 01.09.2014р. по 30.09.2014р. у зв`язку з чим просить зобов`язати відповідача сплатити позивачеві заборгованість у розмірі 54531,96 грн.

При цьому, вирішуючи даний спір, суд виходить із того, що відповідно до встановлених судом обставин справи, відповідачем з 01.08.2018р. було проведено перерахунок пенсії позивача із зарахуванням до його страхового стажу періоду роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р., а тому слід вийти за межі позовних вимог та розглянути саме бездіяльність відповідача щодо не зарахування наведеного стажу роботи позивача до його страхового стажу при призначенні позивачеві пенсії за віком з 19.01.2016р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не зарахування до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. при призначенні позивачеві пенсії за віком з 19.01.2016р. та зобов`язання відповідача провести перерахунок та виплату пенсії позивачеві із врахуванням до страхового стажу позивача наведеного періоду його роботи з урахуванням раніше виплачених сум з 19.01.2016р., виходячи з наступного.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у редакції чинній станом на момент призначення позивачеві пенсії за віком - 19.01.2016р. (далі - Закон №1058), було встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

У відповідності до ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

При цьому, статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, при цьому, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Так, як вбачається з матеріалів справи, до заяви про призначення пенсії за віком від 20.01.2016р. позивачем були додані, зокрема, трудова книжка, яка містить відповідні записи про період роботи позивача з 10.10.2001р. по 15.08.2014р. на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В . К.» слюсарем-сантехніком та копія паспорту з відміткою Лівобережної об`єднаної державної податкової інспекції м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області про те, що з 22.01.2014р. ОСОБА_1 має право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорту, при цьому, у даній заяві зазначено про відмову позивача від індивідуального податкового номеру, що підтверджується копіями трудової книжки та паспорту позивача, а також змістом копії відповідної заяви та розписки-повідомлення наявною у справі (а.с.13-14,16-22, 38-39, 40(зворот)-42, 42(зворот)-46).

Разом з тим, судом встановлено, що при призначенні позивачеві пенсії за віком з 19.01.2016р. відповідно до його заяви від 20.01.2016р., пенсійним органом, незважаючи на наявні у трудовій книжці позивача відомості про його роботу на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.», без будь-яких причин, не було зараховано до страхового стажу позивача період його роботи на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.» з 01.01.2004р. по 31.01.2014р., що підтверджується копіями трудової книжки, протоколу про призначення пенсії №247 від 25.01.2016р. та розрахунку стажу (а.с.6-20,27,36, 42(зворот)-46).

Отже, вказана бездіяльність відповідача, яка полягає у не зарахуванні з 19.01.2016р. до страхового стажу позивача вищенаведеного періоду його роботи є протиправною, виходячи з наступного.

Статтею 44 Закону №1058 визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Відповідно до п.3.3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок №22-1) передбачено, що орган, що призначає пенсію надає допомогу особам, що звертаються за призначенням пенсії, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.

У відповідності до п.4.2 Порядку №22-1 визначено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу, разом із заявою про призначення пенсії за віком від 20.01.2016р., трудової книжки, яка містить відповідні відомості про те, що у спірний період з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. позивач працював на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.» та повідомлення позивачем про відмову від індивідуального податкового номеру, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні необхідних для призначення пенсії документів, відповідачем вчинено протиправну бездіяльність щодо не зарахування при призначенні позивачеві пенсії за віком з 19.01.2016р. періоду його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.».

Отже, при призначенні позивачеві пенсії за віком з 19.01.2016р., відповідачем не вчинено дій у межах наданих йому законом повноважень, та не обґрунтовано і не наведено мотивів із яких виходив пенсійний орган, не зарахувавши вищенаведений спірний період роботи позивача до його страхового стажу з урахуванням норм вищевикладеного законодавства.

Також, щодо необхідності обґрунтування пенсійним органом мотивів, з яких ним не зараховано той чи інший період роботи особи, зазначено і у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а.

Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності пенсійного органу щодо не зарахування при призначенні позивачеві пенсії за віком з 19.01.2016р. періоду його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.» з урахуванням норми вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем жодними доказами.

При цьому, є безпідставними та відхиляються судом посилання відповідача на те, що у січні 2016 року пенсія позивачеві була призначена виходячи із страхового стажу, обчисленого по 31.12.2003р. згідно записів у трудовій книжці та з 01.02.2014р. по 30.11.2015р. згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу, що містяться в системі персоніфікованого обліку (на підставі паспортних даних позивача), оскільки позивачем до пенсійного органу була надана трудова книжка, яка підтверджує стаж роботи позивача у період з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.», а також і повідомлено про відмову з січня 2014 року від індивідуального податкового органу, а тому, пенсійний орган повинен був надати позивачеві допомогу в отриманні документів, необхідних для зарахування до його страхового стажу наведеного періоду роботи, та не був позбавлений можливості витребувати такі документи від відповідних органів та установ згідно до вимог чинного пенсійного законодавства України, зокрема, Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не зарахування при призначенні позивачеві пенсії за віком з 19.01.2016р. періоду його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.», суд приходить до висновку, що відповідач, не зарахувавши наведений період роботи позивача до його страхового стажу з 19.01.2016р., діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Отже, судом встановлено порушення вищенаведеною бездіяльністю відповідача прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.

Також, у даному випадку, з метою повного захисту порушеного права позивача, слід зобов`язати відповідача провести відповідний перерахунок пенсії позивачеві із врахуванням до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.» та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум з 19.01.2016р., враховуючи те, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не зарахування такого стажу при призначенні позивачеві пенсії за віком з 19.01.2016р. та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 5, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок пенсії позивача з урахуванням зарахування до його страхового стажу вищенаведеного спірного періоду саме з 19.01.2016р., оскільки не зарахування вказаного періоду до страхового стажу позивача з моменту призначення йому пенсії відбулося з вини пенсійного органу, а згідно приписів ч.2 ст.49 Закону №1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.

Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі «Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.

Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов`язання відповідача провести відповідний перерахунок пенсії позивачеві із зарахуванням до страхового стажу позивача періоду його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.» та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум з 19.01.2016р. є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.

В той же час, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними дій відповідача щодо не зарахування до трудового стажу періодів роботи позивача з 01.09.2014р. по 30.09.2014р., оскільки, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, зі змісту листа №418301-18 від 05.12.2018р., пенсійним органом взагалі не розглядалося питання щодо проведення такого перерахунку пенсії позивача саме із урахуванням вказаного періоду роботи позивача, рішення у цій частині відповідачем не приймалося, а, відповідно, право позивача ще не є порушеним, тому вказані позовні вимоги позивача є передчасними та не підлягають задоволенню згідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що підлягають захисту лише порушені права, свободи та інтереси фізичних осіб з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому, слід зазначити, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що в період з 01.09.2014р. по 30.09.2014р. позивач працював.

Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не виплати заборгованості у розмірі 54531,96 грн. позивачу, яка виникла у зв`язку з неврахуванням до трудового стажу періодів його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. та з 01.09.2014р. по 30.09.2014р. та зобов`язання відповідача сплатити позивачеві заборгованість у розмірі 54531,96 грн., оскільки, відповідачем відповідного перерахунку пенсії позивача з 19.01.2016р. на момент вирішення справи (04.04.2019р.) проведено не було та, відповідно до вимог чинного законодавства України, саме до компетенції пенсійного органу належить питання щодо визначення розміру заборгованості перед позивачем після проведення такого перерахунку пенсії, а тому таке право позивача ще не є порушеним, тому вказані позовні вимоги позивача є передчасними та не підлягають задоволенню згідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що підлягають захисту лише порушені права, свободи та інтереси фізичних осіб з боку суб`єктів владних повноважень.

Окрім того, не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача в частині встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати у десятиденний строк з моменту набрання рішенням законної сили звіт про виконання рішення суду, оскільки суд вважає, що загроза щодо невиконання відповідачем рішення у дані справі відсутня.

До того ж, слід зазначити і те, що встановлення судового контролю є правом суду та не може бути обрано позивачем в якості одного із способів захисту порушеного права, виходячи з вимог ст.382 Кодексу адміністративного судочинства України.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь позивача витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №5525431 від 30.01.2019р. пропорційно до розміру задоволених позовних умов у розмірі 384 грн. 20 коп. (768,40 грн./2) (а.с.3).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не зарахування при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком з 19.01.2016р. періоду його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) провести відповідний перерахунок ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 ) пенсії за віком із зарахуванням до його страхового стажу періоду його роботи з 01.01.2004р. по 31.01.2014р. на ПАТ «Кондитерська фабрика «А.В.К.» та здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум з 19.01.2016р.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серія НОМЕР_1 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 384 грн. 20 коп. (триста вісімдесят чотири грн. 20 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.О. Конєва