Рішення № 82930267, 08.07.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

08 липня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1511/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Секірської А.Г.,

за участю секретаря судового засідання – Вакуленка А.В.,

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – Осики М.І., ордер серії ПТ № 120250;

представника відповідача -1 – не прибув;

представника відповідача -2 – Лукіна С.Г., довіреність від 03.10.2017 № ЮК/319;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військового комісара Луганського обласного військового комісаріату Полулященка Юрія Едуардовича, Луганського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

04.04.2019 до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 (далі – позивач) до військового комісара Луганського обласного військового комісаріату ОСОБА_3 (далі – відповідач-1, військовий комісар ЛОВК) з вимогами про:

- визнання протиправною бездіяльності ОСОБА_3 – військового комісара Луганського обласного військового комісаріату, що виражена у невиконанні умов Контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу від 11 жовтня 2016 року, укладеного Міністерством оборони України в особі начальника 179 об`єднаного навчально – тренувального центру військ зв`язку Збройних Сил України полковника ОСОБА_4 з громадянкою України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині звільнення громадян України з військової служби, які вислужили 24 місяці та не бажають продовжувати службу за Контрактом;

- зобов`язати відповідача-1 звільнити з лав Збройних Сил України військовослужбовця ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.10.2016 ОСОБА_7 уклала контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу з Міністерством оборони України в особі начальника 179 об`єднаного навчально-тренувального центру військ зв`язку Збройних Сил України полковника ОСОБА_4 , який набув чинності 11.10.2016.

08.12.2016 наказом першого заступника начальника Генерального штабу ЗСУ № 347-РС позивача призначено на посаду механіка – радіотелефоніста відділення зв`язку та інформатизації Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області оперативного командування «Схід».

09.12.2016 наказом військового комісара ЛОВК № 243 позивача зараховано до списків особового складу Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області оперативного командування «Схід» і приступила до виконання службових обов`язків за посадою ШПК «солдат».

03.09.2018 позивач звернулась з рапортом вх. № 6591 на ім`я начальника відділення зв`язку та інформатизації – начальника радіостанції Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області, в якому просила клопотати перед вищим командуванням про звільнення її з військової служби у запас.

Право на звільнення набуто позивачем у відповідності до п.п. й) п.2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та п.п.2 п.225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Тлумачення поняття «особливий період» однозначно сформульовано правовою позицією Верховного Суду у листі голови ВС ОСОБА_8 . Данішевської голові генштабу ЗСУ В. Муженку від 13.07.2018 № 60-1543/0/2-18, в якому зазначено, що в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 205/1993/17-ц установлено, що особливий період діє в Україні від 17.03.2014, після оприлюднення Указу Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію». Також у цій справі наголошується, що Президент України відповідного рішення про переведення державних інституцій на функціонування в умовах мирного часу не приймав.

Отже, право на звільнення позивач набула ще 11.10.2018.

Однак 12.09.2018 позивачем отримано відповідь від 10.09.2018 № ЮК/226 за підписом військового комісара ЛОВК, якою в задоволенні рапорту відмовлено.

17.09.2018 позивач вдруге звернулася з рапортом за вх. № 7189 на ім`я військового комісара Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області ОСОБА_9 , в якому повідомила про своє небажання продовжувати військову службу та просила звільнити її з лав ЗСУ, і 17.12.2018 отримала відповідь за вих. № 3/982 про відмову в задоволенні рапорту.

18.01.2018 позивач уклала шлюб та змінила дівоче прізвище ОСОБА_10 та прізвище чоловіка ОСОБА_11 , 28.09.2018 згідно із рапортом та свідоцтвом про одруження ЛОВК видано наказ № 48-РС про зміну даних, а саме – старшого солдата військової служби ОСОБА_7 , механіка – радіотелефоніста відділення зв`язку та інформатизації Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області оперативного командування «Схід» в подальшому іменувати ОСОБА_1 .

З посиланням на норми Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, позивач просила задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 09.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, та вирішити питання щодо поновлення строку звернення до суду під час підготовчого провадження або судового розгляду справи з урахуванням думки відповідача (арк.спр. 1-2).

Ухвалою суду від 13.05.2019 в підготовчому провадженні відзив на позовну заяву від 26.04.2019 з додатками та клопотання від 10.05.2019 за вх. № 25767/2019, подані представником Луганського обласного військового комісаріату Лукіним С.Г., повернуто заявнику без розгляду (арк.спрю 62-63).

Ухвалою суду від 13.05.2019 в підготовчому провадженні залучено до участі у справі в якості другого відповідача Луганський обласний військовий комісаріат (далі – відповідач -2, ЛОВК) та відкладено підготовче засідання (арк.спр. 64-65).

Ухвалою суду від 30.05.2019 продовжено загальний строк підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання (арк.спр. 92).

Ухвалою суду від 20.06.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (арк.сп. 105).

Позивач та її представник у судовому засіданні надали пояснення, аналогічні викладеному у позовній заяві та відповіді на відзив від 14.05.2019 за вх. № 26509/2019 (арк.спр. 69-71), зазначивши, що з системного аналізу Директиви, на яку посилається відповідач, слідує, що положення абзаців 7, 9 частини першої не розповсюджуються на позивача у зв`язку з тим, що законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянином України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», підпунктом «й» пункту 2 частини п`ятої статті 26 якого визначено, що контракт, укладений на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, припиняється, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом та вислужили не менше 24 місяців, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, звільняються з військової служби.

Тобто право на звільнення було набуто позивачем 11.10.2018 на підставі зазначеної норми, умов контракту та її рапорту про звільнення від 03.09.2018.

Пункт постійної дислокації Сєвєродонецького МВК знаходиться у м. Сєвєродонецьку (районі проведення операції об`єднаних сил). Працівники військоматів та не бойових частин, які знаходяться в районах проведення АТО (ООС), не задіяні в завданнях Міністерства оборони, а просто знаходяться в районах бойових дій і працюються згідно звичайного графіку. Відповідно, з таких структур звільнення може відбуватись у звичайному порядку. При цьому виконання функціональних обов`язків на посаді механіка – радіотелефоніста відділення зв`язку та інформатизації Сєвєродонецького МВК не можна ототожнювати з обов`язковими критеріями, передбаченими абзацом другим підпункту «й» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232, зокрема, з виконанням завдань в інтересах оборони України під час дії особливого періоду та безпосередньою участю у веденні воєнних (бойових) дій, оскільки зазначені критерії перелічені у сукупності. Саме по собі залучення особового складу Сєвєродонецького МВК до відповідних сил не свідчить про безпосередню участь позивача у веденні воєнних (бойових) дій, або виконання позивачем особисто бойових завдань тощо. Тому будь-яких перешкод для звільнення позивача з військової служби немає.

Відповідач-1 у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином (арк.спр. 110), причини неявки суду не повідомив, не скористався правом надання відзиву на позовну заяву.

Представник відповідача-2 у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві від 22.05.2019 за вх. № 27951/2019 (арк.спр. 76-77).

Так, зазначив, що позивач 11.10.2016 уклала контракт про проходження громадянами України військової служби у ЗСУ на посадах осіб рядового складу, який є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. На цей час особливий період не закінчився, та рішення про демобілізацію не оголошувалось. Будь-яких інших умов для звільнення контрактом не передбачено. Крім того, цей контракт укладено Міністерством оборони України в особі начальника 179 об`єднаного навчально-тренувального центру військ зв`язку ЗСУ полковником ОСОБА_4 з громадянкою України ОСОБА_7 , а ЛОВК контракт з позивачем не укладався і бездіяльність останнього не може бути визнана протиправною.

Позивач написала рапорти про звільнення двічі – 03.09.2018 та 17.09.2018. На них вона отримала аргументовану відмову, ті дії ЛОВК були оскаржені до Луганського окружного адміністративного суду. 18.12.2018 у справі № 360/3329/18 судом прийнято рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, і яке набрало законної сили. Після цього даних у ЛОВК про подачу інших рапортів щодо звільнення з лав ЗСУ військовослужбовцем Сєвєродонецького МВК немає.

23.06.2018 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих питань проходження громадянами військової служби», яким внесено зміни до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема, стаття 26 «Звільнення з військової служби» викладена в новій редакції.

На виконання цього Закону Міністерством оборони України спільно з Генеральним штабом Збройних Сил України 03.07.2018 підписана Директива Д-1 «Про визначення строків звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби, та особливості їх звільнення». Абзацами 7, 9 частини першої цієї Директиви передбачено керівникам інших органів військового управління звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення, висловили бажання звільнитися з військової служби та які виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, здійснювати протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань. Організувати у органах військового управління планування звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення з урахуванням: заборонити звільнення військовослужбовців з військової служби у період виконання ними завдань у районі проведення операції об`єднаних сил.

Позивач наказом Генерального штабу ЗСУ від 18.06.2018 № 13/ДСК залучена з 10.05.2018 до складу сил і засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. Наказом Командувача об`єднаних сил від 12.07.2018 № 65/ДСК (по стройовій частині) старший солдат ОСОБА_7 вважається такою, що прибула з 10.05.2018 до складу сил і засобів та бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, з метою виконання службових (бойових) завдань.

Тому, на думку відповідача-2, на теперішній час у позивача відсутнє право на звільнення з лав ЗСУ за підпунктом «й» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

На підставі викладеного, представник відповідача-2 просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, судом встановлено таке.

11.10.2016 між Міністерством оборони України в особі начальника 179 об`єднаного навчально-тренувального центру військ зв`язку Збройних Сил України полковника ОСОБА_12 Ігоря Олександровича, з одного боку, та громадянкою України ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з іншого боку, укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі – Контракт), пунктом 3 якого визначено, що цей Контракт є строковим та укладається відповідно до строків, установлених законодавством, за погодженням сторін до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію (арк.спр. 14-15).

Згідно із наказом військового комісара Луганського обласного військового комісаріату від 09.12.2016 № 243 (по стройовій частині) солдата військової служби за контрактом ОСОБА_7 , призначені наказом першого заступника начальника Генерального штабу ЗСУ від 08.12.2016 № 347-РС на посаду механіка – радіотелефоніста відділення зв`язку та інформатизації Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області оперативного командування «Схід», яка прибула із військової частини польова пошта В0213 м. Полтава, з 09.12.2016 зарахувати до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати такою, що з 09.12.2016 справи та посаду прийняла і приступила до виконання службових обов`язків за посадою (арк.спр. 16).

Відповідно до записів у військовому квитку серії НОМЕР_2 № 168660 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військову присягу позивачем прийнято 05.11.2016, проходить військову службу за контрактом з 11.10.2016 (арк.спр. 11-13).

Позивачем 18.08.2018 укладено шлюб з ОСОБА_13 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 (арк.спр. 22).

Згідно із витягом з наказу військового комісара Луганського обласного військового комісаріату від 28.09.2018 № 48-РС (по особовому складу) нижчепойменованих осіб рядового, сержантського і старшинського складу районних (міських) військових комісаріатів Луганської області в подальшому іменувати – п. 3. старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_7 , механіка – радіотелефоніста відділення зв`язку та інформатизації Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області оперативного командування «СХІД», ОСОБА_1 (арк.спр. 23).

Тобто, станом на теперішній час прізвищем позивача є ОСОБА_11 , а не ОСОБА_14 , як зазначено у позовній заяві.

Відповідно до копії посвідчення серії НОМЕР_4 від 04.10.2018 ОСОБА_7 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій (арк.спр. 24).

Згідно із витягом з наказу Генерального штабу ЗСУ від 18.06.2018 № 13/ДСК «Про залучення особового складу до сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях» старшого солдата ОСОБА_7 , механіка – радіотелефоніста відділення зв`язку та інформатизації Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області з 10 травня 2018 року залучено до складу сил і засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях (арк.спр. 78).

Відповідно до витягу із наказу Командувача об`єднаних сил (по стройовій частині) від 12.07.2018 № 65/ДСК старшого солдата ОСОБА_7 , механіка – радіотелефоніста відділення зв`язку та інформатизації Сєвєродонецького міського військового комісаріату Луганської області вважати такою, що прибула до складу сил і засобів, та бере безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях з метою виконання службових (бойових) завдань (арк.спр. 79).

03.09.2018 позивач звернулась до начальника відділення зв`язку та інформатизації – начальника радіостанції Сєвєродонецького МВК з рапортом, зареєстрованим в Сєвєродонецькому МВК за вх. № 6591, з проханням клопотати перед вищим командуванням про звільнення з військової служби у запас згідно підпункту «й» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який уклав контракт про проходження військової служби терміном до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію та станом на 11.10.2018 вислужив 24 місяці з дати укладання контракту. На рапорті також міститься запис начальника відділення зв`язку та інформатизації – начальника радіостанції сержанта ОСОБА_15 . Горбенка «Клопочу по суті рапорта ст.солдата ОСОБА_7 » (арк.спр. 17).

12.09.2018 за вх. № 6980 до Сєвєродонецького МВК надійшла відповідь військового комісара Луганського ОВК Полулященка Ю.Е. від 10.09.2018 № ЮК/226, в якій зазначено, що на виконання вимог Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Міністерством оборони України спільно з Генеральним штабом ЗСУ 03.07.2018 була підписана Директива Д-1 «Про визначення строків звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби, та особливості їх звільнення», абзацами 7, 9 частини 1 якої передбачено, зокрема, організувати у органах військового управління планування звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення з урахуванням – заборонити звільнення військовослужбовців з військової служби у період виконання ними завдань у районі проведення операції об`єднаних сил. ОСОБА_7 наказом Генерального штабу ЗСУ від 18.06.2018 № 13/ДСК залучено з 10.05.2018 до складу сил і засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. За таких підстав позитивне вирішення питання, викладеного у рапорті, на дійсний час неможливо (арк.спр. 18-19).

17.09.2018 за вх. № 7189 до Сєвєродонецького МВК надійшов рапорт ОСОБА_7 про небажання продовжувати військову службу, з проханням виключити її зі складу сил і засобів об`єднаних сил та звільнити з лав ЗСУ на підставі підпункту «й» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (арк.спр. 20).

Листом від 17.12.2018 № 3/982 військовим комісаром Сєвєродонецького МВК підполковником В.В. Сухановим надано відповідь на рапорт, з зазначенням, зокрема, що 03.09.2018 позивач зверталась з рапортом про звільнення з лав ЗСУ, який було спрямовано до ЛОВК для розгляду та прийняття рішення. Вказаний рапорт було розглянуто керівництвом ЛОВК та надано обґрунтовану відповідь від 10.09.2018 № ЮК/226 (вх. 6980 від 12.09.2018), яку доведено позивачу 12.09.2018. На даний час нових підстав щодо позитивного вирішення питання немає. Наказом Генерального штабу ЗСУ від 18.06.2018 № 13/ДСК позивача залучено до складу сил та засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. На даний час немає підстав щодо виключення заявника зі складу сил і засобів об`єднаних сил (арк.спр. 21).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянином України у зв`язку із виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, є Закон № 2232.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Частиною другою статті 2 Закону № 2232 передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.

Згідно з частиною четвертою статті 2 Закону № 2232 порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153).

Положення № 1153 визначає порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, у тому числі регламентує питання укладання та розірвання контракту.

В свою чергу, строки військової служби визначаються у статті 23 Закону № 2232, відповідно до частини другої якої для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні: для осіб рядового складу - 3 роки; для осіб сержантського і старшинського складу - від 3 до 5 років; для курсантів вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів - час навчання у вищому військовому навчальному закладі або військовому навчальному підрозділі вищого навчального закладу; для осіб офіцерського складу: для громадян, яким первинне військове звання присвоєно після проходження повного курсу військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу або в порядку атестування осіб до присвоєння первинних військових звань офіцерського складу запасу, - від 2 до 5 років; для інших громадян - від 1 до 5 років.

Для осіб, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або оголошення рішення про демобілізацію та призначаються на посади, строки військової служби в календарному обчисленні встановлюються відповідно до частини другої цієї статті (частина третя статті 23 Закону № 2232).

Відповідно до пункту 2 частини дев`ятої статті 23 Закону № 2232 під час дії особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки: з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, крім випадків, визначених пунктом 3 частини п`ятої статті 26 цього Закону.

Пунктом 3 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232 передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку; в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання.

Згідно з абзацом першим підпункту “й” пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232 контракт укладений до закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію припиняється, а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби на підставах під час дії особливого періоду (крім періодів з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації): які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби за цією підставою (за бажанням військовослужбовців), здійснюється у строки, визначені центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, але не пізніше трьох місяців з дня набуття такого права, а тих, хто на час набуття права на звільнення зі служби виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, беруть безпосередню участь у веденні воєнних (бойових) дій, у тому числі на території проведення антитерористичної операції, а також у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, - протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань (абзац другий підпункту “й” пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232).

Міністерством оборони України спільно з Генеральним штабом Збройних Сил України 03 липня 2018 року була підписана Директива Д-1 “Про визначення строків звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення зі служби, та особливості їх звільнення” (арк.спр. 82-86).

Цієї Директивою передбачено, зокрема, з 01 липня 2018 року здійснювати звільнення з військової служби військовослужбовців, які не висловили бажання продовжувати військову службу та які:

- уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом;

- звільнення з військової служби військовослужбовців, які набули право на звільнення, висловили бажання звільнитися з військової служби та які виконують завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду у районах здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії держави, що формально чи фактично є учасником воєнних дій проти України, здійснювати протягом трьох місяців з дня завершення виконання таких завдань;

- організувати у військових частинах, органах військового управління планування звільнення з військового служби військовослужбовців, які набули право на звільнення, з урахуванням:

- строку військової служби за контрактом – для військовослужбовців, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію;

- заборонити звільнення військовослужбовців з військової служби у період виконання ними завдань у районі проведення операції об`єднаних сил;

- побажання військовослужбовців щодо термінів їх звільнення.

Таким чином, зазначеною нормою закону встановлені обмеження на звільнення з військової служби військовослужбовців, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, у вигляді виконання завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду та взяття безпосередньої участі у ведені воєнних (бойових) дій.

У відповідності до статті 11 Закону України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” №548, до загальних обов`язкові військовослужбовців відноситься необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців обов`язки.

Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (стаття 16 Закону № 548).

Статтею 17 Закону України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” визначено, що на військовослужбовців під час перебування на бойовому чергуванні, у внутрішньому і гарнізонному наряді, а також під час виконання інших завдань покладаються спеціальні обов`язки. Ці обов`язки та порядок їх виконання визначаються законами і статутами Збройних Сил України, а також іншими нормативно-правовими актами, що приймаються на основі законів і статутів Збройних Сил України.

Відповідно до функціональних обов`язків механіка-радіотелефоніста відділення зв`язку та інформатизації на особливий період та воєнний час, затверджених військовим комісаром Сєвєродонецького міського військового комісаріату підполковником ОСОБА_9 . 26.12.2017 та 29.12.2018, механік -радіотелефоніст підпорядковується начальнику відділення зв`язку та інформатизації, відповідає за стан діючого зв`язку, за забезпеченість готовності каналів, апаратури зв`язку та резервних джерел електроспоживання; зобов`язаний прийняти зв`язок (канал), перевірити проходження виклику (контрольної проби) та якість розмови (приймання та передачі інформації); доповісти про це начальнику відділення; включити сигналізацію про приймання зв`язку (каналу) на табло відображення стану зв`язку; позначити на комутаторі (апараті) позитивний кореспондента; записати у журналі номера чергової обслуги (апаратному журналі) час установлення зв`язку та його якість; діяти згідно бойового розрахунку (арк.спр. 13, 14).

Матеріали справи не містять наказів щодо виконання позивачем завдань в інтересах оборони України під час дії особливого періоду або взяття безпосередньої участі позивачем у ведені воєнних (бойових) дій.

Суд вважає, що залучення до складу сил та засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях та передбачені абзацом другим підпункту “й” пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232 обов`язкові критерії, зокрема, виконання завдання в інтересах оборони України під час дії особливого періоду, безпосередня участь у веденні воєнних (бойових) дій, оскільки зазначені критерії перелічені у сукупності та відсутня інформація про певні завдання, не є тотожними поняттями. Само по собі залучення до складу сил та засобів об`єднаних сил, на переконання суду, не свідчить про виконання завдань з оборони країни та безпосередню участь у бойових діях.

В контексті зазначених висновків та з огляду на юридичну конструкцію норми, суд дійшов висновку, що норми абзацу другого підпункту “й” пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232 не можуть слугувати обмеженнями для звільнення позивача.

Згідно із частиною восьмою статті 26 Закону № 2232 у разі потреби військовослужбовці строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, які вислужили встановлені строки, можуть бути відповідно до Указу Президента України затримані на службі на строк до шести місяців.

Відповідний Указ не приймався, за згодою сторін контракт не подовжувався, позивач не висловила бажання подовжити контракт, навпаки бажає його розірвати, про що подала відповідний рапорт.

Закон України від 6 грудня 1991 року № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закон № 1932) встановлює засади оборони України, а також повноваження органів державної влади, основні функції та завдання органів військового управління, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, обов`язки підприємств, установ, організацій, посадових осіб, права та обов`язки громадян України у сфері оборони.

Особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій (абзац одинадцятий статті 1 Закону № 1932).

Абзац п`ятий статті 1 Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі – Закон № 3543) визначає особливий період як період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано (абзац четвертий статті 1 Закону № 3543).

В свою чергу, демобілізація - це комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу (абзац шостий статті 1 Закону № 3543).

Отже, особливий період настає з моменту оголошення мобілізації і охоплює час мобілізації, який закінчується виданням Президентом України відповідного Указу та здійснення дій, заходів, спрямованих на повернення життєдіяльності країни до режиму роботи і функціонування в умовах мирного часу.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 “Про часткову мобілізацію” оголошено рішення про проведення часткової мобілізації, у зв`язку з чим в Україні настав особливий період з 17 березня 2014 року.

При цьому, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.

Системний аналіз наведених правових норм, а також загальновідомих обставин іноземної агресії щодо України дає підстави стверджувати, що особливий період в Україні триває.

Суд дійшов висновку, що після того як позивач вислужила 24 місяці військової служби за контрактом та не висловила бажання продовжити службу під час особливого періоду, остання набула право на звільнення згідно з підпунктом “й” пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232 відповідно до поданого рапорту.

Доводи представника відповідача-2 про те, що позивач після того, як вислужила 24 місяці військової служби за контрактом, тобто після 11.10.2018 не зверталася з рапортами про звільнення, суд вважає безпідставними, оскільки незгоду продовжити службу під час особливого періоду позивач висловила шляхом надання рапорту від 03.09.2018 у відповідності до умов пункту 4 Контракту, згідно з яким сторони зобов`язуються не пізніш як за місяць до закінчення строку контракту повідомити одна одну про бажання або небажання укладати новий контракт чи відмову в його укладенні із зазначенням причин, передбачених нормативно – правовими актами.

При цьому судом встановлено, що 22.10.2018 позивач звернулася до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Луганського обласного військового комісаріату з вимогами про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 18.12.2018 у справі № 360/3329/18, яке набрало законної сили 29.01.2019, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_16 відмовлено (арк.спр. 115-117).

Разом з тим, у мотивувальній частині рішення зазначено таке:

«Суд погоджується з доводами позивача, що право на звільнення за контрактом, укладеним нею на строк до закінчення особливого періоду, набула 11 жовтня 2018 року.

Суд зазначає, що саме абзац 2 п.п. «й» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232 визначає строки, у які визначені центральними органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, повинні реалізувати право військовослужбовців, які не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, при цьому строк складає не пізніше трьох місяців з дня набуття такого права. З урахуванням зазначеної норми останній день реалізації права на звільнення з військової служби спливає 11 січня 2019 року.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що станом на день розгляду справи наданий абзацем 2 п.п. «й» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232 строк не реалізацію права позивача на звільнення з військової служби не сплив, а тому право на припинення контракту, укладеного на строк до закінчення особливого періоду, не порушено».

Тобто, судом відмовлено у позові з підстав того, що вимоги заявлено передчасно, проте встановлено наявність права позивача на звільнення з лав ЗСУ на підставі підпункту «й» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232 з 11 жовтня 2018 року.

Згідно із даними КП «ДСС» судове рішення у справі № 360/3329/18 набрало законної сили 29.01.2019, відповідач не скористався правом апеляційного оскарження цього рішення в частині мотивів, з яких воно було прийнято, тобто погодився з прийнятим рішенням, в тому числі з мотивами його прийняття.

Частиною четвертою статті 78 КАС України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на наведене, судовим рішенням у справі № 360/3329/18 встановлено преюдиційні в межах спірних правовідносин обставини – набуття позивачем права на звільнення за підпунктом й) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону № 2232 з 11 жовтня 2018 року, відповідно зазначена обставина в силу вимог статті 78 КАС України не підлягає доказуванню при розгляді справи, що розглядається.

Рапорт від 03.09.2018 є належною підставою для вирішення питання про звільнення позивача з лав ЗСУ, оскільки поданий у відповідності до умов пункту 4 Контракту, зокрема – не пізніш як за місяць до 11.10.2018 (24 місяці служби в ЗСУ), і подання інших рапортів в даному випадку не вимагається не є необхідним у розумінні норм Закону № 2232 та умов Контракту.

Проте на час розгляду справи відповідач не прийняв рішення про звільнення позивача з військової служби за її рапортом від 03.09.2018 за вх. № 6591.

Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; […].

При цьому, вимоги про визнання рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень незаконними або неправомірними є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання рішення, дій чи бездіяльності протиправними.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб`єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов`язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об`єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Зважаючи на той факт, що станом на момент подання рапорту від 03.09.2019 за вх. № 6591 та, відповідно, розгляду справи по суті позивач набула право на звільнення (вислужила більше 24 місяців військової служби за контрактом) та не висловила бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, суд дійшов висновку, що не звільнивши позивача з військової служби на підставі поданого рапорту відповідач допустив протиправну бездіяльність, що свідчить про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача до вчинення необхідних дій з метою відновлення прав позивача, за захистом яких вона звернулась до суду.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З огляду на викладене, позов в частині позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача-2 в частині звільнення з військової служби позивача та зобов`язання звільнити позивача з лав Збройних Сил України, належить задовольнити, лише зі словесним коригуванням обраного позивачем способу судового захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо незвільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 03 вересня 2018 року за № 6591 як такої, що уклала контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, вислужила не менше 24 місяців військової служби за контрактом та не висловила бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду, та зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 03 вересня 2018 року за № 6591 як таку, що уклала контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, вислужила не менше 24 місяців військової служби за контрактом та не висловила бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

У задоволенні позовних вимог до Військового комісара Луганського обласного військового комісаріату Полулященка Юрія Едуардовича слід відмовити, оскільки в межах спірних правовідносин військовий комісар вчиняє дії від імені суб`єкта владних повноважень – Луганського обласного військового комісаріату, керівником якого є, а не самостійно вирішує питання щодо звільнення військовослужбовців з лав ЗСУ.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішується, оскільки позивач як учасник бойових дій звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військового комісара Луганського обласного військового комісаріату Полулященка Юрія Едуардовича (93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, буд. 38), Луганського обласного військового комісаріату (ідентифікаційний код 07668758, місцезнаходження: 93402, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, буд. 38) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Луганського обласного військового комісаріату щодо незвільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 03 вересня 2018 року за № 6591 як такої, що уклала контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, вислужила не менше 24 місяців військової служби за контрактом та не висловила бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

Зобов`язати Луганський обласний військовий комісаріат звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі рапорту від 03 вересня 2018 року за № 6591 як таку, що уклала контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, вислужила не менше 24 місяців військової служби за контрактом та не висловила бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду.

У задоволенні позовних вимог до Військового комісара Луганського обласного військового комісаріату Полулященка Юрія Едуардовича відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 10 липня 2019 року.

Суддя А.Г. Секірська