Рішення № 82930234, 03.07.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 липня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1687/19

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шембелян В.С.,

за участі секретаря судового засідання - Жданової Г.Є.,

представника позивача – Керімова Р.К.,

представника відповідача - Пугаченко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу та припису про усунення виявлених порушень,-

ВСТАНОВИВ:

16 квітня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 Радена ОСОБА_3 (далі – позивач, ФОП ОСОБА_1 ) до Головного управління Держпраці у Луганській області (далі – відповідач, ГУ Держпраці в Луганській області), в якій просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛГ66/1189/НД/АВ/ТД-ФС від 04 квітня 2019 року, якою до позивача, на підставі абз. 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю, застосовано штраф у розміру 250 380 грн.;

- визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень № ЛГ66/1189/НД/АВ/П від 18 березня 2019 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 22 січня 2019 року по 18 березня 2019 року відповідачем здійснено інспекційне відвідування фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог законодавства про працю, за результатами якого складено Акт інспекційного відвідування № ЛГ66/1189/НД/АВ від 18 березня 2019 року, де зазначено про порушення позивачем вимог ч.1 ст. 21, ч. 1, ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України. 18 березня 2019 року на підставі висновків Акту відвідування відповідачем винесений припис № ЛГ66/1189/НД/АВ/П, яким зобов`язано позивача усунути виявлені порушення. 4 квітня 2019 року відповідачем винесена постанова про накладення штрафу ЛГ66/1189/НД/АВ/ТД-ФС, якою до позивача, на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 265 Кодексу законів про працю, застосовано штраф у розмірі 250 380 грн.

На думку позивача, під час проведення інспекційного відвідування та оформлення за його наслідками Акту відвідування і складання на підставі цього акту постанови про накладення штрафу та припису, відповідач діяв не в порядку та не у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а тому постанова про накладення штрафу та припис не відповідають вимогам чинного законодавства, є необгрунтованими і підлягають скасуванню як протиправні.

Ухвалою суду від 22.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження (а.с.1,2).

Ухвалою суду від 21.05.2019 відкладено підготовче засідання на 04.06.2019 (а.с.67).

Ухвалою суду від 04.06.2019 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті на 01.07.2019 (а.с.179).

11.05.2019 від представника відповідача надійшов відзив на позов від 10.05.2019 № 01-15/1623 (а.с.47-50), в якому відповідач не визнав позовні вимоги з огляду на такі обставини та вимоги чинного законодавства.

В ході інспекційного відвідування встановлено, що у ФОП ОСОБА_1 працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, встановленому КМУ, що є порушенням частини 3 статті 24 КЗпП України.

Представник відповідача вважає, що відповідач діяв в межах наданих йому повноважень відповідно до чинного законодавства, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Позивач, до відділу діловодства та обліку звернення громадян 20.05.2019 за вхідним реєстраційним номером 27509/2019 надав відповідь на відзив (а.с.59-61), відповідач 04.06.2019 за вхідним реєстраційним номером 30124/2019 надав додаткові пояснення (а.с.144,145).

В судовому засіданні представники сторін підтримали доводи, викладені в позові та запереченнях.

Представник позивача ОСОБА_6 .К. просив задовольнити позовні вимоги, оскільки позивачем до винесення оскарженої постанови на реалізацію приписа усунуто всі недоліки неналежного оформлення працівників за цивільно-правовими договорами, що містять ознаки трудових відносин, а саме: скасовано накази про прийняття вказаних осіб на роботу, затверджено додаткові угоди до вказаних договорів, які містять перелік робіт, які працівники мають здійснити на виконання вказаних договорів, складено акти прийняття виконаних робіт, тощо. Також наголошував, що акт інспекційного відвідування позивача не мав права підписувати саме ОСОБА_7 як інспектор відділу державного нагляду в сфері гігієни праці управління з питань праці Головного управління Держпраці у Луганській області, оскільки цей відділ здійснює інші види перевірок. Вважав, що оскільки АТО не завершене, на території Луганської області є чинним мораторій на проведення перевірок, передбачений Законом України №1669.

Представник відповідача ОСОБА_8 вважала позов таким, що не підлягає задоволенню, оскільки штраф на підставі абз. 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю накладається їх установою за встановлені в ході інспекційного відвідування правопорушення, незалежно від виконання припису позивачем. Не вважала чинним мораторій на проведення перевірок, передбачений ст.3 Закону України №1669, оскільки дію АТО завершено Указом Президента України.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що вона на підставі цивільно-правових договорів із позивачем періодично виконувала роботи щодо складання бухгалтерських документів та подання податкової звітності позивача. Працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 також працювали за цивільно-правовими договорами, виконуючі певні роботи щодо розпакування посуду, за що отримували винагороду. Працювали вони не кожного дня, за потребою. В податковій звітності 1-ДФ позивача за 2018 рік, як свідок, так і наймані працівники ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , зазначені як такі, що працюють за цивільно-правовими договорами (код 124). Недоліки в оформленні цих працівників виникли через те, що ФОП ОСОБА_1 не має юридичної освіти. Зазначені недоліки після інспекційного відвідування були усунуті. Крім того пояснила, що саму перевірку діяльності позивача проводила інспектор праці Зубенко Ю.С., а акт підписано іншим - ОСОБА_7 .. Зазначила також, що з інформації офіційного сайту Держпраці України нею було встановлено факт скасування службового посвідчення інспектора ОСОБА_10 , яка безпосередньо проводила перевірку позивача, кому вони надавали всі документи за вимогою.

Вислухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-74 КАС України, суд встановив такі обставини справи.

Фізична особа-підприємець Дадашев ОСОБА_11 Тофікович зареєстрований 19.08.2013, номер запису про включення відомостей про фізичну особу-підприємця до ЄДР 2 390 000 0000 006489, місце проживання : АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків та інших обов`язкових платежів НОМЕР_1 , види діяльності 47.59 – роздрібна торгівля меблями, освітлювальними приладдями та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах (а.с.39).

29.12.2018 до ГУ Держпраці в Луганській області надійшов лист ГУ ПФУ в Луганській області від 29.12.2018 № 18254/04-03 з додатком, який містить інформацію щодо страхувальників, у яких застраховані особи виконують роботи (надають послуги) за цивільно-правовими договорами станом на 01.11.2018 (а.с.51,52).

На підставі зазначеної в листі інформації відповідачем винесено наказ від 21.01.2019 № 56 «Про проведення інспекційного відвідування ФОП ОСОБА_1 » та направлення на проведення інспекційного відвідування від 21.01.2019 № 01-17/61 (а.с.33,53).

22.01.2019 у зв`язку з неможливістю проведення інспекційне відвідування з причин створення перешкод у діяльності інспектора праці, а саме: відсутність об`єкта відвідування або уповноваженої ним особи за місцем знаходження, інспекторами праці винесено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування від 22.01.2019 № ЛГ66/489/НД/АВ та складено вимогу про надання документів від 22.01.2019 № ЛГ66/489/НД/ПД, згідно яких строк проведення інспекційного відвідування зупинено до 29.01.2019 (а.с.21-26).

Зазначений акт та вимога отримані позивачем 23.01.2019, що підтверджується сторонами в позовній заяві та відзиві на позов.

29.01.2019 інспекторами праці повторно винесено Акт про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування від 29.01.2019 № ЛГ66/489/НД/АВ та складено вимогу про надання документів від 29.01.2019 № ЛГ66/489/НД/ПД, згідно яких строк проведення інспекційного відвідування зупинено до 15.03.2019 (а.с.27-32).

Зазначений акт та вимога отримані позивачем 30.01.2019, що також підтверджується сторонами в позовній заяві та відзиві на позов.

18.03.2019 інспектором праці Кривенцовим О.М. за результатами інспекційного відвідування складено Акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № ЛГ66/1189/НД/АВ (далі – Акт від 18.03.2019 № ЛГ66/1189/НД/АВ) (а.с.9-16).

Також, 18.03.2019 складено Припис про усунення недоліків виявлених порушень № ЛН66/1189/НД/АВ/П (а.с.17-19).

04.04.2019 ГУ Держпраці в Луганській області винесено постанову від 04.04.2019 № ЛГ66/1189/НД/АВ/ТД-ФС про накладення на ФОП ОСОБА_1 штрафу у розмірі 250380,00 грн. (а.с.20).

Крім того, на підтвердження своєї позиції представником позивача надано до суду копії: форми № 1 ДФ за IV квартал 2018 року та за І квартал 2019 року з квитанціями (а.с.73-76), повідомлення про прийняття працівника на роботу (а.с.77), наказів від 02.04.2018 № 02-04-2018 та від 14.01.2019 № 1 про затвердження штатного розпису та штатного розпису (а.с.77,78), відомостей про нарахування заробітної плати жовтень-грудень 2018 року та січень-березень 2019 року та квитанції (а.с.80-91), паспортів ОСОБА_12 та ОСОБА_5 (а.с.92-95), витягу з Положення про Державну службу України з питань праці (а.с.96), схеми структурних підрозділів ГУ Держпраці (а.с.97-99), цивільно-правових угод з працівниками, додаткових угод до цих договорів та актів виконаних робіт з жовтня 2018 року по березень 2019 року (а.с.100-135), довідки про сплачену суму податків і зборів ОСОБА_1 (а.с.142) та довідки від 27.05.2019 про сплачені податки за 2018 та 2019 роки (а.с.143).

Представником відповідача на підтвердження своєї позиції також надані копії: положення про ГУ Держпраці в Луганській області (а.с.146-153), наказу від 04.10.2018 № 3 «Про прийняття на роботу ОСОБА_12 (а.с.154), заяви ОСОБА_12 від 04.10.2018 (а.с.155), наказу від 04.10.2018 № 4 «Про прийняття на роботу ОСОБА_5 » (а.с.156), заява ОСОБА_5 від 04.10.2018 (а.с.156), відомостей за жовтень-грудень 2018 (а.с.158-160), посадової інструкції головного державного інспектора відділу державного нагляду в сфері гігієни праці управління з питань праці Головного управління Держпраці у Луганській області (а.с.161-164), посадової інструкції головного державного інспектора відділу державного нагляду додержання законодавства соціального страхування управління з питань праці Головного управління Держпраці у Луганській області (а.с.165-168), заяви ОСОБА_10 від 20.02.2019 про втрату документа (а.с.169), акт про знищення службового посвідчення інспектора праці від 21.02.2019 (а.с.170), листа ГУ Держпраці в Луганській області від 21.02.2019 № 01-14/617 (а.с.171), акту про прийняття-передачу службових посвідчень інспекторів праці від 15.03.2019 (а.с.172).

Таким чином, спірними питаннями є правомірність підстав та дій інспекторів відповідача щодо проведення перевірки позивача, а також правомірність притягнення ФОП ОСОБА_1 до відповідальності шляхом накладення штрафу в розмірі 250380,00 грн. за правопорушення, передбачене абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення проти задоволення таких вимог, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Частинами 1 та 2 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншим рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ч.1ст.259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.1 Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року № 295 (далі Порядок №295), чинним на час проведення перевірки, встановлено, що цей Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі - обєкт відвідування).

Пунктом 2 Порядку № 295 передбачено, що державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.

Пункт 1 Положення про Державну службу України з питань праці /далі - Положення №96, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, встановлює, що Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Пунктом 7 Положення встановлено, що Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Згідно з п.8 Порядку №295 передбачено, що про проведення інспекційного відвідування інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі.

Про проведення інспекційного відвідування з питань виявлення неоформлених трудових відносин інспектор праці повідомляє об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі, якщо тільки він не вважатиме, що таке повідомлення може завдати шкоди інспекційному відвідуванню.

Пунктом 9 Порядку №295 встановлено, що під час проведення інспекційного відвідування інспектор праці повинен пред`явити об`єкту відвідування або уповноваженій ним посадовій особі своє службове посвідчення.

Пунктом 19 Порядку № 295 визначено, що за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Пунктами 27 та 29 Порядку №295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень обкат відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

Заходи до притягнення об`єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Стосовно підстав притягнення позивача до відповідальності та накладення фінансових санкцій, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначає Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України).

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Згідно з ч.1ст. 1 Цивільного кодексу України (далі по тексту -ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Частиною 1ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ст.24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з оскарженої позивачем постанови, його притягнуто до відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого абз.2 ч.2 ст.265 КЗпП України - фактичного допуску працівників до роботи без оформлення трудового договору (контракту) та накладено штраф у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Однак, суд не може погодитись із тим, що відповідач взагалі мав право проводити таке інспекційне відвідування, виходячи з наступних підстав.

Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 введено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" та розпочато проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей.

З метою забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення, Верховною Радою України прийнято Закон № 1669-VII “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” (далі- Закон № 1669-VII).

Статтею 1 вказаного Закону № 1669-VII визначено, що період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

Територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2014 року № 1053-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція” до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція включено м. Лисичанськ.

Дію вказаного розпорядження зупинено розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1079-р від 05.11.2014.

Вказані розпорядження втратили чинність згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України”.

Згідно з додатком до розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 № 1275-р, до зазначених населених пунктів, зокрема, належить м. Лисичанськ, на території якого позивач здійснює свою підприємницьку діяльність.

Також статтею 3 Закону № 1669-VII введено мораторій на проведення перевірок органами і посадовими особами, уповноваженими законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності. А саме: органам і посадовим особам, уповноваженим законами здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, у період та на території проведення антитерористичної операції тимчасово забороняється проведення планових та позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність у зоні проведення антитерористичної операції, крім позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Указ Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13.04.2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14.04.2014 року № 405/2014 на час винакнення спірних правовідносин є чинним.

Указом Президента від 30.04.2018 року № 116/2018 затверджено рішення РНБО “Про широкомасштабну антитерористичну операцію на території Донецької та Луганської областей”, яке є додатком до нього з позначкою “для службового користування”.

При цьому у назві Указу №116/2018 не йдеться про завершення АТО, а його текст не оприлюднений в повному обсязі, а тому даний Указ не може вважатися оприлюдненим з огляду на вимоги п. 7 Указу Президента України “Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності” від 10 червня 1997 року за № 503/97 (із змінами та доповненнями).

Виходячи з назви самого рішення РНБО слідує, що антитерористична операція на території Донецької та Луганської областей лише змінила свій формат.

Окрім того відсутність в тексту Указу Президента №116/2018 не відповідає принципу правової визначеності.

Конституційний Суд України в Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 вказав, що з конституційних принципів рівності та справедливості випливає вимога визначеності, ясності й недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її неоднакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці та неминуче призводить до свавілля (абз.2 пп.5.4 п.5 мотивувальної частини).

На необхідність дотримання принципу правової визначеності у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу Європейський суд з прав людини, практика якого є джерелом права в Україні, відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”. Урахування судової практики Європейського суду з прав людини також закріплено в частині другій статті 6 КАС України.

Так, у п.54 рішення у справі “Стіл та інші проти Сполученого Королівства” ЄСПЛ наголошує, що Конвенція вимагає, щоб усе право (писане чи неписане) було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою, за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія.

Враховуючи вищевикладене, оскільки Президентом України Указ саме про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території Донецької та Луганської областей ще не прийнятий, не оприлюднений і не набрав чинності, відсутні підстави вважати, що антитерористична операція на вказаних територіях припинена Указом № 116/2018.

Тому доводи відповідача з приводу припинення дії вказаного мораторію є необгрунтованими.

Також суд вважає недоречним посилання відповідача на роз`яснення, які вони отримали з Адміністрації Президента України від 08.10.2018 №46-01/1905 та Державної служби України з питань праці від 26.10.2018 №8508/4/41-ДП-18, оскільки вони не є нормативно-правовими актами, не можуть їх підміняти та мають лише роз`яснювальний та рекомендований характер.

Оскільки суд дійшов висновку про те, що період проведення АТО триває, тому мораторій на проведення перевірок введений статтею 3 Закону № 1669-VII продовжує існувати.

Виключенням є лише проведення позапланових перевірок суб`єктів господарювання, що відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України критеріїв оцінки ступеня ризику від провадження господарської діяльності віднесені до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику.

Доказів того, що позивач відноситься до суб`єктів господарювання з високим ступенем ризику, відповідачем не надано.

Європейський Суд в своїй судовій практиці характеризує якість закону:

1) правове положення може витримати перевірку його на якість, якщо це положення є достатньо чітким у переважній більшості справ, що їх розглядали національні органи;

2) чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні;

3) якість закону вимагає, щоб він був доступний для даної особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. Це означає, що в національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито. Закон має містити досить зрозумілі й чіткі формулювання, які давали б громадянам належне уявлення стосовно обставин та умов, за якими державні органи уповноважені вдаватися до втручання в право;

4) закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання;

5) якість закону пов`язана з достатньою чіткістю встановлення ним тих чи інших обставин, на підставі яких діють державні органи;

6) жодна норма не може вважатися „законом”, якщо вона не сформульована з точністю, достатньою для того, щоб надати змогу громадянинові регулювати свою поведінку: він має бути спроможним - якщо потрібно, після відповідної консультації - передбачити такою мірою, наскільки це є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть випливати з його дій. Ці наслідки не повинні бути передбачуваними з абсолютною певністю. У той час, як певність у праві є вельми бажаною, вона може спричиняти надмірну жорсткість, а право має йти в ногу з обставинами, що змінюються. Відповідно до цього більшість законів з необхідністю укладаються в термінах, які більшою чи меншою мірою є нечіткими, а їхнє тлумачення і застосування є питаннями практики;

7) ступінь чіткості закону, що має забезпечуватися у формулюваннях національних законів - яка в жодному випадку не може передбачити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту даного документа, сфери, на яку поширюється цей закон, а також кількості та статусу тих, кому закон адресований. Ступінь чіткості, який треба забезпечувати при формулюванні конституційних положень, з огляду на загальний характер, може бути нижчим, ніж в інших законах;

8) положення закону повинні бути передбачуваними та надавати достатньо гарантій проти свавільного застосування.

Вказана характеристика міститься в чисельних рішеннях ЄСПЛ, прикладом яких є рішення Європейського суду з прав людини у справі „Волохи проти України” від 2 листопада 2006 року, рішення Європейського суду з прав людини у справі „Свято-Михайлівська Парафія проти України” від 14 червня 2007 року.

Враховуючи той факт, що в Порядку №295 чітко зазначено у підпункті 1 пункті 5, що проведення інспекційного відвідування відбувається за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства, а про наявність таких заяв відповідач не зазначив в документах перевірки, у зв`язку з цим підстав для призначення інспекційного відвідування у відповідача за вказаним підпунктом також не було.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Встановивши відсутність підстав та наявність мораторію на проведення перевірки, на думку суду, зазначені підстави є достатніми для висновку про те, що прийнята за наслідками інспекційного відвідування постанова Головного управління Держпраці у Луганській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 04.04.2019 № ЛГ66/1189/НД/АВ/ТД-ФС не відповідає критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, визначених частиною другою статті 2 КАС України, а отже є протиправною та підлягає скасуванню.

За таких обставим суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим вище викладених обставинам притягнення позивача до відповідальності за вказані в оскарженій постанові правопорушення.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, про те, що відповідач не довів правомірності своїх дій та рішень, а тому позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 має бути задоволено в частині визнання протиправною та скасування постанови від 04.04.2019 № ЛГ66/1189/НД/АВ/ТД-ФС.

Однак, як встановлено в ході розгляду справи, сам по собі припис відповідно до вимог Порядку №295 не має правових наслідків для позивача, оскільки виконання вимог такого припису позивачем відповідач не зобов`язаний, постанова про накладення фінансових санкцій приймалася відповідачем незалежно від факту виконання чи невиконання такого припису. Тому суд дійшов висновку, що оскарженим приписом не порушені права позивача, отже в задоволенні позовних вимог в цій частині слід відмовити за необгрунтованістю.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Платіжними дорученнями від 12.04.2019 № 0.0.1323092063.1 та № 0.0.01323093160.1 підтверджено, що позивачем сплачений судовий збір у розмірі 1921,00 грн. та 2503,80 грн.

Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме заявлена позивачем вимога майнового характеру, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 2503,80 грн, сплачений позивачем при зверненні до суду з цим позовом, стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Луганській області про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу та припису про усунення виявлених порушень - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Луганській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ЛГ66/1189/НД/АВ/ТД-ФС від 04 квітня 2019 року в розміру 250 380 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Луганській області (код ЄДРПОУ 39801404, 93100, Луганська область, м.Лисичанськ, вул.Малиновського, 1А) витрати зі сплати судового збору в розмірі 2503,80 грн (дві тисячі п`ятсот три гривні 80 коп.).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10 липня 2019 року.

Суддя В.С. Шембелян