Ухвала суду № 82929262, 10.07.2019, Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/8267/15-к

Провадження 1-кп/216/730/19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.07.2019 м. Кривий Ріг

Дніпропетровської області

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого - судді Бутенко М.В.,

за участі секретаря: Крейса О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 ч. 3, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України,

учасники кримінального провадження:

прокурор Кузьменко С.В.,

обвинувачений ОСОБА_1 ,

захисник Велегура М.І.,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Центрально - Міського районного суду м. Кривого Рога Дніпропетровської області перебувають матеріали кримінального провадження обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 ч. 3, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України.

Ухвалою Центрально – Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17.05.2019 року обвинуваченому ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, до 15.07.2019 року.

У судовому засіданні захисник Велегура М.І. заявив клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт за місцем проживання ОСОБА_1 , оскільки потерпіла по справі ОСОБА_2 написала заяву про закриття кримінальної справи № 216/2236/19 стосовно обвинуваченого, в звязку з примиренням, претензій немає до обвинуваченого.

Обвинувачений підтримує думку захисника у повному обсязі.

Прокурор заперечував, щодо заявленого клопотання захисника обвинуваченого та просив продовжити строки тримання під вартою у відношенні обвинуваченого строком 60 днів, оскільки він вчинив тяжкі злочини, може вливати на свідків, так строк тримання під вартою останнього спливає 15.07.2019 року, підстав для зміни чи скасування запобіжного заходу на теперішній час не встановлено, вважає передчасно говорити про неможливість перебування останнього у СІЗО, ризики передбачені ст. 177 КПК України не відпали.

Потерпіла ОСОБА_2 не зявилася у судове засдіання, просила розгляд справи проводити в її відсутність та справу закрити за ч. 3 ст. 185 КК України, оскільки претензій немає.

Заслухавши учасників судового засідання, вивчивши клопотання та додані до нього матеріали, а також дослідивши матеріали кримінального провадження, суд приходить до висновку про те, що клопотання захисника підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

Запобіжні заходи у кримінальному провадженні обмежують права особи на свободу та особисту недоторканість, гарантовані ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому можуть бути застосовані тільки за наявності законної мети та підстав, визначених КПК України, з урахуванням відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно із ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Тримання під вартою є найбільш суворим запобіжним заходом, який застосовується лише тоді, коли є підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов`язків і належної поведінки.

Тобто застосування такого запобіжного заходу можливе не тільки за наявності обґрунтованої підозри щодо вчинення особою злочину та ризиків, а й у разі неможливості зменшити наявні ризики до розумних меж через застосування більш м`яких запобіжних заходів.

ЄСПЛ робить висновок, що перед застосуванням до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою національний судовий орган повинен обов`язково розглянути можливість застосування інших, альтернативних триманню під вартою, заходів. Позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, поперше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (п. 31 рішення ЄСПЛ у справі «Амбрушкевич проти Польщі»).

Відповідно до вимог пунктів 3 і 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини обмеження права особи на свободу й особисту недоторканність можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватись виключно на підставі суворості можливого судового рішення, це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного заходу у вигляді ув`язнення. Питання про те, чи є тримання під вартою обґрунтованим, не можна вирішувати абстрактно. Воно має вирішуватися в кожній справі з урахуванням конкретних обставин. Тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» та у справі «Харченко проти України»).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини: «При розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов`язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» (пункт 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»), «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м`якого запобіжного заходу» (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України»).

Право на свободу є одним із основоположних прав людини, яке має виняткову роль як засіб забезпечення інших прав і свобод людини. Це право гарантується статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 29 Конституції України.

Проголошуючи «право на свободу», стаття 5 Конвенції передбачає фізичну свободу людини; її мета полягає в забезпеченні того, щоб жодна особа не могла бути свавільно позбавлена волі.

Частиною другою статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

ЄСПЛ відповідно до усталеної практики зазначив, що особиста свобода повинна бути правилом, а позбавлення свободи до рішення суду - суворим винятком.

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Як слідує із наданих суду матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 , обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 ч. 3, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, які відповідно до ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, однак враховуючи особу обвинуваченого, і те, що потерпіла немає претензій до обвинуваченого, що підтверджується матеріалами справи, крім того, обвинувачений має постійне місце реєстрації в АДРЕСА_1 , та проживає за вказаною адресою з матірю ОСОБА_2 , що свідчить про міцність соціальних зв`язків за місцем проживання.

Тому ураховуючи вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд вважає, що є підстави для застосування більш м`якого запобіжного заходу, не пов`язаного з позбавленням волі, ніж тримання під вартою, а саме домашнього арешту за місцем проживання обвинуваченого, без застосування електронних засобів контролю.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178, 181, 183, 193-196, 369-372 КПК України,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, - відмовити.

Клопотання захисника Велегура М.І. про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт ОСОБА_1 , - задовольнити.

Змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на домашній арешт щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 185 ч. 3, ч. 2 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК України, без застосування електронних засобів контролю, за місцем проживання за адресою:

АДРЕСА_2 .

строком на 60 днів, тобто до 15-45 годин 08 вересня 2019 року, включно.

З покладенням на обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 наступних обов`язків:

- прибувати за викликом суду за першою вимогою;

- повідомляти суд про зміну свого місця проживання, реєстрації та місця роботи;

- не залишати приміщення квартири АДРЕСА_3 , з 22-00 годин до 06-00 годин строком 60 діб без дозволу суду;

- вжити обвинуваченому ОСОБА_1 заходів щодо його працевлаштування.

Копію ухвали направити до Криворізького ВП ГУНП у Дніпропетровській області, - для контролю за поведінкою ОСОБА_1 .

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя М.В. Бутенко