Рішення № 82917695, 26.06.2019, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

26.06.2019 Справа № 905/41/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В.

при секретарі судового засідання Барбаш Д.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом: акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, місто Київ, вулиця Б. Хмельницького, будинок №6, код ЄДРПОУ 20077720)

до відповідача: комунального підприємства “Покровськтепломережа” (85300, Донецька область, вулиця Захисників України, будинок №4а; код ЄДРПОУ 32213475)

про стягнення 12 514 883,32 грн., у тому числі: основного боргу в сумі 10 247 503,48 грн, пені – 1 732 920,30 грн, 3% річних – 203 399,30 грн, інфляційних втрат – 331 060,24 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Єфременко О.О. – на підставі довіреності № 14-192 від 17.05.2019

від відповідача: Гордієнко Д.В. – за розпорядженням №121/рго від 05.04.19

С У Т Ь С П О Р У

Акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до комунального підприємства “Покровськтепломережа” про стягнення 12 514 883,32 грн., у тому числі: основного боргу в сумі 10 247 503,48 грн, пені – 1 732 920,30 грн, 3% річних – 203 399,30 грн, інфляційних втрат – 331 060,24 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором постачання природного газу №3240/1718-КП-6 від 25.09.2017 в частині своєчасної оплати за переданий природний газ, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 10247503,48 грн., що стало підставою для нарахуванням позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 11.06.2019 закрито підготовче провадження у справі №905/41/19 та призначено розгляд справи по суті на 26.06.2019.

Представник позивача протягом розгляду справи наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник відповідача протягом розгляду справи заперечував проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат. Також представник відповідача повідомив про те, що після відкриття провадження у справі ним було сплачено частину основного боргу в розмірі 1 778 992,75 грн., у зв`язку з чим на даний час основна заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором складає 8 468 510,73 грн. Крім того, представник відповідача підтримав надану раніше заяву про розстрочку виконання рішення суду, в якій просив розстрочити його виконання на дванадцять місяців, рівними частками, починаючи з дати набрання законної сили рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

25.09.2017 між публічним акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (далі – постачальник) та комунальним підприємством “Покровськтепломережа” (далі – споживач) було укладено договір постачання природного газу № 3240/1718-КП-6 (далі – договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві у 2017-2018 роках природний газ, а споживач зобов`язується оплатити його на умовах цього договору.

Згідно п. 1.2 договору газ, що постачається за цим договором, використовується споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.

Необхідний споживачу плановий обсяг природного газу, зазначений в п.2.1 цього договору, споживач визначає самостійно (п. 1.3. договору).

Відповідно до п. 1.4. договору за цим договором постачається імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезений Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» на митну територію України).

Згідно п. 2.1. договору (з урахуванням додаткової угоди № 1 від 11.04.2018 до договору постачання природного газу від 25.09.2017 № 3240/1718-КП-6) постачальник передає споживачу з 01.10.2017р. по 31.03.2018 (включно) природний газ орієнтовним обсягом до 1044 тис. куб. м, в тому числі, у жовтні – 55 тис. куб. м, у листопаді – 159 тис. куб. м, у грудні – 217 тис. куб. м, у січні – 235 тис. куб. м, у лютому – 200 тис. куб. м, у березні – 178 тис. куб. м., у квітні – 32,0 тис. куб.м.

Згідно п. 3.7. договору приймання-передача природного газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному місяці постачання, оформлюється актом приймання-передачі. Обсяг використання природного газу споживачем у відповідному місяці постачання встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку природного газу.

Не пізніше 7 числа місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, споживач зобов`язується надати постачальнику

- завірену копію акта про надання послуг з розподілу (транспортування) природного газу за розрахунковий місяць, складеного між споживачем та оператором газорозподільних мереж (газотранспортної системи). Разом з копію акта споживач подає за підписом уповноваженої особи інформацію стосовно детальної розбивки кількості природного газу, зазначеної в акті, за категоріями (у тому числі згідно з цим договором);

- підписані та скріплені печаткою споживача два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного природного газу згідно з цим договором у розрахунковому місяці, його фактична ціна та вартість.

Відповідно до п. 5.2. договору ціна за 1000 куб. м. газу за цим договором на дату його укладення становить 7 907,20 гривень, крім того податок на додану вартість (ПДВ) – 20%. Усього до сплати разом з податком на додану вартість – 9 488,64 грн. (дев`ятсот тисяч чотириста вісімдесят вісім грн. 64 коп.).

Згідно п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно п.8.2 договору у разі прострочення споживачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 10.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, становить п`ять років.

Згідно п. 12.1. договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 11.04.2018 до договору постачання природного газу від 25.09.2017 № 3240/1718-КП-6 ) цей договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису постачальника печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01 жовтня 2017 по 31 травня 2018 (включно), а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Вищезазначений договір та додаткову угоду до нього підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору постачання природного газу від 25.09.2017 № 3240/1718-КП-6 позивачем та відповідачем було підписано, в тому числі, наступні акти приймання-передачі природного газу:

- б/н від 31.10.2017 у жовтні 2017 року на суму 534 020,66 грн,

- б/н від 30.11.2017 у листопаді 2017 року на суму 1 618 543,74 грн,

- б/н від 31.12.2017 у грудні 2017 року на суму 1 624 569,04 грн.

- б/н від 31.01.2018 у січні 2018 року на суму 2 377 407,22 грн,

- б/н від 28.02.2018 у лютому 2018 року на суму 2 012 663,89 грн,

- б/н від 31.03.2018 у березні 2018 року на суму 2 080 298,93 грн.

Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов`язок по оплаті отриманого товару у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого акціонерним товариством “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” заявлено вимоги, зокрема, про стягнення основного боргу у розмірі 10 247 503,48 грн.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Згідно ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення ЦК України про договір купівлі-продажу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25-го числа (включно) місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відтак, зобов`язання з оплати газу, мали бути виконані наступним чином:

- за поставкою жовтня 2017 року на суму 534 020,66 грн. – 27.11.2017 включно з урахуванням того, що останній день строку та наступний за ним день (25.11.2017, 26.11.2017) припадали на вихідні дні (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України).

- за поставкою листопада 2017 року на суму 1 618 543,74 грн. – 26.12.2017 включно, з урахуванням того, що останній день строку (25.12.2017) припадав на святковий день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України),

- за поставкою грудня 2017 року на суму 1 624 569,04 грн. – 25.01.2018 включно,

- за поставкою січня 2018 року на суму 2377407,22 грн. – 26.02.2018 включно, з урахуванням того, що останній день строку (25.02.2018) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України),

- за поставкою лютого 2018 року на суму 2 012 663,89 грн. – 26.03.2018 включно, з урахуванням того, що останній день строку (25.03.2018) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України),

- за поставкою березня 2018 року на суму 2 080 298,93 грн. – 25.04.2018 включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач перерахував на користь позивача грошові кошти в рахунок погашення заборгованості за договором №4665/1617-ТЕ-6 від 26.09.2016 не в повному обсязі та з порушенням встановлених договором строків.

Суд зазначає, що 11.06.2019 представником відповідача було надано клопотання, в якому останній повідомив про те, що після відкриття провадження у справі ним було сплачено частину основного боргу в розмірі 1 778 992,75 грн., у зв`язку з чим на даний час основна заборгованість відповідача перед позивачем за спірним договором складає 8 468 510,73 грн. Відповідні платіжні доручення на підтвердження сплати основного боргу відповідачем додано до вказаного клопотання. Присутній в судовому засіданні 26.06.2019 представник позивача підтвердив погашення відповідачем частини основного боргу на суму на суму 1 778 992,75 грн. після відкриття провадження у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що провадження у справі № 905/41/19 було відкрито 14.01.2019. Отже, враховуючи, що відповідачем було сплачено основну суму заборгованості в сумі 1 108 910,00 грн., тобто вже після відкриття провадження, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 1 778 992,75 грн.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Аналогічні положення закріплені і в ст. ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов`язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Згідно ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Статтею 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як вже зазначалося, згідно п. 8.2. договору у разі прострочення споживачем оплати згідно п.6.1 цього договору він зобов?язується сплатити постачальнику, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відтак, позивачем заявлено до стягнення 1 732 920,30 грн. пені за загальний період з 28.11.2017 по 23.10.2018 за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, спожитого у жовтні 2017 – березні 2018 року.

Суд зазначає, що відповідно до ст.1, ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” метою останнього є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2020 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного. Встановити мораторій на час, визначений у статті 1 цього Закону, на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами - виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Вказаний нормативно-правовий акт набрав чинності 07.02.2015.

Виходячи зі змісту приписів наведеного нормативно-правового акту, можливість застосування останнього до спірних правовідносин вимагає дотримання наступних умов: наявність визначеного законом кола суб`єктів такого спеціального права (енергопостачальні компанії та підприємства - виконавці/виробники житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції), існування між ними договірних відносин з постачання енергетичних ресурсів.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” встановлено, що гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

У п.п.5, 6 статуту акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 №747 встановлено, що метою діяльності Компанії є сприяння структурній перебудові нафтової, газової та нафтопереробної галузей, підвищення рівня енергетичної безпеки держави, забезпечення ефективного функціонування та розвитку нафтового комплексу, більш повного задоволення потреб промислових і побутових споживачів у сировині та паливно-енергетичних ресурсах і отримання прибутку. Предметом діяльності Компанії є, зокрема, постачання природного газу, організація виробництва і постачання електричної та теплової енергії.

Згідно з п.2 ст.1 постанови №705 від 25.07.2012 Кабінету Міністрів України “Про визначення гарантованих постачальників природного газу” гарантованим постачальником природного газу для промислових споживачів, річний обсяг споживання природного газу яких перевищує 3 млн. куб. метрів, та підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, що в установленому порядку отримала ліцензію на постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за регульованим тарифом.

Законом України “Про енергозбереження” визначено, що “енергозбереження” - діяльність (організаційна, наукова, практична, інформаційна), яка спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів; “паливно-енергетичні ресурси” – це сукупність всіх природних і перетворених видів палива та енергії, які використовуються в національному господарстві.

Відповідно до п.1.5 ст.1 Закону України “Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу” енергоносії - це кам`яне і буре вугілля, торф, інші види первинного твердого палива, кам`яновугільні брикети, інші види вторинного твердого палива, буровугільні і торф`яні брикети, газ нафтопереробки, нафтопродукти, природний газ, природні енергетичні ресурси (ядерна, гідравлічна та геотермальна енергія, інші природні ресурси), електрична і теплова енергія.

Тобто природний газ як матеріальний об`єкт, різновид палива, в якому зосереджена енергія, придатна для практичного використання, є одним з видів енергетичних ресурсів.

З урахуванням наведеного, в силу приписів чинного законодавства акціонерне товариство “Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” є енергопостачальною компанією в розумінні ст. 2 Закону “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси”.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; виконавець - суб`єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.

Залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо; пункт 1 частини першої ст.13 названого Закону в зазначеній редакції).

Відповідно до інформації, яка наявна у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.

Крім того, згідно наявних в матеріалах справи копій ліцензій Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Комунальне підприємство «Покровськтепломережа» є виробником (а.с.63), здійснює транспортування (а.с.64) та постачання (а.с.65) теплової енергії. Тобто, відповідач є виробником/виконавцем житлово-комунальних послуг.

При цьому, відповідач здійснює свою господарську діяльність у м. Покровськ Донецької області, яке входить до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року №1275-р.

Як вже зазначалося, згідно п.1.2 договору газ, який продається за цим договором, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, що споживалась підприємствами, організаціями та іншими суб`єктами господарювання, які не є бюджетними установами/організаціями.

Тобто, комунальне підприємство «Покровськтепломережа» споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

Через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет та з урахуванням приписів ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає інформацію про проведення АТО на території м. Покровськ Донецької області загальновідомою.

Відповідно до п.6 статуту публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, затвердженого постановою КМУ від 25.05.1998 №747 (в редакції постанови КМУ від 02.10.2013. №724), предметом діяльності компанії є, зокрема: видобування нафти і природного газу; постачання природного газу, газу (метану) вугільних родовищ за нерегульованим тарифом; постачання природного газу за регульованим тарифом; постачання нафти, скрапленого газу та газового конденсату; організація виробництва та постачання теплової енергії.

Таким чином, з урахуванням того, що відповідач є виконавцем/виробником житлово-комунальних послуг, діяльність та потужності якого спрямовані на надання/вироблення відповідних послуг на території проведення антитерористичної операції, приймаючи до уваги, що акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” є постачальником енергоресурсу, положення ч.2 ст.2 Закону України “Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси” розповсюджують свою дію на правовідносини сторін, які виникли внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договору постачання природного газу № 3240/1718-КП-6 від 25.09.2017.

Приймаючи до уваги вищевикладене, позовні вимоги про стягнення 1 732 920,30 грн. пені за період з 28.11.2017 по 23.10.2018 за несвоєчасне виконання зобов`язань з оплати природного газу, спожитого у жовтні 2017 – лютому 2018 року є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

З огляду на висновки суду про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені за період з 28.11.2017 по 23.10.2018 у сумі 1732920,30 грн, клопотання №11-180 від 25.01.2019 комунального підприємства «Покровськотепломережа» про зменшення розміру заявленої до стягнення пені на 99,9%, залишається судом без задоволення.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013 пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України нараховано 3 % річних, а саме:

- за поставкою жовтня 2017 року за період з 28.11.2017 по 23.10.2018 в сумі 14 484,39 грн.,

- за поставкою листопада 2017 року за період з 26.12.2017 по 23.10.2018 в сумі 40 175,35 грн.,

- за поставкою грудня 2017 року за період з 26.01.2018 по 23.10.2018 в сумі 36 185,61 грн.

За приписами ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Статтею 254 Цивільного кодексу України визначено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Перевіривши розрахунок 3% річних за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним, на підставі чого зробив власний розрахунок. Згідно здійсненого судом розрахунку розмір 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складає 203 399,33 грн. Враховуючи, що згідно ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення пені в межах заявленої суми 203 399,30 грн.

Також позивачем нараховано інфляційні втрати в сумі 331 060,24 грн. за період з грудня 2017 по вересень 2018, а саме:

- за поставкою жовтня 2017 року за період з грудня 2017 по вересень 2018 в сумі 35 581,68 грн.;

- за поставкою листопада 2017 року за період з січня 2018 по вересень 2018 в сумі 90 750,26 грн.;

- за поставкою грудня 2017 року за період з лютого 2018 по вересень 2018 в сумі 65 733,56 грн.;

- за поставкою січня 2018 року за період з березня 2018 по вересень 2018 в сумі 74 131,16 грн.;

- за поставкою лютого 2018 року за період з квітня 2018 по вересень 2018 в сумі 40 176,67 грн.;

- за поставкою березня 2018 року за період з травня 2018 по вересень 2018 в сумі 24 686,91 грн.

Відповідно до п.3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним. Таким чином, інфляційні витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в межах заявленої суми 331 060,24 грн.

Щодо заяви відповідача про надання розстрочки виконання рішення суду у справі на 1 рік №11/455 від 01.03.2019 суд зазначає наступне.

В обґрунтування вказаного клопотання, відповідач посилається на понесення значних збитків, недостатність тарифів, неможливість здійснення господарської діяльності у повному, належному обсязі, значну заборгованість контрагентів та населення, що на думку заявника, свідчить про неможливість своєчасного та повного виконання ним своїх зобов`язань. Відтак, надання розстрочки підприємству, яке здійснює господарську діяльність у вищевказаних умовах, строком на 1 рік є вкрай необхідним заходом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Згідно з зазначеною нормою, надання заявникові відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання відстрочки, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих випадків та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.

Як вбачається з вищевказаної норми, питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.

Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.ч.3, 4 ст.331 Господарського процесуального кодексу України).

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід`ємною частиною «права на суд», адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бурдов проти Росії»).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України» зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Із підстав, умов та меж надання розстрочки виконання судового рішення випливає, що безпідставне надання розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

У зв`язку з тим, що розстрочка виконання рішення продовжує період відновлення порушеного права позивача при її наданні необхідно враховувати закріплені в нормах національного матеріального права та Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, допустимі межі надання такої розстрочки.

На підтвердження свого клопотання відповідачем представлено до матеріалів справи інформацію щодо заборгованості з різниці між фактичними витратами та тарифами на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води для бюджетних установ, населення, станом на 01.01.2019, довідку б/н б/д Комунального підприємства «Покровськтепломережа» за змістом якої станом на 01.01.2019 заборгованість по відділу освіти Покровської міської ради Донецької області становить 20542715,44 грн, баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2018, накази №101 від 19.03.2017, №102 від 23.03.2017 (з урахуванням змісту наказу №129 від 26.05.2017) Комунального підприємства «Покровськтепломережа» «Про встановлення неповного робочого тижня», план №03-394 від 28.02.2018 подолання наслідків важкої фінансової ситуації.

Наведений відповідачем у заяві про розстрочку виконання рішення перелік обставин, а саме: складне фінансове становище, недостатність тарифів, неможливість здійснення господарської діяльності у повному, належному обсязі, значну заборгованість контрагентів та населення не є тими обставинами, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідач, як юридична особа, що здійснює підприємницьку діяльність на власний ризик, враховуючи принципи, закріплені в ст.6 Цивільного кодексу України, взяв на себе відповідні зобов`язання (прийняти природний газ та здійснити своєчасний/повний розрахунок з постачальником), і об`єктивно усвідомлював усі можливі ризики ведення господарської діяльності та виконання зобов`язань за договором.

Згідно положень ст.42 Господарського кодексу України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємництво здійснюється на основі, зокрема, комерційного розрахунку та власного комерційного ризику (п.1, абз.4 ст.44 Господарського кодексу України).

Ризики при збитковій підприємницькій діяльності несе сам суб`єкт господарювання, а відповідно нерентабельність та неприбутковість відповідача стосується діяльності самого відповідача, у зв`язку з чим наведені ризики не можуть бути ризиками іншої сторони, оскільки в протилежному випадку порушується принцип збалансованості інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 19.02.2018 у справі №910/15430/16, від 27.04.2018 у справі №910/313/17 та від 02.05.2018 у справі №910/3816/16.

У рішенні від 29.06.2004 Європейський суд з прав людини у справі «Півень проти України» дійшов висновку, що державний орган або інша юридична особа не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням. У такому випадку не можна прийняти аргумент Уряду, що визначає таку відсутність як «виняткові обставини».

За висновками суду, представлені відповідачем копії балансів (звітів про фінансовий стан) на 31.12.2018 не можуть бути доказами скрутного фінансового становища, а є тільки одним з елементів, які свідчать про незадовільний фінансовий стан підприємства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 12.02.2018 у справі №906/434/17, в якій зазначено: «балансом (звіт про фінансовий стан) за І півріччя 2017 року підтверджується, що підприємство с збитковим за результатами господарської діяльності у І півріччі 2017 року, оскільки він відображає дані лише на конкретну дату та не показує проміжні дані ведення відповідачем господарської діяльності».

Водночас, згідно з положеннями ч.1 ст.115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником:

- майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

- продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

- одержаних доходів;

- іншого майна, набутого на підставах, що не заборонені законом.

У відповідності до положень чинного законодавства, останньому як юридичній особі можуть належати не лише отримані доходи, а й майно - суто нерухомі та рухомі речі - будівлі, споруди, земельні ділянки, засоби виробництва, активи, однак і грошові кошти, цінні папери, майнові права, тощо.

Належними доказами відсутності коштів та майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення заборгованості, зокрема є довідки з банківських установ, в яких відкриті рахунки відповідача, довідки про рух коштів за період з моменту виникнення заборгованості по теперішній час; інвентаризаційні відомості, що містять інформацію про його майнові активи (рухоме, нерухоме майно, основні засоби виробництва на яке можливо звернути стягнення), які заявником до матеріалів справи не представлено.

Водночас, політична, економічна ситуація в країні, в рівній мірі впливає на фінансове становище обох сторін, внаслідок чого суд не вбачає можливості в наданні переваги певній стороні.

Судом також не встановлено наявності інших суттєвих причин та доказів неможливості або складності виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б слугувати підставою для відстрочки або розстрочки виконання рішення суду.

Таким чином, обставини, на які посилається відповідач, не є винятковими та такими, що відповідають визначеним в ст.331 Господарського процесуального кодексу України обставинам, за наявності яких надається відстрочка або розстрочка виконання рішення. Заявником не доведено, яким чином вони ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

З огляду на те, що вимоги заявника позбавлені належного доказового обґрунтування та правових підстав, суд відмовляє у задоволенні заяви комунального підприємства «Покровськтепломережа» №11/455 від 01.03.2019 про розстрочку виконання рішення.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір відповідно ст. 123, 129 Господарського процесуального кодексу України стягується пропорційно заявлених до стягнення вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 231, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до комунального підприємства “Покровськтепломережа” про стягнення 12514883,32 грн., у тому числі: основного боргу в сумі 10247503,48 грн, пені – 1732920,30 грн, 3% річних – 203399,30 грн, інфляційних втрат – 331060,24 грн. – задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства “Покровськтепломережа” (85300, Донецька область, м.Покровськ, вул.Захисників України, буд.4а, код ЄДРПОУ 32213475) на користь акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) основний борг – 8 468 510,73 грн, 3% річних – 203 399,30 грн, інфляційні втрати – 331060,24 грн, а також судовий збір в сумі 135 044,55 грн.

Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 1 778 992,75 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні клопотання комунального підприємства “Покровськтепломережа” про розстрочку виконання рішення № 11/455 від 01.03.2019 – відмовити.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 26.06.2019 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2019.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова