Ухвала суду № 8291638, 04.02.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" лютого 2010 р.                               м. Київ                                        К-9428/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                              Конюшка К.В.

суддів:                                        Ланченко Л.В.

                                                  Нечитайла О.М.

                                                  Пилипчук Н.Г.

                                                  Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної податкової інспекції м. Маріуполя на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2008 року

у справі № 2-а-2904/07 (22-а-4217/08)

за позовом           Державного підприємства «Донецький обласний радіотелевізійний передавальний центр»

до          Жовтневої міжрайонної податкової інспекції м. Маріуполя

про           визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2005 року Державне підприємство «Донецький обласний радіотелевізійний передавальний центр»звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Жовтневої міжрайонної податкової інспекції м. Маріуполя про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 08.04.2005 року № 0000592342/0 про визначення земельного податку у сумі 71073 грн. основного боргу та 25537 грн. штрафних санкцій.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що він звільнений від сплати земельного податку частиною 5 статті 5 Закону України від 23.09.1997 року № 540/97-ВР «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»(далі –Закон № 540/97-ВР).

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2007 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2008 року позов задоволено.

Не погоджуючись зі вказаними судовими рішеннями, Жовтнева міжрайонна податкова інспекція м. Маріуполя оскаржила їх в касаційному порядку.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2008 року з мотивів порушення цими судами норм матеріального права та прийняти нове рішення про відмову в позові.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального, матеріального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом було проведено тематичну перевірку позивача за період з 01.01.2002 року по 31.12.2004 року, за наслідками якої складено Акт перевірки від 07.04.2005 року № 61/23-111-1/01183712, в якому зазначено про порушення позивачем ст.ст. 2, 12 Закону України від 03.07.1992 року № 2535-ХІІ «Про плату за землю»(далі –Закон № 2535-XII), а саме не сплачено земельний податок за період з липня 2003 року по грудень 2003 року. За висновками податкового органу, платник податку необґрунтовано визначив наявність у нього пільги по сплаті земельного податку.

На підставі Акта перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.04.2005 року № 0000592342/0 про визначення земельного податку у загальній сумі 96610 грн., в т.ч. 71073 грн. - основний борг, 25537 грн. - штрафні санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зазначили, що на позивача розповсюджується дія частини 5 статті 5 Закону № 540/97-ВР, відповідно до якої розмір плати за землю державними підприємствами зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, не може перевищувати розміру плати за землю закладами культури.

Оскільки згідно з пунктом 4 статті 12 Закону № 2535-XII заклади культури звільнені від сплати земельного податку, то суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що позивач також звільнений від сплати земельного податку.

На думку колегії суддів, з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позову погодитись не можна, оскільки вони є передчасними та необґрунтованими.

Як вбачається зі змісту частини 5 статті 5 Закону № 540/97-ВР плата за землю у розмірі, не більшому ніж сплачують заклади культури, встановлюється лише для тих державних підприємств зв'язку, які займаються розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм.

Проте, суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином питання, чи займається Державне підприємство «Донецький обласний радіотелевізійний передавальний центр»саме розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм, що є необхідною умовою застосування названої норми матеріального права до позивача.

Так, суд першої інстанції встановив, що позивач є державним підприємством зв’язку та здійснює діяльність в сфері радіомовлення і телебачення, але не з’ясував, яку саме діяльність у зазначеній сфері здійснює позивач і чи здійснює він саме розповсюдження теле- і радіопрограм.

Суд апеляційної інстанції взагалі не встановлював фактичних обставин справи щодо визначення питання, чи є позивач державним підприємством зв’язку, яке займається розповсюдженням друкованої продукції, теле- і радіопрограм.

Частинами 4 та 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що на суд покладається обов’язок вживати передбачені законом заходи, необхідні для з’ясування всіх обставин у справі.

Податковий орган стверджував, що позивач є підприємством, що забезпечує лише технічну експлуатацію обладнання, призначеного для трансляції програм, а не займається розповсюдженням теле- і радіопрограм.

Доводи податкового органу в цій частині не перевірено всупереч вимогам процесуального закону.

Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 3 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази.

У порушення наведених норм, судами попередніх інстанцій не витребувано доказів для з’ясування питання відносно того, чи займається позивач саме розповсюдженням теле- і радіопрограм.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій вищеназвані обставини враховано не було, і це призвело до не обґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов‘язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

          Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

          Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Жовтневої міжрайонної податкової інспекції м. Маріуполя задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 23.11.2007 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21.05.2008 року скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 –239 КАС України.

Головуючий (підпис) Конюшко К.В.

Судді (підпис) Ланченко Л.В. (підпис) Нечитайло О.М. (підпис) Пилипчук Н.Г. (підпис) Степашко О.І.