Рішення № 82914358, 09.07.2019, Покровський міський суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області)

Справа № 184/437/19

Номер провадження 2-а/184/9/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 рокум. Покров

Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді – Гукової Р.М.,

за участю секретаря судового засідання – Михайлової Т.В.,

позивача – ОСОБА_1 , представника позивача – Крихти А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Покров Дніпропетровської області адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в Орджонікідзевський міський суд до відповідача із адміністративним позовом про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.

В обґрунтування своїх позовних вимог, які підтримані нею та її повноважним представником в судовому засіданні у повному обсязі, посилається на безпідставність винесення оскаржуваної постанови заступника начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області Сікіріної І.В. від 12.02.2019р. №9/13-06 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу у сумі 1 360 грн. за правопорушення, передбачені п.1 ч.2, ч.5 ст.8, ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та ч.1,4 ст.165-1 КУпАП. Зокрема, позивач вказує на те, що вона є директором Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)», яке не є стороною укладеного з засудженими строкового трудового договору, не здійснює виплату засудженим заробітної плати, а відтак не є податковим агентом у розумінні Податкового кодексу України, у зв`язку з чим вона не є посадовою особою, яка повинна нести відповідальність за порушення нарахування та сплати ЄСВ. Також позивач зазначає, що між Державною установою «Покровський виправний центр № 79» та Державним підприємством «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)» укладено договір про надання робочої сили, згідно до якого Установа надає Підприємству робочу силу з числа засуджених. Отже, сторонами трудового договору у даному випадку виступають в якості роботодавця - Установа, а в якості працівників - засуджені, виплата заробітної плати засудженим Підприємством не здійснюється, відомості нарахування заробітної плати засудженим не складається, даний бухгалтерський документ складається Установою, яка здійсню фактичне нарахування та виплату заробітної плати засудженим, і відповідно, нарахування та сплату ЄСВ. Підприємство не має в розпорядженні ані оригіналів, ані копій паспортів та ідентифікаційних кодів засуджених, при цьому, вказані документи частково відсутні й у установи. Таким чином, обов`язок здійснювати своєчасно нарахування та сплату ЄСВ покладається саме на роботодавця, як сторону трудового договору. Оскільки у даному випадку роботодавцем виступає саме ОСОБА_2 , а не Підприємство, то відповідно і обов`язок дотримання вимог діючого трудового законодавства, у тому числі і щодо нарахування та сплату ЄСВ, покладається на роботодавця. Зважаючи на викладене, позивач вказує на відсутність у її діях як директора Підприємства складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1,4 ст.165-1 КУпАП, з огляду на що просить провадження у справі закрити. Крім того позивачем подано письмову заяву про поновлення строку на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення, оскільки останній був позивачем пропущений із поважних причин, а саме оскаржувана постанова позивачем отримана лише 21.02.2019р. через засоби поштового зв`язку.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак надав письмовий відзив на позовну заяву, згідно якого проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість. Так відповідач повідомив, що документальною плановою виїзною перевіркою Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №79» встановлено, що праця засуджених осіб використовувалась Підприємством на підставі наказів про прийняття на роботу, в яких зазначено: прізвище, ім`я, по батькові засудженого, рік народження, термін позбавлення волі, розміщення в бригаді по найменуванням. Контроль за виконанням цих наказів покладено на директора або виконуючого обов`язки директора Державного Підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №79». Також, перевіркою встановлено, що відповідно до наявного розподілу заробітної плати засуджених осіб по напрямках роботи, Державне Підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України №79» самостійно веде табелі обліку робочого часу засуджених, оформляє наряди виконання робіт, нараховує щомісячно заробітну плату засудженим, виконує функцію податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, є роботодавцем відповідно до діючого законодавства та є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в період часу з 01.10.2016р. по 30.06.2018р. ОСОБА_1 є директором Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)». При цьому даною перевіркою встановлено, що Підприємством не нараховано та не сплачено єдиний внесок із заробітної плати засуджених осіб за період з жовтня 2016р. по квітень 2018р. в загальній сумі 750 280,91 грн., за що ОСОБА_1 як директора Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)» було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1,4 ст.165-1 КУпАП. З огляду на наведене, контролюючий орган вважає винесену постанову від 12.02.2019р. №9/13-06 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності законною, а відтак підстави для її скасування відсутні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази та оцінивши їх в сукупності, суд прийшов до наступного висновку.

Як встановлено у судовому засіданні, ГУДФС у Дніпропетровській області з 08.11.2018 року по 21.11.2018 року проведено документальну планову виїзну перевірку Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79), за наслідками якої було складено акт «Про результати документальної планової виїзної перевірки Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)» з питань повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.07.2015 року по 30.06.2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011р. по 30.06.2018р.» №68863/04-36-13-06/08679741 від 28.11.2018р.

Із даного акту слідує, що під час перевірки контролюючим органом встановлено, що ОСОБА_1 , будучи директор Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)», не нараховано та не сплачено єдиний внесок із заробітної плати засуджених осіб за період з жовтня 2016р. – квітня 2018р. в загальній сумі 750 280,91 грн.

За наслідками виявленого порушення, головним державним ревізором-інспектором відділу контрольно-перевірочної роботи юридичних осіб управління податків і зборів з фізичних осіб Стояновою А.В. складено протокол №53/13-06 від 01.02.2019р., згідно якого посадова особа ОСОБА_1 , директор Державного підприємства «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)» вчинила триваюче порушення у період часу з 01.07.2015р. по 30.06.2018р., а саме: п.1 ч.2 ст.6, ч.5 ст.8, ч.2 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» в частині зниження бази оподаткування єдиним внеском заробітної плати засуджених осіб, в результаті чого підлягає нарахуванню єдиний внесок в загальній сумі 750280,91 грн., за що передбачена відповідальність ч.1 ст.165-1 КУпАП.

Постановою заступника начальника ГУДФС у Дніпропетровській області Сікіріної І.В. №9/13-06 від 12.02.2019р., ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1,4 ст.165-1 КУпАП, а саме не нарахування та несплати внеску із заробітної плати засуджених осіб в загальній сумі 750 280,91 грн. та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 1360 грн.

Не погодившись із вказаною постановою, 25.02.2019 року позивач звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно ч.3 ст.288 КУпАП постанову про накладення адміністративного стягнення іншого органу (посадової особи) може бути оскаржено у вищестоящий орган (вищестоящій посадовій особі) або в районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Відповідно до ст.. 289 коментованого кодексу скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, та/або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), - протягом десяти днів з дня набрання постановою законної сили. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Вирішуючи питання щодо поновлення пропущеного позивачем строку на оскарження постанови, суд враховує, що спірна постанова, яка була направлена ОСОБА_1 засобом поштового зв`язку, позивачем отримана 21.02.2019р., тобто на 9-й день передбаченого законом строку на її оскарження, про що свідчить відповідний штемпель підприємства на оскаржуваній постанові. З огляду на наведене, враховуючи положення ст..6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, суд приходить до висновку про поважність причин пропуску позивачем 10-денного строку на оскарження постанови, а відтак вважає за необхідне останній поновити.

Згідно ст.62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Згідно ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно матеріальну шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Підтвердженням вчинення адміністративного правопорушення є докази. Відповідно до вимог процесуального закону, докази мають бути належними та допустимими. Допустимими є ті докази, які зібрані у відповідності до закону, компетентними органами та в установленому порядку, а належними якщо вони підтверджують факт даного адміністративного проступку.

Відповідно до ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні в нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у суді.

Так, згідно ч.1 ст.165-1 КУпАП порушення порядку нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності щодо єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування або подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, іншої звітності та відомостей, передбачених законами України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" і "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", порушення встановленого порядку використання та здійснення операцій з коштами Пенсійного фонду України, - тягнуть за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу - підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від тридцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За ч.4 ст.165-1 КУпАП несплата або несвоєчасна сплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у тому числі авансових платежів, у сумі більше трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, фізичну особу - підприємця або особу, яка забезпечує себе роботою самостійно, від вісімдесяти до ста двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Згідно ст.. 2 даного нормативно-правового акту, дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

За приписами ст..4 даного Закону платниками єдиного внеску є, зокрема, роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно ст..7 вказаного нормативного акту, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

При цьому, відповідно до закону, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Згідно ст.60 Кримінально виконавчого кодексу України, засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.

У відповідності до ст.60-1 КВК України засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно ст..122 КВК засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

У свою чергу, відповідно до ч.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст.253 КЗпП України особи, які працюють за трудовим договором (контрактом) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання або у фізичної особи, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Відповідно до 2.6. Інструкції з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затв. Наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, відрахування із заробітної плати засуджених до обмеження волі для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати, проводиться за наказом (розпорядженням) адміністрації виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений.

Таким чином, обов`язок здійснювати своєчасно нарахування та сплату ЄСВ покладається саме на роботодавця або на установу виконання покарань.

Відповідно до статуту, копія якого знаходиться у матеріалах справи, Державне підприємство «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)» утворене з метою залучення засуджених, які відбувають покарання в установах виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, до суспільно-корисної праці, забезпечення їх професійно-технічного навчання та отримання прибутку від господарської діяльності.

Залучення засуджених до суспільно корисної праці здійснюється за строковими трудовими договорами, які укладаються між засудженими та Державною установою «Покровський виправний центр №79» на підставі наказів про прийняття на роботу засуджених установи, а не між засудженими та ДП «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)», що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями наказів ДУ «Покровський виправний центр №79» від 08.09.2018р., від 27.04.2018р., від 02.08.2017р., від 08.09.2017р., від 12.10.2016р., від 09.12.2016р. (згідно яких начальник установи прийняв на роботу відповідних засуджених із залученням до суспільно корисної праці на весь час їх перебування в установі).

У свою чергу між Державною установою «Покровський виправний центр №79» та ДП «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)» щорічно укладаються договори на працевикористання робочих із числа осіб, які утримуються в установі, зокрема №Г-21 від 04.01.2016р., №Г-21 від 02.01.2017р. (з урахуванням додаткових угод №1 та №2 відповідно), №Г-1 від 02.01.2018р., копії яких знаходяться у матеріалах справи, предметом якого є надання у розпорядження замовника (Підприємства) робочої сили, згідно до якого Установа надає підприємству щодня робочу силу з числа засуджених для виконання робіт, а замовник (Підприємство) забезпечує ефективне використання робочих, наданих Устаногвою, з видачею денного завдання, знаряддя праці, забезпечує безпечні і нешкідливі умови праці на робочих місцях, безпеку технологічних процесів тощо.

Згідно п.4.1.2. договорів про надання робочої сили, оплату праці засуджених Підприємство здійснює згідно наданого рахунку шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Установи ( а не засуджених), а нарахування заробітної плати робітникам з числі засуджених згідно п.4.3. зазначених договорів проводиться Установою у розмірі та порядку, встановленому законом.

Оскільки у даному випадку роботодавцем виступає саме Установа, а не Підприємство, то відповідно і обов`язок дотримання вимог діючого трудового законодавства, у тому числі і щодо нарахування та сплату ЄСВ, покладається на роботодавця.

Виключно Установа, а не Підприємство, укладає строкові трудові договори з засудженими та здійснює виплату заробітної плати засудженим та нарахування єдиного соціального внеску.

При цьому слід зазначити, що ОСОБА_1 є директором, а відтак і відповідальною службовою особою Державним підприємством «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)», яке ані роботодавцем, ані установою виконання покарань не являється, а відтак ОСОБА_1 як посадова особа даного підприємства не може нести відповідальність за невиконання приписів законодавства іншою юридичною особою.

З огляду на наведене вище, посилання відповідача на те, що ДП «Підприємство державної кримінально-виконавчої служби України (№79)» виконує функцію податкового агента в частині нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору, є роботодавцем відповідно до чинного законодавства, а тому є платником єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, суд оцінює критично.

Відповідно до ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до ст.9 КУпАП України, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відсутність будь-якого із зазначених елементів має наслідком відсутність складу адміністративного правопорушення та є підставою для закриття провадження відносно особи.

З огляду на встановлені у судовому засіданні обставини, які підтверджуються матеріалами справи, суд приходить до висновку про відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1,4 ст.165-1 КУпАП.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 38, 247, 283, 284 КУпАП, ст.ст. 9, 69, 77, 286 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.

Постанову заступника начальника ГУ ДФС у Дніпропетровській області Сікіріної І.В. від 12.02.2019р. №9/13-06 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді накладення штрафу у сумі 1 360 грн. за правопорушення, передбачене ч.1,4 ст.165-1 КУпАП - скасувати.

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 - закрити у зв`язку з відсутністю в її діях складу адміністративного правопорушення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. Апеляційна скарга подається до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Орджонікідзевського міського суду Р. М. Гукова