Ухвала суду № 82912389, 03.06.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/10792/19

Провадження № 1-кс/760/5905/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2019 року м. Київ

Слідчий суддя Солом`янського районного суду м. Києва Вишняк М.В., при секретарі Литвиненко Н.В., за участі: адвоката Безпалого Т.Г. (свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 3872/10 від 22.01.2009р., договір про надання правової допомоги, ордер та договір про надання правової допомоги), детективів НАБ України Максименка С.П. та Квакуши А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду клопотання адвоката Костіна Іллі Павловича, подане в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна в кримінальному провадженні № 42018000000003130 від 18.12.2018р., -

В С Т А Н О В И В:

До Солом`янського районного суду м. Києва надійшло вказане клопотання.

Подане клопотання обґрунтоване тим, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42018000000003130 від 18.12.2018р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КПК України.

12.03.2019р. ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва (справа № 760/6864/19) задоволено клопотання детектива та накладено арешт, зокрема, на вилучене під час проведення обшуку в ТОВ «Віртуальні технології і системи» (ТОВ «Вітес») (код ЄДРПОУ 39618325), розташованому за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 24, на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 21.02.2019р. по справі № 760/5294/19 (1-кс/760/3274/19), який полягає у тимчасовій забороні користування і розпорядження мобільним телефоном Huawei model CLT-L29 чорного кольору та мобільним телефоном Samsung чорного кольору imei 1 - НОМЕР_3 , imei 2 - НОМЕР_4 , вилученим у кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «Віртуальні технології і системи» (ТОВ «Вітес») (код ЄДРПОУ 39618325) ОСОБА_1 , з метою забезпечення його збереження як речового доказу.

На думку адвоката, накладений ухвалою слідчого судді арешт на майно ОСОБА_1 є необґрунтованим та безпідставним, таким що створює втручання у мирне володіння майном та покладає надмірний тягар на власника майна, що є не пропорційним меті та завданням кримінального провадження.

Крім того, адвокат зазначив, що судом не було досліджено в повній мірі весь перелік обставин, який підтверджує неможливість накладення арешту на тимчасове вилучене майно, а також те, що в ухвалі слідчого судді від 12.03.2019р. відсутнє будь-яке посилання на докази, адже ухвала фактично зведена до цитування переліку тимчасово вилученого майна, вилученого в ході 4 різних обшуків, та норм процесуального права з КПК України, та обґрунтовується виключно припущеннями детектива без посилання на докази, які б підтверджували факт або хоча би вказував на те, що майно, на яке було накладено арешт, є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, чи зберегло на собі сліди вчинення кримінального правопорушення або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, тобто містять ознаки, перелічені в ст. 98 КПК України, або ж посилання на факти чи відомості, які свідчать, що таке майно може бути приховане, пошкодження, зіпсоване, знищене, перетворене чи відчужене.

На думку адвоката, оскільки слідчим суддею не наведено будь-яких ознак, які вказують на відповідність арештованого майна критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України, такі телефони не можуть вважатись речовими доказами лише на підставі постанови прокурора про визнання такого майна речовими доказами.

Таким чином, адвокат зазначив, що арешт мобільних телефонів ОСОБА_1 є свавільним, безпідставним, необґрунтованим, неспіврозмірним та надмірним тягарем для його володільця, тому підлягає скасуванню.

В судовому засіданні адвокат Безпалий Т.Г. підтримав подане клопотання та просив його задовольнити в повному обсязі.

Детективи НАБ України Максименко С.П. та Квакуша А .С. заперечували проти задоволення клопотання адвоката, оскільки накладений ухвалою слідчого судді від 12.03.2019р. арешт на тимчасово вилучене майно цілком і повністю є законним та обґрунтованим. Підставою та метою застосування арешту майна, яке належить на праві власності ОСОБА_1 є те, що вилучене майно за своєю технічною, матеріальною, юридичною сутністю та характеристикою є джерелом та сховищем інформації, яка має суттєве значення для даного кримінального провадження.

На думку детективів, доводи адвоката з приводу того, що в подальшому застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна відпала потреба, не підтверджені належними доказами. Крім того, детективи зазначили, що в ході огляду вилучених у ОСОБА_1 . мобільних телефонів було встановлено наявність слідів вчиненого злочину та інші відомості, які можуть бути використанні як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження. Тому, в розумінні ст. 98 КПК України вказані мобільні телефони є речовими доказами та знаряддям вчинення злочину.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши надані матеріали клопотання та матеріали клопотання про арешт майна в кримінальному провадженні № 42018000000003130 від 18.12.2018р. (справа № 760/6864/19, провадження № 1-кс/760/4037/19), слідчий суддя вважає, що клопотання адвоката не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

В ході судового розгляду клопотання встановлено, що Національним антикорупційним бюро України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42018000000003130 від 18.12.2018р. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КПК України.

12.03.2019р. ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва (справа № 760/6864/19) задоволено клопотання детектива та накладено арешт, зокрема, на вилучене під час проведення обшуку в ТОВ «Віртуальні технології і системи» (ТОВ «Вітес») (код ЄДРПОУ 39618325), розташованому за адресою: м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 24, на підставі ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва від 21.02.2019р. по справі № 760/5294/19 (1-кс/760/3274/19), який полягає у тимчасовій забороні користування і розпорядження мобільним телефоном Huawei model CLT-L29 чорного кольору та мобільним телефоном Samsung чорного кольору imei 1 - НОМЕР_3 , imei 2 - НОМЕР_4 , вилученим у кінцевого бенефіціарного власника ТОВ «Віртуальні технології і системи» (ТОВ «Вітес») (код ЄДРПОУ 39618325) ОСОБА_1 , з метою забезпечення його збереження як речового доказу.

Під час вирішення питання про накладення арешту на вказане майно, слідчий суддя перевіривши доводи детектива, прийшов до висновку, що вилучення вказаних мобільних телефонів у якості тимчасово вилученого майна проводилося у зв`язку з тим, що їх надання разом з інформацією, що на них міститься, може бути необхідною умовою проведення експертного дослідження, вказані мобільні телефони могли бути засобом або знаряддям вчинення злочину, а безпосередній доступ до них обмежувався їх власником ОСОБА_1 і був пов`язаний з подоланням системи логічного захисту, що унеможливлювалокопіювання інформації наявної на вказаних мобільних телефонах.

Крім того, слідчим суддею було перевірено доводи детектива з приводу того, що вилучені, під час проведення обшуку службових приміщень ТОВ «Віртуальні технології і системи» (ТОВ «Вітес») (код ЄДРПОУ 39618325) речі мають значення для кримінального провадження по справі № 42018000000003130, тобто зберегли на собі сліди вчиненого злочину, та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження по справі № 42018000000003130, і є речовими доказами по даному кримінальному провадженню в розумінні ст. 98 КПК України, що підтверджується відповідною постановою про визнання їх речовими доказами у кримінальному провадженні № 42018000000003130, та в порядку встановленому ч. 7 ст. 236 та ст. 167 КПК України набули статусу тимчасово вилученого майна.

Крім цього, слідчим суддею був визнанні обґрунтованими доводи детектива з приводу того, що підставою та метою застосування арешту до зазначеного майна є те, що воно за своєю технічною, матеріальною, юридичною сутністю та характеристикою, є джерелом та сховищем інформації, яка має суттєве значення для кримінального провадження по справі № 42018000000003130, та вказує на фактичні дані, на підставі яких підлягає встановленню наявність фактів та обставин вчинення злочину, та мають значення для даного кримінального провадження і містять відомості, які підлягають доказуванню у даному кримінальному провадженні, а тому з метою запобігання можливості приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі вказаного майна, у органу досудового розслідування існує необхідність щодо застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт зазначеного майна.

З урахуванням вказаних доводів детектива, слідчий суддя прийшов до висновку про наявність достатніх підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою запобігання можливості приховування, зникнення, втрати та перетворення інформації та відомостей, які містяться в вищевикладених речах.

Відповідно до ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Згідно п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України слідчий суддя - суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Європейський суд з прав людини при здійсненні правосуддя неодноразово звертав увагу на: структуру статті 1 Першого протоколу, а саме «три норми»: Ця стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій.

Перед тим як з`ясувати, чи було дотримано першу норму, Суд повинен встановити застосовність у цій справі решти двох норм. Рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) від 23 вересня 1982 р., заяви №№ 7151/75; 7152/75, серія А , № 52.

Крім того, Європейський суд з прав людини наголошує, що втручання у право власності допустиме лише тоді, коли воно переслідує легітимну мету в суспільних інтересах. Але, окрім того, втручання у право безперешкодного користування своїм майном передбачає «справедливу рівновагу» між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав людини.

Суд також наголошує на тому, що втручання, особливо коли воно має розглядатися в контексті частини другої статті 1 Протоколу № 1, має забезпечити «справедливу рівновагу» між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту основних прав людини. Важливість забезпечення цієї рівноваги відбивається в структурі статті 1 загалом, а отже, й у частині другій. Має бути розумне співвідношення між засобами, що використовуються, і поставленою метою.

З`ясовуючи, чи дотримано цієї вимоги, Суд визнає, що держава має право користуватися широкими межами свободи розсуду як у виборі засобів примусового виконання наказів, так і у з`ясуванні виправданості наслідків такого виконання наказів у світлі загальних інтересів - виконання, що спрямоване на досягнення мети, поставленої даним законом. У таких сферах, як житлова, що відіграє центральну роль у забезпеченні добробуту й економічної політики в сучасному суспільстві, Суд поважатиме законодавчі рішення, якщо вони відповідають загальним інтересам і ґрунтуються на чітко сформульованому розумному вмотивуванні (див. рішення у справі «Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), заяви №№ 10522/83; 11011/84; 11070/84, рішення від 19 грудня 1989 р., п. 48, та у справі «Шассанью та інші проти Франції» (Chassagnou and Others v. France) [GC], від 29 квітня 1999 р., заяви №№ 25088/94, 28331/95 та 28443/95, п. 75). Рішення у справі «"Іммобільяре Саффі" проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [GC] від 28 липня 1999 р., заява № 22774/93, п. 49.

Так, у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» заявники скаржились на те, що постанова муніципалітету міста Стокгольм, яка дозволяла місцевій владі відчужувати за своїм бажанням практично без обмежень будь-яку власність, порушувала їхнє право власності за статтею 1 Протоколу № 1. Суд ухвалив, що хоч подібне відчуження теоретично залишало за власниками право користуватися та розпоряджатися своєю власністю, однак практично їхні можливості робити це були обмежені настільки, що застосування шведського закону справді порушувало їхнє право на вільне володіння своїм майном. Розглянувши справу, Суд також підкреслив свою думку про те, що Конвенція у цілому вимагає збереження балансу між інтересами суспільства і основними правами людини, та зауважив, що у випадку позбавлення власності, встановлені обмежень на користування нею чи в інших подібних випадках справедливість вимагає, щоб особам, які постраждали, було надано право оскаржувати рішення уряду з питань позбавлення власності, встановлення контролю за її використанням і було надане відшкодування.

Враховуючи вказані обставини та проаналізувавши зазначені в ухвалі слідчого судді від 12.03.2019р. правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, слідчий суддя вважає, що арешт на вказане вище майно, з метою забезпечення його збереження як речового доказу, був накладений обґрунтовано та в жодному разі не призвів до надмірного обмеження прав власників, а також в повній мірі відповідав принципам пропорційності, «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства і основними правами людини, відповідно до практики ЄСПЛ.

Крім того, враховуючи, що в даному кримінальному провадженні ще не закінчено досудове розслідування та проводяться з даним майном слідчі дії, зокрема, 29.05.2019р. в даному кримінальному провадженні призначено комплексну судову експертизу, тому, на думку слідчого судді, у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, на даний час не відпала потреба.

За таких обставин, слідчий суддя вважає, що клопотання адвоката не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 131-132, 170, 171, 173, 174, 309, 369, 371-372, 395 КПК України, слідчий суддя -

У Х В А Л И В:

У задоволенні клопотання адвоката Костіна Іллі Павловича, поданого в інтересах ОСОБА_1 , про скасування арешту майна в кримінальному провадженні № 42018000000003130 від 18.12.2018р. - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя: М.В. Вишняк