Рішення № 82909148, 05.07.2019, Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

Справа № 740/1111/19

Провадження № 2/740/721/19

РІШЕННЯ

іменем України

05 липня 2019 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі:

судді Олійника В.П., за участю секретаря судового засідання Шадура І.Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Позивачем заявлені вимоги про стягнення 38188 грн. 37 коп заборгованості за кредитним договором №158800677 від 16 липня 2015 року, з яких: 17439 грн.75 коп. заборгованості за основною сумою боргу, 2 грн. 23 коп. заборгованості за відсотками, 10308 грн. 39 коп. заборгованість за плату за управління кредитом, 10438 грн. заборгованість за пенею. Позовні вимоги обгрунтовуються тим, що 16 липня 2015 року відповідач подала до ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» заяву про приєднання до умов отримання кредитів та інших фінансових послуг та заяву №158800677 від 16 липня 2015 року на отримання кредиту від ТОВ «ФК «ЦФР», підписанням якої підтвердила згоду, що дана заява разом з умовами отримання кредитів та інших послуг становить кредитний договір між ТОВ «ФК«ЦФР» та відповідачем, як позичальником, відповідно до якого отримала кредитний договір та погодилася отримати шляхом роздрукування з веб-сайту кредитодавця www.kreditmarket.ua умови отримання кредитів ТОВ «ФК«ЦФР». В подальшому 30 липня 2018 року між ТОВ «ФК«ЦФР» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір про відступлення права вимоги №20180730, відповідно до якого позивач набув права вимоги по вказаному кредитному договору. Відповідач умови договору належним чином не виконує, внаслідок чого виникла заборгованість по кредиту у вищезазначеному розмірі.

Згідно відзиву від 16 квітня 2019 року відповідач ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позову, з посиланням на те, що кредитний договір не отримувала, умови не підписувала, повідомлень про відступлення права вимоги по кредитному договору також не отримувала, просить застосувати позовну давність стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно ч.5 ст.261 ЦК України, починаючи після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) починальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислити окремо щодо кожного простроченого платежу починаючи з 16 листопада 2015 року, при цьому врахувати загальну суму виконаного зобов`язання 12184 грн. 35 коп.. Крім того, відповідач не заперечує, що 16 липня 2015 року зверталась до ТОВ «ФК«ЦФР» з метою перерахунку за рахунок ТОВ «ФК«ЦФР» таких сум грошових коштів: 17000 грн. на рахунок отримувача ФОП ОСОБА_2 , згідно рахунку на оплату №24950 від 15 липня 2015 року, платником якого було ТОВ «ФК«ЦФР», відповідно до наданого позивачем платіжного доручення №162421532 від 16 липня 2015 року, а також 3876 грн. на оплату страхового платежу за договором страхування №158800677-С від 16 липня 2015 року, що в сукупності становить 20876 грн..

Відповідно до відповіді на відзив від 11 травня 2019 року представник позивача Овдієнко І.О. просить позов задовольнити в повному обсязі, пояснивши, що боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. Повідомлення відповідача про зміну кредитора здійснене у встановленому порядку. Твердження відповідача про не отримання та не про підписання кредитного договору безпідставні, оскільки в матеріалах справи наявні заява та заява про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг, у якиї наявні підписи відповідача. Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, так, згідно п.7.2 отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК«ЦФР», затверджених наказом генерального директора ТОВ «ФК«ЦФР» від 08 травня 2015 року №6 до вимог, що виникають з кредитного договору або у зв`язку з ним, застосовується позовна давність у десять років. Зазначене застереження до кредитного договору є договором про збільшення строку позовної давності, а тому позивач звернувся до суду у межах строків позовної давності.

Згідно ст.ст.19, 274 ЦПК України дана справа, яка є малозначною, підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, про що заперечення сторін відсутні.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України не здійснюється.

Із врахуванням доказів по справі суд приходить до слідуючих висновків.

Згідно ст.ст.526, 599, 629, 1046, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти, договір є обов`язковим для виконання сторонами, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями ст.627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

В судовому засіданні встановлено, що 16 липня 2015 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір №158800677, який складається із заяви про приєднання до умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ "ФК "ЦФР", заяви №158800677 від 16 липня 2015 року на отримання кредиту від ТОВ "ФК "ЦФР" із графіком платежів з 16 липня 2015 року по 14 липня 2017 року, в яких наявні підписи відповідача ОСОБА_1 , що останньою у встановленому порядку не спростовано, предметом якого є кредит у розмірі 20876 грн., строк кредиту-24 місяців, 2,5% щомісячні проценти від суми кредиту, 0,01 % річних відсотків від суми боргу за договором та 0, 3 % щоденної пені від загальної суми прострочення. Згідно з п.5.1., 5.2. кредитного договору відповідач зобов`язалася повернути наданий кредит та сплачувати щомісячні і річні проценти, а також пеню за прострочення грошових зобов`язань.

Отримання відповідачем ОСОБА_1 17000 грн. за рахунок кредиту від 16 липня 2015 року підтверджується копією платіжного доручення №162421532 від 16 липня 2015 року.

Згідно відзиву на позовну заяву відповідач ОСОБА_1 не заперечує проти факту звернення 16 липня 2015 року до ТОВ "ФК "ЦФР" з метою перерахунку 17000 грн. на рахунок отримувача ФОП ОСОБА_2 та 3876 грн. на оплату страхового платежу.

За таких обставин між ТОВ «ФК«ЦФР» та відповідачем ОСОБА_1 виникли правовідносини згідно положень ст.ст.526, 599, 629, 1046, 1054 ЦК України.

Докази про визнання даного кредитного договору недійсним станом на час розгляду справи відсутні.

На підставі договору відступлення права вимоги №20180730 від 30 липня 2018 року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", право вимоги по вищезазначеному кредитному договору відступлене на користь ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів".

Згідно виписки з Реєстру боржників від 30 липня 2018 року позивач відповідно до ст.514 ЦК України набув прав кредитора по вищезазначеному кредитному договору.

Положеннями ст.ст.1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Згідно ст.1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Частинами 1, 2 ст.1082 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.

У повідомленнях ТОВ "ФК" "ЦФР" та ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" від 07 серпня 2018 року наявна інформація про сповішення ОСОБА_1 про відступлення права вимоги по вищезазначеному кредитному договору на користь ТОВ "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів".

Докази про визнання договору відступлення прав вимоги №20180730 від 30 липня 2018 року недійсним станом на час розгляду справи відсутні.

Згідно розрахунку позивача заборгованість за кредитним договором №158800677 від 16 липня 2015 року становить- 17439 грн.75 коп. заборгованості за основною сумою боргу, 2 грн. 23 коп. заборгованості за відсотками, 10308 грн. 39 коп. заборгованість за плату за управління кредитом, 10438 грн. заборгованість за пенею.

Відповідно до копії довідки ТОВ "ФК" "ЦФР" від 31 жовтня 2018 року останнє погашення кредиту через термінал по вказаному кредитному договору у сумі 197 грн. 63 коп вчинене 27 квітня 2017 року.

Докази на спростування вищезазначеного розрахунку заборгованості, на підтвердження виконання зобов”язань по договору відсутні, тобто відповідач в порушення умов договору взяті на себе зобов”язання не виконала, кредит та платежі відповідно до договору не повернула, внаслідок чого утворилась заборгованість, остання не виконує умови кредитного договору ні первинному, ні новому кредитору, що є підставою для застосування до даних відносин правил згідно ст.1049 ЦК України щодо зобов”язання відповідача повернути грошові кошти відповідно до умов кредитного договору.

За приписами ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також Законом України «Про захист прав споживачів» та Законом України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит - є видом кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Тобто, споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Крім того, п.2 ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» визначає що є загальною вартістю кредиту для споживача. Загальна вартість кредиту - це сума загального розміру кредиту та загальних витрат за споживчим кредитом.

Згідно ч.1 ст.1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

За положеннями ст.ст.11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Згідно ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі. За положеннями даної статті кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

За положеннями зазначених норм матеріального права кредитодавець має право встановлювати крім процентів за користування кредитом, комісії та інших обов`язкових платежів за додаткові та супутні послуги для отримання обслуговування та повернення кредиту, тільки якщо ці дії є послугою у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним.

Така правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у справі № 6-2071цс16 та у постанові Верховного Суду від 06 червня 2018 року № 61-16384св18.

Відповідно до п.3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22 та 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Така правова позиція, висловлена Верховним Судом у постановах від 06 червня 2018 року у справі № 61-16384св18 та №201/4087/17 від 27 лютого 2019 року.

Враховуючи вищезазначене, умова щодо стягнення заборгованості за платою за управління кредитом у сумі 10308 грн. 39 коп. є нікчемною, є платою за дії, які не є послугою, умовами договору не визначена, а тому не підлягає задоволенню.

Під час розгляду справи відповідачем подано заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У пунктах 91-93 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц зроблено висновок, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч.5 ст.261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу).

Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Судом встановлено, що згідно довідки №-2692006-SG від 31 жовтня 2018 року та розрахунку заборгованості, наданої позивачем за період з 16 липня 2015 року по 15 липня 2017 року останнє поповнення відповідачем карти на 197 грн. 63 коп. здійснене 27 квітня 2017 року, що є підставою для визначення строку, з якого відповідач не виконує свої зобов"язання за договором,-з 27 травня 2017 року.

Відповідно до п.7.2 Умов отримання кредитів та інших послуг від ТОВ «ФК «ЦФР», затверджених наказом генерального директора ТОВ «ФК«ЦФР» від 08 травня 2015 року №6, до вимог, що виникають з кредитного договору або у зв`язку з ним, застосовується позовна давність у десять років.

Відповідно до ч.1 ст.259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. За таких обставин обов`язковим є підпис позичальника під умовами отримання кредитів та інших послуг від ТОВ "ФК" "ЦФР" у тому випадку, коли сторони досягли домовленості щодо продовження строку позовної давності. В судовому засіданні встановлена відсутність правочинів з підписом відповідача щодо збільшення позовної давності.

З позовом до відповідача позивач звернувся до суду 12 березня 2019 року, тобто в межах позовної давності, визначеної ст.257 ЦК України.

Щодо посилання відповідача у відзиві про застосування штрафу й пені за порушення строків виконання грошових зобов`язань, що свідчить про недотримання положень ст.61 Конституції України, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків, як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 ст.549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 ЦК України).

За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до ст.549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст.61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного суду України від 21 жовтня 2015 у справі № 6-2003цс15.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення 10438 грн. пені, розмір якої обумовлений положення вищезазначеного кредитного договору, вимоги про стягнення штрафу не заявлені, у зв"язку з чим порушень приписів ст.61 Конституції України в судовому засіданні не встановлено.

За таких обставин на користь позивача підлягають стягненню із відповідача за кредитним договором №158800677 від 16 липня 2015 року: 17439 грн.75 коп. заборгованості за основною сумою боргу, 2 грн. 23 коп. заборгованості за процентами, 10438 грн. заборгованість за пенею, а всього 27879 грн. 98 коп., у зв"язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем заявлені позовні вимоги на загальну суму 38188 грн. 37 коп., судом стягнуто 27879 грн. 98 коп., тобто позовні вимоги задоволені на 73 % (27879,98 х 100 : 38188,37 = 73,00), що є підставою для стягнення на користь позивача із відповідача 1402 грн. 33 коп. судового збору (1921 х 70,00 : 100 =1402,33).

Докази, що спростовують висновки суду, станом на час розгляду справи відсутні.

Керуючись ст.ст.4, 12, 13, 81, 141, 247, 264, 265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 , місце проживання в АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", місцезнаходження-01032, м.Київ, вул.Симона Петлюри, 30, ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України-35625014, заборгованість за кредитним договором №158800677 від 16 липня 2015 року: 17439 грн.75 коп. заборгованості за основною сумою боргу, 02 грн. 23 коп. заборгованості за процентами, 10438 грн. пені, а всього стягнути 27879 (двадцять сім тисяч вісімсот сімдесят дев`ять) грн. 98 коп..

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" 1402 (одну тисячу чотириста дві) грн. 33 коп. судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі до Чернігівського апеляційного суду через Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Олійник