Вирок № 82899665, 09.07.2019, Веселівський районний суд Запорізької області

Справа № 313/1443/17

Провадження № 1-кп/313/8/2019

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.07.2019 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області в складі: головуючого – судді Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Кравцовій О.В., за участю прокурора Cінейка І.О., обвинуваченого ОСОБА_1 , адвоката Нестеренка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт за кримінальним провадженням, внесеним до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080290000244 від 11.10.2017 р. відносно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Веселе Веселівського району Запорізької області, громадянина України, українця, має неповну вищу освіту, не одружений, непрацюючого, раніше судимий: 1). 12.10.2016 р. Веселівським районним судом за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у вигляді 3 роки позбавлення волі. На підставі ст.ст. 75, 76 КК України від покарання звільнено з іспитовим строком на 1 рік, з 28.11.2016 р. перебуває на обліку у Веселівському РВ з питань пробації, який зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до обвинувального акту ОСОБА_1 обвинувачується у тому, що в ніч на 07.10.2017 р., точний час слідством не встановлено, діючи з прямим умислом, спрямованим на таємне викрадення чужого майна, перебуваючи в с. Веселе Веселівського району Запорізької області, шляхом подолання огорожі проник на територію подвір`я домоволодіння АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 , звідки таємно викрав 9 чавунних плит, розмірами 1х0,6 м, товщиною металу 2 см, вагою 47 кг кожна, вартістю 04,40 коп. за 1 кг, на загальну суму 1 861, 20 грн., спричинивши своїми злочинними діями ОСОБА_2 матеріальних збитків на вказану суму.

Вказані дії ОСОБА_1 стороною обвинувачення кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України, як таємне викрадення чужого майна(крадіжка),поєднана з проникненням в інше сховище.

Статтею ст.22 КПК України визначено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню: 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини, вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення; 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання.

Статтею ст. 92 КПК України передбачено, що обов`язок доказування обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, передбачених ст. 91 КПК України покладається на прокурора.

Згідно ст. 25 КПК України прокурор, слідчий зобов`язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.

Крім того, саме на них законом покладається обов`язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.

Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Частиною 2 цієї статті визначено, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Під час судового розгляду справи, суд, виконуючи вимоги ст. 349 КПК України, протокольною ухвалою затвердив запропонований прокурором обсяг доказів та порядок їх дослідження щодо доведення вини обвинуваченого ОСОБА_1 у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, внаслідок якого були допитані свідки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , а також дослідженні письмові докази, серед яких витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань № 12017080200000244 від 11.10.2017 р., в якому зазначено, що в період часу з 05.10.2017 р. по 11.10.2017 р. невстановлена особа шляхом подолання огорожі проникла на територію домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 , звідки таємно викрала чавунні плити (а.с.1).

Крім того, суд, при ухваленні даної протокольної ухвали щодо визначення обсягу доказів та порядку їх дослідження, враховував позицію сторони захисту і визначив провести допит обвинуваченого ОСОБА_1 в останню чергу, тобто після дослідження всіх доказів наданими стороною обвинувачення.

Потерпіла ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, але звернулася з письмовою заявою у якій просить суд розглянути справу без її участі. Цивільний позов буде заявляти після ухвалення вироку суду. Заява долучена до матеріалів справи (а.с.62).

Суд, з врахуванням думки потерпілої, а також прокурора та сторони захисту ухвалив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати про проведення розгляду справи без участі потерпілої.

Допитаний свідок ОСОБА_4 дав пояснення про те, що крадіжку дев`яти плит у потерпілої ОСОБА_2 він здійснив самотужки. До ОСОБА_1 , як до старого знайомого та бувшого однокласника він звернувся лише за допомогою щодо перевезення викраденого майна для продажу ОСОБА_3 Про вчинення крадіжки та походження металобрухту ОСОБА_1 не повідомляв, будь-яка домовленість між ними відсутня. Металобрухт загальною вагою приблизно 500 кг, продав ОСОБА_3 розвантажував свідок самостійно. Додатково зазначив, що передача грошових коштів проводилася біля магазина на вулиці Кірова в с.м.т. Веселе, ОСОБА_1 участі не брав, отриману суму не пам`ятає.

Допитаний у судовому засіданні зі сторони обвинувачення свідок ОСОБА_3 підтвердив покази свідка ОСОБА_4 Крім того, показав, що продаж металобрухту у вигляді 9 чавунних плит проводив саме ОСОБА_4 , грошові кошти передавав біля магазина на вулиці Кірова в смт. Веселе, які отримував останній, суму переданих коштів не пам`ятає. ОСОБА_1 перебував за кермом автомобілю на якому було привезено металобрухт, не виходив, розвантажувати не допомагав. Зважування ОСОБА_3 проводив на власних вагах, які використовувалися для господарських потреб і жодного разу повірку не проходили.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 , свою вину як на досудовому слідстві так і під час судового розгляду справи не визнав та надав покази, що на початку жовтня 2017 року до нього звернувся його старий знайомий та однокласник ОСОБА_4 та просив своїм автомобілем перевезти та здати металобрухт. ОСОБА_1 пояснив, що вранці 07.10.2017 р. він своїм автомобілем разом з ОСОБА_4 привезли продати ОСОБА_3 металобрухт у вигляді 9 чавунних плит, загальною вагою приблизно 500 кг. ОСОБА_3 біля належного йому магазина на АДРЕСА_3 Кірова АДРЕСА_4 Веселе передав ОСОБА_4 грошові кошти, при цьому суму не зазначив, оскільки не був присутній під час розрахунку. ОСОБА_1 дав свідчення, що про факт крадіжки ОСОБА_4 нічого не знав, розпорядження майном не проводив. ОСОБА_4 компенсував витрати на бензин.

Тобто покази свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 узгоджується з показами обвинуваченого ОСОБА_1 і тим самим дають підстави вважати про відсутність у діях обвинуваченого такої кваліфікуючої ознаки як «попередня змова групою осіб».

Доказів, які б спростовували покази обвинуваченого ОСОБА_1 , свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , сторона обвинувачення суду не надала.

Усі докази надані стороною обвинувачення є вичерпними.

Прокурор відповідно до норм кримінального процесуального законодавства України мав право змінити обвинувачення чи відмовитися від нього, але таким правом не скористався.

Крім того, суд відмічає, що після допиту у справі свідка ОСОБА_4 , який дав свідчення про те, що крадіжку чавунних плит у потерпілої ОСОБА_2 вчинив він, а не ОСОБА_1 , прокурором на підставі свідчень свідка ОСОБА_4 внесені 02.11.2018 р. відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018081280000162 з фабулою за фактом: викрадення ОСОБА_4 9 чавунних плит 07.10.2017 р з території подвір`я домоволодіння АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 , справа № 313/1723/18.

Вироком Веселівського районного суду Запорізької області від 04.07.2019 р., що був долучений до матеріалів справи за клопотаннями сторони обвинувачення, ОСОБА_4 у кримінальній справі № 313/1723/18 визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та йому призначено покарання у виді трьох років позбавлення волі. На підставі ч. 4 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного цим вироком більш суворим покаранням, призначеного вироком Михайлівського районного суду Запорізької області від 15.01.2018 р. у справі № 313/1588/17 призначене остаточне покарання у виді 14 (чотирнадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна.

Суд відмічає, що вирок суду від 04.07.2019 р. у справі № 313/1723/18 законної сили не набрав.

Також суд відмічає, що під час розгляду справи прокурором було заявлене клопотання про відкладення розгляду справи до оскарження вироку суду від 04.07.2019 р. у відношенні ОСОБА_4 у кримінальній справі № 313/1723/18, але суд, з врахуванням загальних засад кримінального провадження, викладених у ст. 7 КПК України у задоволенні клопотання відмовив, про що ухвалив протокольну ухвалу без виходу до нарадчої кімнати.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 КК України законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України, який грунтується на Конституції України та загальновизначених принципах і нормах міжнародного права.

Так, відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12рп/2011 від 20.10.2011 р. визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог Кримінально-процесуального кодексу. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

При оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом», яке повинно випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Згідно ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обгрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу.Суд не вправі обгрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Європейський суд з прав людини наголошує, що відповідно до його прецедентної практики при оцінці доказів він керується критерієм доведення вини поза розумним сумнівом. Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.

Згідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України: «Кожен має право на справедливий розгляд його справи…»

Відповідно п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України «З питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» № 5 від 29.06.1990 р. виправдувальний вирок постановляється у випадках :… - за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, коли факт суспільно-небезпечного діяння не встановлений, але досліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним.

Згідно п. 23 зазначеної постанови, всі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь підсудного. Коли зібрані по справі докази не підтверджують обвинувачення і всі можливості збирання додаткових доказів вичерпані, суд зобов`язаний постановити виправдувальний вирок.

Будь-який громадянин (підозрюваний, обвинувачений) має право (яке він може використовувати або не використовувати за своїм бажанням) давати показання, але він не зобов`язаний доводити свою невинність. Обвинувачений вправі давати будь-які свідчення. Обвинувачений має право повністю відмовитись від дачі показів (пояснень), навіть має право відмовитись від відповідей на окремі питання. Факт повної відсутності в обвинуваченого доказів невинності сам по собі не вважається доказом його провини. Факт відмови обвинуваченого від окремих показань і від окремих пояснень, факт давання ним суперечливих і навіть помилкових показань не є підставою для обвинувального вироку.

Якщо висунуті обвинувачення у вчиненні кримінального, карного діяння, то тягар доведення цих звинувачень, тобто обов`язок щодо пошуку, збирання і надання суду доказів вини обвинуваченого, лежить на стороні обвинувачення.

Оцінюючи в сукупності всі докази, досліджені у судовому засіданні, враховуючи що всі можливості збирання додаткових доказів вичерпано, а також враховуючи положення презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини за ст. 17 КПК України, суд вважає, що ОСОБА_1 необхідно виправдати в зв`язку з недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

В силу ч.ч. 1, 3 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення; кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; в діях обвинуваченого є склад злочину. Обвинувальний вирок не може грунтуватись на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 , як вбачається з громадської характеристики, надою Веселівською селищною радою Веселівського району Запорізької області від 11.10.2017 р. № 02-01-21/3047 характеризується позитивно, так як за час проживання скарг, звернень на негативну його поведінку з боку сусідів та мешканців вулиці ОСОБА_5 до виконкому селищної ради не надходило, на засіданні адміністративної комісії при виконкомі селищної ради не заслуховувався (а.с.67).

Також суд відмічає, що обвинувачений , як вбачається з довідок наданих 10.10.2017 р. та 11.10.2017 р. Веселівською центральною районною лікарнею на обліку у лікаря нарколога та лікаря психіатра не перебуває (а.с.62-63).

Цивільний позов по справ не заявлявся. Судові витрати у справі відсутні.

У справі є речові докази, а саме: одна монолітна металева решітчаста конструкція прямокутної форми, загальною вагою 47 кг та металевий лом, що знаходяться на зберіганні у Веселівському ВП Мелітопольському ВП ГУНП в Запорізькій області.

Суд приймає до уваги вимоги ст. 100 КПК України щодо вирішення питання речових доказів, але вважає за необхідне зазначити, що доля доказів у справі уже вирішена вироком Веселівського районного суду Запорізької області від 04.07.2019 р. у кримінальній справі № 313/1723/18 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Даним вирок суду речові докази, а саме: одна монолітна металева решітчаста конструкція прямокутної форми, загальною вагою 47 кг, яка знаходиться на зберіганні у Веселівському ВП Мелітопольському ВП ГУНП в Запорізькій області, повернута власнику, а металевий лом, що також знаходиться на зберіганні у Веселівському ВП Мелітопольському ВП ГУНП в Запорізькій області - підлягає знищенню.

Під час досудового розгляду справи, як вбачається з ухвали слідчого судді Веселівського районного суду Запорізької області від 20.10.2017 р., у відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою у Запорізькому СІЗО № 10, строком на 60 днів, тобто до 18.12.2017 р. включно. Застосування запобіжного заходу рахувати з 20.10.2017 р., починаючи з 18 год. 50 хв. (а.с.54-56 ).

Ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області від 23.11.2017 р. ухвала слідчого судді від 20.10.2017 р. скасована. У відношенні обвинуваченого ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, до 18.12.2017 р. включно, з правом внесення застави, 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що дорівнює 32 000,00 грн. ( а.с. 132-134).

Застава у сумі 32 000,00 грн. внесена 05.12.2017 р. заставодавцем ОСОБА_6 , що підтверджується квитанції № 0.0.908741998.1, виданою АТ КБ ПРИВАТБАНК з вказівкою кримінального провадження № 12017080290000244 від 11.10.2017 та прізвища підозрюваного ОСОБА_1 ( а.с.135).

Обвинувачений ОСОБА_1 покладені на нього ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Запорізької області від 23.11.2017 р. обов`язки як на досудовому слідстві так і під час судового розгляду справи виконав повністю.

Тому підстави для звернення застави у дохід держави до спеціального фонду Державного бюджету України відсутні.

Відповідно до вимог ст. 203 КПК України ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Частиною 11 ст. 182 КПК України визначено, що застава, що не була звернена в дохід держави, повертається обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу.

Керуючись ст.ст. 373- 374 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та виправдати за недоведеністю вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Після набрання вироком законної сили заставу в розмірі 32 000,00 (тридцять дві тисячі) грн., яка була внесена за підозрюваного ОСОБА_1 на рахунок ТУ ДСАУ України в Запорізькій області, ЄДРПОУ 26316700 на р/р № НОМЕР_1 , відкритий в ДКСУ м. Київ, МФО 820172, банк: Державна казначейська служба України в м. Києві по квитанції № 0.0.908741998.1 АТ КБ ПРИВАТБАНК 05.12.2017 р. повернути заставодавцю ОСОБА_6 .

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржений в Апеляційному суді Запорізької області через Веселівський районний суд Запорізької області протягом 30 днів з дня його проголошення, а особою, яка утримується під вартою з моменту вручення копії вироку.

Копію вироку відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України негайно після його проголошення вручити засудженому ОСОБА_1 та прокурору.

Учасники судового провадження мають право на підставі ч. 6 ст. 376 КПК України отримати в суді копію вироку.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області А.О. Нагорний 09.07.19