Рішення № 82897327, 05.07.2019, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/17337/18

Провадження № 2/263/721/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 липня 2019 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

за участю: секретаря Рудь Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, третя особа – Виконавчий комітет Маріупольська міська рада, про визнання права користування житловим приміщенням, визнання права на приватизацію житлового приміщення у квартирі, шляхом зобов`язання здійснити приватизацію житлових приміщень у квартирі за відсутністю довідок про використання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду та за відсутністю ордеру,

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області 13 грудня 2018 року надійшла позовна заява ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , в якій позивачі просили суд визнати за ними право користування житлом у квартирі АДРЕСА_1 ; визнати з ними право на приватизацію житлового приміщення у квартирі АДРЕСА_1 загальною площею 74 кв. м, житловою площею 43,4 кв. м, шляхом зобов`язання Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради здійснити приватизацію указаної квартири на підставі ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Позивачі свої вимоги мотивують тим, що ОСОБА_1 проживає та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_1 з 22 лютого 1971 року до теперішнього часу. ОСОБА_2 проживає та зареєстрований у даній квартирі з 09 серпня 1996 року та до теперішнього часу, що підтверджується особовим рахунком на вказану квартиру. На час видачі житлових приватизаційних чеків ОСОБА_2 проходив навчання з 01 вересня 1989 року по 01 вересня 1994 року на території Російської Федерації, де був тимчасово прописаний у гуртожитку для студентів. Однак, до навчання з дати свого народження (03 ІНФОРМАЦІЯ_1 року) ОСОБА_2 був прописаний у цій же квартирі. Житловий чек за вказаною квартирою обома позивачами не використовувався. Таким чином, позивачі вважають, що вони мають право відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» на приватизацію житлових приміщень у даній квартирі. З метою реалізації вказаного права, ОСОБА_1 , як відповідальний квартиронаймач, 22 жовтня 2018 року звернулася до Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради із заявою про передачу у приватну власність указаної квартири, однак своїм листом від 30 жовтня 2018 року № К-17891-11-11/0 ОСОБА_1 відмовлено в реалізації права на приватизацію, оскільки нею до заяви не було надано належним чином оформленого ордеру на житлове приміщення або рішення суду про визнання за нею права користування даним житловим приміщенням та документу, що підтверджує невикористання ОСОБА_1 та членами її сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду. Положеннями ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначений перелік нерухомого майна, який не підлягає приватизації, та до цього переліку не відноситься спірна квартира. Позивач ОСОБА_1 та її син ОСОБА_2 зареєстровані у спірній квартирі з указаного періоду. Відповідно до довідки ЖКП «Жилкомплекс» від 14 листопада 2018 року на дану квартиру ордер відсутній, оскільки при передачі документів ЖКП «Жилкомплекс» на підставі рішення Маріупольської міської ради від 22 березня 2005 року № 974, ордери передані не були. Відповідно до довідки від 17 липня 2003 року Генерального консульства Російської Федерації у м. Харків ОСОБА_2 російського громадянства не набував та не є громадянином цієї країни. Відповідно до трудової книжки на ім`я ОСОБА_2 , з 11 січня 1989 року він зарахований студентом денного відділення в інститут фізичної культури імені П.Ф. Лесгарта та вибув з інституту 28 червня 1993 року. Після цього ОСОБА_2 з 12 січня 1994 року по 30 грудня 1994 року навчався у Вищій школі тренерів при Російській Державній академії фізичної культури. На період навчання ОСОБА_2 був прописаний у гуртожитку навчального закладу, тому на час видачі приватизаційних чеків не міг їх отримати. Посилаючись на указані обставини та положення ст. 47 Конституції України, ст. ст. 4, 6, 9 ЖК Української РСР, ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», позивачі просили позовні вимоги задовольнити.

На виконання вимог ухвали Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 березня 2019 року Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради 19 квітня 2019 року направив в адресу суду відзив на позов, який мотивований тим, що відповідно до ст. 15 ЖК Української РСР, ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» питання щодо користування державним житловим фондом віднесено до компетенції Виконавчого комітету Маріупольської міської ради, тому даний орган повинен бути залучений до справи в якості співвідповідача.

Пунктом 18 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, передбачений перелік документів, який зобов`язаний представити громадянин для приватизації житлового приміщення. Надані у додатках копії паспортів позивача на можуть слугувати доказом не приватизації квартири та не використання житлових чеків, оскільки паспорти змінені ОСОБА_1 – 22 липня 1998 року та ОСОБА_2 – 08 грудня 2003 року. Таким чином, відповідач вважає, що позовні вимоги можуть бути задоволені судом у разі, якщо під час розгляду справи позивачем будуть документально підтверджені факти та надані суду докази обставин, які викладені у позовній заяві.

Рух справи.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 17 грудня 2018 року позовну заяву залишено без руху, позивачам наданий строк для усунення недоліків.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 14 січня 2019 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначені підготовчі судові засідання, роз`яснено учасникам справи їх право і строки на подачу відзиву на позов, відповіді на відзив, письмових заперечень.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 15 лютого 2019 року витребувано у МКП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації» реєстраційну справу на квартиру АДРЕСА_1 .

Ухвало Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 березня 2019 року до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, залучено Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, роз`яснено їй право та строки на подачу письмових пояснень на позов.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 березня 2019 року зобов`язано Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради подати письмові пояснення (відзив) у справі.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 13 червня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивачі – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до судового засідання не з`явилися, попередньо подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, в яких просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник Департаменту міського майна Маріупольської міської ради – Матвієнко О.З. до судового засідання не з`явилася, попередньо подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, просила ухвалити рішення на розсуд суду відповідно до чинного законодавства.

Третя особа – Виконавчий комітет Маріупольської міської ради своїм правом не скористалася та письмових пояснень на позов в адресу суду не направила, представник третьої особи до судового засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалася кожна із сторін, а також витребувані судом, інших суду не представлено.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Судом установлені наступні фактичні обставини справи та відповідно до них правовідносини.

Відповідно до листа Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради від 30 жовтня 2018 року № К-17891-11-122/0, адресованого ОСОБА_1 , на її звернення щодо передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 повідомлено, що передача житла у власність громадян передбачена Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», а підготовка та оформлення документів про передачу регулюється Положенням про порядок передачі квартири (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженим наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396. Відповідно до п. 18 Положення, громадянин до органу приватизації надає, крім інших документів, копію ордеру на жиле приміщення та документ, що підтверджує не використання ним та членами його сім`ї житлових чеків для приватизації житлового фонду. Згідно з п. 20 Положення документом, що підтверджує не використання громадянином житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідка, видана органом приватизації за попереднім місцем проживання (після 1992 року) щодо невикористання права на приватизацію державного житлового фонду. Враховуючи викладене, департаментом буде розглянуто питання з передачі у приватну власність квартири АДРЕСА_1 лише у разі надання належним чином оформленого ордера на жиле приміщення або рішення суду про визнання за ОСОБА_1 права користування зазначеним жилим приміщенням та документа, що підтверджує не використання нею та членами її сім`ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.

Відповідно до фотокопії трудової книжки ОСОБА_2 , він з 01 вересня 1989 року по 28 червня 1993 року навчався в інституті фізичної культури імені П.Ф. Лесгарта, з 12 січня 1994 року по 30 грудня 1994 року навчався у Вищій школі тренерів при Російській Державній академії фізичної культури.

Згідно з довідкою Генерального консульства Російськовї Федерації від 17 червня 2003 року ОСОБА_2 громадянином Російської Федерації не являється.

Відповідно до поквартальної карточки, посвідченої Департаментом адміністративних послуг Маріупольської міської ради, квартиронаймачем по АДРЕСА_2 є ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою інституту фізичної культури імені П.Ф. Лесгарта у період з 03 листопада 1989 року по 06 липня 1993 року ОСОБА_2 був прописаний у гуртожитку по АДРЕСА_3 .

Відповідно до договору про надання послуг з утримання будинку, споруд та прибудинкової території від 12 жовтня 2015 року, укладеного між ЖКП «Жилкомплекс» та ОСОБА_1 , указане підприємство за адресою: АДРЕСА_4 , надає послуги з утримання будинку, споруд та прибудинкової території споживачу ОСОБА_1 .

Згідно з довідкою Житлово-комунального підприємства Маріупольської міської ради «Жилкомплекс» від 14 листопада 2018 року, виданої ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 , у тому, що на указану квартиру ордер відсутній. При передачі документів ЖКП «Житловик» (рішення Маріупольської міської ради від 22 березня 2005 року № 974), ордери не були передані.

Відповідно до технічного паспорту, виготовленого МКП «Маріупольське бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_1 , має загальну площу 74,0 кв. м, житлову площу 43,4 кв. м.

Згідно з особовим рахунком № НОМЕР_1 , виданим ЖКП «Жилкомплекс», квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 , у квартирі зареєстровані: ОСОБА_1 з 22 лютого 1971 року; ОСОБА_3 з 17 січня 1966 року, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 з 09 липня 1975 рок по 22 квітня 2005 року; ОСОБА_2 з 09 серпня 1996 року.

Відповідно до довідок ПАТ «Державний ощадний банк України» від 23 травня 2019 року № 104.0490-50/1606 та № 104.0490-50/1605, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не використовували житлові чеки на суму 4,20 грн. за адресою: АДРЕСА_4 . Інформація щодо використання житлових чеків за іншими адресами у відділеннях Банку м. Маріуполя не перевірялася.

Судом досліджена інвентаризаційна справа на житловий будинок АДРЕСА_2 , відповідно до матеріалів якої за рішенням Виконавчого комітету Жданівської міськради депутатів працюючих від 20 травня 1964 року № 12, житловий будинок АДРЕСА_2 зареєстрований на праві власності за Жданівським міським комунальним господарством. В інвентарній справі наявний особовий рахунок № НОМЕР_1 на квартиронаймача ОСОБА_1 .

Відповідно до відмітки у паспорті – ОСОБА_2 з 09 серпня 1996 року зареєстрований по АДРЕСА_4 та ОСОБА_1 зареєстрована за цією ж адресою з 22 лютого 1971 року.

У суду відсутні мотиви для відхилення представлених доказів.

Представлені суду докази відповідають змісту статей 77 – 80 ЦПК України щодо належності, допустимості, достовірності кожного з них окремо та у своїй сукупності, та відповідно достатності їх для прийняття у справі законного та справедливого рішення.

Предметом спору (зміст спірних правовідносин) у справі є визнання права на користування житловим приміщенням та визнання права на приватизацію житлового приміщення.

Щодо порушення прав позивача та ким вони порушені, то суд виходить з наступного.

Положеннями статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, що визначений законом або договором.

Частиною першою статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55 Конституції України).

Відповідно до положень частин першої-третьої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою захисту власних житлових прав ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання їх права на користування житловим приміщенням.

Згідно зі ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення.

Відповідно до ст. 16 ЖК України до компетенції виконавчих комітетів селищних, сільських Рад народних депутатів у галузі використання і забезпечення схоронності житлового фонду належить, зокрема, право здійснювати облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, а також контроль за станом цього обліку на підприємствах, в установах, організаціях, затверджують рішення про взяття громадян за місцем роботи на облік потребуючих поліпшення житлових умов; прийняття рішення про надання жилих приміщень у будинках житлового фонду Ради, затверджують спільні рішення адміністрації і профспілкового комітету підприємства, установи, організації про надання жилих приміщень у будинках відомчого жилого фонду; видають ордери на жилі приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду.

Згідно з пп. 2 п. а ч. 1 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: власні (самоврядні) повноваження, зокрема, облік громадян, які відповідно до законодавства потребують поліпшення житлових умов; розподіл та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності; вирішення питань щодо використання нежилих приміщень, будинків і споруд, що належать до комунальної власності.

Ці повноваження відповідно до п. б ч. 1 ст. 30 цього Закону можуть бути делеговані до компетенції створюваних радою виконавчих органів.

Статтею 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Згідно з п. 2.1 Положення про Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради, указаний департамент здійснює за дорученням на підставі рішень міської ради повноважень по володінню, користуванню та розпорядженню об`єктами комунальної власності.

Відповідно до п. п. 3.18, 3.19 Департамент видає ордери на жилі приміщення в будинках державного та громадського житлового фонду, які скріплюються печаткою департаменту. Забезпечує укладення та розірвання договорів найму соціального житла згідно з рішенням виконкому міської ради.

Отже, проводячи аналіз наведених норм законів та Положення про Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради, необхідно дійти висновку, що до компетенції цього Департаменту, створеного радою виконавчого органу Маріупольської міської ради, належить питання розподілу та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності.

Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснив, що у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно зі ст. 18 ЖК Української РСР (наприклад, про надання жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення, крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім`ї наймача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.

У зв`язку з викладеним, оскільки Виконавчий комітет Маріупольської міської ради делегував свої повноваження Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради щодо розподілу та надання відповідно до законодавства житла, що належить до комунальної власності, у даній справі Департамент як створений радою орган є належним відповідачем у справі.

Відповідно до статті 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Статтею 65 ЖК Української РСР передбачено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до статті 106 ЖК Української РСР повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Матеріалами справи підтверджено те, що ОСОБА_1 є квартиронаймачем квартири АДРЕСА_1 , проживає у ній з 1971 року, а її син ОСОБА_2 як член її сім`ї набув усіх прав поряд із наймачем, однак ордер на указану квартиру втрачений, оскільки не переданий до ЖКП ММР «Жилкомплекс» при передачі документів від ЖКП «Житловик» на підставі рішення Маріупольської міської ради від 22 березня 2005 року № 974. Стороною відповідача та третьою особою ці обставини не заперечувалися.

Втрата ордеру не може свідчити про відсутність у ОСОБА_1 та членів її сім`ї права на користування житловим приміщенням у будинку та це право підлягає захисту у судовому порядку.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, у тому числі користування житловим приміщенням.

За таких обставин, суд, з`ясувавши наведені обставини у справі та дослідивши всі надані сторонами докази, виходить із того, що оскільки ОСОБА_1 з 1971 року та її повнолітній син – ОСОБА_2 з 1996 року вселилися у спірну квартиру на законних підставах, та проживають у ній до цих пір, сплачують комунальні послуги, у судовому порядку не визнавалися таким, що втратили право користування квартирою, зареєстровані у ній до теперішнього часу, тому наявні правові підстави для задоволення позову про визнання за позивачами права користування спірною квартирою.

Вирішуючи вимоги щодо права приватизації указаної квартири, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 21 рішення Європейського суду з прав людини від 30 червня 2006 року у справі «Федоренко проти України» зазначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У статті 41 Конституції України вказано, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Складовими права на житло є забезпечення умов з приводу можливості кожного громадянина мати житло і гарантовану непорушність права користування житлом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі – Закон № 2482-XXII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2482-ХХІІ приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т.ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Приватизація є договором між державою та громадянином про безоплатну або частково оплатну передачу йому у власність квартири у якій він постійно проживає.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що право на приватизацію житла мають лише особи, які фактично проживають у зазначеному приміщенні.

Як встановлено статтею 2 Закону № 2482-ХХІІ до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

Статтею 346 ЦК України установлено, що фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Згідно з ч. 10 ст. 8 Закону № 2482-ХХІІ органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом.

У п. 3.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2010 від 10 червня 2010 року (справа про безоплатну приватизацію житла) зазначено, що «приватизація державного житлового фонду згідно з Законом відбувається шляхом використання всіма громадянами України приватизаційних житлових чеків. Громадянам надано право змінити цільове використання цих чеків, а тому вони можуть бути використані також для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду… Зазначене положення Закону дає підстави для висновку, що приватизація державного житлового фонду не є обов`язком громадян України, а є їх правом, яке повинне реалізовуватися ними на власний розсуд, на умовах, у порядку та спосіб, встановлених законом. Системний аналіз положень Закону та ЖК України дає підстави для висновку, що право громадянина України на приватизацію державного житлового фонду вважається реалізованим один раз у повному обсязі, якщо він повністю використав житловий чек та у його власність передано загальну площу житла, що не перевищує встановлену санітарну норму і відповідно, номінальну вартість житлового чека, незалежно від того, відповідає ця площа одній квартирі (будинку) чи кільком. Таким чином тільки повне використання житлових чеків є фактом реалізації один раз права на безоплатну приватизацію житла, передбаченого п. 5 ст. 5 Закону».

Отже, право на приватизацію квартири, яка належить до державного житлового фонду, мають особи, які постійно проживають у цій квартирі. Для отримання права власності на житло особа повинна звернутися до відповідного органу приватизації з належно оформленою заявою, яка підлягає розгляду вказаним органом у строк, передбачений чинним законодавством.

З урахуванням зазначеного, відмова Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради від 30 жовтня 2018 року № К-17891-11-122/0 у приватизації ОСОБА_1 житлового приміщення – квартири АДРЕСА_1 – є неправомірною.

Крім того, при зверненні позивача з заявою про приватизацію житлового приміщення у будинку, Департамент зазначив недоліком, відсутність інформації про невикористання свого права на приватизацію державного житлового фонду ОСОБА_1 за указаною адресою.

Разом з цим, суд вважає таку вимогу органу приватизації про надання позивачем відомостей про те, що раніше вона не використала своє право на приватизацію, безпідставною, оскільки встановлення цієї обставини має відноситись до виключної компетенції держави, яка, виконуючи функції з владного регулювання усіх без винятку суспільних правовідносин, зобов`язана мати власний, самодостатній і незалежний механізм з отримання такої інформації, не покладаючи цей тягар на громадян.

При цьому, відповідно до довідок ПАТ «Державний ощадний банк України» позивачі не використали свої житлові чеки.

Не був позбавлений і Департамент можливості перевірки права користування позивачами указаною квартирою.

У той же час, відповідно до листа Департаменту, із заявою про приватизацію квартири звернулася лише ОСОБА_1 , а право на приватизацію, як зазначено вище, мають усі особи, які прописані у квартирі.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що відмова Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради у приватизації квартири АДРЕСА_1 загальною площею 74 кв. м, житловою 43,4 кв. м, є неправомірною та такою, що порушує право ОСОБА_1 на набуття права власності на житло у встановленому законом порядку, а тому позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно задоволених позовних вимог.

Позивачі просили не стягувати судовий збір з відповідача, тому суд вважає, що відповідно до ст. 13 ЦПК України відсутні підстави для стягнення судового збору з відповідача.

Керуючись ст. ст. ст. 55, 124 Конституції України ст. ст. 4, 9, 16, 64, 65, 106 ЖК Української РСР, ст. 1, 5, 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. ст. 11, 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76–81, 84, 89, 141, 263–265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради, третя особа – Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, про визнання права користування житловим приміщенням, визнання права на приватизацію житлового приміщення у квартирі, шляхом зобов`язання здійснити приватизацію житлових приміщень у квартирі за відсутністю довідок про використання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду та за відсутністю ордеру – задовольнити частково.

Визнати з ОСОБА_1 та її сином – ОСОБА_2 право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Управління міського майна Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради розглянути питання приватизації житлового приміщення (квартири) АДРЕСА_5 , та прийняти рішення відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Рішення суду може бути оскаржене до Донецького апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , паспорт серії НОМЕР_2 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_6 ;

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , паспорт серії НОМЕР_3 , ІПН НОМЕР_4 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_6 ;

Виконавчий комітет Маріупольської міської ради, код ЄДРПОУ 04052784, юридична адреса: пр. Миру, 70, м. Маріуполь, Донецька область;

Департамент міського майна Маріупольської міської ради, юридична адреса: проспект Металургів, 25, м. Маріуполь, Донецька область, 87500.

Суддя О.М. Музика