Ухвала суду № 82896157, 09.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/272

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

09 липня 2019 року м. Київ№ 804/3960/15Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за позовом

дочірнього підприємства "Вітамін - Фарм"

до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

треті особи:

ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3

про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва

В С Т А Н О В И В:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява дочірнього підприємства "Вітамін - Фарм" (надалі - позивач, адреса: 49005, місто Дніпро, пл.. Жовтнева, буд. 14д, пр.. 2) до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (надалі - відповідач, адреса: 01008, м.Київ, вулиця М.Грушевського, 12/2), треті особи - ОСОБА_1 (надалі - третя особа 1, адреса: АДРЕСА_7), ОСОБА_2 (надалі - третя особа 2, адреса: АДРЕСА_6), ОСОБА_3 (надалі - третя особа 3, адреса: АДРЕСА_5 ), в якій позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної служби інтелектуальної власності України НОМЕР_2 за заявкою №m201217604 від 10 жовтня 2012 року, на підставі якого видано свідоцтво НОМЕР_1 від 25 жовтня 2013 року на знак для товарів та послуг "аптека низьких ООО";

- визнати недійсним свідоцтво НОМЕР_1 від 25 жовтня 2013 року на знак товарів і послуг "аптека низьких цін ООО".

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2015 року відкрито провадження в адміністративній справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 157 КАС України, в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Вищого адміністративного суду від 29 січня 2016 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року.

Постановою Верховного Суду від 22 січня 2019 року касаційна скарга дочірнього підприємства "Вітамін - Фарм" залишення без задоволення, а ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2015 року без змін з тих підстав, що вона не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року справу передано на розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постановою Верховного Суду від 22 січня 2019 року касаційна скарга дочірнього підприємства "Вітамін - Фарм" залишена без задоволення, а ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 лютого 2016 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2016 року без змін.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29 березня 2019 року головуючою у справі визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.03.2019 відкрито загальне провадження у справі та призначено підготовче засідання.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва суду від 09.07.2019 замінено відповідача у справі Державну службу інтелектуальної власності України на Міністерство економічного розвитку і торгівлі.

Через канцелярію суду 02.07.19 представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 6 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року, яку ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, являє собою фундаментальну основу всього комплексу міжнародно-правового регулювання в галузі прав і свобод людини, її законних інтересів і потреб. Дана конвенція є частиною національного законодавства України згідно із ст. 9 Конституції України.

Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-1V регулює відносини, що виникають у зв`язку з обов`язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України. Ст. 17 зазначеного закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основне положення, яке лягло в основу всієї прецедентної практики щодо «майна» за змістом ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, Європейський суд сформулював в 1995 в справі «Газус Дозье унд Фердертекнік ГмбХ проти Нідерландів». У Постанові у цій справі Суд вказав, що використовується в ст. 1 Протоколу № 1 поняття «майно» (possessions) має автономне значення, яке безумовно не обмежується правом власності на матеріальні об`єкти. Під використання поняття «майно», на думку Суду, підпадають не тільки речі в традиційному їх розумінні, а й деякі інші права і вигоди (interests), що утворюють активи (assets), які можна розглядати як «майнові права» (property rights) і, отже, як «майно».

«Майно» в прецедентній практиці Суду, підрозділяється на дві основні категорії: «наявне майно» і «правомірно очікувані активи». Поняття «наявне майно» (це, наприклад, матеріальні об`єкти, що знаходяться у володінні; права вимоги, строк за якими настав; інтелектуальна власність) має на увазі, що у заявника є правова підстава (title) щодо конкретного майна і відповідно до національного законодавства заявник розглядається як законний власник цього майна.

Поняття «правомірне очікування» означає обґрунтоване припущення про отримання будь-якої майнової вигоди або майнового активу на підставі, зокрема, угоди з органом влади, виданого державним органом дозволу або ліцензії, нормативного або ненормативного акта.

У справі «Компанія «Анхойзер-Буш Інк» проти Португалії», суд вказав, що стаття 1 Протоколу № 1 застосовується до об`єктів інтелектуальної власності. Крім цього, в постанові дано огляд справ, що стосуються набуття прав на об`єкти інтелектуальної власності. Зокрема, зазначається, що в справі «Сміт Кляйн і компанія «Френч Лабораторіз Лтд.» проти Нідерландів» поняття «майно», закріплене в ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, було поширено на патенти, а «власник патенту» був прирівняний до категорії «власник майна».

З аналізу рішення суду у цій справі, можна дійти висновку про те, що визнаючи за компанією-заявником майнові права, Європейський суд, по суті, підтвердив раніше сформульовану позицію, згідно з якою подача заявки (на отримання патенту) ще не означає придбання інтелектуальної власності, але допускає визнання за заявником інших майнових прав і інтересів, які підпадають під поняття «майно».

Статтею 190 Цивільного кодексу України передбачено, що майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.

Ураховуючи викладене вище, Мінекономрозвитку зазначає, що справи у спорах щодо речового права на майно, зокрема, набуття прав інтелектуальної власності, володіння такими правами, а також визнання недійсними актів підлягають розгляду господарським судами.

Така правова позиція відображена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 826/15263/18 за позовом ПП «Курорти Приазов`я» до Мінекономрозвитку про скасування рішення Апеляційної плати Міністерствапро відмову в задоволенні заперечення ПП «Курорти Приазов`я» на рішення Міністерства від 26.07.2017 про відмову в реєстрації знака для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1 » за заявкою № m2016 20704, затверджене 03.07.2018 наказом № 909 Міністерства та повернути заявку № m2016 20704 до Укрпатенту для продовження проведення експертизи, якою касаційну скаргу ПП «Курорти Приазов`я» залишено без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.09.2018 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018 залишено без змін.

Окружний адміністративний суд міста Києва ухвалою від 24.09.2018, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.12.2018, відмовив у відкритті провадження у справі, оскільки її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки він стосується правомірності відмови у реєстрації знака для товарів і послуг, тобто стосується прав інтелектуальної власності.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, ПП «Курорти Приазов`я» звернулось із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Позивач у касаційній скарзі наводить доводи про те, що спір у справі належить розглядати за правами адміністративного судочинства.

Оскільки між позивачем та відповідачем виник спір, пов`язаний із захистом прав інтелектуальної власності, тому з огляду на склад учасників його спору та предмет позову його вирішення віднесено до юрисдикції господарського суду.

Мінекономрозвитку зазначає, що відповідно до матеріалів даної адміністративної справи № 804/3960/15: 1) сторонами справи є: юридичні особи - Дочірнє підприємство «Вітамін- Фарм», ДСІВ ( правонаступник Мінекономрозвитку); 2) предметом позову є: скасування Рішення ДСІВ, визнання недійсним Свідоцтва № НОМЕР_1; 3) предметом спору є: набуття права інтелектуальної власності на знак; 4) об`єктом спору є: об`єкт права інтелектуальної власності - знак для товарів і послуг; 5) способом захисту є: визнання протиправним рішення органу державної влади.

Зважаючи на те, що у справі № 826/15263/18 та у справі № 804/3960/15 ідентичними с сторони, предмет позову, предмет спору та способи захисту. Мінекономрозвитку вважає, що спір щодо реєстрації прав інтелектуальної власності підлягає розгляду господарськими судами. Таким чином, виходячи з предмету спору, Мінекономрозвитку зазначає, що даний спір є спором про приватне цивільне право, а відтак не є публічно-правовим спором і не належить до розгляду в порядку адміністративного судочинства.

У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

За таких підстав та з урахуванням того, що спір між сторонами у справі виник не у зв`язку з виконанням або невиконанням відповідачами публічно - владних управлінських функцій та не віднесений до юрисдикції Окружного адміністративного суду міста Києва, суд приходить до висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі.

Крім того, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачеві, що останній має право звернутися з вказаним позовом до відповідного суду господарської юрисдикції.

Керуючись частиною 2 статті 19, пунктом 1 частини 1 статті 238, статтями 239, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

У Х В А Л И В:

1. Закрити провадження в адміністративній справі № 804/3960/15 за позовом дочірнього підприємства "Вітамін - Фарм" до Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, треті особи - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування рішення, визнання недійсним свідоцтва.

2. Роз`яснити дочірньому підприємству "Вітамін - Фарм" право на звернення з вказаними позовними вимогами до відповідного суду господарської юрисдикції.

3. Роз`яснити дочірньому підприємству "Вітамін - Фарм", що повторне звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України з моменту її підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом п`ятнадцяти днів, з дня складання повного тексту ухвали.

Суддя Н.В. Клочкова