Рішення № 82896053, 08.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 липня 2019 року № 640/20341/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Аверкової В.В., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи

за позовом ОСОБА_1

до Національного агентства з питань запобігання корупції

про визнання протиправними та скасування окремих положень рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Національного агентства з питань запобігання корупції (далі по тексту - відповідач) з наступними позовними вимогами: визнати протиправними та скасувати окремі положення рішення відповідача від 31 серпня 2018 року №1925 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області», окремі положення рішення Національного агентства з питань запобігання корупції «Про затвердження обґрунтованого висновку щодо корупційного або пов`язаного з корупцією правопорушення та направлення рішення «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області», згідно з якими суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік зазначив недостовірні відомості щодо суми отриманого протягом 2015 року членом сімї (чоловіком) доходу у вигляді компенсаційних чи інших виплат, отриманих від Посольства України в Литовській Республіці, чим не дотримав вимоги пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Недостовірні відомості зазначені у декларації відрізняються від достовірних на суму 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що містить ознаки корупційного правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття рішення про проведення стосовно позивача повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік; відповідачем порушено строки проведення перевірки, про що не повідомлено позивача. Крім того, позивачем правомірно не відображено виплачену члену сім`ї суму компенсаційних виплат, оскільки згідно положень чинного законодавства компенсаційні виплати не вважаються доходом. Також у супровідному листі від 20 жовтня 2018 року №41-01/48296/18 відповідачем зазначено інші правові підстави для проведення перевірки, ніж у спірному рішенні.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено справу до розгляду у підготовчому засіданні.

13 лютого 2019 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач не погоджується із заявленими позовними вимогами, оскільки відповідачу надано право на проведення повної перевірки декларації, поданої позивачем; положеннями законодавства передбачено граничні терміни для проведення перевірки, а не для винесення рішення за результатами проведеної перевірки. Крім того, відповідач вважає, що позивач, подавши уточнену декларацію, підтвердила згоду з висновками, викладеними у спірному рішенні.

26 лютого 2019 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, якою позивач відхиляє заперечення відповідача з підстав, наведених у позовній заяві.

У судовому засіданні 05 вересня 2019 року відповідачем подано заперечення проти відповіді на відзив, з яких вбачається про незгоду відповідача з викладеними позивачем обставинами.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 березня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу у судове засіданні для розгляду по суті.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 березня 2019 року судом витребувано у Посольства України в Литовській Республіці належним чином засвідчену копію довідки із зазначенням структури (детальний розрахунок) компенсаційних виплат в іноземній валюті у сумі 41869 (сорок одна тисяча вісімсот шістдесят дев`ять) дол. США виплачених за перебування в довготерміновому відрядженні (проходження дипломатичної служби) за кордоном у Посольстві України в Литовській Республіці з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 році.

01 квітня 2019 року від Посольства України в Литовській Республіці надійшла копія довідки про виплачені ОСОБА_2 , за час перебування у довготривалому відрядженні за кордоном, компенсаційні виплати за 2015 рік.

02 квітня 2019 року, 21 травня 2019 року відповідачем подано до суду пояснення щодо відповідності спірного рішення вимогам законодавства з наведенням обґрунтування, аналогічного викладеному у відзиві на позовну заяву.

19 квітня 2019 року, 11 травня 2019 позивачем подано пояснення щодо подання виправленої декларації за 2015 рік, в який відповідач зазначила, що нею було подано виправлену декларацію, не тому, що вона погоджується із оскаржуваним рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції, а тому, що це є вимогою законодавства, а саме згідно частини четвертої статті 45 Закону України "Про запобігання корупції", яка є імперативною. Також, позивач зазначила, що нею подано дану позовну заяву що вже свідчить про незгоду з оспорюваними рішеннями відповідача від 31 серпня 2018 року №1925 та №1929 та те, що подання виправленої декларації жодним чином не спростовує її позовних вимог та не обґрунтовує позицію відповідача.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2019 року судом витребувано у Посольства України в Литовській Республіці надати суду засвідчену копію довідки із зазначенням структури (детальний розрахунок) компенсаційних виплат в іноземній валюті виплачених ОСОБА_2 за перебування в довготерміновому відрядженні (проходження дипломатичної служби) за кордоном у Посольстві України в Литовській Республіці з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 році в розрізі детального розрахунку кожної суми компенсаційних виплат в іноземній валюті за відповідний період (місяць), а саме: з чого складається сума щомісячної норми компенсаційних виплат в іноземній валюті.

11 травня 2019 року від Посольства України в Литовській Республіці надійшов лист з поясненнями на виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 березня 2019 року та надано копію довідки.

У судовому засіданні 28 травня 2019 року позивач підтримав позовні вимоги, представник відповідача проти задоволення позову заперечив; на підставі частини третьої статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України суд завершив розгляд справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Позивач станом на 01 вересня 2016 року обіймала посаду судді Шахтарського міськрайонного суду Донецької області.

Відповідно до підпункту «в» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб`єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування: державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування.

Особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2, пункті 5 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством (ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції»).

Таким чином, посада позивача підпадає під дію Закону України «Про запобігання корупції», що покладає на неї обов`язок подачі декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Так, позивачем, як особою уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування на виконання зазначених вище вимог Закону України «Про запобігання корупції» шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, було подано щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік.

Рішенням відповідача від 31 серпня 2018 року №1925 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області» за результатами проведення повної перевірки декларації позивача відповідно до рішення відповідача від 30 березня 2018 року №564 на підставі абзацу 2 частини 1 статті 50 Закону України «Про запобігання корупції», пп. 1 п. 3 розд. ІІІ Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10 лютого 2017 року №56, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 року за №201/30069 вирішено, зокрема, що суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік зазначив недостовірні відомості: щодо дати набуття права спільної власності на квартиру; не відобразив відомості щодо суми отриманого протягом 2015 року членом сім`ї (чоловіком) доходу у вигляді компенсаційних чи інших виплат, отриманих від Посольства України в Литовській Республіці, чим не дотримав вимоги пунктів 2 та 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Недостовірні відомості зазначені у декларації відрізняються від достовірних на суму понад 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що містить ознаки корупційного правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини третьої статті 12, абзацу 2 частини першої статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» та абзацу 5 пункту 2 розділу IV Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженого рішенням Національного агентства від 10 лютого 2017 року №56, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 року за №201/30069, Національним агентством з питань запобігання корупції прийнято рішення від 31 серпня 2018 року №1929, яким затверджено обґрунтований висновок щодо виявлення ознак корупційного правопорушення.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими рішеннями, звернулась до суду з даним позовом.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, судом встановлено наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України наведені критерії законності рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, якими є, зокрема, прийняття (вчинення) таких рішень, (дій, бездіяльності) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Спірні правовідносини сторін регулюються нормами Закону України «Про запобігання корупції», у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Порядком проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затвердженим рішенням НАЗК від 10 лютого 2017 року №56 (далі по тексту - Порядок №56), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 лютого 2017 року за №201/30069.

Так, згідно з частиною першою статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» повна перевірка декларації полягає у з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.

Обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством.

Обов`язковій повній перевірці також підлягають декларації, подані іншими суб`єктами декларування, у разі виявлення у них невідповідностей за результатами логічного та арифметичного контролю.

Національне агентство проводить повну перевірку декларації, а також самостійно проводить повну перевірку інформації, яка підлягає відображенню в декларації, щодо членів сім`ї суб`єкта декларування у випадках, передбачених частиною сьомою статті 46 цього Закону.

Національне агентство проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.

Механізм проведення НАЗК контролю та повної перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (декларація), відповідно до статей 48 та 50 Закону України «Про запобігання корупції» визначає Порядок №56.

Згідно з пунктом 2 розділу І цього Порядку, терміни вживаються у таких значеннях:

достовірність задекларованих відомостей - відповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, у разі не встановлення НАЗК недостовірності задекларованих відомостей у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації;

недостовірність задекларованих відомостей - невідповідність дійсності відомостей, зазначених у декларації суб`єкта декларування, що встановлюється на підставі відомостей, отриманих НАЗК у встановленому Законом порядку шляхом здійснення контролю та повної перевірки декларації.

Пункт 3 розділу І Порядку №56 встановлює, що контроль та повна перевірка декларації здійснюються за принципами: 1) верховенства права; 2) рівності та гарантування прав і законних інтересів усіх суб`єктів декларування; 3) об`єктивності, неупередженості та безсторонності рішень і дій Національного агентства, уповноважених ним осіб; 4) достовірності і повноти інформації, що використовується Національним агентством, правомірності одержання та використання такої інформації; 5) неприпустимості свавільного втручання у сферу особистого життя суб`єкта декларування, окрім як у межах та у спосіб, що передбачені Законом; 6) гарантування права на судовий захист суб`єктів декларування.

Усі передбачені цим Порядком заходи контролю та повної перевірки декларацій повинні відповідати вказаним у цьому пункті принципам.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІІ Порядку №56 повна перевірка декларації може проводитися у період здійснення суб`єктом декларування діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності і полягає у: 1) з`ясуванні достовірності задекларованих відомостей; 2) з`ясуванні точності оцінки задекларованих активів; 3) перевірці на наявність конфлікту інтересів; 4) перевірці на наявність ознак незаконного збагачення.

Повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням НАЗК, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції Національного агентства. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.

Згідно з пунктом 6 Порядку №56 повна перевірка декларації передбачає такі дії:

1) прийняття рішення про проведення перевірки;

2) аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації;

3) створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8 - 11 цього розділу;

4) направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу;

5) прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

Підстави та умови прийняття рішення НАЗК про здійснення повної перевірки декларації суб`єкта декларування, у тому числі і рішення про проведення перевірки декларації, якщо повна перевірка відповідної декларації вже раніше проводилася, вимоги до такого рішення, а також можливість його оскарження визначено, зокрема, пунктами 1, 2, 5 Розділу ІІІ Порядку №56.

Зокрема, відповідно до абзаців другого, четвертого пункту першого Розділу ІІІ Порядку №56 повна перевірка декларацій (декларації) проводиться за рішенням Національного агентства, в якому надається доручення його члену провести повну перевірку декларацій (декларації) (Рішення про проведення перевірки) через працівників структурного підрозділу його апарату, діяльність яких пов`язана зі здійсненням такої функції НАЗК. Рішення про проведення перевірки повинно містити інформацію, яка дає змогу ідентифікувати декларацію (декларації), щодо якої (яких) проводиться повна перевірка, та суб`єкта (суб`єктів) декларування, який (які) подав (подали) таку (такі) декларацію (декларації), якщо інше не передбачено цим Порядком.

Рішення про проведення перевірки повинно бути належним чином обґрунтоване посиланням на визначену Законом підставу повної перевірки декларації або декларацій - у разі прийняття Рішення про проведення перевірки щодо більш як одної декларації на одній визначеній Законом підставі. Рішення про проведення повної перевірки на підставі абзацу п`ятого частини першої статті 50 Закону також повинно містити обґрунтування, передбачене пунктом 3 цього розділу. У пункті 2 Розділу ІІІ Порядку №56 зазначено, що рішення про проведення перевірки може бути оскаржене в судовому порядку.

Відповідно до пункту 9 Порядку у разі необхідності з метою здійснення повної перевірки декларації Національне агентство має право направляти запити про надання документів чи інформації до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань. Зазначені суб`єкти зобов`язані надавати запитувані Національним агентством документи чи інформацію упродовж десяти робочих днів з дня одержання запиту.

Для перевірки інформації про об`єкти декларування, що зазначені у декларації, Національне агентство має право отримувати інформацію з відкритих баз даних, реєстрів іноземних держав, у тому числі після внесення плати за отримання відповідної інформації відповідно до законодавства, якщо така плата вимагається для доступу до інформації.

Згідно з пунктом 12 Порядку у разі виявлення Національним агентством протягом повної перевірки декларації ознак недостовірності задекларованих відомостей, неточності оцінки задекларованих активів, конфлікту інтересів, незаконного збагачення Національне агентство направляє відповідному суб`єкту декларування відповідний лист з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів.

Такий лист повинен містити посилання на конкретні відомості у декларації, щодо яких пропонується надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів, а також відомості про підстави проведення перевірки декларації та таких конкретних відомостей. Такий лист може містити конкретні запитання Національного агентства щодо відомостей, зазначених у декларації.

Надані суб`єктом декларування письмові пояснення та/або копії підтвердних документів є обов`язковими до розгляду та врахування Національним агентством під час проведення повної перевірки декларації та вирішення питання щодо дотримання суб`єктом декларування вимог Закону при складанні та поданні декларації.

З системного аналізу положень Порядку №56 слідує, що повна перевірка декларації починається з прийняття Рішення про проведення перевірки та закінчується прийняттям Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації. Зазначені дії мають бути вчинені Національним агентством упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.

Матеріали справи свідчать, що позивачем подано декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік.

Рішенням від 30 березня 2018 року №564 «Про проведення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області», призначено перевірку декларації позивача на підставі абзацу 2 частини 1 статті 50 Закону України «Про запобігання корупції».

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 50 Закону України «Про запобігання корупції» обов`язковій повній перевірці підлягають декларації службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, суб`єктів декларування, які займають посади, пов`язані з високим рівнем корупційних ризиків, перелік яких затверджується Національним агентством. Відповідно до примітки до статті 50 вказаного Закону під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються, зокрема, судді.

Тобто, рішення від 30 березня 2018 року №564 містить підставу повної перевірки декларації позивача, яка визначена Законом України «Про запобігання корупції».

Суд зазначає, що вказана у рішенні від 30 березня 2018 року №564 підстава для призначення перевірки (абзац 2 частини 1 статті 50 Закону України «Про запобігання корупції») не збігається із підставою, зазначеною у листі від 22 жовтня 2018 року №41-01/48296 (абзацу 5 частини 1 статті 50 Закону України «Про запобігання корупції»), яким позивача повідомлено про проведення у відношенні неї повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області та про зобов`язання подати декларацію з достовірними відомостями.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Порядку №56 початком здійснення повної перевірки декларації є день, наступний за днем прийняття Рішення про проведення перевірки. Про прийняття Рішення про проведення перевірки Національне агентство письмово повідомляє суб`єкта декларування за допомогою програмних засобів Реєстру не пізніше дня його прийняття.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Проте, суд звертає увагу, що відповідач, не надав суду доказів, які б свідчили про повідомлення позивача у встановлені законодавством строки про проведення у відношенні нього перевірки на підставі прийнятого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем, направлено на адресу позивача лист-запит про надання пояснень від 06 квітня 2018 року №52-08/14257/18, в якому зокрема запропоновано надати пояснення та копії документів, отриманий позивачем 04 травня 2018 року та 07 травня 2018 року, про що зазначено у наданих до НАЗК поясненнях від 21 травня 2018 року №С-5116/18. При цьому, вказаний запит не містить інформації про прийняте рішення про проведення повної перевірки декларації особи, а також відомостей про конкретні підстави проведення перевірки декларації таких відомостей.

Таким чином, суд приходить до висновку про порушення відповідачем вимог Порядку №56 в частині неповідомлення позивача про проведення у відношенні нього повної перевірки декларації.

Відповідно до пункту 14 Порядку №56 повна перевірка декларації за цим Порядком здійснюється упродовж 60 календарних днів з дня прийняття Рішення про проведення перевірки.

У разі необхідності строки проведення повної перевірки декларації можуть бути продовжені, але не більше ніж на сукупний строк у 30 календарних днів. Рішення про продовження повної перевірки декларації приймається Національним агентство у випадку неотримання відповідей та/або інформації по суті, необхідних для проведення повної перевірки декларації, у відповідь на запити (листи) Національного агентства до: 1) державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, суб`єктів господарювання незалежно від форми власності та їх посадових осіб, громадян та їх об`єднань; 2) суб`єкта декларування з проханням надати пояснення щодо відомостей, зазначених у декларації.

Відповідно до пункту 15 розділу ІІІ Порядку №56 перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється у таких випадках: 1) звернення до суду з метою отримання інформації стосовно наявності та стану рахунків, операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи, фізичної особи - підприємця; 2) направлення запиту на отримання від державних та інших органів влади іноземних держав інформації, що необхідна для проведення повної перевірки декларації.

У зазначених випадках перебіг строку повної перевірки декларації зупиняється з дня відкриття судом провадження у справі (направлення відповідного запиту) до дня набрання законної сили рішенням суду (отримання відповіді на зазначений запит).

Зупинення перебігу строку повної перевірки декларації можливе в межах строків, визначених абзацами першим та другим пункту 14 цього розділу.

Тобто, проведення перевірки декларації позивача за 2015 рік розпочато з 31 березня 2018 року. Оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження продовження строку перевірки чи зупинення строку перевірки декларації позивача, повна перевірка декларації мала б закінчитися 29 травня 2018 року.

В спростування тверджень відповідача стосовно того, що положеннями ні Закону ні Порядку не встановлені граничні терміни для опрацювання отриманих в рамках здійснення повної перевірки матеріалів та підготовки проекту рішення про результати проведеної повної перевірки та прийняття його на засіданні НАЗК, суд зазначає, що, пунктом 6 Розділу ІІІ Порядку №56 визначено, що повна перевірка декларації передбачає такі дії: прийняття Рішення про проведення перевірки; аналіз відомостей про об`єкти декларування (об`єкти нерухомості; об`єкти незавершеного будівництва (в тому числі інформація щодо власника або користувача земельної ділянки); цінне рухоме майно (крім транспортних засобів); цінне рухоме майно - транспортні засоби; цінні папери; інші корпоративні права; юридичні особи, кінцевим бенефіціарним власником (контролером) яких є суб`єкт декларування або члени його сім`ї; нематеріальні активи; доходи, у тому числі подарунки; грошові активи; фінансові зобов`язання; видатки та правочини суб`єкта декларування; посади чи роботи за сумісництвом суб`єкта декларування; членство суб`єкта декларування в об`єднаннях (організаціях) та входження до їх органів), зазначені в деклараціях суб`єкта декларування, та їх порівняння з відомостями з реєстрів, баз даних, інших інформаційно-телекомунікаційних систем державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, що можуть містити інформацію про об`єкти декларування, які мають відображатися в декларації; створення, збирання, одержання, використання інформації, яка є необхідною для повної перевірки декларації, з використанням джерел інформації, визначених пунктами 8 - 11 цього розділу; направлення Національним агентством відповідному суб`єкту декларування листа з пропозиціями надати письмові пояснення та/або копії підтвердних документів та розгляд і врахування наданих ним пояснень та/або копій підтвердних документів під час проведення повної перевірки декларації у порядку та на умовах, визначених пунктом 12 цього розділу; прийняття Національним агентством Рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

Тобто, Порядком №56 визначено, що процедура повної перевірки розпочинається прийняттям рішення про проведення перевірки та закінчується прийняттям Національним агентством рішення про результати здійснення повної перевірки декларації.

Отже, рішення про результати здійснення повної перевірки декларації має бути прийнято в межах, визначених пунктом 14 Порядку №56, строків.

Таким чином, суд вважає помилковою позицію відповідача про відсутність чітких строків прийняття рішення за результатами повної перевірки декларації та зазначає, що тривале неприйняття передбаченого законом рішення за наслідками проведеної перевірки ставить суб`єктів декларування у стан правової невизначеності, чим порушує принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України.

Враховуючи строки, встановлені для проведення перевірки декларації позивача за 2015 рік, оскаржувані позивачем рішення були прийняті поза межами строку, встановленими для перевірки декларацій.

Згідно зі статтею 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд враховує правову позицію, висловлену в рішенні Європейського Суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України», в якому Суд зазначив, що принцип «належного урядування», зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків.

Щодо викладених в обґрунтованому висновку щодо виявлення ознак корупційного правопорушення, затвердженого рішенням НАЗК від 31 серпня 2018 року №1929, обставин, суд зазначає наступне.

За результатами перевірки декларації за 2015 рік встановлено: «у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації суб`єкт декларування не відобразив відомості про дохід, отриманий членом сім`ї (чоловіком) протягом 2015 року у вигляді компенсаційних чи інших виплат, отриманих від Посольства України в Литовській Республіці у сумі 41 869,00 дол. США. Згідно з доданою до пояснень копією довідки Посольства України в Литовській Республіці від 11 лютого 2016 року №61210/19-910-161, за час перебування в довготерміновому відрядженні за кордоном з 01 січня 2015 по 31 грудня 2015 року члену сім`ї (чоловікові) виплачено 41 869,00 дол. США. Отже, станом на день подання суб`єктом декларування декларації за 2015 рік члену сім`ї (чоловіку) була відома інформація про отримані ним доходи у вигляді компенсаційних виплат. У декларації суб`єкт декларування при заповненні відомостей про доходи члена сім`ї (чоловіка) не обрав варіант «Член сім`ї не надав інформацію». Разом з тим суб`єкт декларування в поясненнях не зазначив причини невідображення відомостей про дохід, отриманий членом сім`ї (чоловіком) протягом 2015 року у вигляді компенсаційних чи інших виплат. Водночас. Відповідно до інформації, отриманої від Міністерства закордонних справ України та копії довідки Посольства України в Литовській Республіці від 04 червня 2018 року №61210/110-630-910-492, члену сім`ї (чоловікові) за час перебування у довготерміновому відрядженні (проходження дипломатичної служби) за кордоном у Посольстві України в Литовській Республіці нараховано та виплачено компенсаційні виплати в іноземній валюті за період з 01 січня 2015 по 31 грудня 2015 року у сумі 39 709,00 дол. США, що за офіційним курсом гривні до іноземних валют Національного банку України становить 878 500,12 грн.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у декларації зазначаються відомості про отримані (нараховані) доходи, у тому числі доходи у вигляді заробітної плати (грошового забезпечення), отримані як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом, гонорари, дивіденди, проценти, роялті, страхові виплати, благодійна допомога, пенсія, доходи від відчуження цінних паперів та корпоративних прав, подарунки та інші доходи.

Такі відомості включають дані про вид доходу, джерело доходу та його розмір. Відомості щодо подарунка зазначаються лише у разі, якщо його вартість перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року, а для подарунків у вигляді грошових коштів - якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, перевищує п`ять прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня звітного року.

При цьому, відповідно до пункту 45 Роз`яснень щодо застосування окремих положень Закону України "Про запобігання корупції" затверджених рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 11 серпня 2016 року №3 стосовно заходів фінансового контролю під заробітною платою розуміється як основна заробітна плата, так і будь-які заохочувальні та компенсаційні виплати (премії, надбавки тощо), які виплачуються (надаються) суб`єкту декларування або члену його сім`ї у зв`язку з відносинами трудового найму, крім коштів для покриття витрат на відрядження, які у цілях декларування доходом не вважаються (див. далі окреме роз`яснення з цього приводу).

Відповідно до пункту 46 вказаних Роз`яснень «Чи вважаються доходом витрати на відрядження, що оплачуються роботодавцем? Якщо витрати на участь у публічному заході оплачені третьою стороною, чи вважається це доходом?», у цілях декларування відповідно до статті 46 Закону не вважаються доходом кошти, що виплачуються роботодавцем суб`єкту декларування (члену його сім`ї) для покриття витрат на відрядження (в Україні чи за кордоном). Так само не вважається отриманням доходу покриття третьою особою (наприклад, міжнародною організацією, державними органами іноземної держави тощо) витрат на участь суб`єкта декларування (члена його сім`ї) у заході (семінар, конференція, переговори тощо), що проводиться в іншому місті чи за кордоном (наприклад, оплата витрат на подорож до місця проведення заходу, проживання та харчування), за умови, що така поїздка оформлена у вигляді відрядження суб`єкта декларування чи члена його сім`ї (Приклади: суб`єкт декларування на запрошення державного органу іноземної держави і за рахунок коштів приймаючої сторони бере участь у заході, що проводиться на території цієї держави, з оформленням відрядження за місцем роботи суб`єкта декларування. Кошти, витрачені на оплату переїзду суб`єкта декларування, його харчування та проживання, а також інші пов`язані з поїздкою витрати (наприклад, сплата візового збору), не вважаються доходом і не зазначаються в декларації; член сім`ї суб`єкта декларування, який не є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, або прирівняною до осіб, уповноважених на виконання зазначених функцій, отримує компенсацію витрат на відрядження від свого роботодавця або оформляє за місцем роботи відрядження з метою участі у заході, проведення переговорів тощо. Кошти, отримані членом сім`ї від свого роботодавця як компенсація витрат на таке відрядження або витрати, понесені приймаючою стороною для забезпечення відрядження члена сім`ї, не вважаються доходом і не зазначаються в декларації суб`єкта декларування).

Відповідно до підпункту 165.1.11 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи, зокрема, кошти, отримані платником податку на відрядження або під звіт і розраховані згідно із пунктом 170.9 статті 170 цього Кодексу, а також суми компенсаційних виплат в іноземній валюті, що виплачуються відповідно до закону працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 жовтня 2015 року №882 затверджено порядок формування та здійснення компенсаційних виплат в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження (далі по тексту Порядок №882).

Порядок №882 визначає тимчасовий механізм формування та здійснення компенсаційних виплат в іноземній валюті (далі - компенсаційні виплати) працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження до закордонних дипломатичних установ України (далі - працівники закордонних дипломатичних установ України) з метою врахування вартості оренди житла та комунальних послуг, пов`язаних з його орендою, та інших витрат, пов`язаних з виконанням посадових обов`язків з метою забезпечення доступу до мобільного Інтернету та зв`язку, проведення поточних протокольних зустрічей, проїзду у щорічну відпустку та перевезення багажу під час ротації.

Відповідно до пункту 2 Порядку №882 Працівники закордонних дипломатичних установ України отримують компенсаційні виплати в іноземній валюті, що включають кошти:

1) передбачені нормами компенсаційних виплат для відшкодування витрат під час перебування у довготерміновому відрядженні, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2006 р. № 8 "Деякі питання компенсаційних виплат в іноземній валюті працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження", разом з установленими надбавками, передбаченими у додатку 4 до зазначеної постанови та пункті 3 постанови Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. № 261 "Про затвердження розмірів компенсаційних виплат в іноземній валюті на місяць працівникам дипломатичної служби, направленим у довготермінове відрядження", за відповідною посадою;

2) для оплати вартості оренди житла під час перебування таких працівників у довготерміновому відрядженні та комунальних послуг, пов`язаних з орендою такого житла;

3) для оплати інших витрат, пов`язаних з виконанням посадових обов`язків з метою забезпечення доступу до мобільного Інтернету та зв`язку, проведення поточних протокольних зустрічей, проїзду у щорічну відпустку та перевезення багажу під час ротації розмір і механізм оплати яких визначається в порядку, затвердженому МЗС за погодженням з Мінфіном.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач під час проведення перевірки дійшов висновку, що у розділі 11 «Доходи, у тому числі подарунки» декларації позивач не відобразив відомості про дохід, отриманий членом сім`ї (чоловіком) протягом 2015 року у вигляді компенсаційних чи інших виплат, отриманих від Посольства України в Литовській Республіці у сумі 41 869,00 дол. США.

При цьому, згідно пояснень Посольства України в Литовській Республіці та наданих довідок, протягом 2015 року під час перебування ОСОБА_2 у довготривалому відрядженні йому було виплачено норму компенсаційних виплат в іноземній валюті та кошти з метою врахування вартості оренди житла та комунальних послуг, пов`язаних з його орендою, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу, а також не включені до переліку виплат, які відповідно до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є базою для нарахування єдиного внеску. Зазначено, що надати інформацію щодо структури норми компенсаційних виплат в іноземній валюті не є можливим, оскільки така норма доводиться посольству єдиною, її деталізація законодавством України не передбачена.

З урахуванням викладеного суд вважає, що відповідач, на якого покладено тягар доказування відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, не довів правомірність викладених доводів щодо невідображення позивачем відомостей про дохід, отриманий членом сім`ї (чоловіком) протягом 2015 року у вигляді компенсаційних чи інших виплат, отриманих від Посольства України в Литовській Республіці у сумі 41 869,00 дол. США.

При цьому, судом не приймаються до уваги доводи відповідача стосовно визнання позивачем порушень, викладених у спірному рішенні шляхом подання уточнюючої декларації, оскільки відповідно до положень частини 1 статті 45 Закону України «Про запобігання корупції», у разі притягнення суб`єкта декларування до відповідальності за неподання, несвоєчасне подання декларації або у разі виявленні у ній недостовірних відомостей суб`єкт декларування зобов`язаний подати відповідну декларацію з достовірними відомостями. Оскільки вказана норма є імперативною, позивачем було подано уточнюючу декларацію за 2015 рік. При цьому, не погоджуючись із викладеними у спірному рішенні порушеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Частиною першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень, закріплених статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (ч. 2 цієї статті).

Враховуючи, що відповідачем не спростовано доводів позивача, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а надані позивачем докази є достатніми для прийняття рішення про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем не доведено правомірність оскаржуваних рішень, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати окремі положення рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 31 серпня 2018 року №1925 «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області», згідно з якими суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік зазначив недостовірні відомості щодо суми отриманого протягом 2015 року членом сім`ї (чоловіком) доходу у вигляді компенсаційних чи інших виплат, отриманих від Посольства України в Литовській Республіці, чим не дотримав вимоги пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Недостовірні відомості зазначені у декларації відрізняються від достовірних на суму 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що містить ознаки корупційного правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

3. Визнати протиправними та скасувати окремі положення рішення Національного агентства з питань запобігання корупції від 31 серпня 2018 року №1926 «Про затвердження обґрунтованого висновку щодо виявлення ознак корупційного правопорушення та направлення рішення «Про результати здійснення повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік, поданої ОСОБА_1 , суддею Шахтарського міськрайонного суду Донецької області», згідно з якими суб`єкт декларування при складанні та поданні декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за 2015 рік зазначив недостовірні відомості щодо суми отриманого протягом 2015 року членом сім`ї (чоловіком) доходу у вигляді компенсаційних чи інших виплат, отриманих від Посольства України в Литовській Республіці, чим не дотримав вимоги пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції». Недостовірні відомості зазначені у декларації відрізняються від достовірних на суму 250 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що містить ознаки корупційного правопорушення, передбаченого статтею 366-1 Кримінального кодексу України.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Національного агентства з питань запобігання корупції (01103, м. Київ, бул. Дружби народів, 28, код ЄДРПОУ 40381452) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду, відповідно до частини першої статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.В. Аверкова