Рішення № 82895792, 09.07.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 липня 2019 р. № 520/5573/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Держпром, 3 під. 2 пов.) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та просить суд:

1. Визнати бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.01.2016 року протиправною;

2. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.01.2016 року, здійснити виплату ОСОБА_1 суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2016 року однією сумою, з нарахуванням і виплатою компенсації втрати частини доходу розрахував її розмір за методикою відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати", подати протягом п`ятнадцяти днів, з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ч. 1 ст. 382 КАС України.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що бездіяльність головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.01.2016 року, є протиправною та такою, що порушує права позивача на пенсійне забезпеченя. Також позивачем зазначено, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідач порушує права позивача як людини які передбачені ст. 1 Протоколу № 1 к Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ETS № 9) згідно якої кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Ухвалою суду від 04.06.2019 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представником відповідача 21.06.2019 року надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, та зазначає, що діяв в межах чинного законодавства України.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , проходив службу в Харківському національному університеті внутрішніх справ на посаді начальника центру післядипломної освіти та 30.04.2011 р. був звільнений зі служби у відставку.

З 01.05.2011 р. відповідачем - ГУПФУ позивачу було призначено пенсію за вислугою років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» в розмірі 79 % грошового забезпечення.

Позивач перебуває на пенсійному обліку у ГУ ПФУ, пенсійна справа № 2003008993.

Також судом встановлено, що Міністерство внутрішніх справ направило до Пенсійного фонду України повідомлення про підстави перерахунку пенсій від 03 лютого 2017 року № 1461/05/22-2017. Зазначеним повідомленням було повідомлено про наявність підстав для перерахунку пенсій особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, а також про готовність уповноважених органів МВС подати до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі довідок для перерахунку пенсій у порядку та в терміни, визначені законодавством.

15.03.2017 за № 348/30216 у Міністерстві юстиції України зареєстровано наказ МВС від 17.02.2017 №138 «Про затвердження Переліку посад осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України (міліції'), які мають право на пенсійне забезпечення або одержують пенсію на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», що прирівнюються посадам поліцейських».

22 березня 2017 року МВС повторно направило лист до Пенсійного фонду щодо необхідності проведення перерахунку пенсії №4019/02/22-2017.

Пенсійний фонд України повідомив головні управління Пенсійного фонду України в областях про необхідність складання списків осіб пенсії яких підлягають перерахунку.

Головне управління пенсійного фонду України в Харківській області подало до ліквідаційної комісії ГУ МВСУ в Харківській області списки осіб, яким необхідно провести перерахунок пенсії.

Судом встановлено, що Ліквідаційна комісія ГУ МВСУ в Харківській області направила довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 для перерахунку пенсій від 25.07.2017 р. № 100/32765-2003008993.

23.08.2018 року відповідач здійснив перерахунок пенсії позивачу з 01.01.2016 р.

Підсумок пенсії з 01.01.2016 р. позивача складає 13486,56 грн., але ГУПФУ з 01.01.2016 року виплачує позивачу пенсію в розмірі 10740 грн., тобто обмежило розмір пенсії максимальним розміром починаючи з 01.01.2016 р. Зазначені обставини відповідачем не заперечуються, а тому не підлягають доказуванню.

Позивач вбачаючи у зазначеному порушення своїх прав звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку даним правовідносинам зазначає наступне.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 р. № 3668-VI максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених відповідно до закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

У зв`язку з чим були внесені змінило пенсійного законодавства у звязку з відповідним обмеженням, зокрема Перехідні та прикінцеві положення закону, передбачали зміни до ст. 43 закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", яку доповнено частиною такого змісту: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність"

Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 9 квітня 1992 року № 2262- XII зі змінами, зокрема:

- частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

- положення ч.7 ст. 43, першого речення ч. 1 ст. 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-Х1І зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відповідно до положень ст. 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, положення ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 № 2262-XII зі змінами, щодо встановлення максимального розміру пенсії не більше десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність - втратили чинність з дня прийняття Конституційним Судом України рішення.

Пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» оскільки Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акту з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

При цьому у рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п`ятою статті 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України.

Стосовно посилань відповідача на чинність попередньої редакції ч. 7 ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 № 2262-ХІІ, а саме в редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668 «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668), слід зазначити, що Конституційним судом не було визнано неконституційною якусь одну конкретну редакцію ст. 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 № 2262-ХІІ, а було визнано саме положення ч. 7 ст. 43 вказаного закону зі змінами, тобто з усіма змінами, що були внесені до прийняття рішення, в тому числі й в редакції Закону України від 08.07.2011 року. За таких обставин, положення частини 7 статті 43, які визначають саме існування можливості обмеження розміру пенсій військовослужбовців як такової не можуть бути застосовані ані в редакціях, що передують даті прийняття Конституційним Судом України рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, ані у випадках зміни періодів її застосування, оскільки саму можливість такого обмеження пенсій військовослужбовців органами Пенсійного Фонду України, яку було встановлено цим законом було визнано такою, що не відповідає Конституції України.

Окремо слід зазначити, що пунктом 2 розділу II «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 p. № 3668-V1 передбачено, що обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом.

Закон № 3668-VI набрав чинності 01.10.2011 року, а пенсія позивачу призначена з 01.05.2011 року.

Аналогічні норми були закріплені в настуних редакція закону, зокрема, п.2 розділу II «Прикінцевих положень» Закону № 911-VIII визначено, що дія положень цього Закону щодо визначення максимального розміру пенсії застосовується до пенсій, які призначаються починаючи з 1 січня 2016 року.

В подальшому знов були внесені зміни згідно із Законом № 1774-VIII від 06.12.2016 року, в частині строку застосування такого обмеження, - з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року.

Зміни до п.2 розділу II «Прикінцевих положень» цього Закону не вносились.

В даному випадку, з огляду на те, що позивач є отримувачем пенсії з 01.05.2011 року та на час призначення пенсії жодних обмежень щодо максимального розміру пенсії за Законом не існувало, тому до позивача не можуть застосовуватися такі обмеження.

До того ж в межах спірних правовідносин, питання полягає не в призначенні пенсії, яка позивачу з 01.01.2016 року не призначалась, а про перерахунок пенсії, яка була призначена до введення в дію цієї норми. Правовідносини призначення та перерахунку пенсії мають різне правове навантаження та регулювання відносин в сфері пенсійного забезпечення.

Крім того, стосовно змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 N 1774-УШ, вказаним законом змінено виключно період обмеження пенсій максимальним розміром, визначеним ст. 43 в редакції закону № 2262, яку визнано неконституційною. Відтак, незважаючи на зміну періоду застосування ч. 7 ст. 43 неможливе, оскільки положення вказаної частини цієї статті не діють у зв`язку з визнанням їх неконституційними.

Зазначений висновок суду узгоджується з висновками Верховного Суду які викладені в постанові від 03 жовтня 2018 року по справі №a 127/4267/17, які, в силу ч.5 ст. 242 КАС України є обов`язковими.

З урахуванням вищевикладеного суд вважає, що позовні вимоги в частині визнання бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.01.2016 року протиправною та зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.01.2016 року підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача здійснити виплату ОСОБА_1 суму недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2016 року однією сумою суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню оскільки зазначена вимога є передчасною та спрямована на вказівку алгоритму виконання відповідачем рішення суду.

Щодо вимоги позивача щодо нарахування і виплати компенсації втрати частини доходу розрахував її розмір за методикою відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати", то суд дійшов висновку, що в цій частині позовних вимог також слід відмовити оскільки відповідно до ст. 1 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати”, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно зі статтею 2 вказаного Закону компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

При цьому, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушенням встановлених строків виплати саме нарахованих доходів (у тому числі пенсії).

Відтак, оскільки пенсія позивачу виплачувалась без порушення встановлених строків виплати, тому вказані вимоги є безпідставними.

Крім того суд зазначає, що дана вимога вже була предметом розгляду по справі № 820/4030/18.

Також суд зазначає, що позивач, звертаючись до суду із позовом, порушив питання, що стосується здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.

Відповідно до ч.1ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до положень даної статті, суд має право зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, проте це не є його обов`язком.

Підстав для встановлення судового контролю за виконанням відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду в порядку частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України та надати до суду звіт про виконання судового рішення судом не встановлено. А тому, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимоги щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Держпром, 3 під. 2 пов.) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області яка полягає у невиплаті пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.01.2016 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію без обмеження розміру пенсії максимальним розміром з 01.01.2016 року.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.