Рішення № 82895725, 25.06.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

25.06.2019 р. справа №820/2872/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденка А.В.,

за участі:

секретаря - Стрєлка О.В.,

представника позивача - Межирицького А.О.,

представників відповідача - Гуди К.П., Лютянського М.Я., Шамілової Л.Ш.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Системи прогресивної очистки" до Головного управління ДФС у Харківській області проскасування рішень, -

встановив:

Позивач, ТОВ "Системи прогресивної очистки" (далі за текстом - позивач, ТОВ), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги, з урахуванням уточнень, про 1) скасування наказу №1434 від 28.02.2018 р., скасування податкового повідомлення-рішення №00001661403 від 29.05.2018 р., скасування податкового повідомлення-рішення №00001671403 від 29.05.2018 р., скасування вимоги №Ю-0000461316 від 29.05.2018 р., скасування рішення №0009901316 від 29.05.2018 р., скасування наказу ГУ ДФС у Харківській області №1434 від 28.02.2018 р.; скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №00000151413 від 20.08.2018 р.; скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області №00000161413 від 20.08.2018 р.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що не вчиняв податкових правопорушень, які викладені в акті перевірки. Стверджував, що спірні рішення суб`єкта владних повноважень вмотивовано помилковими судженнями, факт вчинення податкового правопорушення є вигаданим, при справлянні податку на прибуток, податку на додану вартість платник та єдиного соціального внеску неухильно дотримувався вимог закону.

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, з поданим позовом не погодився.

Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що проведена перевірка показала на вчинення особою податкових правопорушень у вигляді заниження податку на прибуток, заниження податку на додану вартість, заниження єдиного соціального внеску на загальнобов`язкове державне страхування. До такого висновку контролюючий орган дійшов з огляду на складені відносно контрагентів – постачальників узагальнення податкової інформації та прийняті судами рішення у межах досудового розслідування у кримінальних провадженнях (предметом яких були обставини створення та діяльності контрагентів–постачальників). Додатково проведена робота по опитуванню посадових (службових) осіб та засновників контрагентів – постачальників підтвердила обґрунтованість суджень про вчинення податкових правопорушень.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини полягають у наступному.

Відповідно до п. 77.2 ст. 77 Податкового кодексу України до плану-графіка проведення документальних планових перевірок відбираються платники податків, які мають ризик щодо несплати податків та зборів, невиконання іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи. Періодичність проведення документальних планових перевірок платників податків визначається залежно від ступеня ризику в діяльності таких платників податків, який поділяється на високий, середній та незначний. Платники податків з незначним ступенем ризику включаються до плану-графіка не частіше, ніж раз на три календарних роки, середнім - не частіше ніж раз на два календарних роки, високим - не частіше одного разу на календарний рік.

Дане правило кореспондує приписам ст. 102 Податкового кодексу України в частині присікального строку давності у 1095 днів від події закінчення граничного строку подання платником до контролюючого органу документу обов`язкової податкової звітності.

Абзацом 3 п. 77.2 ст. 77 Податкового кодексу України передбачено, що порядок формування та затвердження плану-графіка, перелік ризиків та їх поділ за ступенями встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згаданий вище Порядок формування плану-графіка проведення документальних планових перевірок платників податків затверджений наказом Міністерства фінансів України від 02.06.2015р. №524 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24.06.2015р. за №751/27196; далі за текстом - Порядок №524).

За правилом п.2 розділу ІІІ Порядку №524 (у редакції станом на дату прийняття рішення про призначення оскарженої перевірки) формування переліку платників податків до розділів I та II плану-графіка проводиться за критеріями ризиків згідно з вимогами пункту 5 цього розділу, у тому числі за даними інформаційних систем ДФС.

Згідно з п.5 розділу ІІІ Порядку №524 критеріями високого ступеня ризику є: - рівень зростання податку на прибуток нижчий на 50 та більше відсотків за рівень зростання доходів платника податків, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування; - рівень сплати податку на прибуток нижчий на 50 та більше відсотків за рівень сплати податку по відповідній галузі; - рівень сплати податку на додану вартість нижчий на 50 та більше відсотків за рівень сплати податку по відповідній галузі; - наявність відносин з контрагентами, які знаходяться в розшуку, або ліквідовані, або визнані банкрутами, якщо сума таких операцій перевищує 5 млн. грн.. або перевищує 5 відсотків загального обсягу постачання, але не менше 100 тис. грн..; - наявність інформації про непідтвердження реального здійснення операції з придбання із сумою податку на додану вартість понад 1 млн. грн.. або понад 5 відсотків загального обсягу податкового кредиту, але не менше 100 тис. грн.; - наявність розбіжностей у платника податків згідно із системою автоматизованого співставлення податкового зобов`язання та податкового кредиту у розрізі контрагентів (завищення податкового кредиту) у сумі понад 1 млн. грн.. або понад 5 відсотків загального обсягу податкового кредиту, але не менше 100 тис. грн..; - здійснення зовнішньоекономічних операцій через нерезидентів - засновників та нерезидентів, зареєстрованих в офшорних зонах, за непрямими поставками у сумі операцій понад 5 млн. грн.. або понад 5 відсотків загального обсягу постачання, але не менше 100 тис. грн.; - декларування від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток протягом двох податкових (звітних) періодів за умови, якщо податковим (звітним) періодом є календарний квартал, або протягом одного податкового (звітного) періоду за умови, якщо податковим (звітним) періодом є календарний рік; - наявність інформації правоохоронних органів, структурних підрозділів органів ДФС про ухилення від оподаткування та/або щодо взаємовідносин із платниками податків: які мають ознаки фіктивності або стосовно яких розпочато досудове розслідування у кримінальних провадженнях, які пов`язані з фіктивним підприємництвом; реєстрацію яких скасовано у судовому порядку; стосовно яких встановлено факт неподання податкової звітності протягом двох податкових (звітних) періодів; які знаходяться в розшуку; які визнані банкрутами; стосовно яких розпочато досудове розслідування у кримінальних провадженнях, які пов`язані з ухиленням від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), єдиного внеску та страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; щодо яких порушено кримінальні справи, які пов`язані з ухиленням від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), єдиного внеску та страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; - формування податкового кредиту за рахунок взаємовідносин з постачальниками, які зареєстровані суб`єктами спеціального режиму оподаткування із незначною кількістю працюючих (менше 10 осіб), незначною площею сільськогосподарських угідь або земельно-водного фонду (менше 100 га), у сумі понад 1 млн. грн. або понад 5 відсотків загального обсягу податкового кредиту, але не менше 100 тис. грн..; - виплата доходів (відсотки, роялті, лізингові платежі) нерезидентам, зареєстрованим в офшорних зонах; - інші витрати перевищують 30 відсотків загальних витрат операційної діяльності; - декларування обсягу нарахованих/виплачених доходів нерезидента, з яких не утримано суму податку, за винятком дивідендів, понад 10 млн. грн.; - декларування від`ємного значення фінансового результату від операційної діяльності; - наявність інформації щодо двох або більше показників, які свідчать про доведення платника податків до банкрутства, зокрема коефіцієнт Бівера менше (-0,15), фінансовий леверидж менше 0,8, коефіцієнт поточної ліквідності менше 1 протягом двох попередніх (звітних) років; - наявність у органів ДФС оригіналів розрахункових документів, що не передані до органів ДФС дротовими або бездротовими каналами зв`язку у вигляді електронних копій розрахункових документів, які містяться на контрольній стрічці в пам`яті реєстраторів розрахункових операцій або в пам`яті модемів, які до них приєднані; - наявність інформації про ухилення від оподаткування, отриманої із зовнішніх джерел; - здійснення платниками податків коригування звітності шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці понад 30 відсотків.

Як з`ясовано судом, контролюючим органом Товариство кваліфіковано як платник з високим ризиком несплати податків у підтвердження чого складено інформаційно–аналітичну довідку (а.с.29-32 т.1).

Однак, надана контролюючим органом інформаційно-аналітична довідка (а.с. 29-32 т.1) не може бути сприйнята судом як належний та допустимий доказ існування у діяльності Товариства високого ризику несплати податків (зборів), адже не підписана жодною посадовою (службовою) особою Головного управління, не містить дати створення, викладені у цій довідці відомості не співвіднесені із звітними податковими періодами платника, не мають достатньої поза розумним сумнівом конкретизації ризиків несплати податків (зборів) за ознаками п.5 розділу ІІІ Порядку №524.

Будь-яких інших доказів не підтвердження наведеного аргументу контролюючим органом до суду не подано.

Тому, з огляду на обсяг та зміст документів, долучених сторонами до матеріалів справи, суд доходить до переконання про відсутність правових підстав для кваліфікації заявника поза розумним сумнівом як платника податків з високим чи з середнім ступенем ризику несплати податків (зборів).

Відносно ж заявника як платника з незначним ступенем ризику в діяльності наступне за хронологічною черговістю рішення про призначення планової документальної перевірки могло бути прийнято контролюючий органом не раніше 01.01.2019 р., позаяк попередня планова перевірка діяльності платника відбулась у 2016р.

Між тим, у спірних правовідносинах контролюючим органом таке рішення було прийнято у 2017р., а реалізовано у 2018р., тобто до спливу визначеного законом трирічного строку.

Платник допустив працівників контролюючого органу до проведення планової виїзної документальної перевірки.

Суд вважає, що за приписами п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України платник податків наділений законодавцем правом вчинити відмову від проведення перевірки або не допуск до проведення перевірки виключно у разі 1) неподання направлення на перевірку, копії наказу про призначення перевірки, службового посвідчення, несповіщення про планову перевірку, або 2) оформлення перелічених документів за формою, змістом та реквізитами з порушенням вимог п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України.

При цьому, платник не має права заперечувати законності обраної контролюючим органом підстави призначення перевірки, позаяк такі підстави містяться не у п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України, а включені законодавцем до тексту ст.ст.77, 78, 82 Податкового кодексу України.

Підтвердженням правильності наведеного тлумачення обсягу свободи розсуду платника на відмову від перевірки за п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України є зміст абз.8 цієї норми, де указано, що навіть відмова платника податків від проставлення підпису у направленнях на перевірку не є тотожній відмові від перевірки (не допуску до перевірки), оскільки у такому разі перевірка розпочинається на підставі складеного працівниками контролюючого органу акту про відмову від підпису у направленні на перевірку.

За таких обставин, суд вважає, що спірна перевірка була призначена контролюючим органом передчасно, результати цієї перевірки у силу ч.1 ст.74 КАС України не можуть бути взяті судом до уваги як допустимі докази.

Однак, при цьому, суд з самих лише формальних міркувань у даному конкретному випадку не вбачає підстав для скасування оскарженого наказу, адже, по-перше, законом не передбачено можливості скасування вже виконаного рішення владного суб`єкта, а, по-друге, остаточний додатковий податковий обов`язок для Товариства створений у даному конкретному випадку саме оскарженими податковими повідомленнями – рішеннями та рішеннями про нарахування штрафів.

Тому, продовжуючи розгляд справи, суд зазначає, що працівниками контролюючого органу - ГУ ДФС у Харківській області була проведена документальна планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Системи прогресивної очистки» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період 01.01.2016р.-31.12.2017р., валютного законодавства за період 01.01.2016р.-31.12.2017р., законодавства з питань справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період 01.01.2016р.-31.12.2017р.

Результати проведеної перевірки оформлені актом від 18.04.2018р. №1486/20-40-14-03/37365048 (а.с.48-155 т.1; далі за текстом - Акт).

Даний акт містить судження контролюючого органу про вчинення особою низки податкових правопорушень, а саме: п.п.134.1.1 ст.134 Податкового кодексу України та п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України за рахунок відображення в обліку показників первинних документів, складених за нереальними господарськими операціями у межах нікчемних правочинів з ТОВ «Семіваса», ТОВ «Кобос-Трек», ТОВ «Л.А.С. Інвест», ТОВ «Техновектор-Ексім», ТОВ «Інтерактив-айті», ТОВ «Євро-Стиль ЛГС», ТОВ «Агро-Вимпел», ТОВ «Першоремонт-С», ТОВ «Марел Трейдінг», ТОВ «Євровіжин Корпорейт»; а також п.2 ст.6, п.п.1 ч.1 ст.7, ч.5 ст.8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» за рахунок заниження розміру єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у спосіб кваліфікації трудових відносин як цивільно-правових за договорами підряду.

З посиланням на Акт контролюючим органом 29.05.2018р. були видані: податкове повідомлення-рішення №00001661403 про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 8.752.941,25грн. (основний платіж – 7.002.353,00грн., штраф – 1.750.588,25грн.), податкове повідомлення – рішення №00001671403 про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 18.519.972,00грн. (основний платіж – 12.346.648,00грн., штраф – 6.173.324,00грн.), вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ю-0000461316 на суму 454.650,54грн., рішення №0009901316 про застосування 225.362,50грн. штрафу за заниження єдиного внеску на загальнобов`язкове державне соціальне страхування у сумі 454.650,54грн.

Відносно перелічених рішень Товариством була розпочата передбачена ст.56 Податкового кодексу України процедура адміністративного оскарження рішень контролюючих органів.

Рішенням ДФС України від 10.08.2018р. №26398/6/99-99-11-01-01-25 (а.с.163-176 т.10) було установлено, що в частині висновків по взаємовідносинам з ТОВ «Першоремонт-С» та з ТОВ «Євровіжен Корпорейт» складений контролюючим органом Акт суперечить вимогам Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015р. №727; зареєстровано в міністерстві юстиції України 26.10.2015р. за №1300/27745; далі за текстом – Порядок №727).

У зв`язку із цим, податкові повідомлення – рішення ГУ ДФС у Харківській області від 29.05.2018р. №00001661403 та від 29.05.2018р. №00001671403 були скасовані у частині проведених донарахувань податку та застосування штрафу по взаємовідносинам з ТОВ «Першоремонт-С» та з ТОВ «Євровіжен Корпорейт» (без визначення конкретної суми неправомірно обчисленого податку та безпідставно застосованого штрафу).

Після одержання зазначеного рішення ДФС України відповідачем як суб`єктом владних повноважень були видані нові податкові повідомлення – рішення №00000151403 від 20.08.2018р. про збільшення грошового зобов`язання з податку на прибуток у загальному розмірі 8.662.941,25грн. (основний платіж – 6.930.353,00грн., штраф – 1.732.588,25грн.) та №00000161403 від 20.08.2018р. про збільшення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 15.539.776,50грн. (основний платіж – 10.359.851,00грн., штраф – 5.179.925,50грн.).

Як з`ясовано судом, в основу оскаржених податкових повідомлень-рішень контролюючим органом були покладені власні судження про нікчемність правочинів та нереальність господарських операцій за ними у зв`язку з відсутністю у контрагентів платника змоги (трудових ресурсів, матеріально-технічної бази тощо) для виконання зобов`язань.

Джерелами одержання контролюючим органом інформації з приводу діяльності контрагентів платника послугували: 1) узагальнення податкової інформації, 2) відомості судових актів у досудовому розслідуванні у кримінальному провадженні, 3) Єдиний реєстр податкових накладних, 4) факт неподання контрагентами платника - постачальниками документів обов`язкової податкової звітності.

Суд вважає, що за змістом складеного Акту контролюючий орган фактично звинувачує платника у безпідставному одержані податкової вигоди.

За своєю правовою суттю такі діяння посадових (службових) осіб платника одночасно містять склад декількох кримінальних правопорушень за ознаками ст.ст.190, 191, 212, 358, 364, 365, 366 Кримінального кодексу України.

Єдиним належним та допустимим доказом вчинення згаданого діяння є виключно обвинувальний вирок суду у кримінальному провадженні.

На момент проведення перевірки контролюючим органом такого вироку виявлено не було, в основу оскаржених рішень факту існування такого вироку не покладено.

Відправляючи правосуддя, окружний адміністративний суд відзначає, що у національному законодавстві України існує суперечність між запровадженим ч.4 ст.9 КАС України правилом офіційного з`ясування усіх обставин справи (безвідносно до доводів сторін) та запровадженим ч.2 ст.77 КАС України правилом покладення тягаря доказування на владного суб`єкта (у справах про протиправність рішень владного суб`єкта).

Розв`язуючи наведену суперечність, окружний адміністративний суд бере до уваги, що згідно з ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод і практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та у рішенні Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) Європейським судом з прав людини фактично надане тлумачення змісту ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та принципу верховенства права, згідно з яким (слід розуміти – тлумаченням) національне законодавство має бути чітким та узгодженим, відповідати вимозі «якості» закону, забезпечувати адекватний захист осіб від свавільного втручання у права заявника, а у разі протилежного (тобто у разі неоднозначного трактування норми права) підлягає застосуванню найбільш сприятливий для заявника підхід.

Відтак, окреслена суперечність між нормами національного закону України з огляду на згадані правові позиції Європейського суду з прав людини підлягає вирішенню на користь віддання переваги ч.2 ст.77 КАС України.

При цьому, суд вважає, що прагнення до з`ясування об`єктивної істини по справі є метою відправлення правосуддя в Україні будь-яким судом кожної юрисдикції.

Разом із тим, унаслідок реалізації у ст.6 Конституції України принципу поділу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, процедура відправлення правосуддя має здійснюватись із додержанням ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України на засадах, зокрема, змагальності сторін і забезпечення доведеності владним суб`єктом вини особи, звинуваченої у вчиненні протиправного діяння.

Отже, приписи п.2 ч.1 ст.129 Конституції України та ч.2 ст.77 КАС України мають однаковий за правовою суттю зміст, у силу якого саме владний суб`єкт повинен довести факт вчинення особою протиправного діяння шляхом виявлення факту скоєння такого діяння, повної та всебічної документальної фіксації події, обставин та умов скоєння такого діяння, здійснення належної юридичної кваліфікації діяння (за рахунок вірного обрання та правильного тлумачення належної норми права) і подання здобутих згідно з законом доказів до суду.

Відсутність таких доказів спричиняє дефект у забезпеченні доведеності владним суб`єктом вини особи і позбавляє суд правових підстав для встановлення об`єктивної істини за власною ініціативою, адже фактичне проведення судом перевірки припущень владного суб`єкта призводить до порушення гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року права особи на справедливий суд.

Судом з`ясовано, що у спірних правовідносинах здобутими контролюючим органом доказами вчинення особою податкового правопорушення – заниження грошового зобов`язання з податку на прибуток та заниження грошового зобов`язання з податку на додану вартість є: 1) податкова інформації інших контролюючих органів; 2) відомості автоматизованих інформаційних систем – баз даних контролюючих органів; 3) дані Єдиного реєстру податкових накладних; 4) процесуальні рішення судів у досудовому розслідуванні по кримінальному провадженню; 5) протоколи допиту свідків; 6) заяви фізичних осіб - громадян.

Визначаючись з приводу відповідності закону складеного контролюючим органом офіційного письмового документа – Узагальнення податкової інформації (Опрацювання податкової інформації, Зведеної податкової інформації тощо) як доказу у справі про податкове правопорушення, суд зазначає, що створення цього письмового документа відбувається поза межами ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк згідно з приписами ст.ст.20, 62, 75-86 Податкового кодексу України способами здійснення податкового контролю є перевірки та звірки.

Відтак, суд не знаходить правових підстав для кваліфікації цього письмового документа контролюючого органу як доказу у справі про вчинення податкового правопорушення.

Визначаючись стосовно кваліфікації як доказу вчинення особою податкового правопорушення пояснень керівника контрагента платника (засновника контрагента платника), суд відмічає, що згідно з ст.83 Податкового кодексу України підставою для висновків податкової перевірки може бути, зокрема, податкова інформація.

За визначенням ст.16 Закону України «Про інформацію» під податковою інформацією слід розуміти сукупність відомостей і даних, що створені або отримані суб`єктами інформаційних відносин у процесі поточної діяльності.

До суб`єктів інформаційних відносин згідно з ст.4 Закону України «Про інформацію» належать, зокрема, і суб`єкти владних повноважень.

Відповідно до ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб`єктами владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Між тим, процесуальні документи, котрі складені у порядку Кримінального процесуального кодексу України (у тому числі і протоколи допиту свідків), створюються не суб`єктами владних повноважень, а органами досудового розслідування, тобто суб`єктами права, що виконують публічну правоохоронну, а не управлінську функцію.

Відтак, ці процесуальні документи є виключно документами кримінального провадження із правовим статусом доказів вчинення кримінального правопорушення і у силу цього не містять жодної податкової інформації у розумінні ст.16 Закону України «Про інформацію».

При цьому, працівники оперативних підрозділів у силу дії прямого застереження ч.2 ст.41 Кримінального процесуального кодексу України взагалі не мають повноважень діяти поза межами письмових доручень прокурора, слідчого, детектива.

Відтак, протокол допиту, складений працівником оперативного підрозділу без посилання на одержане від прокурора чи слідчого письмове доручення або без посилання на включення до складу слідчої групи, не має жодної юридичної сили, адже створений з порушенням ч.2 ст.19 Конституції України.

Юридичної дії не мають також і письмові пояснення осіб, отримані працівниками податкової міліції поза межами кримінального провадження, позаяк повноваження на відбирання пояснень не надані працівникам податкової міліції жодним діючим актом законодавства України.

Натомість суд вважає, що як протоколи допиту осіб, зі змісту яких випливає факт непричетності допитаних громадян до заснування чи керівництва суб`єктами господарювання – юридичними особами, так і письмові пояснення громадян аналогічного змісту згідно з ч.1 ст.214 КПК України є виключно підставою для внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відповідних даних та початку досудового розслідування.

Використання таких протоколів допиту у якості доказів вчинення податкового правопорушення у розумінні ст.109 Податкового кодексу України законом не передбачено і суперечить меті та призначенню кримінального судочинства, оскільки ці показання громадян є доказами саме у кримінальному провадженні, котрі мають бути оцінені саме кримінальним судом під час постановлення вироку.

Можливість оцінки доказів, добутих у межах кримінального провадження, адміністративним судом законом прямо не передбачена і суперечить запровадженому Законом України «Про судоустрій і статус суддів», КАС України, КПК України правилу розподілу судових справ за предметною юрисдикцією.

У будь-якому разі така оцінка не може здійснюватись без урахування правил КПК України та без використанням приписів ст.ст.84-89, 95-96 КПК України, що в контексті оцінки показань свідка означає потребу у безпосередньому допиті громадянина у судовому засіданні.

Як слідує з тексту акту перевірки, при винесенні спірних рішень владний суб`єкт не перевіряв ані додержання закону у процедурі допиту осіб чи у процедурі отримання письмових пояснень, ані добровільності надання показань та їх достовірності, ані актуальності показань у часовому аспекті.

За таких обставин, суд не знаходить правових підстав для визнання долучених до справи пояснень громадян (у тому числі і протоколів допиту свідків) належними та допустимими доказами скоєння особою податкового правопорушення.

Визначаючись стосовно кваліфікації як доказу вчинення особою податкового правопорушення відомостей ухвалених судом процесуальних документів на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні, окружний адміністративний суд вважає, що і ці відомості не можуть бути кваліфіковані як належні та допустимі докази вчинення особою податкового правопорушення, адже означені документи за своєю правовою суттю та юридичною природою містять не остаточну кваліфікацію (юридичну оцінку) певних обставин фактичної дійсності органами судової влади, а лише визнання судом достатності рівня обґрунтованості припущень органів досудового розслідування про можливість (ймовірність) вчинення протиправних діянь.

Оскільки укладені з контрагентом правочини не визнані владним суб`єктом нікчемними чи недійсними у судовому порядку, а з огляду на сукупність добутих судом доказів ці правочини явно та однозначно не відповідають ознакам нікчемних правочинів згідно з ст. 228 Цивільного кодексу України та відповідно до ст.ст. 207 і 208 Господарського кодексу України, то суд вважає, що у силу ст.ст. 215, 216, 234, 235, 236 Цивільного кодексу України контролюючий орган не мав управлінських повноважень для іншої кваліфікації проведених у межах цих правочинів операцій до набрання законної сили судовим рішенням про визнання цих правочинів фіктивними або удаваними.

З огляду на викладені міркування, суд приходить до переконання, що використані контролюючим органом процесуальні документи досудового розслідування у кримінальному провадженні у даному конкретному випадку не можуть бути кваліфіковані як належні та допустимі докази вчинення податкових правопорушень.

При цьому, суд звертає увагу, що згадані процесуальні рішення судів були одержані контролюючим органом поза процедурою Закону України «Про доступ до судових рішень».

Доказів одержання контролюючим органом цих процесуальних рішень судів від тих органів, за зверненням яких ці документи були ухвалені, матеріали справи не містять.

Відтак, надані контролюючим органом роздруківки цих документів мають нездоланний дефект походження, а тому об`єктивно не здатні засвідчити будь-які обставини.

Окрім того, суд звертає увагу, що усі пояснення фізичних осіб – громадян, доручення слідчих, рапорти оперативних працівників податкової міліції хронологічно були або добуті чи створені вже після складання контролюючим органом Акту (тобто після 18.04.2018р.), або в тексті Акту перевірки не згадані, а тому об`єктивно не враховувались контролюючим органом під час винесення оскаржених рішень.

У пункті 68 постанови Верховного Суду від 17.12.2018р. по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18) міститься правовий висновок, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення.

Підсумовуючи викладене вище, суд вважає, що використані контролюючим органом у спірних правовідносинах аргументи та документи за своїм характером, змістом та призначенням об`єктивно не здатні довести факту вчинення особою податкового правопорушення.

Разом із тим, не виходячи за межі судового контролю при відправленні правосуддя та не перебираючи на себе функцію доведення вини особи, окружний адміністративний суд вважає за необхідне перевірити (у розрізі кожного окремого епізоду) юридичну та фактичну обґрунтованість викладених в акті податкової перевірки суджень контролюючого органу про вчинення особою податкового правопорушення, адже саме ці судження покладені владним суб`єктом в основу оскаржених рішень.

Так, у зносинах з ТОВ «Семіваса» платником за договорами поставки від 07.09.2015 р. № 07/09, а також додатковими договорами № 1 від 01.10.2015р., № 2 від 04.01.2016р. (предметом яких є постачання пакетів, садових тачок, совків, шлангів, пакувальної тканини, полотна та ін.) сформовано показник видатків з податку на прибуток у розмірі 9.019.750,00грн. за 2 квартал 2016р., а також сформовано показник податкового кредиту з податку на додану вартість за січень 2016р. у сумі – 290.640,00грн., за лютий 2016р. у сумі – 874.610,00грн., за березень 2016р. у сумі – 638.700,00грн.

На даний епізод припадає донарахування 1.623.555,00грн. основного платежу з податку на прибуток та 1.803.950,00грн. основного платежу з податку на додану вартість.

Перелічені обставини визнані сторонами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій заявником подано до суду: 1) виписані даним постачальником видаткові накладні: № 1105 від 11.01.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ 70000 грн.); № 1104 від 11.01.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ 70000 грн.); № 1201 від 12.01.2016р. на суму 297000 грн. (в т.ч. ПДВ 49500 грн.); № 1301 від 13.01.2016р. на суму 260340 грн. (в т.ч. ПДВ 43390 грн.); № 1801 від 18.01.2016р. на суму 346500 грн. (в т.ч. ПДВ 57750 грн.); № 1802 від 18.01.2016р. на суму 297000 грн. (в т.ч. ПДВ 49500 грн.); № 1803 від 18.01.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ 70000 грн.); № 1804 від 18.01.2016р. на суму 36660 грн. (в т.ч. ПДВ 6100 грн.); № 1805 від 18.01.2016р. на суму 372000 грн. (в т.ч. ПДВ 62000 грн.); № 1806 від 18.01.2016р. на суму 372000 грн. (в т.ч. ПДВ 62000 грн.); № 2001 від 20.01.2016р. на суму 360000 грн. (в т.ч. ПДВ 60000 грн.); № 2002 від 20.01.2016р. на суму 351000 грн. (в т.ч. ПДВ 58500 грн.); № 2005 від 20.01.2016р. на суму 468000 грн. (в т.ч. ПДВ 78000 грн.); № 2004 від 20.01.2016р. на суму 468000 грн. (в т.ч. ПДВ 78000 грн.); № 2003 від 20.01.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ 70000 грн.); № 2501 від 25.01.2016р. на суму 540000 грн. (в т.ч. ПДВ 90000 грн.); № 2603 від 26.01.2016р. на суму 537000 грн. (в т.ч. ПДВ 89500 грн.); № 2701 від 27.01.2016р. на суму 606000 грн. (в т.ч. ПДВ 101000 грн.); № 801 від 08.02.2016р. на суму 414000 грн. (в т.ч. ПДВ 69000 грн.); № 802 від 08.02.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ 70000 грн.); № 902 від 09.02.2016р. на суму 423000 грн. (в т.ч. ПДВ 70500 грн.); № 901 від 09.02.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ 80000 грн.); № 1002 від 10.02.2016р. на суму 537000 грн. (в т.ч. ПДВ 89500 грн.); № 1001 від 10.02.2016р. на суму 444000 грн. (в т.ч. ПДВ 74000 грн.); № 1601 від 16.02.2016р. на суму 574200 грн. (в т.ч. ПДВ 95700 грн.); № 1602 від 16.02.2016р. на суму 540000 грн. (в т.ч. ПДВ 90000 грн.); 2) документи про фізичне переміщення товару, а саме: товарно-транспортні накладні № 0040 від 16.02.2016р., № 0039 від 16.02.2016р., № 0031 від 10.02.2016р., № 0030 від 10.02.2016р., № 0029 від 09.02.2016р., № 0028 від 09.02.2016р., № 0027 від 08.02.2016р., № 0025 від 27.01.2016р., № 0024 від 26.01.2016р., № 0023 від 25.01.2016р., № 0021 від 20.01.2016р., № 0020 від 20.01.2016р., № 0019 від 20.01.2016р., № 0018 від 20.01.2016р., № 0017 від 18.01.2016р., № 0016 від 18.01.2016р., № 0015 від 18.01.2016р., № 0012 від 13.01.2016р., № 0011 від 12.01.2016р., № 0010 від 11.01.2016р., № 0009 від 11.01.2016р. 3) документи про виконання зобов`язань з оплати вартості послуг, а саме платіжні доручення на перерахування безготівкових коштів від від 19.01.2016р. № 1961 на суму 200000 грн.; від 29.04.2016р. № 2504 на суму 535000 грн.; від 21.03.2016р. № 2333 на суму 400000 грн.; від 21.03.2016р. № 2338 на суму 287500 грн.; від 17.03.2016р. № 2315 на суму 300000 грн.; від 16.03.2016р. № 2308 на суму 578700 грн.; від 16.03.2016р. № 2309 на суму 300000 грн.; від 12.02.2016р. № 2143 на суму 335168 грн.; від 11.02.2016р. № 2139 на суму 400000 грн.; від 10.02.2016р. № 2117 на суму 600000 грн.; від 20.01.2016р. № 1975 на суму 134250 грн.; від 21.01.2016р. № 1981 на суму 300000 грн.; від 21.01.2016р. № 1981 на суму 300000 грн.; від 08.02.2016р. № 2107 на суму 185130 грн., акт прийому-передачі векселя від 04.05.2016р. на суму 6167952грн.

У ході розгляду справи суд відмічає, що сторонами фактично визнані обставини належності оформлення первинних документів, котрі не мають явних та очевидних дефектів форми, змісту, походження чи інших вад, що об`єктивно та нездоланно спричиняють втрату цими документами юридичної сили.

Обставини наявності у контрагента позивача статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних таким контрагентом податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних сторонами також визнаються.

Видатки з оплати вартості товарів (робіт, послуг) позивачем понесені, факт чого також визнається сторонами.

З наведених вище міркувань ухвала Печерського районного суду міста Києва від 11.03.2016р. по справі №757/10626/16-к у межах досудового розслідування по кримінальному провадженню №42016000000000493 від 17.02.2016р.; подія анулювання реєстрації особи у якості платника податку на додану вартість 27.04.2017р.; подача останньої податкової звітності за квітень 2017р. не можуть слугувати належними, допустимими і достатніми доказами вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

У зносинах з ТОВ «Кобос-Трек» за договором № 05/01 від 05.01.2016р. (предметом якого є постачання полотна, тачок садових, совків та ін.) платником сформовано видатки з податку на прибуток у розмірі 6.428.750,00грн. за 2-3 квартал 2016р. та 2016р., а також сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за січень 2016р. у сумі – 170.000,00грн., за лютий 2016р. у сумі – 288.000,00грн., за квітень 2016р. у сумі – 827.750,00грн.

На даний епізод припадає донарахування 1.157.175,00грн. основного платежу з податку на прибуток та 1.285.750,00грн. основного платежу з податку на додану вартість.

Перелічені обставини визнані сторонами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій заявником подано до суду: 1) виписані даним постачальником видаткові накладні: № 1101 від 11.01.2016р. на суму 351000 грн. (в т.ч. ПДВ – 58500 грн.), № 1100 від 11.01.2016р. на суму 297000 грн. (в т.ч. ПДВ – 49500 грн.), № 1102 від 11.01.2016р. на суму 372000 грн. (в т.ч. ПДВ – 62000 грн.), № 1102 від 11.02.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.), № 1101 від 11.02.2016р. на суму 288000 грн. (в т.ч. ПДВ – 48000 грн.), № 1201 від 12.02.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.), № 1202 від 12.02.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.), № 1200 від 12.02.2016р. на суму 432000 грн. (в т.ч. ПДВ – 72000 грн.), № 1502 від 15.02.2016р. на суму 537000 грн. (в т.ч. ПДВ – 89500 грн.), № 1501 від 15.02.2016р. на суму 432000 грн. (в т.ч. ПДВ – 72000 грн.), № 1500 від 15.02.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.), № 1402 від 14.03.2016р. на суму 351000 грн. (в т.ч. ПДВ – 58500 грн.), № 1401 від 14.03.2016р. на суму 372000 грн. (в т.ч. ПДВ – 62000 грн.), № 1403 від 14.03.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.), № 1501 від 15.03.2016р. на суму 423000 грн. (в т.ч. ПДВ – 70500 грн.), № 1500 від 15.03.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.), № 1600 від 16.03.2016р. на суму 499500 грн. (в т.ч. ПДВ – 832500 грн.), № 1700 від 17.03.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.).; 2) документи про фізичне переміщення товару, а саме: товарно-транспортні накладні № 78 від 16.03.2016р., № 77 від 15.03.2016р., № 76 від 15.03.2016р., № 75 від 14.03.2016р., № 74 від 14.03.2016р., № 55 від 15.02.2016р., № 54 від 15.02.2016р., № 53 від 12.02.2016р., № 52 від 12.02.2016р., № 51 від 11.02.2016р., № 79 від 17.03.2016р., № 12 від 11.01.2016р., № 11 від 11.01.2016р.; 3) документи про виконання зобов`язань з оплати вартості послуг, а саме: акт прийому-передачі векселя від 10.05.2016р. на суму 7714500 грн.

У ході розгляду справи суд відмічає, що сторонами фактично визнані обставини належності оформлення первинних документів, котрі не мають явних та очевидних дефектів форми, змісту, походження чи інших вад, що об`єктивно та нездоланно спричиняють втрату цими документами юридичної сили.

Обставини наявності у контрагента позивача статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних таким контрагентом податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних сторонами також визнаються.

Видатки з оплати вартості товарів (робіт, послуг) позивачем понесені, факт чого також визнається сторонами.

З наведених вище міркувань ухвала Печерського районного суду міста Києва від 11.03.2016р. по справі №757/10626/16-к у межах досудового розслідування по кримінальному провадженню №42016000000000493 від 17.02.2016р.; подія анулювання реєстрації особи у якості платника податку на додану вартість 27.04.2017р.; подача останньої податкової звітності за квітень 2017р. не можуть слугувати належними, допустимими і достатніми доказами вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

У зносинах з ТОВ «Л.А.С. Інвест» платником за договором поставки від 10.02.2016 р. № 10/02 (предметом якого є постачання полотна, пакетів, джутової тканини та ін.) сформовано видатки з податку на прибуток у розмірі 3.071.000,00грн. за 2-3 квартал 2016р., а також сформовано податковий кредит з податку на додану вартість за березень 2016р. у сумі – 534.200,00грн., за квітень 2016р. у сумі – 80.000,00грн.

На даний епізод припадає донарахування 552.780,00грн. основного платежу з податку на прибуток та 614.200,00грн. основного платежу з податку на додану вартість.

Перелічені обставини визнані сторонами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій заявником подано до суду: 1) виписані даним постачальником видаткові накладні: № 1001 від 10.02.2016р. на суму 537000 грн. (в т.ч. ПДВ – 89500 грн.); № 1501 від 15.02.2016р. на суму 537000 грн. (в т.ч. ПДВ – 89500 грн.); № 1701 від 17.02.2016р. на суму 537000 грн. (в т.ч. ПДВ – 89500 грн.); № 1702 від 17.02.2016р. на суму 574000 грн. (в т.ч. ПДВ – 95700 грн.); № 1801 від 18.02.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 1902 від 19.02.2016р. на суму 600000 грн. (в т.ч. ПДВ – 100000 грн.); № 1901 від 19.02.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ – 70000 грн.).; 2) документи про фізичне переміщення товару, а саме: товарно-транспортні накладні № 230 від 10.02.2016р., № 235 від 15.02.2016р., № 237 від 17.02.2016р., № 238 від 17.02.2016р., № 239 від 18.02.2016р., № 240 від 19.02.2016р., № 241 від 19.02.2016р. 3) документи про виконання зобов`язань з оплати вартості послуг, а саме акт прийому-передачі векселя від 10.05.2016р. на суму 3685200 грн.

У ході розгляду справи суд відмічає, що сторонами фактично визнані обставини належності оформлення первинних документів, котрі не мають явних та очевидних дефектів форми, змісту, походження чи інших вад, що об`єктивно та нездоланно спричиняють втрату цими документами юридичної сили.

Обставини наявності у контрагента позивача статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних таким контрагентом податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних сторонами також визнаються.

Видатки з оплати вартості товарів (робіт, послуг) позивачем понесені, факт чого також визнається сторонами.

З наведених вище міркувань ухвала Печерського районного суду міста Києва від 11.03.2016р. по справі №757/10626/16-к у межах досудового розслідування по кримінальному провадженню №42016000000000493 від 17.02.2016р.; подія анулювання реєстрації особи у якості платника податку на додану вартість 27.04.2017р.; подача останньої податкової звітності за квітень 2017р. не можуть слугувати належними, допустимими і достатніми доказами вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

У зносинах з ТОВ «Техновектор-Ексім» платником за договорами поставки від 01.03.2016 р. № 01/03, від 01.07.2016р. № 01/07 (предметом яких є постачання полотна, пакувальної тканини, граблів та ін.) сформовано показник видатків з податку на прибуток у розмірі 6.382.750,00грн. за 4 квартал 2016р., а також сформовано показник податкового кредиту з податку на додану вартість за березень 2016р. у сумі – 534.200,00грн., за квітень 2016р. у сумі – 80.000,00грн.

На даний епізод припадає донарахування 1.148.895,00грн. основного платежу з податку на прибуток та 1.276.550,00грн. основного платежу з податку на додану вартість.

Перелічені обставини визнані сторонами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій заявником подано до суду: 1) виписані даним постачальником видаткові накладні: № 104 від 01.07.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 103 від 01.07.2016р. на суму 491400 грн. (в т.ч. ПДВ – 81900 грн.); № 102 від 01.07.2016р. на суму 487500 грн. (в т.ч. ПДВ – 81250 грн.); № 101 від 01.07.2016р. на суму 465000 грн. (в т.ч. ПДВ – 77500 грн.); № 1802 від 18.03.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 1801 від 01.07.2016р. на суму 537000 грн. (в т.ч. ПДВ – 89500 грн.); № 1701 від 17.03.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 1800 від 18.03.2016р. на суму 240000 грн. (в т.ч. ПДВ – 40000 грн.); № 2904 від 29.06.2016р. на суму 487500 грн. (в т.ч. ПДВ – 81250 грн.); № 2901 від 29.06.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 2902 від 29.06.2016р. на суму 448500 грн. (в т.ч. ПДВ – 74500 грн.); № 2903 від 29.06.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 3004 від 30.06.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 3003 від 30.06.2016р. на суму 257400 грн. (в т.ч. ПДВ – 42900 грн.); № 3007 від 30.06.2016р. на суму 465000 грн. (в т.ч. ПДВ – 77500 грн.); № 3006 від 30.06.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ – 70000 грн.); № 3005 від 30.06.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); 2) документи про фізичне переміщення товару, а саме: товарно-транспортні накладні № ттн-75 від 30.06.2016р., № ттн-74 від 30.06.2016р., № ттн-73 від 30.06.2016р., № ттн-72 від 30.06.2016р., № ттн-70 від 29.06.2016р., № ттн-69 від 29.06.2016р., № ттн-60 від 17.03.2016р., № ттн-61 від 18.03.2016р., № ттн-62 від 18.03.2016р., № ттн-78 від 01.07.2016р., № ттн-77 від 01.07.2016р., № ттн-76 від 01.07.2016р.; 3) документи про виконання зобов`язань з оплати вартості послуг, а саме акт прийому-передачі векселя від 10.05.2016р. на суму 1737000 грн., акт прийому-передачі векселя від 20.09.2016р. на суму 5922300 грн.

У ході розгляду справи суд відмічає, що сторонами фактично визнані обставини належності оформлення первинних документів, котрі не мають явних та очевидних дефектів форми, змісту, походження чи інших вад, що об`єктивно та нездоланно спричиняють втрату цими документами юридичної сили.

Обставини наявності у контрагента позивача статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних таким контрагентом податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних сторонами також визнаються.

Видатки з оплати вартості товарів (робіт, послуг) позивачем понесені, факт чого також визнається сторонами.

З наведених вище міркувань ухвала Печерського районного суду міста Києва від 21.09.2016р. по справі №757/46229/16-к у межах досудового розслідування по кримінальному провадженню, ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 27.05.2015р. по справі №1-кс/760/2555/15 у межах досудового розслідування по кримінальному провадженню; подія анулювання реєстрації особи у якості платника податку на додану вартість 29.08.2017р.; подача останньої податкової звітності за квітень 2017р. не можуть слугувати належними, допустимими і достатніми доказами вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

У зносинах з ТОВ «Інтерактив-айті» платником за договорами поставки від 20.04.2016 р. № 20/04, від 02.09.2016р. № 02/09, від 05.09.2016р. № 05/09, від 01.11.2016р. № 01/11 (предметом яких є постачання полотна, пакувальної тканини, граблів, дезінфікуючих засобів та ін.) сформовано показник видатків з податку на прибуток у розмірі 3.582.250,00грн. за 3 квартал 2016р. та у розмірі 3.852.500,00грн. за 4 квартал 2016р., а також сформовано показник податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2016р. у сумі – 716.450,00грн., за серпень 2016р. у сумі – 234.750,00грн., за вересень 2016р. у сумі – 535.750,00грн., за жовтень 2016р. у сумі – 224.750,00грн., за листопад 2016р. у сумі – 661.950,00грн.

На даний епізод припадає донарахування 1.338.255,00грн. основного платежу з податку на прибуток та 2.373.650,00грн. основного платежу з податку на додану вартість.

Перелічені обставини визнані сторонами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій заявником подано до суду: 1) виписані даним постачальником видаткові накладні: № 2002 від 20.04.2016р. на суму 386100 грн. (в т.ч. ПДВ – 64350 грн.); № 2001 від 20.04.2016р. на суму 418500 грн. (в т.ч. ПДВ – 69750 грн.); № 2102 від 21.04.2016р. на суму 310500 грн. (в т.ч. ПДВ – 51750 грн.); № 2101 від 21.04.2016р. на суму 450000 грн. (в т.ч. ПДВ – 75000 грн.); № 2201 від 22.04.2016р. на суму 441000 грн. (в т.ч. ПДВ – 73500 грн.); № 2202 від 22.04.2016р. на суму 444000 грн. (в т.ч. ПДВ – 74000 грн.); № 2501 від 25.04.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ – 70000 грн.); № 2503 від 25.04.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ – 70000 грн.); № 2502 від 25.04.2016р. на суму 144900 грн. (в т.ч. ПДВ – 24150 грн.); № 2904 від 29.04.2016р. на суму 490500 грн. (в т.ч. ПДВ – 81750 грн.); № 2903 від 29.04.2016р. на суму 373200 грн. (в т.ч. ПДВ – 62200 грн.); № 401 від 04.07.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 502 від 05.04.2016р. на суму 448500 грн. (в т.ч. ПДВ – 74750 грн.); № 501 від 05.07.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 601 від 06.07.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ – 70000 грн.); № 701 від 07.07.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 105 від 01.11.2016р. на суму 257400 грн. (в т.ч. ПДВ – 42900 грн.); № 104 від 01.11.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 103 від 01.11.2016р. на суму 448500 грн. (в т.ч. ПДВ – 74750 грн.); № 102 від 01.11.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 101 від 01.11.2016р. на суму 487500 грн. (в т.ч. ПДВ – 81250 грн.); № 204 від 02.11.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ – 70000 грн.); № 203 від 02.11.2016р. на суму 465000 грн. (в т.ч. ПДВ – 77500 грн.); № 205 від 02.05.2016р. на суму 466500 грн. (в т.ч. ПДВ – 77750 грн.); № 202 від 02.11.2016р. на суму 466800 грн. (в т.ч. ПДВ – 77800 грн.); № 2205 від 22.09.2016р. на суму 487500 грн. (в т.ч. ПДВ – 81250 грн.); № 2204 від 22.09.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 2203 від 22.09.2016р. на суму 448500 грн. (в т.ч. ПДВ – 74750 грн.); № 2601 від 26.09.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 2602 від 26.09.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ – 70000 грн.); № 604 від 06.09.2016р. на суму 448500 грн. (в т.ч. ПДВ – 74750 грн.); № 603 від 06.09.2016р. на суму 432000 грн. (в т.ч. ПДВ – 72000 грн.); № 605 від 06.09.2016р. на суму 466500 грн. (в т.ч. ПДВ – 77500 грн.; 2) документи про фізичне переміщення товару, а саме: товарно-транспортні накладні № 0093 від 26.09.2016р., № 0090 від 22.09.2016р., № 0089 від 22.09.2016р., № 105 від 02.11.2016р., № 104 від 02.11.2016р., № 103 від 01.11.2016р., № 102 від 01.11.2016р., № 101 від 01.11.2016р., № 100 від 01.11.2016р., № 0078 від 06.09.2016р., № 0077 від 06.09.2016р., № 0076 від 07.07.2016р., № 0075 від 06.07.2016р., № 0074 від 05.07.2016р., № 0073 від 05.07.2016р., № 0072 від 04.07.2016р., № 0070 від 29.04.2016р., № 0068 від 25.09.2016р., № 0067 від 25.04.2016р., № 0066 від 22.04.2016р., № 0065 від 22.04.2016р., № 0064 від 21.04.2016р., № 0063 від 20.04.2016р.; 3) документи про виконання зобов`язань з оплати вартості послуг, а саме платіжні доручення на перерахування безготівкових коштів від 12.10.2016р. № 3205 на суму 400000 грн.; від 17.10.2016р. № 3214 на суму 300000 грн.; від 18.10.2016р. № 3223 на суму 100000 грн.; від 19.10.2016р. № 3228 на суму 250000 грн.; від 21.10.2016р. № 3235 на суму 227000 грн.; від 10.11.2016р. № 3329 на суму 500000 грн., акт прийому-передачі векселя від 10.05.2016р. на суму 4298700 грн., акт прийому-передачі векселя від 20.09.2016р. на суму 3655500 грн., акт прийому-передачі векселя від 20.12.2016р. на суму 4510700 грн.

У ході розгляду справи суд відмічає, що сторонами фактично визнані обставини належності оформлення первинних документів, котрі не мають явних та очевидних дефектів форми, змісту, походження чи інших вад, що об`єктивно та нездоланно спричиняють втрату цими документами юридичної сили.

Обставини наявності у контрагента позивача статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних таким контрагентом податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних сторонами також визнаються.

Видатки з оплати вартості товарів (робіт, послуг) позивачем понесені, факт чого також визнається сторонами.

З наведених вище міркувань ухвала Печерського районного суду міста Києва від 11.03.2016р. по справі №757/10626/16-к у межах досудового розслідування по кримінальному провадженню №42016000000000493 від 17.02.2016р.; подача останньої податкової звітності за квітень 2017р. не можуть слугувати належними, допустимими і достатніми доказами вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

У зносинах з ТОВ «Євро-Стиль ЛГС», платником за договором поставки від 26.04.2016 р. № 26/04, а також додатковим договром № 1 від 04.05.2016р. (предметом яких є постачання пакетів, граблів, полотна, джутової тканини, тачок садових та ін.) сформовано показник видатків з податку на прибуток у розмірі 6.164.958,00грн. за 4 квартал 2016р. та 1 квартал 2017р., а також сформовано показник податкового кредиту з податку на додану вартість за травень 2016р. у сумі – 174.500,00грн., за червень 2016р. у сумі – 978.491,70грн., за липень 2016р. у сумі – 80.000,00грн.

На даний епізод припадає донарахування 1.109.692,44грн. основного платежу з податку на прибуток та 1.232.991,67грн. основного платежу з податку на додану вартість.

Перелічені обставини визнані сторонами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій заявником подано до суду: 1) виписані даним постачальником видаткові накладні: № 2804 від 28.04.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 2906 від 29.04.2016р. на суму 360000 грн. (в т.ч. ПДВ – 60000 грн.); № 2905 від 29.04.2016р. на суму 207000 грн. (в т.ч. ПДВ – 34500 грн.); № 2201 від 22.06.2016р. на суму 478500 грн. (в т.ч. ПДВ – 79750 грн.); № 2103 від 21.06.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 2401 від 24.06.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 2905 від 29.06.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 2906 від 29.06.2016р. на суму 333450 грн. (в т.ч. ПДВ – 55575 грн.); № 1802 від 18.05.2016р. на суму 468000 грн. (в т.ч. ПДВ – 78000 грн.); № 1801 від 18.05.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 1904 від 19.05.2016р. на суму 469000 грн. (в т.ч. ПДВ – 78166,67 грн.); № 2305 від 23.05.2016р. на суму 418500 грн. (в т.ч. ПДВ – 69750 грн.); № 2304 від 23.05.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 2401 від 24.05.2016р. на суму 345000 грн. (в т.ч. ПДВ – 57500 грн.); № 2501 від 25.05.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 2601 від 26.05.2016р. на суму 478500 грн. (в т.ч. ПДВ – 79750 грн.); № 2602 від 26.05.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.). 2) документи про фізичне переміщення товару, а саме: товарно-транспортні накладні № ТТН0095 від 29.06.2016р., № ТТН0094 від 24.06.2016р., № ТТН0093 від 22.06.2016р., № ТТН0092 від 21.06.2016р., № ТТН0087 від 26.05.2016р., № ТТН0086 від 25.05.2016р., № ТТН0085 від 24.05.2016р., № ТТН0084 від 23.05.2016р., № ТТН0083 від 23.05.2016р., № ТТН0082 від 19.05.2016р., № ТТН0081 від 18.05.2016р., № ТТН0072 від 29.04.2016р., № ТТН0071 від 29.04.2016р., № ТТН0069 від 28.04.2016р.; 3) документи про виконання зобов`язань з оплати вартості послуг, а саме платіжні доручення на перерахування безготівкових коштів від 12.05.2016р. № 2563 на суму 100000 грн.; від 12.05.2016р. № 2568 на суму 110180 грн.; від 27.05.2016р. № 2645 на суму 450890 грн.; від 08.06.2016р. № 2668 на суму 300000 грн.; від 09.06.2016р. № 2688 на суму 300000 грн.; від 10.06.2016р. № 2696 на суму 100000 грн.; від 10.06.2016р. № 2694 на суму 526970 грн.; від 23.06.2016р. № 2752 на суму 300000 грн.; від 24.06.2016р. № 2760 на суму 323800 грн.; від 29.06.2016р. № 2768 на суму 200000 грн.; від 30.06.2016р. № 2770 на суму 200000 грн.; від 06.07.2016р. № 2796 на суму 200000 грн.; від 07.07.2016р. № 2808 на суму 200000 грн.; від 11.07.2016р. № 2828 на суму 250000 грн.; від 11.07.2016р. № 2833 на суму 394230 грн.; від 13.07.2016р. № 2845 на суму 252800 грн.; від 13.07.2016р. № 2843 на суму 250000 грн.; від 12.08.2016р. № 2966 на суму 100000 грн.; від 15.08.2016р. № 2976 на суму 150000 грн.; від 16.08.2016р. № 2983 на суму 100000 грн.; від 16.08.2016р. № 2986 на суму 100000 грн.; від 12.09.2016р. № 3082 на суму 639340 грн., акт прийому-передачі векселя від 10.05.2016р. на суму 836820 грн., акт прийому-передачі векселя від 15.09.2016р. на суму 1012920 грн.

У ході розгляду справи суд відмічає, що сторонами фактично визнані обставини належності оформлення первинних документів, котрі не мають явних та очевидних дефектів форми, змісту, походження чи інших вад, що об`єктивно та нездоланно спричиняють втрату цими документами юридичної сили.

Обставини наявності у контрагента позивача статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних таким контрагентом податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних сторонами також визнаються.

Видатки з оплати вартості товарів (робіт, послуг) позивачем понесені, факт чого також визнається сторонами.

З наведених вище міркувань ухвала Солом`янського районного суду міста Києва від 27.05.2015р. по справі №1-кс/760/2555/15 у межах досудового розслідування по кримінальному провадженню; подача останньої податкової звітності за квітень 2017р. не можуть слугувати належними, допустимими і достатніми доказами вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

У зносинах з ТОВ «Агро-Вимпел», за договором поставки від 01.09.2016 р. № 01/09 (предметом якого є постачання содових тачок, пакетів, граблів, нетканого полотна, джутової тканини та ін.) платником не формувався показник видатків з податку на прибуток не формувався, але було сформовано показник податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2016р. у сумі – 744.200,00грн., за жовтень 2016р. у сумі – 502.700,00грн.

На даний епізод припадає донарахування 0,00грн. основного платежу з податку на прибуток та 1.246.900,00грн. основного платежу з податку на додану вартість.

Перелічені обставини визнані сторонами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій заявником подано до суду: 1) виписані даним постачальником видаткові накладні: № 103 від 01.09.2016р. на суму 487500 грн. (в т.ч. ПДВ – 81250 грн.); № 102 від 01.09.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 101 від 01.09.2016р. на суму 448500 грн. (в т.ч. ПДВ – 74750 грн.); № 202 від 02.09.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 204 від 02.09.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 203 від 02.09.2016р. на суму 257400 грн. (в т.ч. ПДВ – 42900 грн.); № 201 від 02.09.2016р. на суму 466800 грн. (в т.ч. ПДВ – 77800 грн.); № 503 від 05.09.2016р. на суму 465000 грн. (в т.ч. ПДВ – 77500 грн.); № 502 від 05.09.2016р. на суму 420000 грн. (в т.ч. ПДВ – 70000 грн.); № 501 від 05.09.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 2302 від 23.09.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); № 2301 від 23.09.2016р. на суму 466800 грн. (в т.ч. ПДВ – 77800 грн.); № 2303 від 23.09.2016р. на суму 257400 грн. (в т.ч. ПДВ – 42900 грн.); № 2704 від 27.09.2016р. на суму 465000 грн. (в т.ч. ПДВ – 77500 грн.); № 2706 від 27.09.2016р. на суму 448500 грн. (в т.ч. ПДВ – 74750 грн.); № 2705 від 27.09.2016р. на суму 432000 грн. (в т.ч. ПДВ – 72000 грн.); № 2707 від 27.09.2016р. на суму 466500 грн. (в т.ч. ПДВ – 77500 грн.); 2) документи про фізичне переміщення товару, а саме: товарно-транспортні накладні № 486 від 27.09.2016р., № 485 від 27.09.2016р., № 480 від 23.09.2016р., № 479 від 23.09.2016р., № 463 від 05.09.2016р., № 462 від 05.09.2016р., № 461 від 02.09.2016р., № 460 від 02.09.2016р., № 459 від 01.09.2016р., № 458 від 01.09.2016р.; 3) документи про виконання зобов`язань з оплати вартості послуг, а саме платіжне доручення на перерахування безготівкових коштів від 22.09.2016р. № 3116 на суму 669910 грн., акт прийому-передачі векселя від 10.05.2016р. на суму 836820 грн., акт прийому-передачі векселя від 20.12.2016р. на суму 6814490 грн.

У ході розгляду справи суд відмічає, що сторонами фактично визнані обставини належності оформлення первинних документів, котрі не мають явних та очевидних дефектів форми, змісту, походження чи інших вад, що об`єктивно та нездоланно спричиняють втрату цими документами юридичної сили.

Обставини наявності у контрагента позивача статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних таким контрагентом податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних сторонами також визнаються.

Видатки з оплати вартості товарів (робіт, послуг) позивачем понесені, факт чого також визнається сторонами.

З наведених вище міркувань ухвала Печерського районного суду міста Києва від 17.03.2017р. по справі №757/14357/17-к у межах досудового розслідування по кримінальному провадженню №42016000000001068 від 20.04.2016р.; подія анулювання реєстрації особи у якості платника податку на додану вартість 25.10.2017р.; подача останньої податкової звітності за квітень 2017р. не можуть слугувати належними, допустимими і достатніми доказами вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

У зносинах з ТОВ «Першоремонт-С», за договорами від 01.09.2016р. № 01/09-1, від 02.11.2016р. № 02/11 (предметом яких є постачання пакетів, тачок садових, граблів, проводу, шлангів, нетканого полотна та ін.) платником сформовано показник видатків з податку на прибуток у розмірі 400.000,00грн. за 1 квартал 2017р., а також сформовано показник податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень 2016р. у сумі – 80.000,00грн., за листопад 2016р. у сумі – 510.900,00грн.

На даний епізод припадає донарахування 72.000,00грн. основного платежу з податку на прибуток та 590.900,00грн. основного платежу з податку на додану вартість.

Перелічені обставини визнані сторонами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій заявником подано до суду: 1) виписані даним постачальником видаткові накладні: № 2604 від 26.09.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ - 80000 грн.), № 304 від 03.11.2016р. на суму 487500 грн. (в т.ч. ПДВ - 81250 грн.), № 305 від 03.11.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.), № 201 від 02.11.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.), № 301 від 03.11.2016р. на суму 448500 грн. (в т.ч. ПДВ – 74750 грн.), № 302 від 03.11.2016р. на суму 432000 грн. (в т.ч. ПДВ – 72000 грн.), № 303 від 03.11.2016р. на суму 257400 грн. (в т.ч. ПДВ – 42900 грн.), № 202 від 02.11.2016р. на суму 480000 грн. (в т.ч. ПДВ – 80000 грн.); 2) документи про фізичне переміщення товару, а саме: товарно-транспортні накладні: № 279 від 26.09.2016р., № 305 від 03.11.2016р., № 304 від 03.11.2016р., № 303від 03.11.2016р., № 302 від 03.11.2016р., № 301 від 02.11.2016р., № 300 від 02.11.2016р.; 3) документи про виконання зобов`язань з оплати вартості послуг, а саме акт прийому-передачі векселя від 10.05.2016р. на суму 3545400 грн.

У ході розгляду справи суд відмічає, що сторонами фактично визнані обставини належності оформлення первинних документів, котрі не мають явних та очевидних дефектів форми, змісту, походження чи інших вад, що об`єктивно та нездоланно спричиняють втрату цими документами юридичної сили.

Обставини наявності у контрагента позивача статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних таким контрагентом податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних сторонами також визнаються.

Видатки з оплати вартості товарів (робіт, послуг) позивачем понесені, факт чого також визнається сторонами.

З наведених вище міркувань подача останньої податкової звітності за квітень 2017р. не може слугувати належними, допустимими і достатніми доказами вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

У зносинах з ТОВ «Марел Трейдінг», за договором поставки від 03.11.2017р. №03/11 (предметом якого є постачання дезінфікуючих засобів, полотна, джутової тканини, пакетів, граблів та ін.) платником не формувався показник видатків з податку на прибуток, але було сформовано показник податкового кредиту з податку на додану вартість за листопад 2017р. у сумі – 139.772,00грн., за грудень 2017р. у сумі – 386.087,00грн.

На даний епізод припадає донарахування 0,00грн. основного платежу з податку на прибуток та 525.859,00грн. основного платежу з податку на додану вартість.

Перелічені обставини визнані сторонами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій заявником подано до суду: 1) виписані даним постачальником видаткові накладні: №142 від 08.11.2017р. на суму 292320 грн. (в т.ч. ПДВ 48720 грн.), №143 від 08.11.2017р. на суму 291840 грн. (в т.ч. ПДВ 48640 грн.), №141 від 08.11.2017р. на суму 284580 грн. (в т.ч. ПДВ 47430 грн.), №144 від 08.11.2017р. на суму 276120 грн. (в т.ч. ПДВ 46020 грн.), №163 від 09.11.2017р. на суму 295740 грн. (в т.ч. ПДВ 49290 грн.), №162 від 09.11.2017р. на суму 289200 грн. (в т.ч. ПДВ 48200 грн.), №164 від 09.11.2017р. на суму 286812 грн. (в т.ч. ПДВ 47802 грн.), №177 від 10.11.2017р. на суму 282000 грн. (в т.ч. ПДВ 47000 грн.), №174 від 10.11.2017р. на суму 285510 грн. (в т.ч. ПДВ 47585 грн.), №175 від 10.11.2017р. на суму 280512 грн. (в т.ч. ПДВ 46752 грн.), №176 від 10.11.2017р. на суму 290520 грн. (в т.ч. ПДВ 48420 грн.).; 2) документи про фізичне переміщення товару, а саме: товарно-транспортні накладні №42 від 10.11.2017р., №41 від 10.11.2017р., №40 від 10.11.2017р., №37 від 09.11.2017р., №36 від 09.11.2017р., №34 від 08.11.2017р., №33 від 08.11.2017р., №32 від 08.11.2017р.

У ході розгляду справи суд відмічає, що сторонами фактично визнані обставини належності оформлення первинних документів, котрі не мають явних та очевидних дефектів форми, змісту, походження чи інших вад, що об`єктивно та нездоланно спричиняють втрату цими документами юридичної сили.

Обставини наявності у контрагента позивача статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних таким контрагентом податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних сторонами також визнаються.

Видатки з оплати вартості товарів (робіт, послуг) позивачем понесені, факт чого також визнається сторонами.

З наведених вище міркувань ухвала Дніпровського районного суду міста Києва від 26.04.2018р. по справі №755/15404/17 у межах досудового розслідування по кримінальному провадженню №42016000000001068 від 20.04.2016р. не може слугувати належним, допустимим і достатнім доказом вчинення особою податкового правопорушення за цим епізодом.

У зносинах з ТОВ «Євровіжин Корпорейт» за договором від 01.02.2017р. № 01/02 (предметом якого є постачання пакетів, полотна, тканини пакувальної, шлангів, тачок садових, граблів та ін.) платником не формувався показник видатків з податку на прибуток, але було сформовано показник податкового кредиту з податку на додану вартість за лютий 2017р. у сумі – 855.858,00грн., за березень 2017р. у сумі – 540.040,00грн.

На даний епізод припадає донарахування 0,00грн. основного платежу з податку на прибуток та 1.395.898,00грн. основного платежу з податку на додану вартість.

Перелічені обставини визнані сторонами.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій заявником подано до суду: 1) виписані даним постачальником видаткові накладні: № 54 від 06.02.2017р. на суму 258000 грн. (в т.ч. ПДВ – 43000 грн.), № 53 від 06.02.2017р. на суму 272400 грн. (в т.ч. ПДВ – 45400 грн.), № 52 від 06.02.2017р. на суму 279600 грн. (в т.ч. ПДВ – 46600 грн.), № 51 від 06.02.2017р. на суму 295245 грн. (в т.ч. ПДВ – 49207 грн.), № 57 від 06.02.2017р. на суму 291000 грн. (в т.ч. ПДВ – 48500 грн.), № 56 від 06.02.2017р. на суму 292500 грн. (в т.ч. ПДВ – 48750 грн.), № 55 від 06.02.2017р. на суму 285000 грн. (в т.ч. ПДВ – 47500 грн.), № 59 від 07.02.2017р. на суму 240000 грн. (в т.ч. ПДВ – 40000 грн.), № 64 від 07.02.2017р. на суму 283200 грн. (в т.ч. ПДВ – 47200 грн.), № 63 від 07.02.2017р. на суму 292950 грн. (в т.ч. ПДВ – 48825 грн.), № 62 від 07.02.2017р. на суму 300000 грн. (в т.ч. ПДВ – 50000 грн.), № 58 від 07.02.2017р. на суму 207000 грн. (в т.ч. ПДВ – 34500 грн.), № 61 від 07.02.2017р. на суму 256500 грн. (в т.ч. ПДВ – 42750 грн.), № 60 від 07.02.2017р. на суму 264000 грн. (в т.ч. ПДВ – 44000 грн.), № 65 від 07.02.2017р. на суму 236400 грн. (в т.ч. ПДВ – 39400 грн.), № 70 від 08.02.2017р. на суму 288000 грн. (в т.ч. ПДВ – 48000 грн.), № 69 від 08.02.2017р. на суму 269100 грн. (в т.ч. ПДВ – 44850 грн.), № 68 від 08.02.2017р. на суму 252000 грн. (в т.ч. ПДВ – 42000 грн.), № 67 від 08.02.2017р. на суму 279000 грн. (в т.ч. ПДВ – 46500 грн.), № 70 від 08.02.2017р. на суму 288000 грн. (в т.ч. ПДВ – 48000 грн.), № 66 від 08.02.2017р. на суму 281250 грн. (в т.ч. ПДВ – 46875 грн.), № 71 від 08.02.2017р. на суму 274500 грн. (в т.ч. ПДВ – 45750 грн.), № 74 від 09.02.2017р. на суму 273600 грн. (в т.ч. ПДВ – 45600 грн.), № 73 від 09.02.2017р. на суму 257400 грн. (в т.ч. ПДВ – 42900 грн.), № 72 від 09.02.2017р. на суму 280860 грн. (в т.ч. ПДВ – 46810 грн.), № 77 від 09.02.2017р. на суму 276000 грн. (в т.ч. ПДВ – 46000 грн.), № 76 від 09.02.2017р. на суму 266760 грн. (в т.ч. ПДВ – 44460 грн.), № 75 від 09.02.2017р. на суму 262800 грн. (в т.ч. ПДВ – 43800 грн.), № 80 від 10.02.2017р. на суму 287820 грн. (в т.ч. ПДВ – 47970 грн.), № 79 від 10.02.2017р. на суму 278400 грн. (в т.ч. ПДВ – 46400 грн.), № 78 від 10.02.2017р. на суму 274800 грн. (в т.ч. ПДВ – 45800 грн.), № 81 від 10.02.2017р. на суму 219300 грн. (в т.ч. ПДВ – 36550 грн.); 2) документи про виконання зобов`язань з оплати вартості послуг, а саме акт прийому-передачі векселя від 10.02.2017р. на суму 8375385 грн.

У ході розгляду справи суд відмічає, що сторонами фактично визнані обставини належності оформлення первинних документів, котрі не мають явних та очевидних дефектів форми, змісту, походження чи інших вад, що об`єктивно та нездоланно спричиняють втрату цими документами юридичної сили.

Обставини наявності у контрагента позивача статусу платника ПДВ і реєстрації виписаних таким контрагентом податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних сторонами також визнаються.

Видатки з оплати вартості товарів (робіт, послуг) позивачем понесені, факт чого також визнається сторонами.

Перевіряючи відповідність закону оскаржених рішень контролюючого органу, суд зазначає, що до відносин, котрі склались на підставі установлених судом обставин спору підлягають застосуванню наступні норми права.

З 01.01.2011 року правовідносини з приводу справляння податку на прибуток унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України, а правовідносини з приводу справляння податку на додану вартість регламентовані приписами розділу V Податкового кодексу України.

Аналізуючи положення норм розділу V Податкового кодексу України, в кореспонденції з приписами ст.ст. 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України суд дійходить висновку, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов`язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб`єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрація контрагентом-постачальником податкової накладної в Реєстрі податкових накладних.

Згідно з п.п.134.1.1 ст.134 Податкового кодексу України (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Отже, визначальне значення для обчислення податку на прибуток мають саме правила обрахування показників фінансової звітності, а відтак, правила обчислення доходу і витрат за ст. 1 Закону України “Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні”.

Разом із тим, суд вважає, що при обчисленні податку на прибуток мають також додатково враховуватись положення п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (стосовно змісту господарської діяльності) та положення ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України і ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України (стосовно юридичних наслідків вчинення нікчемних правочинів).

Окрім того, відповідно до пп.4.1.4 ст.4 Податкового кодексу України, яка визначає презумпцію правомірності рішень платника податку, самостійно визначені платником податку валові витрати і податковий кредит вважаються сформованими правомірно, доти контролюючим органом в установленому порядку не буде доведено факту невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

Згідно п.п."а" п.198.1 ст.198 та пунктів 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За правилами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1, 201.7 ст.201 Податкового кодексу України визначено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, та враховується при визначенні загальних податкових зобов`язань.

У відповідності до пунктів 44.1 та 44.2 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" податковий облік ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, а згідно з ч.ч. 1 і 2 ст.9 означеного закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Перевіривши доводи учасників справи змістом належних норм матеріального права та приєднаними документами, суд відзначає, що обставини реальності понесення Товариством видатків у перелічених вище правочинах контролюючим органом ані у тексті Акту, ані у ході розгляду справи не заперечувалось, в основу оскаржених рішень таких мотивів не покладено.

Обставини реального існування товарів (робіт, послуг), котрі є предметом перелічених вище правочинів контролюючим органом ані у тексті Акту, ані у ході розгляду справи також не заперечувалось, в основу оскаржених рішень таких мотивів не покладено.

Явних очевидних та непереборно нездоланних дефектів в оформленні первинних документів у межах перелічених вище правочинів контролюючим органом не виявлено, у тексті Акту суджень з цього приводу не наведено.

Тому, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильним та фактично обґрунтованим судження владного суб`єкта про завищення платником показника видатків з податку на прибуток та показника податкового кредиту з податку на додану вартість за переліченими вище правочинами.

У зв`язку з цим, діючі рішення про визначення додаткових грошових зобов`язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість належить скасувати як необгрунтовано видані владним суб`єктом.

При цьому, суд зважає, що оскаржені податкові повідомлення – рішення від 29.05.2018р. №00001661403 та від 29.05.2018р. №00001671403 втратили юридичну дію на підставі рішення ДФС України від 10.08.2018р. №26398/6/99-99-11-01-01-25 (а.с.163-176 т.10), а тому не можуть бути скасовані судом з огляду на приписи п.п.60.1.3 ст.60 та п.60.4 ст.60 Податкового кодексу України.

Відтак, у цій частині вимог позов належить відхилити.

Вирішуючи спір за вимогою про визнання протиправними і скасування вимоги ГУ ДФС у Харківській області від 29.05.2018р. №Ю-0000461316 та рішення ГУ ДФС у Харківській області від 29.05.2018р. №0009901316, суд зазначає, що правовідносини з приводу справляння єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування унормовані, насамперед, приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

У силу п.1 ч.1 ст.4 названого закону Товариство є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування як за виплатами у межах трудових договорів, так і за виплатами у межах цивільно-правових договорів.

Товариством було виконано цей обов`язок за платежами у межах укладених з фізичними особами – громадянами договорів підряду, що не заперечується контролюючим органом і зазначено в абз.2 стор.90 Акту (а.с.137 т.1).

За визначенням ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Зі змісту наведеної норми кодексу витікає, що кваліфікуючими ознаками трудових відносин є, насамперед, 1) безумовне підпорядкування особи запровадженим роботодавцем правилам внутрішнього трудового розпорядку та 2) забезпечення роботодавцем матеріально-технічної та організаційної бази для реалізації особою трудової функції.

Натомість відповідно до ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Суд вважає, що задеклароване ст.43 Конституції України право особи на працю підпадає під охорону за ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція) як елемент поваги до особистого життя в контексті провадження професійної діяльності як джерела до існування.

Тому втручання Держави в особі компетентних органів у приватні відносини не повинно спричиняти порушення, а навпаки має задовольняти балансу інтересів учасників приватно - правових відносин з виконання робіт (чи-то: роботодавця і найманого працівника, чи-то: замовника та виконавця (підрядника)), а не забаганкам адміністративного владного органу.

Існування ж публічного інтересу у цих правовідносинах судом не виявлено.

Відтак, у разі якщо фізична особа – громадянин власний час як життєвий ресурс ставить вище за необхідність підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку, то відсутні підстави для кваліфікації відносин з виконання роботи саме як трудових.

Зміст та характер роботи за укладеними між Товариством та фізичними особами – громадянами договорами підряду, на думку суду, виключає можливість кваліфікації роботи працівника як виконання трудової функції, позаяк абсолютно незалежним від волі сторін фактором є обсяг роботи, котрий перебуває у причинно-наслідковому зв`язку від погодних умов.

Об`єктивно неможливим є і підпорядкування особи правилам внутрішнього трудового розпорядку Товариства, адже робота виконується на об`єктах третіх сторонніх осіб.

Застосування контролюючим органом у даному випадку приписів п.п.14.1.195 ст.14 та п.п.14.1.222 ст.14 Податкового кодексу України слід визнати помилковим, оскільки правила справляння єдиного внеску визначені приписами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», а не нормами Податкового кодексу України.

Відтак, суд доходить до переконання, що за даним епізодом подію вчинення Товариством протиправного діяння у вигляд заниження єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування слід визнати недоведеною владним суб`єктом за правилами ч.2 ст.77 КАС України.

Недоведеність контролюючим органом події заниження основного платежу з єдиного внеску на загальнобов`язкове державне соціальне страхування об`єктивно спричиняє і неправомірність нарахування штрафу за несвоєчасну сплату цього внеску.

Відповідно до п.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб`єкт не забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч. 2 ст. 19 КАС України саме при винесенні діючих оскаржених рішень.

У цій частині вимог факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі податкової справи знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для задоволення заявлених вимог про скасування оскаржених і діючих рішень владного суб`єкта.

У решті вимог позов належить залишити без задоволення, позаяк права та інтереси заявника у галузі податкової справи та справляння єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування повністю, ефективно та дієво захищені скасуванням оскаржених рішень про створення обов`язку по проведенню додаткових публічних платежів.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”.

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №00000151403 від 20.08.2018р.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення – рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області №00000161403 від 20.08.2018р.

Визнати протиправним та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 29.05.2018р. №Ю-0000461316 в частині 453.817 (чотириста п`ятдесят три тисячі вісімсот сімнадцять) грн. 54коп.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області від 29.05.2018р. №0009901316 в частині 224.946 (двісті двадцять чотири тисячі дев`ятсот сорок шість) грн. 00коп.

Решту вимог позову - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 5 липня 2019 року.

Суддя Сліденко А.В.

.