Рішення № 82895281, 08.07.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/782/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Харченко Ю.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу №18 від 28.01.2019року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання відповідно до процедури, передбаченої ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з позовом, у якому, з урахуванням уточнень (від 18.06.2019р. вхід.№21784/19), просить суд визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №18 від 28.01.2019року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області відповідно до процедури, передбаченої ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що під час проходження процедури оформлення документів ОСОБА_1 чітко та обґрунтовано розповіла свою історію переслідування в країні громадянської належності, на підтвердження чого також нада відповідні докази, котрі підтверджують, що позивач неодноразово заявляла публічно, а саме робила пости в фейсбуці, публікувалася в ЗМІ проти представників органів державної влади на території країни громадянської належності, надавала організаційну, медійну та фінансову допомогу політичним організаціям, у зв`язку з чим, з метою залякування та припинення активної політичної діяльності, у ОСОБА_1 проходили обшуки. Також, позивач наголошує, що відмова в оформленні документів складена загальними фразами, не описано де є елементи надання завідомо неправдивої інформації та суттєві розбіжності у наданих відомостях. У відмові також не зазначено, коли ОСОБА_1 вводила в оману територіальний підрозділ ДМС. Отже, на думку позивача, територіальним підрозділом ДМС взагалі не було проаналізовано наданні докази, не перевірено її історію, наслідком чого надано формальну відмову. Крім того, позивач зазначає, що її політична позиція була небезпечна до діючої влади РФ, оскільки через фінансування опозиційних партій чинна влада втрачала політичний рейтинг, і ризикувала не пройти в парламент на виборах до Державної Думи Російської Федерації, які проводилися 18 вересня 2016року. Наразі, ОСОБА_1 представляє ще більшу загрозу коаліції парламенту Російської Федерації, оскільки наступні вибори відбудуться 19 вересня 2021р., і якщо її діяльність не припиниться, то є всі шанси на не проходження в парламент на наступних виборах діючої влади РФ. Таким чином, ОСОБА_1 вимушена була покинути Російську Федерацію у зв`язку з переслідуванням, що пов`язане з її політичним переконанням, громадською позицією.

Відповідач – Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області з позовними вимогами не погоджується, та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмовому відзиві на адміністративний позов (від 11.03.2019р. вхід.№8363/19), наголошуючи, зокрема, що співробітниками міграційної служби проведено всебічний аналіз заяви ОСОБА_1 щодо відповідності викладених у ній обставин вимогам п.1 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", за результатами якого встановлено відсутність підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Також, під час вирішення питання щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, фахівцями контролюючого органу встановлено відсутність умов передбачених п.13 ч.1 ст.1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачу додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання, внаслідок чого ОСОБА_1 не може чи не бажає повертатися до країни громадської належності внаслідок зазначених побоювань.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.02.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду, та відкрито загальне позовне провадження у справі №420/782/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу №18 від 28.01.2019року щодо відмови в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов`язання відповідно до процедури, передбаченої ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення щодо прийняття заяви ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалою суду від 25.04.2019р., відповідно до п.4 ч.1 ст.236 КАС України, провадження по справі №420/782/19 зупинено.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 08.07.2019р., у зав`язку з усуненням обставин, котрі слугували підставою для їх зупинення, поновлено провадження у справі №420/782/19.

Ухвалою суду від 08.07.2019р., з урахуванням приписів п.3 ч.2 ст.183 КАС України, закрито підготовче провадження по справі.

Враховуючи наявність передбачених приписами ч.9 ст.205 КАС України, підстав, та зважаючи на відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, розгляд даної адміністративної справи здійснюється в порядку письмового провадження.

Дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, та системно проаналізувавши приписи чинного законодавства, суд встановив наступне.

Як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи №2019ОD0008 громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач є уродженцем м.Дубна, Московської області, Російської Федерації, за віросповідання – православна християнка. 10.04.2016р. позивач – ОСОБА_1 вперше прибула на територію України авіарейсом Мінськ (Білорусь) - Одеса (Україна). До м.Мінськ (Білорусь) особа дісталась власним автотранспортом. Востаннє, ОСОБА_1 прибула на територію України 06.06.2018р. авіарейсом Амстердам (Нідерланди) - Відень (Австрія) - Одеса (Україна). На території України особа проживала на підставі посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_1 , виданої 10.10.2016р. 8001 строком дії до 02.09.2017р., яку, зі слів заявниці, вкрали. У подальшому, ОСОБА_1 проживала на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 , виданої 28.02.2017р. 8001, строком дії до 02.09.2017р., посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_3 , виданої 09.11.2017р. 8001, строком дії до 04.10.2018р.

14.01.2019р. ОСОБА_1 звернулась до Головного управління ДМС України в Одеській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якій зазначила, що не бажає повертатися на територію країни громадянської належності у зв`язку з порушенням проти неї кримінальної справи за політичними мотивами, а також наявність в неї опозиційних політичних поглядів, які б могли створювати загрозу для представників органів державної влади і стати потенційною підставою для переслідувань.

Судом встановлено, що за результатами розгляду справи №2019ОD0008 громадянина Російської Федерації ОСОБА_1 , заступником начальника по боротьбі з шукачами захисту Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Андрєєвим Ю.С. 28.01.2019р. складено Висновок про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у якому зазначено, що ОСОБА_1 не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951року, та діючим Законом України «Про біженців та осіб, які потребують податкового або тимчасового захисту», у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 є очевидно не обґрунтованою за відсутністю умов, зазначених пунктами 1 чи 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують податкового або тимчасового захисту».

28.01.2019р. відповідно до п.п.4,6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», з урахуванням Висновку заступника начальника по боротьбі з шукачами захисту Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Андрєєва ОСОБА_2 .С., Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС України в Одеській області видано Наказ «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №18, яким відмовлено ОСОБА_1 в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погодившись із означеним Наказом Управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області «Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту» №18 від 28.01.2019р., позивач – ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Так, на думку суду, уточні позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування Наказу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №18 від 28.01.2019року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відповідно до процедури, передбаченої ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню, з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011р. №3671-VI (зі змінами та доповненнями), відповідно до п.1 та п.13 ст.1 якого біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань; особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Відповідно до ч.ч.1, 7 ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Згідно з ч.1 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Частинами 4, 6, 7 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз`ясненням порядку оскарження такого рішення.

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду. Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.

Так, як встановлено судом, та вбачається з матеріалів справи, позивачем – ОСОБА_1 в обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зазначено про відсутність бажання повертатися на територію країни громадянської належності у зв`язку з порушенням проти неї кримінальної справи за політичними мотивами, а також наявність в неї опозиційних політичних поглядів, які б могли створювати загрозу для представників органів державної влади і стати потенційною підставою для переслідувань.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

При цьому, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

За змістом п. 12 Пояснювальної записки про тягар та стандарт доказування в заявах про надання статусу біженця УВКБ ООН Термін “тлумачення сумнівів на користь заявника” використовується в контексті стандарту доказування стосовно фактичних тверджень, зроблених заявником. Враховуючи те, що в заяві про надання статусу біженця заявник не зобов`язаний доводити всі факти з метою повністю переконати співробітника, що приймає рішення, в правдивості всіх своїх фактичних тверджень, співробітник, що приймає рішення, завжди буде мати елемент сумніву відносно фактів, поданих заявником.

У тих випадках, коли співробітник, який приймає рішення, вважає, що історія заявника в цілому є послідовною і переконливою, ніякий елемент сумніву не повинен створювати упередженість щодо прохання, поданого заявником; тобто "сумніви слід тлумачити на користь заявника".

Зокрема, судом встановлено, що ОСОБА_1 є позаштатним кореспондентом газети «Волоколамская неделя» за напрямком – суспільно-політичне висвітлення, вибори та виборчі компанії, діяльності політичних партій та інших суспільних об`єднань, що підтверджується наявними у матеріалах особової справи №2019ОD0008 належним чином засвідченими копіями Довідки ТОВ «Волокаламск-Пресс» від 10.01.20.19р. №1-01/19, Посвідчення №4 від 04.04.2011р., Посвідчення №17 від 04.04.2013р.

З матеріалів особової справи №2019ОD0008 також вбачається, що позивач – ОСОБА_1 як кореспондент засобів масової інформації неодноразово друкувала в газеті «Волоколамская неделя» компрометуючі діючу владу Російської Федереції статті, а саме: « ІНФОРМАЦІЯ_2 пикет», «Нет ІНФОРМАЦІЯ_3 », «Ложь от первого лица», «Судьбоносный 2011-й», «Сводки с Революционной», «Горожане выразили недоверие главе», «Единая Россия» - главная беда Подмосковья», «Сила есть – ума не надо?», «Зачем идти на выборы», «Штиль и шторм на ОСОБА_3 », «И как начал ІНФОРМАЦІЯ_4 ».

Постановою слідчого з ОВС ІІ відділу СЧ ДСУ ГУ МВС Росії в м.Москва, капітана юстиції Хорошко М.С. від 02.10.2017р. про залучення в якості обвинуваченого, ОСОБА_1 залучено в якості обвинуваченого по кримінальній справі, пред`явивши їй обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч.4 ст.159 КК РФ, а саме скоєння шахрайства, тобто розкрадання чужого майна шляхом обману й зловживання довірою, з використанням власного службового становища, організованою групою, в особливо великому розмірі.

Постановою оперуповноваженого І відділу 2 ОРЧ «Р» ОУР УВС по ЦАО ГУ МВС Росії в м.Москва, капітана поліції Горнеко С.С. від 20.03.2018р. громадянку ОСОБА_1 оголошено в міжнародний розшук з метою її арешту та екстрадиції.

Постановою Тверського районного суду м.Москви від 07.05.2018р. у відношенні обвинуваченої ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.

Ухвалою Малиновського районного суду м.Одеси від 07.12.2018р. у справі №521/20653/18 у відношенні ОСОБА_1 продовжено застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Також, судом встановлено, що всесвітня мережа Інтернет містить значну кількість публікацій про політичне переслідування в Російській Федерації, у яких, зокрема, йдеться про те, що жертвами переслідувань з боку російської влади стають опозиційні політики і громадські активісти, представники релігійних та національних меншин, ЛГБТ-активісти, а також громадяни України та проукраїнські активісти (https://www.ukrinform.ua/rubric-society/2691352-kilkist-politvazniv-u-rosii-perevisila-230.html).

При цьому, з урахуванням положень пунктів 1.2, 5.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011р. №649, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.10.2011р. за №1146/19884, Державна міграційна служба України зобов`язана використовувати означену інформацію.

До того ж, розбіжності, які виявлені фахівцями Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області під час проведення співбесіди зі ОСОБА_1 не можуть слугувати безумовною підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Також, слід зазначити, що у цілому, "обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідування" є лише припущенням, яке має об`єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини майже неможливо. Тому на підставі принципу гуманізму, який закладено перш за все в основу Конвенції про статус біженців 1951 року, цей вислів слід тлумачити широко, тобто на користь того, хто звернувся за наданням статусу біженця.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, судом встановлено, що при прийнятті спірного Наказу “Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту” від 28.01.2019р. №18 Головним управлінням ДМС України в Одеській області не враховано, що у разі повернення ОСОБА_1 до Російської Федерації її безпеці та свободі буде загрожувати небезпека, а тому спірний Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області “Про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту” від 28.01.2019р. №18, є протиправним, та підлягає скасуванню.

Правомірною, на думку суду, є також позовна вимога ОСОБА_1 щодо зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відповідно до процедури, передбаченої ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням наступного.

Частиною 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Водночас, з урахуванням дослідження наявних у матеріалах справи письмових доказів, судом встановлено, що заява ОСОБА_1 є цілком обґрунтованою, документально підтвердж6еною, та не носить характер зловживання, у зв`язку з чим у Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області були відсутні, передбачені частиною 6 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», підстави для прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі «ЧУЙКІНА ПРОТИ УКРАЇНИ» (CASE OF CHUYKINA v. UKRAINE) (Заява №28924/04) констатував: «Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п.45, від 10 липня 2003року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відповідно до процедури, передбаченої ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, підлягає задоволенню, оскільки задоволення вказаної позовної вимоги саме у викладеній редакції, на думку суду, є дотриманням гарантій на те, що спір між сторонами буде вирішено остаточно.

До тог ж, зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області відповідно до процедури, передбаченої ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не свідчить про безумовне надання ОСОБА_1 статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту.

Вищевикладене спростовує твердження відповідача, наведені у письмовому відзиві на адміністративний позов.

Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтю 73 КАС України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 74-76 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно зі ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, суд дійшов висновку, що уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу №18 від 28.01.2019року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання відповідно до процедури, передбаченої ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є обґрунтованими, правомірними, та такими, що підлягають задоволенню, з вищенаведених підстав.

Керуючись ст.ст.72-76, 139, ч.9 ст.205, ст.ст.241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування Наказу №18 від 28.01.2019року щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання відповідно до процедури, передбаченої ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення щодо оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати Наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області “Про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту” №18 від 28.01.2019року.

3. Зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області відповідно до процедури, передбаченої ст.5 Закону України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст.ст.293,295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Суддя Харченко Ю.В.

.