Рішення № 82894213, 08.07.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 липня 2019 року Справа № 280/2079/19 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, буд. 147, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69095, код ЄДРПОУ 20508338)

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 )

про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до фізичної особа-підприємця ОСОБА_1 (далі відповідач), в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача суму адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році у розмірі 22472,40 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що середньооблікова кількість штатних працівників, що працювали у відповідача, за рік склала 14 осіб. Таким чином, на думку позивача, середньооблікова кількість інвалідів, відповідно до нормативу, встановленого ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у відповідача повинна складати 1 особу. Також вказав, що середньооблікова кількість осіб з інвалідністю у роботодавця склала 0 осіб, що є менше ніж встановлено нормативом. На підставі викладеного, позивач просить стягнути з ФОП ОСОБА_1 . 22472,40 грн. адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2018 році.

Ухвалою суду від 28.05.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/2079/19. Призначено судове засідання на 25.06.2019 року без виклику сторін. Також надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.

25.06.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позов (вх. № 26016), відповідно до якого заперечує проти позову та зазначає, що чинне законодавство України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладення на підприємства обов`язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань. Вказує, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи працевлаштування. Зазначає, що відповідач ужив усіх залежних від нього заходів що створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування. Вказує, таким чином, оскільки у відповідачем у 2018 році було дотримано вимоги закону щодо забезпечення необхідної кількості робочих місць, передбачених для працевлаштування інвалідів та організацію їх заповнення (у межах наданих прав та покладених обов`язків), у його діях відсутні ознаки правопорушення.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до п. 10 ч.1 ст. 4 КАС України, письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Отже, відповідно до вищевказаних приписів КАС України, справу розглянуто судом в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у межах строку, встановленого ст. 258 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований у якості фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, № запису 2 103 017 0000 024133, відноситься до суб`єктів, яким, відповідно до ст. 19 Закону України № 875-ХІІ, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

На виконання вимог Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), ФОП ОСОБА_1 подав до ЗОВ ФСЗІ Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми № 10-ПІ, у якому зазначив, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу підприємства у 2018 році становила 14 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до законодавства встановлена інвалідність у підприємства - 0 осіб, кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, встановленого статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", становила 1 особу.

18.03.2019 за вих. № 03-356/562 позивачем на адресу ФОП ОСОБА_1 . направлено лист з проханням своєчасно здійснити сплату адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у 2018 році до 15 квітня 2019 року, не допускаючи нарахування пені.

Згідно з розрахунком суми позову відповідачеві нараховану адміністративно-господарську санкцію в розмірі 22352,00 грн, а також пеню за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у сумі 147.40 грн.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, суд виходить з такого.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні, гарантії їх рівності з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами встановлює Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі - Закон).

Статтею 17 Закону встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першої статті 19 Закону передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частин два, три та п`ять статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Частиною першою статті 20 Закону передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42 затверджена форма звітності №10-ПІ «;Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів» та Інструкція щодо її заповнення. Згідно пункту 3.1. Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до пункту 3.2. Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 1442/11722. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.

Згідно із частиною першою статті 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Відповідно до частини третьої статті 18-1 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Тобто цією нормою визначено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).

Суд вважає, що стаття 18 Закону не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.

Разом з тим, частиною третьою статті 18 вказаного Закону чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справі П/811/693/17, від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16, від 13 червня 2018 року у справі № 819/639/17.

Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є звіт форми № 3-ПН.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02 травня 2018 року у справі № 804/8007/16.

Судом встановлено, що згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2018 рік середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 14 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність - 0 осіб. Кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону - 1 особа .

Наказом від 03.01.2018 №1-03-01-18 відповідачем було створено робоче місце для працевлаштування інваліда згідно вакансії на посаду продавець-конультант у відділі роздрібної торгівлі (фактичне місце роботи розташоване за адресою: м.Харків, проспект Тракторобудівників, 59/56, ТЦ "Україна").

Однак, працевлаштуванню осіб з інвалідністю передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць. Відповідач протягом 2018 року систематично надавав до відповідних Центрів зайнятості інформацію про попит на робочу силу (вакансії) за формою 3-ПН (з позначкою "вакансії для інвалідів"), що підтверджується матеріалами справи .

При цьому, суд звертає увагу, що на час виникнення спірних правовідносин законодавство не встановлювало обов`язку підприємця подавати звіт форми 3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю.

Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17.

Із матеріалів справи також вбачається, що Державною службою зайнятості за 2018 рік направлялася до відповідача 1 особа для працевлаштування, однак остання сама відмовилась, зазначивши, що не влаштовують умови праці за станом здоровя, про що відповідачем в направленні на працевлаштування зроблено відповідну відмітку.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про те, що відповідач протягом 2018 року створив робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформував Харківський міський центр зайнятості про наявність вакантних місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що надавав звіти за формою 3-ПН про наявність вакансій до центру зайнятості.

Жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю з боку відповідача.

Згідно положень частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Тобто нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням ним правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08 червня 2010 року за скаргою Відкритого акціонерного товариства "Балаклавське рудоуправління ім.О.М. Горького" у справі за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій.

Крім того, суд звертає увагу, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Враховуючи, що відповідачем вжито всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства інвалідів, які бажають працевлаштуватись.

Такої ж правової позиції щодо застосування зазначених норм матеріального права додержується і Верховний Суд у постанові від 30 січня 2018 року (К/9901/49/17) та Верховний Суд України у постанові від 20.06.2011 (справа № 21-60а11).

Враховуючи наведене, суд вважає, що відповідачем виконано зазначені вимоги законодавства, а не зайнятість необхідної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю виникла не з його вини.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено ті обставини на яких ґрунтуються його вимоги, а відповідачем обґрунтована правомірність своїх дій. Так, оскільки ФОП ОСОБА_1 вжито всі передбачені чинним законодавством заходи по забезпеченню працевлаштування осіб з інвалідністю, однак відповідними органами не приймались заходи щодо працевлаштування вказаної категорії населення, застосування до фізичної особи-підприємця адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць є незаконним, тобто відсутні підстави для задоволення позову.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви Запорізького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Гоголя, буд. 147, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69095, код ЄДРПОУ 20508338) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНН НОМЕР_1 ) про стягнення суми адміністративно-господарських санкцій та пені, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2019.

Суддя А.В. Сіпака