Рішення № 82889048, 02.07.2019, Заводський районний суд м. Миколаєва

Справа № 487/6010/16-ц

Провадження № 2/487/30/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.07.2019 року м. Миколаїв

Заводський районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючого - судді Притуляк І.О.,

за участю: - секретаря судового засідання - Янковець Г.А.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів та визнання договору недійсним, -

ВСТАНОВИВ

24.11.2016 року, ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до АТ КБ «Приватбанк», яким просила визнати недійсними з моменту укладення кредитний договір №NKIPGK04040067 від 24.10.2007 року та іпотечний договір від 24.10.2007 року, №2063.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що відповідачем при укладені даних договорів були порушені норми Закону України «Про захист прав споживачів». Так, відповідачем в порушення вимог ч. 2 ст. 11 Закону, перед укладенням договору не було її повідомлено у письмовій формі про кредитні умови. Таким чином, банк приховав від неї достовірну інформації про умови договору. Між тим, банк жодного разу не повідомив її про збільшення курсу долару по відношенню к гривні та не запропонував інші варіанти кредитування, зокрема в національній валюті. Крім того, зазначила, що в кредитному договорі не визначено інформацію про методику, яка використовується для визначення валютного курсу, строків та комісій, пов`язаних із конвертацією валюти платежу у валюту зобов`язання під час погашення кредитної заборгованості, що призвело до її необізнаності. Зазначила, що банком на сьогоднішній день не видано повної суми коштів у відповідності до кредитного договору, тобто не виконано свою частину зобов`язання. Наголосила на тому, що зазначення процентної ставки в детальному розписі не відповідає дійсності, таким чином відповідач порушив її права, залишивши за собою можливість здійснювати нарахування процентів на власний розсуд. Окрім того, договір кредитування містить несправедливе положення, яке полягає у в тому, що частина суми кредиту депонується банком і використовується в подальшому для сплати винагород самому ж банку в розмірі 6300,00 доларів США на забезпечення страхових ризиків банку. Зауважила, що банк надав їй споживчий кредит в іноземній валюті, що суперечить чинному законодавству та порушує її права як споживача. Таким чином, кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим повинен бути визнаний недійсним з моменту укладення. Вказані обставини послужили підставою для її звернення до суду з відповідним позовом.

Представник відповідача надав до суду відзив яким позовні вимоги не визнав зазначивши, що обґрунтування позову нормами Закону України «Про захист прав споживача», є безпідставними оскільки, його застосування до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою позову є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносини, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування. Зазначив, що підписанням кредитного договору, позивач підтвердила, що всі умови кредитного договору їй зрозумілі та справедливі по відношенню до неї. Окрім того, підписанням договору позивач підтвердила свою здатність виконувати умови договору. Стосовно твердження позивача про надання банком недостовірної інформації про сукупну вартість кредиту зазначив, що дана сума повідомляється позичальнику при укладанні договору, однак в подальшому може змінюватися з врахуванням фактичного обсягу користування кредитними коштами та тривалості користування, дотримання позичальником умов договору, недопущення з його боку прострочень. Зазначив, що при укладанні кредитного договору ОСОБА_1 підписала анкету-заяву, якою підтвердила, що їй було надано в письмовій формі інформацію про умови кредитування. Окрім того, перед отриманням кредиту, банк надав позивачу Сертифікат від 04.10.2007 року у якому зазначені умови кредитування. Звернув увагу на те, що банк свої зобов`язання перед позивачем виконав в повному обсязі, передавши грошові кошти. Оскільки, згідно п. 7.1. Договору позивачу було надано 29400,00 доларів США. В той час, як грошові кошти в сумі 6300,00 доларів США повинні надаватись ОСОБА_1 лише у випадку та порядку передбаченому п. 2.1.3. та 2.1.7. Договору. Наголосив на тому, що між банком та позивачем було укладено Угоду від 28.07.2011 року та Додаткову угоду від 25.06.2014 року про реструктуризацію боргу, з метою позасудового врегулювання спору. Крім того, рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.05.2015 року по справі №487/551/15-ц було задоволено їх позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в повному обсязі. Зауважив на тому, що виходячи зі змісту даного рішення, відповідач визнала заявлені позовні вимоги та не заперечувала проти їх задоволення. Також зазначив, що банки мають право залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України. Разом з цим, ні терміни надання, ні суми кредитів для яких банкам необхідно отримувати індивідуальну ліцензію законодавством не визначено. До того ж, просив застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що кредитний договір було укладено в 2007 році, а з позовом до суду ОСОБА_1 звернулась в листопаді 2016 року.

Позивач в призначене судове засідання не з`явилась, надала до суду заяву, якою просила задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Розгляд справи просила провести за її відсутності.

Представник відповідача, до судового засідання не з`явився про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

Судом встановлено, що між ОСОБА_1 та АТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №NKIPGK04040067 від 24.10.2007 року. Відповідно до п. 1.1. банк зобов`язується надати «позичальникові» кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу чи/або перерахування на рахунок, зазначений в п. 7.1. даного договору. Пунктом 7.1. Договору передбачено, що банк зобов`язується надати «позичальникові» кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 24.10.2007 року по 24.10.2027 року включно у вигляді не поновлювана лінія у розмірі 29400,00 доларів США на наступні цілі: придбання нерухомості, а також у користування кредитом відсотків у розмірі 0,92% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 3,00 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.10 даного Договору та Періодом сплати вважати період з «01» по «07» число кожного місяця. Погашення заборгованості за договором здійснюється щомісяця, в період сплати позичальник повинен надати банку кошти в сумі 366,14 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

Згідно п. 7.1.1. позичальник зобов`язується повернути кредит згідно порядку та в строки які вказані в п. 7.1. даного договору. Повне погашення кредиту повинно бути проведено в останній день строку, вказаного в п. 7.1. даного Договору. Відповідно до п. 7.1.2. у разі порушення термінів оплати, передбачених п. 7.1.1. (в т.ч. оплати заборгованості не в повному обсязі) на 120 календарних днів, - сторони дійшли згоди вважати строком повернення кредиту (залишку заборгованості по кредиту), відсотків, винагороди, пені (в повному обсязі), - останній день місяця, в якому відбулося погашення термінів оплати на 120 календарних днів.

Виходячи зі змісту п. 7.3. забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за даним договором виступає іпотека 2-х кімнатної квартири, загальною площею 44,10 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

24.10.2007 року між АТ КБ «Приватбанк» (іпотекодержателем) та ОСОБА_1 (іпотекодавецем) було укладено іпотечний договір. Відповідно до п. 33 предметом даного договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, а саме, квартири АДРЕСА_1 , в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед іпотекодержателем, в силу чого іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань забезпечених іпотекою, одержати задоволення за рахунок переданого в іпотеку предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця. Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу та накладено заборону на відчуження зазначеної в договорі квартири до припинення дії даного договору. (Заборона ВКА №8706355 від 24.10.2007 року).

25.06.2014 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено Додаткову угоду до кредитного договору №NKIPGK04040067. Відповідно до п. 7.1. банк зобов`язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 24.10.2007 року по 24.10.2027 року включно, у вигляді не поновлювальна лінія у розмірі 29400,00 доларів США на купівлю нерухомості, а також в розмірі 8661,19 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п. 2.1.3., 2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12,58 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного Договору.

28.07.2011 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладеного Додаткову угоду до кредитного договору №NKIPGK04040067. Згідно п. 7.1 даного договору банк зобов`язується надати позичальникові кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу, на строк з 24.10.2007 року по 24.10.2027 року включно, у вигляді не поновлювальна лінія у розмірі 29400,00 доларів США на купівлю нерухомості, а також в розмірі 8227,96 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п. 2.1.3., 2.2.7 даного договору зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 12,58 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 3% від суми виданого кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно п. 3.10 даного Договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 6.2 даного Договору.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.05.2015 року по справі №487/551/15-ц позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором №NKIPGK04040067 від 24.10.2007 року у розмірі 32482,38 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає 512247,10 грн. Виходячи зі змісту даного рішення, ОСОБА_1 надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, якою визнала заявлені банком позовні вимоги.

Відповідно до положень статей 6, ч.1 ст. 626, ст. 627, ч.1 ст. 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У ч.1 ст.638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною першою статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається в письмовій формі.

Банк свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, що підтверджується ордером розпорядженням на видачу кредиту від 18.02.2008 року та заявою на отримання готівки №17 від 18.02.2008 року та виписками про рух коштів. Оскільки, згідно п. 7.1. Договору позивачу було надано 29400,00 доларів США. В той час, як грошові кошти в сумі 6300,00 доларів США повинні надаватись ОСОБА_1 лише у випадку та порядку передбаченому п. 2.1.3 та 2.1.7 Договору. За такого, суд не приймає до уваги посилання позивача на видачу йому коштів не в повному обсязі.

Стосовно дотримання позивачем строків позовної давності при зверненні до суду з даним позовом, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність за положеннями ст. 257 ЦК України, встановлюється тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ст. 265 ч. 1 ЦК України).

Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ст. 261 ч. 5 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК України).

Виходячи зі змісту позовної заяви та пояснень наданих позивачем в судовому засіданні, про порушення своїх прав як споживача, ОСОБА_1 дізналась отримавши Повідомлення АТ КБ «Приватбанк» від 19.09.2016 року про намір банку укласти від свого імені договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що при звернені до суду позивачем не пропущено строк позовної давності.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладанням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача в письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема, мету для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладанням договору про надання споживчого кредиту; строк на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; переваги та недоліки запропонованих схем кредитування.

Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 р. по справі № 6-1746цс16 висловив правову позицію, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 р. № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (ч.2 даної статті). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).

За положеннями ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зазначена правова позиція Верховного Суду України викладена в постанові від 21 жовтня 2015 р. по цивільній справі №6-2003цс15.

В обґрунтування свого позову, ОСОБА_1 вказувала, серед іншого, що Банк незаконно включив до кредитного договору умови про встановлення обов`язку позичальника зі сплати на користь Банку винагороди резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми зарезервованих ресурсів, а також передбачив подвійну відповідальність позичальника за одні і ті ж порушення умов договору у вигляді стягнення пені та штрафу. Суд погоджується з даними доводами позивача, однак, приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання даних положень договору нікчемними.

В абзацах 1-3 пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз`яснено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Так, Заводським районним судом м. Миколаєва 15.05.2015 року по справі №487/551/15-ц було винесено рішення, яким задоволено позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі. При розгляді даної справи ОСОБА_1 було подано до суду заяву, відповідно до якої вона визнала позовні вимоги в повному обсязі. Вказане рішення набрало законної сили 05.06.2015 року та не було нею оскаржене.

Таким чином, ОСОБА_1 скористалася своїм правом на застосування наслідків нікчемності (недійсності) окремих умов додаткової угоди, спір щодо виконання цих умов договору вирішений, а тому відсутні підстави визнання цих умов нікчемними за даним позовом через фактичне вирішення спору щодо наслідків такої нікчемності (недійсності).

Згідно з положеннями частин 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

При цьому, відповідно до вимог частин 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладення спірного кредитного договору, передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, містить перелік умов, які є несправедливими, однак цей перелік не є вичерпним, а частина 6 вказує на те, що у разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, то на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Проте, суд вважає, що підписавши кредитний договір №NKIPGK04040067 від 24.10.2007 року та іпотечний договір від 24.10.2007 року, сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов, необхідних для кредитних договорів. При підписанні спірних договорів позивач ознайомилася та погодилася з його умовами, що підтвердила своїм власним підписом, вважаючи вказані умови прийнятними для себе.

Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» підприємницька практика вважається нечесною, якщо вводить споживача в оману, зокрема стосовно ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Даними про сукупну вартість кредиту є інформація про процентну ставку, вартість сукупних послуг та інших фінансових зобов`язань позивача, варіанти погашення кредиту, кількість платежів, їх періодичність та обсяги.

Згідно із пунктом 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, які були чинними на момент укладення між сторонами додаткової угоди, банки зобов`язані в кредитному договорі або додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх сукупних послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача.

Як вбачається з матеріалів справи, невід`ємною частиною оспорюваної угоди є Додаток № 1 - Графік погашення кредиту який містить детальний розпис усіх платежів, які підлягали сплаті щомісяця, включаючи платіж в цілому та його складові за весь період користування кредитними коштами із зазначенням загальних сум сплати винагороди банку та процентів за користування кредитом. Крім того, при укладанні договору про іпотечний кредит 24.10.2007 року позивачем підписаний документ про загальну вартість кредиту, який містить інформацію про додаткові витрати на укладання договору.

За такого суд приходить до висновку, що позивачеві була надана достатня інформація для визначення сукупної вартості кредиту.

Щодо неповідомлення відповідачем позичальника до укладання оспорюваного договору про наявні форми кредитування, недоліки та переваги ануїтетної та класичної форми кредитування, варіанти повернення кредиту, можливість дострокового повернення, податковий режим сплати відсотків, ненадання позивачу такої інформації про умови кредитування при відсутності достатніх даних для визнання решти умов і договору в цілому несправедливими, відсутності достатніх даних щодо нечесної підприємницької практики чи введення позивача в оману, відсутні правові підстави для визнання кредитного договору недійсним у цілому, не встановивши обставин, які можна кваліфікувати як несправедливі умови і які можуть мати наслідком недійсність договору загалом.

Отже докази того, що позивач була введена Банком в оману з використанням нечесної підприємницької практики, в матеріалах справи відсутні.

Між тим, позивачем не надано переконливих доказів, які саме права є порушеними визначеними вище обставинами, які негативні наслідки для неї настали з огляду на те, що тривалий час позивач виконувала умови кредитного договору, а звернулася до суду з даним позовом після того як судом вирішувався позов Банку про стягнення заборгованості за Договором.

Таким чином, суд приходить до переконання, що кредитний договір №NKIPGK04040067 від 24.10.2007 року та іпотечний договір від 24.10.2007 року, які були укладені між сторонами, відповідають всім вимогам законодавства України, тому підстав для визнання їх нікчемними суд не вбачає, у зв`язку з чим позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.10,18,23,76,258,259,263-265,352,354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Заводський районний суд м. Миколаєва протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 08.07.2019 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;

Відповідач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д; адреса для листування: м. Дніпро, вул. Набережна перемоги, 50, ЄДРПОУ 14360570.

Суддя: І.О. Притуляк