Рішення № 82887731, 05.07.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2019 Справа № 914/954/19

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВВ», м. Чернігів

до відповідача: Товариства з обмеженоювідповідальністю «Галіція-Трейд», м.Городок Львівської області

про стягнення 3’ 471,51 грн. заборгованості за невиконання умов договору,

Суддя Яворський Б.І.

Справу розглянуто без повідомлення (виклику) сторін. Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося. Відвовід складу суду сторонами не заявлялося.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВВ» до Товариства з обмеженоювідповідальністю «Галіція-Трейд» про стягнення 3’ 471,51 грн. заборгованості за невиконання умов договору, з яких: 3’ 358,08 грн. основна заборгованість, 32,84 грн. 3% річних та 80,59 грн. інфляційних втрат. Також позивач просить стягнути з відповідача 1’ 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та судовий збір у розмірі 1’ 921,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач у порушення умов договору не оплатив вартості отриманого товару за видатковою накладною №ВВКСР3747/24176 від 20.12.2018 р., внаслідок чого у нього виникла заборгованість в розмірі 3’ 358,08 грн., на яку нараховано 80,59 грн. інфляційних втрат та 32,84 грн. 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 17.05.2019 р. справу № 914/954/19 передано на розгляд судді Яворському Б.І.

Ухвалою суду від 22.05.2019 р. позовну заву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк на подання відзив на позовну заяву - протягом 15 днів з дня отримання даної ухвали; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом п`яти днів з дня отримання відзиву; подати суду докази надіслання (надання) її іншим учасникам справи, встановлено відповідачу строк для подання заперечень - протягом п`яти днів з дня отримання відповіді на відзив; подати суду докази надіслання (надання) їх іншим учасникам справи.

Згідно з ч. 2 та ч.8 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх пояснення. Судові дебати не проводяться.

Наказом № 142-к від 02.05.2019 р. судді Яворському Б.І. у період з 03.06.2019 р. по 27.06.2019 р. включно надано щорічну основну відпустку. Розгляд справи по суті почався 01.07.2019 р.

05.06.2019 р. відповідач скерував на адресу суду відзив на позовну заяву у якому інформував суд про сплату ним до відкриття провадження у справі основного боргу в розмірі 3’ 358,08 грн., що підтверджується платіжним дорученням за №1293 від 13.05.2019 р., а тому просить суд закрити провадження у справі.

11.06.2019 р. позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог, згідно з якою позивач вказує на сплату відповідачем заявленого основного боргу у розмірі 3’ 358,08 грн. та просить суд стягнути з відповідача 32,84 грн. 3% річних та 80,59 грн.інфляційних нарахувань, а також 1’ 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу і судовий збір. Зазначив при цьому про відсутність підстав щодо задоволення клопотання відповідача про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу.

Згідно ст. 163 ГПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Положення п. 2 ч. 2 ст.46 ГПК України надають позивачу процесуальну можливість збільшити або зменшити розмір позовних вимог – до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, а також право до закінчення підготовчого засідання змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яка була заявлена у позовній заяві (п. 3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Позивачем у позові заявлено три самостійні вимоги (3’ 358,08 грн. основна заборгованість, 32,84 грн. 3% річних та 80,59 грн. інфляційних втрат), тому мова про зменшення позовних вимог може йти тоді, коли зменшуються лише кількісні показники, а предмет позову продовжує існувати і кожна з вимог залишається. Увипадку, коли позивач під зменшенням розміру позовних вимог в частині стягнення основного боргу розуміє їх зменшення до 0 грн., такі дії мають ознаки відмови від позову в частині вимог про стягнення основного боргу.

З огляду на викладене, суд відмовляє у задоволенні заяви про зменшення позовних вимог.

Відповідно до п.1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Щодо заяви відповідача про закриття провадження у справі суд відзначає наступне.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі (абз.3 п.4.4 вказаної Постанови). Оскільки предмет спору припинив своє існування до відкриття провадження у справі, у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження по справі у зв`язку з відсутністю предмету спору необхідно відмовити.

Разом з тим, виходячи із приписів ст.5 Господарського процесуального кодексу України можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного захищуваного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Таким чином, встановивши те, що відповідач сплатив суму боргу до відкриття провадження по справі, предметом якої є стягнення сплаченої суми боргу, суд повинен відмовити у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права позивача відповідачем на момент відкриття провадження у справі.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

16 грудня 2016 року між Філією «ВВ-Київ» Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВВ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галіція-Трейд» укладено договір №16/12-2016 від 16.12.2016 р. відповідно до умов якого постачальник зобов`язується протягом дії цього договору передати покупцеві продукцію за цінами, в асортименті та кількості, що погоджується сторонами в накладних, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язаний прийняти та оплатити товар на умовах, встановлених цим договором (п.1.1 договору).

Кількість та асортимент товару вказується у накладних згідно попереднього замовлення (п.1.4 договору).

Згідно п.2.1 договору розрахунок проводиться за отриманий товар покупцем шляхом перерахунку грошових засобів платіжним дорученням на рахунок постачальника. Фактом оплати є надходження грошових коштів на рахунок постачальника. Оплата за кожну партію отриманого товару проводиться на умовах відстрочки платежу - 14 календарних днів з моменту передачі партії товару(п.2.2 договору).

Відповідно до п.3.2 договору передача товару здійснюється на складі постачальника або покупця. Перехід права власності на товар здійснюється у момент передачі товару покупцю, про що свідчать підписи сторін у накладних.

За приписами п.4.1 договору покупець зобов`язується оплатити товар у відповідності до пп.2.1 та 2.2 договору.

Договір набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 р. Договір може бути продовжено, якщо жодна із сторін не поставить вимогу про його розірвання за 14 днів до закінчення даного договору (п.8.1 договору).

Позивач належним чином виконав взяті на себе зобов`язання за укладеним договором. Факт поставки товару підтверджується видатковою накладною за №ВВКСР 3747/24176 від 20.12.2018 р. на суму 3’358,08 грн., яка підписана представниками сторін та скріплена їх печатками, копія долучена до матеріалів справи.

Судом встановлено, що 13.05.2019 року відповідач, на виконання умов договору, здійснив розрахунок за поставлений товар у розмірі 3’ 358,08 грн., що підтверджується платіжним дорученням за №1293, копію якого відповідачемдолучено до відзиву на позовну заяву. Факт здійснення оплати визнається позивачем.

ОЦІНКА СУДУ.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Як передбачено ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (положення ч.1 ст. 626 ЦК України).

Оцінивши зміст зазначеногодоговору, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм ст. 712 Цивільного кодексу України та ст.ст. 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (ст.ст. 655-697 Цивільного кодексу України).

Статтею 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується із ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається із матеріалів справи, 16.12.2016 року між Філією «ВВ-Київ» ТзОВ «Виробничо-комерційна фірма «ВВ» та ТзОВ «Галіція-Трейд» укладено договір №16/12-2016 від 16.12.2016 р.

Факт виконання позивачем своїх обов`язків за договором підтверджуються видатковою накладною за №ВВКСР 3747/24176 від 20.12.2018 р. на суму 3’ 358,08 грн.

Згідно із частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Оплата за кожну партію отриманого товару проводиться на умовах відстрочки платежу - 14 календарних днів з моменту передачі партії товару(п.2.2 договору).

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Грошове зобов`язання щодо розрахунку з позивачем по договору за отриманий товар відповідач у строки, передбачені договором, не виконав.У зв`язку з чим, позивач 02.05.2019 р. підготував позовну заяву, 03.05.2019 р. надіслав таку на адресу відповідача та 10.05.2019 р. сплатив судовий збір за звернення до господарського суду із позовною заявою. З даним позовом позивач звернувся до суду 13.05.2019 р., що підтверджується відбитком штемпеля на поштовому конверті в якій надійшла позовна заява. 13.05.2019 відповідач здійснив оплату вартості отриманого товару у розмірі 3’ 358,08 грн., що підтверджується платіжним дорученням за №1293.

Дослідивши наявні матеріали справи, судом встановлено, що на момент відкриття провадження у справі право щодо стягнення основної суми заборгованості у позивача було відсутнє, оскільки до відкриття провадження у справі відповідач сплатив суму основного боргу у повному обсязі. Відтак, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 3’ 358,08 грн. необхідно відмовити.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 32,84 грн. та інфляційних втрат у розмірі 80,59 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов`язання у строк, встановлений договором.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу, не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідач не спростував доводів позивача, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, які досліджені в ході судового розгляду.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат суд встановив, що такі є обґрунтованими та арифметично вірними, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних у розмірі 32,84 грн. та 80,59 грн. інфляційних втрат визнаються такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених неювимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Як вбачається з матеріалів справи, з моменту поставки товару позивач не отримував від відповідача жодної претензії стосовно якості поставленого товару, переданого за накладною, проте оплату за поставлений товар вчасно не здійснив.

Станом на день прийняття рішення, доказів оплати проведених позивачем нарахувань 3% та інфляційнихвтрат і доказів в спростування наведених обставин суду не надано.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 73 ГПК Українив становлено, що доказами є будь-якідані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Згідно з ст.74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказуокремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційнафірма «ВВ».

СУДОВІ ВИТРАТИ

Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №1016 від 10.05.2019 р. на суму 1’ 921,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

За таких обставин, оскільки судом встановлено порушення відповідачем умов договору щодо виконання грошових зобов`язань (оплата здійснена із затримкою більше чотирьох місяців, при цьому докази поважності причин такого порушення відповідач не подав) то саме неправомірні дії відповідача призвели до виникнення спору, а, отже, суд вбачає за можливе застосувати ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України при розподілі судових витрат, тому судовий збір у розмірі 1’ 921,00 грн. покладається на відповідача.

Разом із позовною заявою представником позивача подано заяву про стягнення з відповідача 1’ 500,00 грн. судових витрат на професійну правничу допомогу та повідомлено про неможливість подання станом на момент вирішення спору по суті доказів понесення відповідних витрат, оскільки розрахунки ще не проведені.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до положень ст. 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог (ч.2 ст.221 ГПК України).

Згідно п. 5 ч. 6 ст. 238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат.

З огляду на викладене, з метою створення належних умов для подання доказів на підтвердження доводів щодо належного розміру витрат на професійну правничу допомогу у даній справі, беручи до уваги заяву позивача про подання таких доказів протягом п`яти днів після ухвалення рішення господарським судом у справі, суд вважає за можливе клопотання позивача задовольнити.

Керуючись ст.ст.2, 12, 42, 46, 86, 123, 129, 222, 231, 233, 236, 238, 240, 241, 247, 248, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства обмеженою відповідальністю «Галіція-Трейд» (81500,Львівська область, м.Городок, вул.Львівська, 274-а; код ЄДРПОУ 38169055) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «ВВ» (14000, м.Чернігів, вул.Гетьмана Полуботка, 18; код ЄДРПОУ 14236166) 80,59 грн. втрат від інфляції, 32,84 грн. 3% річних та 1’ 921,00 грн. судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

4. У задоволенні позовних вимог про стягнення 3’ 358,08 грн. основної заборгованості - відмовити.

5. Розмір витрат на правову допомогу, які Товариство обмеженою відповідальністю «Галіція-Трейд» повинно сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановити на підставі поданих позивачем протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду доказів.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Згідно ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.07.2019 р.

Суддя Яворський Б.І.