Рішення № 82887507, 08.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2019Справа № 910/5653/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом приватного акціонерного товариства «Авдіївський коксохімічний завод» до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 17 845,41 грн.,

без виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У квітні 2019 року приватне акціонерне товариство «Авдіївський коксохімічний завод» (далі – Завод) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою про стягнення з акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі – Залізниця) неустойки за перевищення терміну доставки вантажу в розмірі 17 845,41 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 8 травня 2019 року вищенаведену позовну заяву Заводу прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/5653/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

30 травня 2019 року через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому останній, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав на те, що на дату подання вказаного позову і відкриття провадження у справі у Заводу було відсутнє право на звернення до суду із даним позовом, оскільки ним не дотримано передбаченої Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення процедури досудового врегулювання спору, оскільки 180-дений строк для розгляду Залізницею претензійних вимог та надання (направлення) відповіді по суті вимог не сплив, і закінчився тільки 11 травня 2019 року. Крім того, у той же день, до суду надійшла заява Залізниці про зменшення заявлених позивачем до стягнення штрафних санкцій, у якій відповідач просив суд зменшити розмір штрафу за несвоєчасну доставку вантажів до 5 % від обґрунтованої суми позову 17 845,41 грн., а саме до 892,27 грн., з огляду на відсутність понесених Заводом збитків.

18 червня 2019 року через загальний відділ канцелярії суду надійшла заява позивача від 10 червня 2019 року № 11/10/367, в якій останній уточнив свої позовні вимоги та просив суд стягнути із Залізниці штраф за несвоєчасну доставку вагонів у розмірі 17 845,41 грн.

Будь-яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

6 грудня 2017 року між Заводом та компанією «MERTRADE spol s.r.o» був укладений контракт № 862/17, за умовами якого позивач зобов`язався поставити зазначеній компанії товар – бензол сирий кам`яновугільний арки БС та марки БС-1.

Вказаний правочин був підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений печатками наведених суб`єктів господарювання.

На виконання умов наведеного контракту 28 серпня 2018 року зі станції Авдіївка на адресу отримувача СВС с.р.о ВОЯНИ 07672, Словацька республіка – 7672 для фірми ДЕЗА, а.с., станція призначення: ВОЯНИ Словацька республіка ЖСР, пограничні станції переходів: 381104 Ужгород (єксп. ЖСР), 168708 Матьовце (єксп. ЖСР), згідно накладної СМГС № 51481232 було відправлено вантаж у вагоні (цистерні) № 50194026 УЗ.

Обґрунтовуючи свої вимоги, Завод посилався на те, що вантаж за залізничною накладною № 51481232 був відправлений 28 серпня 2018 року зі станції Авдіївка та прибув до станції призначення лише через 18 діб – 15 вересня 2018 року.

Відповідно до параграфів 2, 3 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 1 листопада 1951 року зі змінами та доповненнями (далі – Угода), згода на обов`язковість якої надана Верховною Радою України, та яка є частиною національного законодавства України, строк доставки вантажу визначається виходячи з наступних норм: для контейнерів – 1 доба на кожні розпочаті 150 км; для інших відправлень – 1 доба на кожні розпочаті 200 км. Строк доставки вантажу збільшується на 1 добу на операції, пов`язані з відправленням вантажу.

За умовами параграфів 5, 7 цієї статті Угоди перебіг строку доставки вантажу розпочинається з 0.00 годин дня, наступного за днем укладення договору перевезення, і закінчується в момент передачі отримувачу повідомлення про прибуття вантажу, при цьому неповна доба вважається повною.

Строк доставки вважається дотриманим, якщо вантаж прибув на станцію призначення до спливу строку доставки і перевізник повідомив отримувача про прибуття вантажу і можливості передачі вантажу в розпорядження отримувача. Порядок повідомлення отримувача визначається національним законодавством, що діє в місці видачі вантажу.

Враховуючи те, що днем фактичного укладення між сторонами договору перевезення є 28 серпня 2018 року, термін доставки вантажу розпочався 29 серпня 2018 року та складав 10 діб, що розрахований шляхом ділення загальної відстані доставки вантажу – 1601 км на кожні розпочаті 200 км та додавання однієї доби на операції, пов`язані з відправленням вантажу.

Проте з матеріалів справи вбачається, що зазначений вагон № 50194026 УЗ прибув на станцію Ужгород 14 вересня 2018 року. Відповідно до відмітки в графі 34 накладної «відмітки про слідування пограничних станцій» цей вагон було передано на станцію Матьовце 14 вересня 2018 року.

Наведений товар був переданий отримувачу СВС с.р.о. ВОЯНЬІ 07672, Словацька республіка – 7672 для фірми ДЕЗА, а. с. – 15 вересня 2018 року, про що у графі 27 зазначеної накладної був проставлений відповідний календарний штемпель станції ВОЯНИ про прибуття.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що відповідач допустив прострочення доставки вантажу за вказаною накладною на 8 діб, у зв`язку з чим Завод просив суд стягнути з відповідача 17 845,41 грн. штрафу за несвоєчасну доставку вагонів.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із претензією від 6 листопада 2018 року № 11/02/134, в якій просив відповідача розглянути вказану претензію та перерахувати на рахунок позивача відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки в розмірі 17 845,41 грн.

З матеріалів справи вбачається, що наведена претензія була прийнята до розгляду Залізницею 13 листопада 2018 року, проте відповіді на вказану претензію Завод на час звернення останнього до Господарського суду міста Києва з даним позовом так і не отримав.

Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача збитки за порушення термінів доставки вантажу в розмірі 17 845,41 грн. відповідно до наданого розрахунку.

Як передбачено приписами статті 22 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За змістом статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі статтею 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Стаття 224 Господарського кодексу України (далі – ГК України) зобов`язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов`язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов`язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.

Так, за змістом статті 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з частиною 5 статті 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Згідно з частиною 2 статті 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Відповідно до частини 3 статті 314 ГК України за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, а саме, у разі втрати або недостачі вантажу, перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.

Статтею 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 року № 457 (далі – Статут), останній визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Пунктом 4 Статуту передбачено, що перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення.

Як встановлено судом, перевезення вантажу у вагоні № 50194026 УЗ за накладною № 51481232 здійснювалось у міжнародному сполученні, а саме зі станції Авдіївка (Україна) до станції призначення: ВОЯНИ (Словацька республіка).

Таким чином, оскільки перевезення вантажу у вагоні 50194026 УЗ за цією накладною здійснювалось у міжнародному сполученні, правовідносини сторін регулюються відповідними угодами про залізничні міжнародні сполучення.

Відповідно до статті 10 ЦК України чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, є частиною національного цивільного законодавства України. Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до частини 6 статті 315 ГК України щодо спорів, пов`язаних з міждержавними перевезеннями вантажів, порядок пред`явлення позовів та строки позовної давності встановлюються транспортними кодексами чи статутами або міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України законом може бути визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

У частині 1 статті 19 ГПК України встановлено, що сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом.

Суд зазначає, що Угода передбачає обов`язковий досудовий порядок врегулювання спору.

Відповідно до параграфа 1 статті 46 Угоди право на пред`явлення претензії до перевізника належить відправнику та отримувачу.

Як встановлено судом, позивач звернувся до відповідача із претензією від 6 листопада 2018 року № 11/02/134, в якій просив відповідача розглянути вказану претензію та перерахувати на рахунок позивача відшкодування за перевищення терміну доставки у вигляді неустойки в розмірі 17 845,41 грн.

З матеріалів справи вбачається, що зазначена претензія була прийнята до розгляду Залізницею 13 листопада 2018 року, що підтверджується, зокрема, відомостями, викладеними відповідачем у його відзиві на позовну заяву.

Параграфом 2 статті 47 Угоди передбачено момент виникнення права на пред`явлення претензії та позову, за умовами якого право пред`явлення претензії та позову про відшкодування за недостачу, пошкодження (псування) вантажу, а також за перевищення строку доставки, виникає з дня видачі вантажу одержувачеві.

Параграфом 1 статті 47 Угоди передбачено умови, за дотримання яких може пред`являтися відповідний позов. Так, відповідно до положень даного параграфу позов може бути пред`явлено тільки після пред`явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред`явлена претензія. Право пред`явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред`явити претензію перевізнику.

За приписами параграфу 3 статті 47 Угоди позов може бути пред`явлений, якщо перевізник не дав відповіді на претензію в строк, встановлений на розгляд претензії, або якщо протягом строку на розгляд претензії перевізник повідомив особі, яка звернулася із претензією, про відхилення претензії повністю або частково.

З системного тлумачення змісту статті 47 Угоди вбачається, що право на звернення із позовом виникає у особи при одночасній наявності умов, які передбачені усіма трьома параграфами даної статті.

У свою чергу параграфом 7 статті 46 Угоди передбачено, що перевізник зобов`язаний у 180-денний строк з дня отримання претензії розглянути її та надати на неї відповідь, і при повному чи частковому визнанні претензії сплатити особі, що звернулася з претензією, належну до сплати суму.

Як було зазначено вище, претензія Заводу від 6 листопада 2018 року № 11/02/134 була прийнята Залізницею до розгляду 13 листопада 2018 року. Відтак, визначений Угодою 180-денняй строк, встановлений на розгляд цієї претензії перевізником, сплив 11 травня 2019 року. Отже, саме з моменту закінчення вказаного строку у Заводу згідно з приписами статті 47 Угоди виникла можливість пред`явлення до суду позову про стягнення із Залізниці спірної суми штрафних санкцій. При цьому, доказів відхилення відповідачем вказаної претензії станом на дату розгляду справи у суді матеріали справи не містять.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що Завод звернувся до Господарського суду міста Києва з даним позовом 25 квітня 2019 року, що підтверджується відбитком календарного штемпеля, проставленим на конверті, в якому до суду надійшла позовна заява Заводу, тобто до спливу встановленого Угодою строку на розгляд Залізницею претензії позивача та до моменту виникнення в останнього можливості звернення з відповідним позовом до суду в розумінні імперативних приписів параграфу 3 статті 47 Угоди.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 ГПК України).

Враховуючи те, що 180-денний строк розгляду Залізницею поданої Заводом претензії від 6 листопада 2018 року № 11/02/134 на дату звернення останнього до суду з даним позовом та відкриття провадження у справі відповідачем порушено не було, а матеріали справи не містять доказів відхилення Залізницею цієї претензії до звернення з цим позовом, суд дійшов висновку про те, що вимоги Заводу в даній справі є передчасними та задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою Заводу в задоволенні його позовних вимог суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду по суті заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати відшкодуванню не підлягають та залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 8 липня 2019 року

Суддя Є.В. Павленко