Рішення № 82886885, 08.07.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2019Справа № 910/4135/19

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Літвінової М.Є.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна"

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

про стягнення 20 959, 27 грн.

Без виклику представників учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Сота Україна” (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства “Українська залізниця” (далі – відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 20 959, 27 грн., з яких 17 815, 38 грн. пеня за прострочення оплати товару, 3 143, 89 грн. 3 % річних від простроченої суми.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідачем порушено умови Договору поставки № ПВРЗ (ВМТП-18.275)ю від 17.04.2018 в частині своєчасної оплати. У зв`язку з цим позивач вирішив звернутися до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 у справі № 910/4135/19 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Сота Україна” залишено без руху; встановлено позивачу строки та спосіб усунення недоліків позовної заяви.

У встановлений судом строк позивачем були усунуті недоліки, вказані в ухвалі Господарського суду міста Києва від 11.04.2019 у справі № 910/4135/19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2019 судом відкрито провадження у справі № 910/4135/19; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) – протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив – протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

06.05.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

20.05.2019 року через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, зазначивши, що позивачем не підтверджено факту своєчасного надання ним відповідачу повного комплекту документів, які вказані в п. 4.2 договору та на підставі яких відповідач оплачує позивачу кожну партію товару, позивачем не вказано за який саме товар та на підставі яких саме документів відповідач розрахувався з порушенням строку, не надано підтвердження направлення відповідачу претензії щодо досудового врегулювання спору.

20.06.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000, 00 грн.

Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Частиною 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

У випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (частина 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України).

Суд зазначає, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання «розумності» строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Частинами 1, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

17.04.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (далі – постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (найменування змінене на Акціонерне товариство "Українська залізниця") в особі філії "Панютинський вагоноремонтний завод" (далі – покупець, відповідач) укладено договір поставки № ПВРЗ (ВМТП-18.275)ю (далі - договір) у відповідності до умов якого постачальник зобов`язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію, надалі товар, відповідно до специфікації №1 (додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідаю до умов даного договору (п.1.1), найменування товару: профіль зетовий для хребтової балки (У) ст. 09Г2С або 09Г2Д (п.1.2), кількість і асортимент товару передбачається у специфікації №1, яка додається до даного договору (додаток №1) (п.1.3), виробник товару: ПрАТ "МК Азовсталь" Україна, м. Маріуполь (п.1.4), рік виготовлення: 2017-2018 (п.1.5), вантажоодержувачем та платником є філія "Панютинський вагоноремонтний завод" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (п.1.7).

Покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною вказаною у специфікації № 1 (додаток №1), ціна цього договору становить 4 020 408, 00 грн., з урахуванням ПДВ 20% 670 068, 00 грн. (п.п.3.1, 3.4 договору).

Відповідно до п.4.1 договору сторонами визначено форму розрахунків - у безготівковій формі.

Покупець оплачує постачальнику кожну прийняту партію товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання постачальником належним чином оформлених рахунку - фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на поставлений товар. У документах, а саме: рахунку-фактурі, видатковій накладній, товарно-транспортній накладній, податковій накладній повинен бути код згідно УКТ ЗЕД (п.4.2 договору).

Постачальник здійснює поставку товару на умовах СРТ Україна, вул. Заводська, 5, смт. Панютине, м. Лозова, Харківська обл., датою поставки товару вважається день підписання покупцем або його уповноваженим представником видаткової накладної, яка надається постачальником разом з товаром покупцю, підтвердженням одержання товару покупцем є видаткова накладна, підписана уповноваженими представниками сторін (п.п.5.1.1, 5.1.4, 5.2.5 договору).

Відповідно до п.6.1.1 договору покупець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари, а постачальник зобов`язаний забезпечити поставку товарів у строки, встановлені цим договором (п.6.3.1 договору).

За несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми не оплаченої вартості товару (п.7.3 договору).

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині розрахунків – до повного виконання (п.10.1 договору).

Відповідно до підписаної між контрагентами додаткової угоди №1/60 від 27.04.2018 сторонами погоджено вважати специфікацію №1 до договору такою, що втратила чинність; доповнити договір специфікацією №2 на суму 3 991 680, 00 грн. з урахуванням ПДВ 20%; постачальник зобов`язується поставити і передати у зумовлені строки у власність покупцю певну продукцію, надалі товар, відповідно до специфікації №2 (додаток №2), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату відповідаю до умов даного договору; покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації №2 (додаток №2); ціна цього договору становить 3 991 680, 00 грн. з урахуванням ПДВ 20%.

На виконання умов укладеного договору позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 3 991 680, 00 грн., що підтверджується видатковими накладними постачальника № 534 від 13.05.2018 на суму 1 762 326, 72 грн., № 533 від 13.05.2018 на суму 244 091, 23 грн., № 536 від 14.05.2018 на суму 86 220, 29 грн., № 535 від 14.05.2018 на суму 1899 041, 76 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідно до довідки банку з рахунку позивача, відповідачем було оплачено за поставлений товар наступним чином: 31.05.2018 – 86 220, 29 грн. за видатковою накладною № 536 від 14.05.2018, 31.05.2018 – 244 091, 23 грн. – за видатковою накладною № 533 від 13.05.2018, 04.06.2018 – 1 762 326, 72 грн. – за видатковою накладною № 534 від 13.05.2018, 08.06.2018 – 1 899 041, 76 грн. - за видатковою накладною № 535 від 13.05.2018.

Як стверджує позивач, відповідачем було несвоєчасно здійснено оплату поставленого за видатковими накладними № 534 від 13.05.2018, № 533 від 13.05.2018, № 536 від 14.05.2018, № 535 від 14.05.2018 товару, внаслідок чого Товариство з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" звернулось до суду з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" пені у розмірі 17 815, 38 грн. та 3 % річних у розмірі 3 143, 89 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частина 1, п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно ч.1, ч.4 ст.202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Згідно ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правовою природою укладені між сторонами договори є договорами поставки.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст.662 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу (ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Пунктами 3.1-4.2 Договору сторони погодили наступне. Покупець оплачує поставлений Постачальником Товар за ціною вказаною у Специфікації № 1. Ціна Договору становить 3.289.350,00 грн. з ПДВ. Форма розрахунків: у безготівковій формі. Покупець оплачує Постачальнику кожну прийняту партію Товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки Товару Покупцю, але не раніше реєстрації податкової накладної, при умові своєчасного надання Постачальником належним чином оформлених рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, податкової накладної, документів якості на Товар.

Як свідчать матеріали справи, позивач свій обов`язок щодо передачі відповідачу товару, загальна вартість якого склала 3 991 680, 00 грн. виконав належним чином, однак відповідач, всупереч п.4.2 укладеного між контрагентами правочину, за поставлений позивачем за видатковими накладними № 534 від 13.05.2018, № 533 від 13.05.2018, № 536 від 14.05.2018, № 535 від 14.05.2018 товар оплатив із затримкою.

При цьому, суд відхиляє заперечення відповідача викладені у відзиві на позовну заяву, оскільки пунктом 5.2.1. договору встановлено, що прийом товару здійснюється покупцем у відповідності з Інструкцією №П-6 від 15.06.65 “Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості” та Інструкцію №П-7 від 25.04.66 “Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості” при наявності товарно-супровідних документів: товарно-транспортної накладної, податкової накладної, видаткової накладної на кожну партію товару та документів якості на поставлений товар.

Таким чином, під час приймання товару (проставляння підпису на вказаних вище видаткових накладних) відповідач (уповноважена особа відповідача) засвідчили факт отримання товарно-супровідних документів (передбачених пунктами 4.2. та 5.2.1. договору), що в свою чергу спростовує заперечення відповідача, про відсутність в матеріалах справи доказів на підтвердження отримання відповідачем повного комплекту документів, вказаних в п. 4.2. договору.

Щодо зазначення відповідача у відзиві, що позивачем не дотримано порядку пред`явлення вимоги відповідно до ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд зазначає, що обрання певного засобу правового захисту є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Крім того, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 кожна особа має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами у залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Так, відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи п. 4.2. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату поставленого товару не пізніше 10 банківських днів з дати поставки товару покупцю, тож за видатковими накладними № 533 від 13.05.2018, № 534 від 13.05.2018 відбулося прострочення виконання грошового зобов`язання, починаючи з 26.05.2018, а за видатковими накладними № 535 від 14.05.2018, № 536 від 14.05.2018 починаючи з 30.05.2018

За прострочення виконання зобов`язання по оплаті поставленого товару, позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 3 143, 89 грн. з урахуванням умов договору щодо строку оплати поставленого товару.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши надані позивачем розрахунки вказаних сум, судом визнаються вони є необґрунтованими, оскільки нараховані за більший період, ніж у відповідача виникло прострочення з оплати вартості товару.

Відповідно до п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань” №14 від 17.12.2013 день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення 3% річних та пені.

Враховуючи вищенаведене, здійснивши власний перерахунок, суд дійшов висновку, що обґрунтованим є стягнення з відповідача 3% річних в сумі 2 815, 80 грн, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 17 815, 38 грн., суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Пунктом 7.3 договору передбачено, що за несвоєчасну оплату покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми не оплаченої вартості товару.

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив, а тому позивачем правомірно заявлено вимогу про стягнення пені у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховано пеню.

Однак з урахуванням того, що день фактичної оплати за товар в розрахунок пені не включається, за висновками суду, обґрунтованим є стягнення з відповідача 15 956, 25 грн. пені, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" до Акціонерного товариства "Українська залізниця" підлягають частковому задоволенню.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Щодо витрат позивача по оплаті правової допомоги в розмірі 6 000, 00 грн., зазначених у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем в позовній заяві зазначено, що він планує понести витрати на послуги адвоката в розмірі 10 000, 00 грн.

20.06.2019 позивачем до суду подано заяву про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000, 00 грн. та додано документи в підтвердження їх понесення.

Згідно ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

11.02.2019 між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням “Право Групп” (виконавець) був укладений договір про надання правової допомоги № 11-02/19-ЮО (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору предметом договору є здійснення виконавцем в інтересах клієнта певних видів адвокатської діяльності та надання виконавцем клієнту видів правової допомоги, що наведені у договорі.

Згідно з п. 4.1 договору сума винагороди (гонорару), порядок проведення розрахунків та кількість (об`єм) правової допомоги, що надається клієнту щомісяця або по конкретній справі, встановлюється додатком до цього договору.

Адвокатським об`єднанням “Право Групп” адвокату Єрмак Л.Б. 01.03.2019 виданий ордер серії КС № 413361 на надання правової допомоги ТОВ “Сота Україна” у Господарському суді міста Києва.

Наявним в матеріалах свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 2845 від 12.03.2008 підтверджується, що ОСОБА_1 є адвокатом.

31.05.2019 між клієнтом та виконавцем складено акт приймання-передачі наданих послуг № 7, відповідно до якого виконавцем надано наступні юридичні послуги:

- Вивчення документів щодо фінансово-господарських взаємовідносин та операцій між ТОВ “Сота Україна” та ПАТ “Українська залізниця” в особі філії “Стрийський вагоноремонтний завод” ПАТ “Українська залізниця” по договору поставки № ПВРЗ (ВМТП -18.275)ю від 17.04.2018 – 3 години.

- Формування правової позиції у справі про стягнення заборгованості – 1 година.

- Підготовка позовної заяви до Господарського суду міста Києва про стягнення на користь ТОВ “Сота Україна” заборгованості (пені, інфляційних та 3% річних по договору поставки № ПВРЗ (ВМТП -18.275)ю від 17.04.2018 – 3 години.

- Проведення розрахунків сум пені та 3% річних по договору поставки № ПВРЗ (ВМТП -18.275)ю від 17.04.2018 та їх письмове оформлення – 1 година.

Вартість послуг виконавця за цим актом складає 6 000, 00 грн за 8 (вісім) годин роботи адвоката.

Згідно платіжного доручення № НД2471 від 14.06.2019 позивач згідно договору перерахував Адвокатському об`єднанню “Право Групп” кошти в сумі 6 000,00 грн.

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотриманням вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому судом зазначається, що відповідачем не надано доказів неспівімрності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги позовним вимогам.

Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, господарський суд дійшов висновку, що у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на правову допомогу покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 5 373, 86 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, то з урахуванням вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська Залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд.5, ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сота Україна" (04111, м. Київ, вул. Черняховського, будинок 29, ідентифікаційний код 41323412) пеню у розмірі 15 956 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот п`ятдесят шість) грн. 25 коп., 3% річних у розмірі 2 815 (дві тисячі вісімсот п`ятнадцять ) грн. 80 коп., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 373 (п`ять тисяч триста сімдесят три) грн. 86 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 720 (одна тисяча сімсот двадцять) грн. 53 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Відповідно до ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Відповідно до ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Згідно з п.п.17.5. п.17 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через господарський суд міста Києва за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне рішення складено 08.07.2019 року.

Суддя М.Є.Літвінова