Рішення № 82886786, 20.06.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.06.2019Справа № 910/2166/19

За позовом Акціонерного товариства «Дніпроазот»

до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

про визнання договору № 15/769163/652-МТР від 17.08.2016 частково недійсним

Суддя Сівакова В.В.

секретар судового засідання Кимлик Ю.В.

за участю представників сторін

від позивача Трубаков Є.О., адвокат за довіреністю № 46/016-юр від 27.12.2018

від відповідача Перепелиця А.В., адвокат за довіреністю № 01/01/01-762/д від 27.11.2018

СУТЬ СПОРУ:

21.02.2019 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Акціонерного товариства «Дніпроазот» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про визнання договору № 15/769163/652-МТР від 17.08.2016 недійсним з моменту укладення в наступній частині: п. 4 додаткової угоди № 1 від 01.11.2016, п. 4 додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 та п. 3 додатку № 1 до додаткової угоди № 2 від 13.02.2018.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено договір поставки хімічної продукції № 15/769163/652-МТР від 17.08.2016. В подальшому між сторонами до договору було укладено додаткову угоду № 1 від 01.11.2016 та додаткову угоду № 2 від 13.02.2018 (з додатками та доповненнями), спірними пунктами яких передбачено нарахування пені та процентів. Проте позивач вважає, що спірні пункти не відповідають ст. 61 Конституції України, ст.ст. 218, 230 Господарського кодексу України, що в розумінні ч. 1 ст. 203 ЦК України є підставою для визнання правочинів в цій частині недійсними.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.02.2019 відкрито провадження у справі № 910/2166/19 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 19.03.2019.

07.03.2019 відповідачем до суду подано клопотання про об`єднання справи № 910/2166/19 зі справою № 910/1979/19.

07.03.2019 відповідачем до суду подано клопотання про залишення позовної заяви без руху на підставі ч. 11 ст. 176 господарського процесуального кодексу України, оскільки на думку відповідача позовна заява підписана не уповноваженою на те особою, позивачем не доплачено судовий збір.

15.03.2019 відповідачем до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на те, що зобов`язання позивача перед відповідачем щодо сплати процентів, нарахованих на суму простроченого платежу за договором № 15/769163/652-МТР від 17.08.2016, є самостійним грошовим зобов`язанням, яке жодним чином не суперечить вимога чинного законодавства. Крім того, відповідач вказує на правомірність нарахування пені за прострочення сплати таких процентів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2019 повідомлено сторін, що підготовче засідання у справі № 910/2166/19 призначене на 19.03.2019 не відбудеться, у зв`язку з направленням судді Сівакової В.В. до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України для продовження співбесіди у межах процедури кваліфікаційного оцінювання та призначено підготовче засідання на 09.04.2019.

18.03.2019 позивачем до суду подано заперечення на клопотання про об`єднання справи № 910/2166/19 зі справою № 910/1979/19.

28.03.2019 позивачем до суду подано відповідь на відзив відповідача, в якій позивач вказує на необґрунтованість тверджень відповідача про правову природу процентів, передбачених оспорюваними у даній справі пунктами договору.

В підготовчому засіданні 09.04.2019 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст. 173 Господарського процесуального кодексу України, про відмову в задоволенні клопотання відповідача про об`єднання справ з огляду на наступне

Частиною 3 статті 173 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що об`єднання справ в одне провадження допускається до початку підготовчого засідання, а у спрощеному позовному провадженні - до початку розгляду справи по суті у кожній із справ.

У відповідності до частини 2 статті 173 Господарського процесуального кодексу України суд з урахуванням положень частини першої цієї статті може за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи об`єднати в одне провадження декілька справ за позовами:

1) одного й того самого позивача до одного й того самого відповідача;

2) одного й того самого позивача до різних відповідачів;

3) різних позивачів до одного й того самого відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського процесуального кодексу України в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги. Похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Дослідивши наявні у справі докази судом було встановлено, що предметами спору у даній справі та у справі Господарського суду міста Києва № 910/1979/19 є зовсім різні договори, які не пов`язані між собою ні підставами виникнення, ні поданими доказами, відтак об`єднання вказаних справ суперечить приписам ст. 173 Господарського процесуального кодексу України.

В підготовчому засіданні 09.04.2019 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати про відмову в задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без руху з огляду на те, що питання належності повноважень особи, якою підписано позовну заяву, а також наявність доказів сплати судового збору у визначених порядку і розмірі було встановлено судом під час відкриття провадження у даній справі та підстав для залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі відсутні.

В підготовчому засіданні 09.04.2019 відповідно до ст. 183 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 25.04.2019.

24.04.2019 відповідачем подано до суду клопотання про повернення позивачу відповіді на відзив без розгляду на підставі ст. 170 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона підписана не уповноваженою особою.

В підготовчому засіданні 09.04.2019 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати про відмову в задоволенні клопотання відповідача про повернення позивачу відповіді на відзив без розгляду, з огляду на те, що відповідь підписана членом правління товариства ОСОБА_1 , що уповноважений діяти від імені юридичної особи відповідно до статуту (самопредставництво юридичної особи), що відповідає вимогам ст. 56 Господарського процесуального кодексу України.

В підготовчому засіданні 25.04.2019 судом постановлено ухвалу на місці, не виходячи до нарадчої кімнати, у відповідності до ст.ст. 182, 185 Господарського процесуального кодексу України, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 16.05.2019.

В судовому засіданні 16.05.2019 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 04.06.2019.

В судовому засіданні 04.06.2019 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 13.06.2019.

В судовому засіданні 13.06.2019 відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 20.06.2019.

В судовому засіданні 20.06.2019, відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.08.2016 між Публічним акціонерними товариством «Дніпроазот» (після зміни найменування - АТ «Дніпроазот») (покупець, позивач) та Публічним акціонерними товариством «Укрнафта» (продавець, відповідач) укладений договір поставки хімічної продукції № 15/769163/652-МТР (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов`язується протягом строку дії договору поставляти (передавати у власність) покупцю визначену цим договором та невід`ємними додатками до нього продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець - зобов`язується приймати таку продукцію та оплачувати її вартість в порядку і в строки, передбачені договором та невід`ємними додатками до нього.

Згідно з п. 1.3 договору кількість та ціна хімічної продукції, що підлягає поставці за цим договором, узгоджується сторонами в специфікаціях на поставку хімічної продукції. Специфікації на поставку хімічної продукції підписуються повноваженими представниками обох сторін, скріплюються печатками сторін та є невід`ємними частинами (додатками) цього договору.

Згідно з п. 2.3 договору оплата хімічної продукції здійснюється покупцем в безготівковій формі, в національній валюті України, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. В платіжних дорученнях покупець повинен обов`язково вказувати номер цього договору, дату його укладення та призначення платежу.

Пунктом 2.4 договору визначено, що покупець зобов`язаний оплатити поставлену (передану) йому хімічну продукцію протягом 30 календарних днів від дати підписання обома сторонами акту приймання-передачі хімічної продукції.

Відповідно до п. 8.1 договору він набирає чинності з моменту його укладання сторонами і діє до 31.12.2016. Керуючись ч. 3 ст. 631 Цивільного кодексу України сторони погодили, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання - з 01.07.2016.

01.11.2016 між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору, за змістом п. 1 якої шляхом підписання цієї додаткової угоди сторони підтверджують, що покупець має перед постачальником заборгованість по оплаті поставленої (переданої) покупцю хімічної продукції за договором поставки в розмірі 49.800.930,00 грн (заборгованість).

Сторони домовились про те, що покупець зобов`язаний оплатити постачальнику поставлену (передану) йому хімічну продукції і погасити заборгованість в повному розмірі до 31.12.2017 (п. 2 додаткової угоди № 1).

Пунктом 4 додаткової угоди № 1 передбачено, що на підставі цієї додаткової угоди, а також ст.ст. 6, 536, 694, 695 Цивільного кодексу України покупець зобов`язується сплатити постачальнику проценти, нараховані на суму заборгованості, що буде неоплаченою на дату нарахування процентів. Дата нарахування процентів - це або останній календарний день місяця, в якому нараховуються проценти, або дата повної сплати заборгованості, в залежності від того, яка подія сталася раніше. Проценти розраховуються, виходячи зі ставки 12% річних, яка включає в себе ПДВ (ставка процентів без ПДВ складає 10% річних) за період з дати укладення цієї додаткової угоди до дати проведення повної оплати заборгованості, зазначеної в п. 1 цієї додаткової угоди. Проценти нараховуються за звітний період, що дорівнює календарному місяцю, і підлягають сплаті не пізніше дати оплати заборгованості в повному обсязі.

13.02.2018 сторонами була укладена додаткова угода № 2 до договору, відповідно до п. 1 якої шляхом підписання цієї додаткової угоди сторони підтверджують, що станом на 31.12.2017 покупець має перед постачальником заборгованість по оплаті поставленої (переданої) покупцю хімічної продукції за договором поставки в розмірі 49.800.930,00 грн, у т.ч. ПДВ (основний борг), а також заборгованість по сплаті процентів (процентний борг), розмір та строки сплати якого визначені у додатку № 1 до цієї додаткової угоди.

Згідно з п. 4 додаткової угоди № 2 сторони погодили, що на підставі цієї додаткової угоди, а також ст.ст. 6, 536, 694, 695 Цивільного кодексу України покупець зобов`язується сплатити постачальнику проценти, нараховані на суму основного боргу, що буде неоплаченою на дату нарахування процентів. Дата нарахування процентів - це або останній календарний день місяця (включно), а якому нараховуються проценти, або дата повної сплати основного боргу (включно), в залежності від того, яка подія сталася раніше. Проценти на основний борг розраховуються виходячи зі ставки 12% річних, яка включає в себе ПДВ (ставка процентів без ПДВ складає 10% річних). Проценти нараховуються на суму основного боргу, починаючи з 01.01.2018 і до дати проведення повної плати основного боргу, зазначеної в п. 1 цієї додаткової угоди. Проценти, нараховані на основний борг, за звітний період, що дорівнює календарному місяцю, підлягають сплаті на пізніше останнього календарного дня місяця, за який такі проценти нараховуються. За прострочку нарахованих на суму основного боргу, але не сплачених покупцем процентів за звітний період, постачальник має право нарахувати і покупець зобов`язується сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за весь період прострочення сплати таких процентів. Строк позовної давності для стягнення заборгованості, а також пені за прострочку сплати процентів, інших грошових зобов`язань за договором поставки (з урахуванням усіх додаткових угод) становить 3 роки.

Додатком № 1 до додаткової угоди № 2 до договору сторони підтвердили, що станом на 31.12.2017 покупець має перед постачальником заборгованість по сплаті процентів у розмірі 6.972.130,16 грн з ПДВ.

Пунктом 3 вказаного додатку визначено, що за порушення строків проведення, що визначені в пункті 2 цього додатку № 1, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, яка нараховується на непогашену суму заборгованості за кожний день прострочки платежу. Пеня нараховується та підлягає сплаті за весь період прострочки погашеної заборгованості.

Спір у справі виник у зв`язку з оспоренням позивачем дійсності пункту 4 додаткової угоди № 1 від 01.11.2016, пункту 4 додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 та пункту 3 додатку № 1 до додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 до договору.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

У пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» роз`яснено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

За змістом п. 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Як на підставу для недійсності спірних пунктів договору позивач вказує на те, що проценти, передбачені пунктами 4 додаткової угоди № 1 та № 2, за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки (пені), яка вже передбачена іншими пунктами таких додаткових угод, що суперечить положенням ст. 61 Конституції України.

Також позивач вказує, що включення до додатку № 1 до додаткової угоди № 2 до договору пункту 3 є неправомірним, оскільки пеня згідно вимог чинного законодавства України може нараховуватися виключно на основне зобов`язання, яким в даному випадку є сплата основного боргу.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно із якою відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

За змістом частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно із статтею 663 та частинами 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, статей 525, 526 Цивільного кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як встановлено судом, в додатковій угоді № 1 від 01.11.2016 до договору сторонами було зафіксовано факт утворення заборгованості позивача перед позивачем по оплаті поставленої продукції за договором на суму 49.800.930,00 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У позовній заяві позивач зазначає, що проценти, передбачені пунктами 4 додаткової угоди № 1 та № 2 до договору, за своєю правовою природою підпадають під визначення неустойки (пені), яка вже передбачена іншими пунктами таких додаткових угод

Зокрема, правовою підставою стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами у пунктах 4 додаткових угод № 1 та № 2 до договору зазначені норми статей 536, 693, 694 Цивільного кодексу України.

Проценти, зазначені у статті 536 Цивільного кодексу України, це плата за користування чужими коштами.

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є факт користування чужими коштами і встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 3 статті 693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов`язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно з чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж (в тому числі правовідносини, пов`язані з поставкою товару) .

Частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов`язок продавця (постачальника) сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене статтею 625 цього Кодексу право кредитора вимагати від боржника сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із цим, статтею 61 Конституції України унормовано, що ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Згідно з визначенням поняття неустойки, що закріплено в статті 549 Цивільного кодексу України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами пунктів 4 додаткових угод № 1 та № 2 до договору нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов`язання (з моменту укладення спірних додаткових угод та до повного виконання основного зобов`язання), за своєю правовою природою, підпадають під визначення пені.

При цьому, пунктом 3 додаткової угоди № 1 від 01.11.2016 сторонами було погоджено, що за порушення строку проведення розрахунків, що визначений в пункті 2 цієї додаткової угоди, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, яка нараховується на непогашену суму заборгованості за кожний день прострочки платежу.

Пунктом 3 додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 до договору також було визначено, що за порушення строку проведення розрахунків, що визначений в пункті 2 цієї додаткової угоди, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі однієї облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, яка нараховується на непогашену суму заборгованості за кожний день прострочки платежу. Пеня нараховується та підлягає сплаті за весь період прострочки погашення заборгованості.

Таким чином, неустойка у вигляді пені, яка нараховується у розмірі однієї облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки платежу, вже була включена до умов вказаних додаткових угод, відтак передбачення їх умовами оспорюваних у даній справі пунктів 4 не узгоджується з положеннями статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі № 927/1091/17.

Крім того, суд відзначає, що зі змісту статей 3, 173 Господарського кодексу України вбачається, що зобов`язанням (господарським зобов`язанням) є обов`язки сторін вчинити дії, які спрямовані на досягнення мети договору, тобто, зобов`язанням виконавця є обов`язок виконати роботи (надати послуги), а зобов`язанням замовника - обов`язок оплатити вартість цих робіт (послуг).

При цьому, штрафні санкції, відповідно до статей 173, 230 Господарського кодексу України, можуть нараховуватись лише за неналежне виконання саме основних зобов`язань.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 908/3565/16.

В той же час, як вбачається із пункту 4 додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 та пункту 3 додатку № 1 до такої додаткової угоди, сторони передбачили сплату неустойки у вигляді пені, яка нараховується не за прострочення основного зобов`язання (сплата заборгованості за поставлений товар), а за прострочення зобов`язання зі сплати процентного боргу.

Завданням суду при здійсненні правосуддя в силу положень статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакцій, чинній на момент звернення позивача до суду, є, зокрема, захист гарантованих Конституцією та законами України, прав і законних інтересів юридичних осіб. Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Як зазначено вище, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 названого Кодексу на момент вчинення правочину (частина перша ст. 215 ЦК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч. 1 ст. 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Судом встановлено, що пункт 4 додаткової угоди № 1 від 01.11.2016, пункт 4 додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 та пункт 3 додатку № 1 до додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 до договору суперечать приписам ст. 61 Конституції України, ст.ст. 173, 230 Господарського кодексу України, а тому вимоги позивача є обґрунтованими та документально підтвердженими.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Акціонерного товариства «Дніпроазот» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним пункт 4 додаткової угоди № 1 від 01.11.2016 до договору поставки хімічної продукції № 15/769163/652-МТР від 17.08.2016 укладений між Акціонерним товариством «Дніпроазот» та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» з моменту укладення.

3. Визнати недійсним пункт 4 додаткової угоди № 2 від 13.02.2018 до договору поставки хімічної продукції № 15/769163/652-МТР від 17.08.2016 укладений між Акціонерним товариством «Дніпроазот» та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» з моменту укладення.

4. Визнати недійсним пункт 3 додатку № 1 до додаткової угоди №2 від 13.02.2018 до договору поставки хімічної продукції № 15/769163/652-МТР від 17.08.2016 укладений між Акціонерним товариством «Дніпроазот» та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» з моменту укладення.

5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5, код ЄДРПОУ 00135390) на користь Акціонерного товариства «Дніпроазот» (51909, м. Кам`янське, вул. С.Х. Горобця, 1, код ЄДРПОУ 05761620) 1.921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 05.07.2019.

СуддяВ.В. Сівакова