Рішення № 82882894, 08.07.2019, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/15461/19-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2019 року Печерський районний суд міста Києва

у складі: головуючого судді - Писанця В.А.,

при секретарі судових засідань - Ясеновенко К.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення суми заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, у якому просила стягнути з відповідача суму заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів, мотивуючи свої вимоги тим, що вона перебувала у трудових відносинах з відповідачем і в день звільнення їй було видано трудову книжку, але не виплачено заборгованість із заробітної плати у розмірі 13 769,11 грн., зокрема: за липень 2016 року, у розмірі - 3 252,38 грн. заробітної плати; з 16 березня 2017 року по 04 травня 2017 року (разом з компенсацією за невикористані дні щорічної відпустки), у розмірі - 10 516,73 грн.

Ухвалою судді від 25 березня 2019 року у вказаній справі відкрито провадження за правилами позовного (спрощеного) провадження, того ж дня учасників справи повідомлено про розгляд справи за правилами позовного (спрощеного) провадження, яким роз`яснено підстави, час та черговість подання заяв по суті справи.

30 травня 2019 року до суду засобами поштового зв`язку (направлений 28 травня 2019 року) надійшов відзив сторони відповідача, мотивований тим, що підрозділ «Інформаційно-обчислювальний центр» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» акціонерного товариства «Укрзалізниця», де працювала позивач, знаходиться на непідконтрольній українській владі території міста Донецька, а також згідно з Науково-практичним висновком Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16 січня 2018 року, яким встановлено порушення норм трудового законодавства стосовно працівників вказаного структурного підрозділу в зв`язку з виникненням форс-мажорних обставин, а тому відповідач на його думку підлягає звільненню від відповідальності за невиконання обов`язків передбачених законодавством про працю.

У встановлений ухвалою судді строк позивач правом на подачу відповіді на відзив не скористався.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін та ухвалити рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів, оскільки, із клопотанням про розгляд справи з викликом або заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, ініціювання переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження до суду сторони не звертались, обсяг зібраних доказів є достатнім, а тому дослідивши і проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд, приходить до наступного висновку.

Статтею 43 Основного Закону України передбачено право кожної людини на труд, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Зазначеному праву людини, яка належним чином виконує свої трудові обов`язки, в рівній мірі кореспондується обов`язок працедавця своєчасно та належним чином оплачувати труд працівника і своєчасно виплачувати йому заробітну плату.

ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з відповідачем з грудня 1997 року. Відповідно до наказу №260/ос від 19 листопада 2008 року була переведена на посаду начальника відділу адміністрування систем управління базами даних інформаційно - обчислювального центру ДП «Донецька залізниця».

З 01 серпня 2016 року згідно з наказом № 1/ос від 29 липня 2016 року, у зв`язку з реорганізацією Державного підприємства «Донецька залізниця» продовжено дію безстрокового трудового договору на посаді начальника відділу адміністрування систем управління базами даних з окладом у розмірі 5 790,00 грн. виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр» Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

01 березня 2017 року на підставі наказу голови правління ПАТ «Українська залізниця» №154 від 20 березня 2017 року, відповідно наказу Виробничого підрозділу «Інформаційно - обчислювального центру» №21/ІОЦ від 21 березня 2017 року мені було збільшено оклад до 7 238,00 грн.

20 березня 2017 року згідно з наказами №236/ДНД від 17 березня 2017 року, №19/ІОЦ від 17 березня 2017 року було встановлено простой робітникам виробничого підрозділу «Інформаційно-обчислювальний центр».

04 травня 2017 року на підставі наказу від 04 травня 2017 року № 38/ос позивача було звільнено на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін.

Відповідно до п. 2 Статуту ПАТ «Укрзалізниця», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 735, ПАТ «Українська залізниця» є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту. Відповідно до ст. 7 Закону України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства загального користування» ПАТ «Українська залізниця» повністю відповідає за зобов`язаннями, які передбачені Галузевою угодою між Укрзалізницею та профспілками щодо підприємств залізничного транспорту, до укладення нової відповідної угоди.

Позивач зазначила, що в день звільнення їй було видано трудову книжку, але не виплачено заборгованість із заробітної плати, в тому числі нараховану, але не виплачену грошову компенсацію за 13 невикористаних календарних днів щорічної відпустки в сумі: 13769,11 грн.; суму середнього заробітку, за час затримки розрахунку у розмірі: 12 1142,55 грн.; суму компенсації у розмірі 2421,82 грн. відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159.

На підтвердження виходу позивача на роботу суду надано табелі обліку використання робочого часу за липень 2016 року, за березень, квітень, травень 2017 року.

Позивачем надано первинні документи, для остаточного розрахунку у структурний підрозділ «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця» (м. Лиман) до робочої комісії з опрацювання первинних документів, про що свідчить опис документів для остаточного розрахунку з начальником відділу ВП «ІОЗ» СП «ДДЗП» РФ «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця».

Як стверджує позивач, по теперішній час суми, що їй належать, відповідачем не виплачені.

У відповідності з положеннями ст. 43 Конституції України, гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ст. 97 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оплату праці», працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Згідно з ч. 1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника (ст. 117 КЗпП України).

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (зокрема, наприклад, справа «Суханов та Ільченко проти України» заяви № 68385/10 та 71378/10, а також справа «ОСОБА_3 Ганс-Адам II проти Німеччини», заява N9 42527/98 тощо) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги» відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання»/ «правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Європейський Суд неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії ст. 1 Протоколу № 1 є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами Кодексу Законів України про працю, Закону України « Про оплату праці», а позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 05 травня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

В п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», судам роз`яснено, що необхідно враховувати, що норми і гарантії оплати праці, визначені законодавством для працівників підприємств, установ, організацій усіх форм власності, є мінімальними державними гарантіями і тому при договірному регулюванні вони не можуть бути погіршені. Йдеться як про мінімальний розмір заробітної плати, так і про норми оплати праці, зокрема за час простою.

У відповідності до ч. 2 ст. 30 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці», роботодавець зобов`язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.

Відповідно до ст. 8 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Враховуючи, що трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату (ч. 1 ст. 21 КЗпП України), що обов`язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивачем у своїй позовній заяві також зазначено, що 16 січня 2018 року ПАТ «Укрзалізниця» надано Науково-правовий висновок № 126/2/21-10.2 щодо унеможливлення виконання обов`язків, передбачених законодавством України про працю при вивільненні працівників, спричиненого впливом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), згідно з яким вина ПАТ «Укрзалізниця» в невиплаті належних працівникові сум при звільненні відсутня.

В той же час форс-мажорні обставини, про існування яких йдеться у висновку, свідчать про відсутність вини підприємства в затримці виплати належних сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, як підстави для звільнення підприємства від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. Проте жодним нормативним актом про працю не передбачено звільнення роботодавця від виплати заборгованості по заробітній платі.

Закон України від 02 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не скасовує обов`язків роботодавця, визначених ст. 47, ст. 116 КЗпП України, та не передбачає особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених ст. 116 КЗпП України.

При цьому слід зазначити, що заробітна плата, в тому числі оплата за час простою (ст. 113 КЗпП), компенсація за невикористану відпустку (ст. 83 КЗпП), не є відповідальністю за порушення строків виплати заробітної плати.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст. 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст.ст. 115, 116 Кодексу Законів про працю України заробітна плата повинна сплачуватись двічі на місяць. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства провадиться в день звільнення.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

При визначені розміру заборгованості по заробітній платі, суд бере до уваги розрахунки заробітної плати згідно табелів обліку використання робочого часу, особовий рахунок та розрахунки заробітної плати, надані позивачем.

Так, позивачу було нарахована, заробітна плата у період:

липень 2016 року у розмірі- 3252,38 грн.,

за березень 2017 року - 2280,76 грн.,

за квітень 2017 року - 4613,20 грн.,

за травень 2017 року - 3622,77 грн.

Як вбачається з позовних вимог, не виплаченою є сума 13 769,11 грн.

Крім того, відповідно до ст.ст. 74, 79 КЗпП України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткова) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки.

Кількість невикористаних днів відпустки позивача, за які надається компенсація, складає 13 днів. Період відпустки, за який надається компенсація: з 10 грудня 2016 року по 04 травня 2017 року.

Згідно розрахунку оплати відпусток, компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки складає 3 986,97 грн.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, в разі несплати власником або уповноваженим ним органом належних звільненому працівнику сум у встановлені строки, зазначені в 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні сплатити працівнику його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку або на момент розгляду справи в суді.

Вирішуючи позовні вимоги, в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, а саме по день винесення судового рішення по справі, слід зазначити, що відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв`язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Середньоденна заробітна плата для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначається за правилами, встановленими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою КМУ від 08 лютого 1995 року за № 100.

Відповідно до п. 2 Порядку, у випадку нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

Відповідно до п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Враховуючи те, що відповідачем не надано будь-яких доказів на підтвердження або спростування викладених у позовній заяві відомостей, суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 121 142,55 грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення компенсації, то відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Суд вважає за можливе прийняти наданий позивачем розрахунок та стягнути з відповідача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати за період липень 2016 року, березень - травень 2017 року у загальному розмірі 2 421,82 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані суду докази, дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 6 ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 2 305,20 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 , до акціонерного товариства «Українська залізниця», про стягнення заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати - задовольнити.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) заборгованості із заробітної плати, грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку, середнього заробітку за час затримки виплати сум та компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 137 333,48 грн.

Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) в дохід Держави судовий збір 2 305,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. А. Писанець