Рішення № 82877224, 01.07.2019, Білопільський районний суд Сумської області

Справа № 573/476/19

Номер провадження 2/573/175/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повний текст)

01 липня 2019 року м. Білопілля

Білопільський районний суд Сумської області в складі:

головуючої судді Терещенко О.І.,

з участю секретаря Кислої Ю.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про витребування шляхом вилучення автомобіля і тіхнічного паспорту на автомобіль та їх повернення,

ВСТАНОВИВ:

19 березня 2019 року представник позивача за довіреністю - адвокат Собина П.М. звернувся до відповідачів із вказаним позовом, в якому зазначає, що ОСОБА_1 є власником автомобіля марки ЗАЗ 110307, 2008 року випуску, реєстр. номер НОМЕР_1 . 04 листопада 2010 року він видав довіреність на право керування вказаним автомобілем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , якою надав їм право представляти його права, в тому числі, здати в оренду, обміняти або продати за ціну і на умовах на розсуд уповноважених осіб. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 користувалися вказаним автомобілем і підшукували на нього покупця. Деякий час вони телефонували і повідомляли позивачу про результати пошуку покупця, але потім перестали виходити на зв`язок. Позивач намагався повернути автомобіль або отримати кошти від його продажу, але все безрезультатно. 22 лютого 2015 року ОСОБА_1 відкликав довіреність. Позивачу стало відомо, що його автомобіль перебуває у розпорядженні відповідача ОСОБА_4 в с. Тучне Білопільського району, дружина якого телефонувала йому і просила зареєструвати автомобіль за її чоловіком, який вони купили у ОСОБА_5 . Позивач їй повідомив, що автомобіль він не продавав і попросив його повернути. ОСОБА_4 відмовився повертати автомобіль, тому позивач звернувся до суду з позовом і просить постановити рішення, яким витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_4 вказаного автомобіля, технічного паспорту на нього та передати їх йому.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, його інтереси представляв адвокат Собина П.М., який позов підтримав та просив його задовольнити, посилаючись на обставини, що викладені в позовній заяві. Уточнив в частині витребування технічного паспорту та просив витребувати свідоцтво про реєстрацію автомобіля, оскільки це один і той же документ, який підтверджує право власності позивача на спірний автомобіль.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, причин свого неперибуття не повідомив, хоча належним чином був сповіщений про день, час і місце розгляду справи. 15 травня 2019 року подав письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що в кінці жовтня 2010 року в одній із газет прочитав оголошення про продаж автомобіля Таврія. Зателефонував за вказаним номером власнику транспортного засобу, ним виявився ОСОБА_1 , що на той час мешкав в м. Суми. Після огляду автомобіля ЗАЗ 110307 домовились із ОСОБА_1 за ціну і він передав йому 2700 грн., що були еквівалентні 3300 доларам США. Отримавши гроші, позивач видав генеральне доручення, яким надав йому право розпоряджатись автомобілем, включаючи передоручення. Покористувавшись деякий час спірним автомобілем, він вирішив його продати, про що зробив оголошення в друкованих засобах інформації. По оголошенню зателефонував ОСОБА_4 , якому він продав автомобіль, видавши генеральне доручення на його ім`я, та віддав оригінал доручення, що йому видав ОСОБА_1 . В 2015 році йому надійшов лист від ОСОБА_1 про відкликання доручення. ОСОБА_2 зателефонував йому і сказав, що ОСОБА_1 отримав гроші за проданий автомобіль, а тому про відкликання доручення не може йти і мова, на що останній погодився. Також він позивачу роз`яснив, що ним не правильно скасовано доручення, це повинен робити нотаріус. Оскільки нотаріус доручення не скасовував, тому ОСОБА_2 вважає, що воно дійсне по теперішній час (а. с. 36-37).

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не прибув, належним чином був сповіщений про день, час і місце розгляду справи. Він направив заяву про розгляд справи без його участі, позов не визнає в повному обсязі. При цьому не вказав підстави, з яких не визнає позов (а. с. 60).

Відповідач ОСОБА_4 та його представник - адвокат Морозов О.П. в судовому засіданні позов не визнали, зазначили, що у 2011 році ОСОБА_4 у друкованих засобах масової інформації знайшов оголошення про продаж спірного автомобіля ЗАЗ 110307, яке було надане ОСОБА_2 Під час зустрічі останній повідомив, що за генеральним дорученням продає вказаний автомобіль, який, в свою чергу, він купив у ОСОБА_1 теж за генеральним дорученням. Домовились про продаж за 3300 доларів США у еквіваленті до гривні і в рахунок оплати за проданий автомбіль він сплатив ОСОБА_2 27000 грн. Очевидцями передачі грошей були свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7

Після передачі коштів 28 травня 2011 року ОСОБА_2 оформив на ОСОБА_4 та ОСОБА_6 генеральне доручення на автомобіль ЗАЗ 110307, 2008 року випуску, державний номер НОМЕР_2 . Також ОСОБА_2 передав йому оригінал доручення, що йому видав ОСОБА_1 , технічний паспорт на автомобіль та 2 комплекти ключів.

Своєчасно автомобіль на себе ОСОБА_4 переоформити не встиг в зв`язку із скрутним матеріальним становищем. Після отримання позовної заяви ОСОБА_1 зустрівся із ОСОБА_2 , який у присутності адвоката Морозова О. ОСОБА_8 . та свідка ОСОБА_7 не заперечував факт отримання від ОСОБА_4 27000 грн. за вказаний автомобіль. Також ОСОБА_2 зазначив, що заплатив ОСОБА_1 за спірний автомобіль певну суму грошей за його продаж. Тому відповідач ОСОБА_4 та його представник просили у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши представника позивача - адвоката Собину П.І., відповідача ОСОБА_4 , його представника - адвоката Морозова О.П., свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні у справі докази та оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуванихсудом у передбачених цим Кодексом випадках.

При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. ст. 76-78, 81 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Судом встановлено, що на даний час право власності на автомобіль ЗАЗ 110307, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , 2008 року випуску, зареєстровано за позивачем ОСОБА_1

Документально вказаний факт не підтверджується, оскільки ніхто із учасників судового розгляду не надав суду копію свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу (технічного паспорту).

Оригінал свідоцтва про реєстрацію спірного автомобіля (технічного паспорту) на даний час знаходиться у ОСОБА_4

Зазначені обставини визнали відповідачі, а тому відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України вони доказуванню позивачем не підлягають, оскільки суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

04 листопада 2010 року ОСОБА_1 видав ОСОБА_2 та ОСОБА_3 довіреність на автомобіль ЗАЗ 110307, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 строком на 10 років до 04 листопада 2020 року (а. с. 6).

Відповідно до вказаної довіреності, позивач уповноважив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 діяти самостійно та окремо один від одного, здавати в оренду, обміняти, продати за ціну і на умовах на розсуд уповноваженого належний ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію автомобіля серії НОМЕР_3 , виданого 14.02.2008 Сумським відділом РЕР УДАІ УМВС України в Сумській області. Також ОСОБА_1 надав їм право зняти автомобіль з обліку та оформити відповідне свідоцтво про реєстрацію в органах Державтоінспекції, якщо в цьому буде потреба.

28 травня 2011 року ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 , видав ОСОБА_9 та ОСОБА_6 довіреність на автомобіль ЗАЗ 110307, 2008 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 строком до 04 листопада 2020 року (а. с. 62).

Відповідно до вказаної довіреності, ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 , уповноважив ОСОБА_4 та ОСОБА_6 діяти самостійно та окремо один від одного, здавати в оренду, обміняти, продати за ціну і на умовах на розсуд уповноваженого належний ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію автомобіля серії НОМЕР_3 , виданого 14.02.2008 Сумським відділом РЕР УДАІ УМВС України в Сумській області. Також ОСОБА_2 надав їм право зняти автомобіль з обліку та оформити відповідне свідоцтво про реєстрацію в органах Державтоінспекції, якщо в цьому буде потреба.

02 лютого 2015 року ОСОБА_1 скасував довіреність, яку видав ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про що написав заяву, яку посвідчив приватний нотаріус Охтирського районного нотаріального округу Зіньковсьский І.М. (а. с. 4).

Інформація про скасування довіреності нотаріусом була направлена ОСОБА_2 , Фурдилу В.В. та всім компетентним органам, кого це стосується (з.б. а. с. 4).

10 лютого 2015 року ОСОБА_1 направив ОСОБА_3 , ОСОБА_3 звернення про скасування довіреності та повернення авомобіля (з. б. а. с. 5).

ОСОБА_2 підтвердив, що йому було відомо про скасування довіреності.

Як зазначив відповідач ОСОБА_4 , в 2018 році до нього додому приїжджали працівники поліції, оглянули автомобіль та наклали на нього арешт. Також повідомили, що власник автомобіля за документами вимагає його повернення.

Зазначені вище довіреності свідчать про користування відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 спірним автомобілем, але жодним чином не підтверджують факт належності їм цього автомобіля саме на праві власності, виходячи з наступного.

Загальний порядок укладення договорів учасниками цивільних відносин визначено у главі 53 ЦК України.

До принципово важливих складових цієї процедури відносяться зміст та форма договору, спосіб, місце укладення.

Правове регулювання відносин, пов`язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2009 року №1200 та Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.

Продаж транспортного засобу, що має ідентифікаційний номер, передбачає відповідне оформлення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу, зняття його з обліку, отримання свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорта).

Згідно з ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреність - це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє (ч. 1 ст. 237 ЦК України).

Отже, довіреність свідчить про наявність між особою, яка її видала, та особою, якій її видано, правовідносин, що є представницькими відносинами.

Договір купівлі-продажу - це угода, за якою продавець (одна сторона) зобов`язується передати майно у власність покупцеві (другій стороні), а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу цього транспортного засобу не вважається укладеним відповідно до закону договором та не є підставою для набуття права власності на транспортний засіб особою, яка цю довіреність отримала.

Відповідно до п. 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388, документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є зокрема укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб.

Відповідно до частини першої ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з частиною першою ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб, між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 не укладалися. Позивач ОСОБА_10 лише своєю нотаріально посвідченою довіреністю, відповідно до договору доручення, укладеного між ним та ОСОБА_2 , уповноважив останнього та його сина ОСОБА_3 діяти самостійно та окремо один від одного, здавати в оренду, обміняти, продати за ціну і на умовах на свій розсуд належний йому автомобіль терміном на 10 років до 04 листопада 2020 року. ОСОБА_2 , який діяв від імені ОСОБА_1 , також видав довіреність ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , якою уповноважив останніх діяти самостійно та окремо один від одного, здавати в оренду, обміняти, продати за ціну і на умовах на свій розсуд належний йому автомобіль терміном на 10 років до 04 листопада 2020 року.

Однак, видача довіреності на володіння, користування та розпорядження транспортним засобом без належного укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу не підтверджує факт набуття права власності на транспортний засіб як відповідачем ОСОБА_2 , так і відповідачем ОСОБА_4

Свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_6 суду зазначили, що у 2011 році у їхній присутності ОСОБА_4 придбав у продавця ОСОБА_2 автомобіль ЗАЗ за 27000 грн. Також в цей день в нотаріальній конторі ОСОБА_2 оформив довіреність на ОСОБА_4 , передав йому документи на автомобіль та ключі, а ОСОБА_4 передав йому гроші.

Також свідок ОСОБА_6 зазначив, що ОСОБА_2 видав довіреність ОСОБА_4 та йому. Але він ніякої участі у купівлі автомобіля не приймав. Його в дорученні зазначили лише для того, щоб в подальшому ОСОБА_4 зміг на себе зареєструвати автомобіль.

Однак показаннями вказаних свідків не може підтверджуватися укладення договору купівлі-продажу між відповідачами ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , оскільки відповідно до абз. 4 п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 12 червня 2009 року "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" не може стверджуватися показаннями свідків наявність правовідносин, що виникають з правочинів, для яких законом установлено письмову форму.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 за довіреністю, та ОСОБА_4 не дотримались порядку укладення договору купівлі-продажу, тому він є неукладеним, а за фактом неукладеності договору у них не виникло жодних цивільних прав та обов`язків.

Також відповідачі не довели суду те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був укладений договір купівлі-продажу спірного автомобіля.

Сам позивач факт продажу спірного автомобіля заперечує і протягом тривалого часу намагається відшукати та повернути його, що також підтверджується витягом з ЄРДР, з якого вбачається, що 16 жовтня 2015 року за зверненням представника позивача - адвоката Собини П.І. до нього внесені відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 356 КК України, по факту утримання невстановленими особами Білопільського району автомобіля ЗАЗ 110307, р.н. НОМЕР_2 . (а. с. 7, 114).

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_4 мали можливість зняти спірний автомобіль з обліку та оформити на себе або будь-яку іншу особу відповідне свідоцтво про ресєтрацію в державних органах, що прямо передбачено в обох довіреностях, чого не зробили.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що факт видачі позивачем довіреності відповідачу ОСОБА_2 , видача останнім, в свою чергу, довіреності ОСОБА_4 , на право володіння, користування та розпорядження належним ОСОБА_1 транспортним засобом не є підставою для набуття ОСОБА_2 та ОСОБА_4 права власності на нього.

Відповідно до ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Відповідно до ч. 1 ст. 244 ЦК України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 244 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі скасування довіреності особою, яка її видала.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 399 ЦК України право володіння припиняється у разі витребування майна від володільця власником майна або іншою особою.

Згідно зі ст. 400 ЦК України недобросовісний володілець зобов`язаний негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Відповідно до положень ст. 397 ЦК України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Судом встановлено, що позивач передав відповідачам спірний автомобіль та свідоцтво про його реєстрацію.

З травня 2011 року і до теперішнього часу спірний автомобіль ЗАЗ 110307, номерний знак НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію автомобіля (технічний паспорт) перебувають у ОСОБА_4 .

Під час судового розгляду встановлено, що вказаний автомобіль за відповідачами ОСОБА_2 , ОСОБА_4 у встановленому порядку не зареєстрований, їх доводи про придбання цього майна ОСОБА_2 у ОСОБА_1 , а ОСОБА_4 у ОСОБА_2 судом не можуть бути прийняті до уваги.

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 були обізнані про вимоги ОСОБА_1 про повернення спірного автомобіля та документів на нього, але до даного часу жодних заходів щодо їх повернення не вжили.

Суд вважає, що відповідач ОСОБА_4 без правових підстав володіє спірним автомобілем, ні він, ні ОСОБА_2 не були та не є добросовісними набувачами, оскільки не укладали з позивачем договору купівлі-продажу транспортного засобу або інших угод та не надали суду доказів, які б свідчили про набуття ними права власності на вказаний автомобіль.

Таким чином, суд вважає, що вимоги позивача щодо витребування автомобіля та свідоцтва про його реєстрацію є законними і обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

В той же час, суд вважає, що вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_3 є необґрунтованими, оскільки позивач не довів, що даний відповідач порушує його законні права та інтереси по володінню, користуванню та розпорядженню спірним автомобілем.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача необхідно стягнути 384 грн. 20 коп. судового збору, сплаченого ним при зверненні з позовом до суду (а. с. 10).

Оскільки відповідач ОСОБА_4 є інвалідом 2 групи, тому судовий збір в сумі 384 грн. 20 коп. позивачу необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У позовній заяві зазначено про стягнення з відповідачів 2000 грн. на користь позивача за надання останньому професійної правничої допомоги.

Але позивач та його представник не надали доказів на підтвердження того, що позивач дійсно поніс витрати в сумі 2000 грн. за надання професійної правничої допомоги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 81, 258, 264, 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ), ОСОБА_3 (РНОКПП, паспортні дані, місце реєстрації та проживання невідомі), ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ) про витребування шляхом вилучення автомобіля і тіхнічного паспорту на автомобіль та їх повернення задовольнити частково.

Витребувати у ОСОБА_4 автомобіль ЗАЗ 110307, 2008 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_6 , реєстраційной номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт) серії НОМЕР_3 , видане 14 лютого 2008 року Сумським відділом РЕР УДАІ УМВС України в Сумській області, шляхом їх вилучення та повернути їх власнику ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 384 грн. 20 коп. судового збору на користь ОСОБА_1 .

Судовий збір в розмірі 384 грн. 20 коп. компенсувати ОСОБА_1 за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення може бути оскаржене протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Сумського апеляційного суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Білопільський районний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ЦПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлений 08 липня 2019 року.

Суддя