Рішення № 82874173, 13.06.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 539/2138/18

Провадження № 2/369/3252/18

РІШЕННЯ

Іменем України

13.06.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Дубас Т.В.,

за участю секретаря Мазурик Д.С.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

представника відповідача ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданнів м. Києві, в режимі відеоконференції, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту вступу в управління або володіння спадковим майном,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ї бабуся – ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилась спадщина: АДРЕСА_1 .

22 березня 1994 року ОСОБА_6 склала заповіт згідно якого заповіла все належне їй на момент смерті майно позивачу та відповідачу.

Проте, оскільки в установлений 6-ти місячний строк позивач не звернулась до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, то відповідно після того як вона звернулась з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, то позивачу цьому було відмовлено постановою нотаріуса від 10.04.2018 року у зв`язку з тим, що вказане майно вже успадковане та оформлено на ім`я відповідача.

Позивача стверджувала що після смерті бабусі вона вступила у фактичне володіння падковим майном, зокрема вищевказаним будинковолодінням, в якому вона періодично проживала та вела підсобне господарство до моменту його продажу, а отже належним чином прийняла спадщину після смерті ОСОБА_7 згідно діючих на момент виникнення спірних правовідносин норм цивільного кодексу.

Тому позивач просила встановити факт вступу в володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_2 , будинковолодінням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та яке належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 .

23.10.2018 року до суду надійшла заява від представника позивача про збільшення позовних вимог, згідно яких позивач просила встановити факт вступу в володіння ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_2 , будинковолодінням, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 та яке належало померлій ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 . Стягнути з відповідача всі понесені позивачем судові витрати.

Представником відповідача подано до суду заперечення проти вимог позову, згідно якого він просив відмовити в позовних вимогах.

В судовому засіданні що відбувалось в режимі відеоконференції позивач та її представник вимоги позову підтримали та просили його задоволити.

Відповідач та її представник проти вимог позову заперечували та просили в ньому відмовити.

Суд, заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні, ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_8 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 .

До майна померлої ОСОБА_8 . Другою Лубенською державною нотаріальною конторою була заведена спадкова справа № 200/316.

Спадщину після померлої ОСОБА_8 прийняла її онука ОСОБА_5 згідно заяви від 12.03.2001 року.

Згідно заяви від 2 березня 2001 року що подана до нотаріальної контори та зареєстрована за вх. № 100, ОСОБА_1 відмовилась від спадщини по заповіту ОСОБА_8 на користь сестри ОСОБА_5

22 березня 1994 року ОСОБА_6 склала заповіт згідно якого заповіла все належне їй на момент смерті майно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рівних долях. Даний заповіт нотаріально посвідчений виконавчим комітетом Войнихівської сільської ради народних депутатів Лубенського району Полтавської області.

12.03.2001 року Другою Лубенською державною нотаріальною було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на ім`я ОСОБА_5 щодо спадкового майна ОСОБА_8 .

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), а також відповідно до пунктів 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України норми цього Кодексу застосовуються до цивільних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Згідно з частиною першою статті 524 ЦК Української РСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Стаття 548 ЦК Української РСР визначає, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

У силу статті 549 ЦК Української РСР спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Згідно зі статтею 553 ЦК Української РСР спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шестимісяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що ;відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Відповідно до статті 554 ЦК Української РСР в разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.

Згідно п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. N 18/5 (що була чинною на момент відкриття спадщини) доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.

З матеріалів справи вбачається, що позивач своєю заявою що міститься в нотаріальній справи відмовився від прийняття спадщини на користь відповідача, тим самим вчила дії щодо не прийняття спадщини.

На момент відкриття спадщини позивачем не було подано жодного документу до нотаріальної контори, як доказу вступу в управління чи володіння спадковим майном.

Довідка що видана виконкомом Засульської сільської ради Лубенського району Полтавської області від 10.04.2018 року про те, що ОСОБА_1 після смерті своєї бабусі ОСОБА_7 , яка наступила 04.04.2000, вступила у фактичне володіння її спадковим майном, а саме будинком з господарськими будівлями, які розташовані за адресою АДРЕСА_1 , не може бути належним та допустимим доказом факту прийняття спадщини, оскільки остання видана в 2018 році та не містить підтверджень яким чином позивач вступила у фактичне володіння спадковим майном.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Стаття 76 ЦПК України визначає що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 81 ЦПК України визначає що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку що вимоги позивача не обґрунтовані, не доведені, а отже є такими що не підлягають задоволенню.

Зважаючи на вищенаведене, відповідно до ст.ст. 524, 548, 549, 553 ЦК УРСР, та, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-81, 258-259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту вступу в управління або володіння спадковим майном - відмовити.

Враховуючи складність справи складання повного рішення суду відкласти на строк не більше як десять днів.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено удень йогоскладення,маєправонапоновленняпропущеногострокунаапеляційнеоскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду або через Києво-Святошинський районний суд Київської області.

Повний текст рішення складено 24 червня 2019 року.

Суддя: Дубас Т.В.