Рішення № 82872076, 23.05.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 23.05.2019

Справа № 320/8119/17

Провадження № 2/320/247/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого – судді: Іваненко О.В.,

при секретарі: Прозорової Т. О.,

за участю представника позивача – Назаренка М. М.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 , ІІІ особи – ПрАТ СК «Український страховий стандарт» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ІІІ особи – ПрАТ СК «Український страховий стандарт» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що 29.08.2016 Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя була розглянута справа №335/9471/16-п, про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП, під час розгляду справи було встановлено наступне: 22.06.2016 року приблизно о 07:00 год. інспектор поліції Кобиляцький Ю ОСОБА_2 М., керуючи службовим автомобілем «Тойота Пріус», реєстраційний номер НОМЕР_1 10 НОМЕР_2 , здійснював рух від пр. Соборного по вул. Леніка у напрямку вул.Костянтина Великого у м. Запоріжжі. Під час руху водій ОСОБА_1 не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини і допустив наїзд на нерухому перешкоду - електроопору без номеру та паркан з воротами структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» РФ «Придніпровська залізниця», чим порушив п.2.9(б) ПДО затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 306. ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав свою провину у скоєнні даного адміністративного правопорушення, у скоєному розкаявся. Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя по справі № 335/9471/16-п, від 29.08.2016 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Наказом Департаменту патрульної поліції України Національної поліції України №105 о/с, від 18.04.2016 ОСОБА_1 був призначений на посаду поліцейського 3 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в м. Запоріжжі. Станом на 30.10.2017 ОСОБА_1 , проходить службу в Мелітопольскому ВП ГУНП в Запорізькій області. Керуючись ст. 19 Закону України «Про Національну поліцію» - у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

22.11.2016 року начальником Управління патрульної поліції в м. Запоріжжі був направлений лист №4975/47/32/01-2016 «Щодо проведення автотоварознавчого експертного дослідження з метою визначення завданих збитків в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю службового транспорту автомобілів УПП м. Запоріжжя. Вказаним дослідженням встановлена вартість матеріального збитку, завданого транспортному засобу TOYOTA PRІUS д.н.з ( НОМЕР_3 ) НОМЕР_2 , 2013 року випуску, нанесеного в результаті ДТП, згідно ремонтної калькуляції №295-16, від 19.01.2017 року загальна вартість ремонту автомобіля складає 408082,67грн. Таким чином встановлено розмір матеріальної шкоди, заподіяної майновим інтересам Департаменту патрульної поліції, внаслідок дій ОСОБА_1 . Поряд з цим, його вина у заподіянні шкоди майновим інтересам Департаменту патрульної поліції підтверджена вказаною вище постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 серпня 2016 року по справі №335/9471/16-п.

Тому позивач просить суд стягнути з відповідача на користь Департаменту патрульної поліції Національної поліції України 408082,67грн. в якості відшкодування матеріальних збитків та судовий збір у розмірі 6121,24грн.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позов в повному обсязі та просили його задовольнити.

В судовому засідання представник відповідача та відповідач проти позову заперечували, та надали відзив, згідно якого даний позов не визнають в повному обсязі. Так з 18.04.2016 року і по цей час відповідач ОСОБА_1 проходить службу в Національній поліції України. 22.06.2016 року він, будучи інспектором 3-ї роти 2-го батальйону Управління патрульної поліції в м. Запоріжжі, керуючи службовим автомобілем «Тойота Пріус», реєстраційний номер НОМЕР_4 , у зв`язку із фізичною перевтомою (2 зміни поспіль) не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини і допустив наїзд на нерухому перешкоду електроопору та паркан з воротами структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» РФ «Придніпровська залізниця». Внаслідок цього, він отримав тілесні ушкодження та був госпіталізований до Запорізької обласної клінічної лікарні, автомобіль отримав механічні ушкодження. Отже, пошкодження в дорожньо-транспортній пригоді службового автомобілю «Тойота Пріус», реєстраційний номер НОМЕР_1 НОМЕР_4 , відбулося саме під час виконання ним службових обов`язків.

Пунктом 4 Постанови Пленуму ВСУ від 29.12.1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» роз`яснено, що за правилами ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, з вини яких її заподіяно, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов контракту. Під прямою дійсною шкодою, зокрема, слід розуміти втрату, погіршення або зниження цінності майна, необхідність для підприємства, установи, організації провести затрати на відновлення, придбання майна чи інших цінностей або провести зайві, тобто викликані внаслідок порушення працівником трудових обов`язків, грошові виплати. Згідно зі ст. 130 КЗпП України не одержані або списані в доход держави прибутки з підстав, пов`язаних з неналежним виконанням працівником трудових обов`язків (так само як і інші неодержані прибутки) не можуть включатися до шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

При матеріальній відповідальності в межах середнього місячного заробітку він визначається відповідно до затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 Порядку обчислення середньої заробітної плати (зі змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 1995 року № 348, а саме виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують вирішенню судом справи про відшкодування шкоди, або за фактично відпрацьований час, якщо працівник пропрацював менше двох місяців, а в разі коли працівник останні місяці перед вирішенням справи не працював або справа вирішується після його звільнення - виходячи з виплат за попередні два місяці роботи на даному підприємстві (в установі, організації).

Тому, оскільки посада інспектора поліції безпосередньо не пов`язана зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням ввірених матеріальних цінностей, на момент призначення на посаду та до сьогодні із ним договір про повну матеріальну відповідальність не укладався, службовий автомобіль «Тойота Пріус», реєстраційний номер НОМЕР_1 НОМЕР_4 на відповідальне зберігання не передавався (підтверджується листом від 06.07.2018 року № 91-а.з./41/32/03-2018). В зв`язку із цим, його відповідальність, як працівника перед роботодавцем відповідно до вищевказаної норми є обмеженою і не може перевищувати середньомісячний заробіток.

Згідно зі ст. 136 КЗпП України покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середній місячний заробіток, здійснюється за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу, або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання власником або уповноваженим ним органом позову до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.

Отже, чинним законодавством визначений досудовий порядок та спосіб покриття шкоди завданої працівниками, але до цього часу позивачем відрахування середнього заробітку із його заробітної плати не проведено, із відповідним рішенням роботодавця відповідач не ознайомлений.

Крім того, згідно із ч. ч. 3, 4 ст. 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Встановлений частиною третьою цієї статті строк застосовується і при зверненні до суду вищестоящого органу.

Як зазначалося вище, 22.06.2016 року під час перебування на чергування відбулося ДТП за його участю, у зв`язку із чим дістав механічних пошкоджень службовий автомобіль «Тойота Пріус», реєстраційний номер НОМЕР_1 НОМЕР_4 . У зв`язку із отриманням ним тілесних ушкоджень та госпіталізацією цього ж дня було внесено дані до ЄРДР за № 42016080000000207. Отже, після виходу з лікарняного, а саме 25.07.2016 року ним на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було подано рапорт з приводу вказаного ДТП. Тому, про факт заподіяння шкоди позивачу стало відомо 25.07.2016 року і відповідно з цього часу почав перебіг визначений ч.3 ст. 233 КЗпП України строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Позовна заява від 30.10.2017 року № б/н надійшла до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 02.11.2017 року. Клопотання про поновлення пропущеного строку позивачем не заявлено. Тому, позовні вимоги Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою пред`явлені після закінчення строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови в їх задоволенні.

В судове засідання представник третьої особи ПрАТ СК «Український страховий стандарт» не з`явився, але від нього надішли письмові пояснення, згідно яких відносини між Позивачем та Страховиком регулюються полісом обов`язкового сграхування цивільно-правової відповідальності наземних транспортних засобів № АК/6031828. Забезпечений транспортний засіб – Тоуоуа Prius, д/н НОМЕР_4 .

Згідно п.32.2 ст. 32 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на підставі якого було укладено поліс №АК/6031828, страховик не відшкодовує шкоду, заподіяну забезпеченому транспортному засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду.

Отже, в даному випадку, підстави для відшкодування шкоди, завданої Позивачу як власнику автомобіля Тоуоуа Prius, д/н НОМЕР_4 , з боку Страховика відсутні. Обов`язок по відшкодуванню шкоди може бути покладено на винну особу - водія.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Згідно ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.5 ст.263 ЦПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як встановлено в судовому засіданні, Наказом Департаменту патрульної поліції України Національної поліції України №105 о/с, від 18.04.2016 р. ОСОБА_1 був призначений на посаду поліцейського 3 роти 2 батальйону Управління патрульної поліції в м. Запоріжжі (а.с.7).

Станом на 30.10.2017 р. ОСОБА_1 , проходить службу в Мелітопольському ВП ГУНП в Запорізькій області. Керуючись ст.19 Закону України «Про Національну поліцію» - у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.

Згідно матеріалів справи 22.06.2016 року приблизно о 07:00 год. інспектор поліції ОСОБА_3 М., керуючи службовим автомобілем «Тойота Пріус», реєстраційний номер НОМЕР_4 , здійснював рух від пр. Соборного по вул. Леніка у напрямку Костянтина Великого у м. Запоріжжі. Під час руху водій ОСОБА_1 не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини і допустив наїзд на нерухому перешкоду - електроопору без номеру та паркан з воротами структурного підрозділу «Вагонне депо Запоріжжя-Ліве» РФ «Придніпровська залізниця», чим порушив п.2.9(б) ПДО затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 306. В результаті ДТП відносно ОСОБА_1 було складено адміністративний протокол за ст.124 КУпАП.

Також судом було встановлено, і даний факт не заперечувався сторонами, після ДТП у зв`язку із отриманням ОСОБА_1 тілесних ушкоджень та госпіталізації, цього ж дня 22.06.2016 року було внесено дані до ЄРДР за № 42016080000000207. Після виходу з лікарняного, а саме 25.07.2016 року ОСОБА_1 на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було подано рапорт з приводу вказаного ДТП. Таким чином про факт заподіяння шкоди позивачу стало відомо 25.07.2016 року.

29.08.2016 року Орджонікідзевським районним судом м. Запоріжжя була розглянута справа №335/9471/16-п, про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП. ОСОБА_1 у судовому засіданні визнав свою провину у скоєнні даного адміністративного правопорушення, у скоєному розкаявся, та постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя по справі № 335/9471/16-п, від 29.08.2016 ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с.6).

Відповідно до ч.1 ст. 1187 ЦК України, відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Пунктом 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, що набрав законної сили, або постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, цей вирок або постанова обов`язкові для суду лише з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, постановою суду встановлений факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення в результаті якого автомобіль Toyota Prius державний номерний знак НОМЕР_4 отримав механічні пошкодження.

Згідно висновку автотоварознавчого експертного дослідження №11-295 від 21.01.2017 року щодо визначення завданих збитків в результаті дорожньо-транспортної пригоди за участю службового транспорту автомобілів УПП м. Запоріжжя, а саме транспортному засобу TOYOTA PRІUS д.н.з (10) 0558, 2013 року випуску, встановлено, що згідно ремонтної калькуляції №295-16, від 19.01.2017 загальна вартість ремонту автомобіля складає 408082,67грн. (а.с.8-30).

Згідно вимог ч. 1 ст. 130 КзпП України законодавцем встановлено, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. Частиною другою вищевказаної статті встановлено, що при покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством.

Згідно вимог ч. 1 ст. 132 КзпП України визначено, що за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Відповідно до вимог пп. 2, 6 ст. 134 КзпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами або якщо відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов`язків.

При цьому, статтею 138 КзпП України законодавцем в імперативному порядку встановлено, що для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Відповідно до ст.19 Закону «Про Національну поліцію» у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом. Згідно з п.23 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (затверджене постановою КМУ УРСР від.29.07.1991р. №114) особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.

За правилами, встановленими в п.1-3,5,10 розділу 1 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі (затверджено Постановою Верховної Ради України 25.06.1995р. №243/95-ВР), яке поширюється також на осіб рядового та начальницького складу МВС України, це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності осіб винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов`язків.

Час протягом якого винну особу може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством. За пошкодження, псування або втрату через необережність майна, виданого в особисте користування, настає матеріальна відповідальність у розмірі заподіяної шкоди, але не більше тримісячного грошового забезпечення. Матеріальна відповідальність у повному розмірі шкоди настає у разі: умисного знищення, пошкодження, псування, розкрадання, незаконного витрачання майна або вчинення інших умисних протиправних дій; приписки у нарядах та інших документах фактично невиконаних робіт, перекручування звітних даних і обману держави в інших формах; заподіяння шкоди особою, яка перебувала у нетверезому стані; дій (бездіяльності), що мають ознаки злочину; недостачі, а також знищення або псування майна, переданого їм під звіт для зберігання, перевезення, використання чи для іншої мети (п.10,11 розділу ІІ цього ж Положення).

За таких обставин, можна дійти висновку, що відповідач, будучи рядовим поліції, заподіяв майнову шкоду під час виконання службових обов`язків. В той же час, доводи позивача про наявність підстав для стягнення з відповідача майнової шкоди у повному розмірі є безпідставними.

Так, доказів того, що автомобіль відповідач пошкодив умисно, вчинив ДТП в стані сп`яніння або скоїв діяння, яке має ознаки злочину, у справі відсутні та сторонами не заперечується, факту вчинення ДТП з необережності в результаті втрати керування.

Тож, за таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача частково обґрунтовані. Враховуючи викладене суд погоджується із доводами відповідача про неможливість застосування до виниклих між сторонами правовідносин загальних засад по відшкодуванню шкоди, визначених статтями 1166, 1187 ЦК України та наявність підстав для стягнення з відповідача майнової шкоди у повному розмірі згідно заявлених Департаменту патрульної поліції позовних вимог, що тягне відмову у позові.

Крім того виходячи із загального строку позовної давності в три роки (ст.257 ЦК), позивач не пропустив строку, в межах якого може звернутись з вимогою про захист свого цивільного права. Проте, до правовідносин, що виникли між сторонами як працівником та роботодавцем слід застосувати спеціальну позовну давність встановлену ч. 3 ст. 233 КЗпП.

Відповідно до ч. 3 ст. 233 КЗпП для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановляється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.

Як роз`яснено у п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений ст.233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і при зверненні із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Пропуск вказаного ч. 3 ст. 233 КЗпП України строку для звернення до суду є підставою для відмови у позові.

Дорожньо-транспортна пригода сталась 22.06.2016 року, 22.06.2016 року у зв`язку із отриманням Кобиляцьким ЮМ. тілесних ушкоджень дані про ДТП було внесено до ЄРДР за № 42016080000000207 та 25.07.2016 року ОСОБА_1 на ім`я начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України було подано рапорт з приводу вказаного ДТП.

А тому річний строк згідно ч. 3 ст. 233 КЗпП України для звернення до суду для позивача почав свій відлік з 26.07.2016 року, тобто часу з якого виявлено порушення права позивача.

Суд критично ставиться до пояснень представника позивача щодо встановленого загального строку позовної давності, адже Кодексом законів про працю передбачений спеціальний річний строк, а крім того законодавець встановлює початок такого строку не з моменту притягнення винної особи до адміністративної відповідальності, а саме з моменту виявлення заподіяної працівником шкоди, що було встановлено під час ДТП та повідомлення начальника Департаменту патрульної поліції Національної поліції України з приводу вказаного ДТП.

Позовна заява від 30.10.2017 року № б/н надійшла до Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області 02.11.2017 року, а тому з урахуванням вищевикладених обставин суд дійшов висновку, що позивач звернувся з позовом з порушенням строку встановленого ч. 3 ст. 233 КЗпП України, що має наслідком відмови позивачу у судовому захисті. Така правова позиція висловлена у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 07 грудня 2016 року № 6-1884цс16.

Позивач заяви про поновлення пропущеного строку передбаченого ч. 3 ст. 233 КЗпП України до суду не надав.

Враховуючи викладене, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принципи справедливості та неупередженості, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог треба відмовити в повному обсязі.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір, у випадку відмови у задоволенні позову, покладається на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 211, 259, 263-268, ЦПК України, ст.ст. 233-237 КЗпП України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Департаменту патрульної поліції Національної поліції України до ОСОБА_1 , ІІІ особи – ПрАТ СК «Український страховий стандарт» про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Текст повного рішення складено 29.05.2019 року.

Суддя Мелітопольського

міськрайонного суду О. В. Іваненко