Рішення № 82871443, 04.07.2019, Приморський районний суд Запорізької області

Копія Справа № 326/141/18

Провадження № 2/326/8/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 липня 2019 року Приморський районний суд Запорізької області в складі:

головуючої - судді Стріжакової Т.В.

за участю секретаря Філанової В.І.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Приморську справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми. Свої вимоги обґрунтовує тим, що на початку червня 2016 року він відповідачу позичив кошти у сумі 125 350 грн., про що свідчить власноруч написана ним розписка, датована 02.06.2016, в якій йдеться про те, що ОСОБА_4 зобов`язується виплатити йому борг в розмірі 125 350 грн. в строк до 31.12.2016.

До теперішнього часу відповідач не сплатив борг, чим порушив ст.1046, 1047, 1049, 1050, ЦК України, тому на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач як боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розписці відповідача проценти чітко не зазначені, тому на підставі ст.625 ЦК України з нього підлягає стягненню три відсотки річних від простроченої суми, починаючи з наступного дня після настання дати сплати, а саме з 01.01.2017. Розрахунки щодо сплати трьох відсотків річних та інфляційних витрат він додає окремими документами, згідно з якими за період з 01.01.2017 по 31.01.2018 інфляційні витрати складають 17 133,77 грн., три відсотки річних - 4090.19 грн.

Просить стягнути з відповідача: 1) суму боргу 125 350 грн.; 2) три відсотки річних в сумі 4090,19 грн., інфляційні витрати у сумі 17 133,77 грн. та судові витрати у сумі 1986,57 грн. (а.с.3).

Ухвалою суду від 05 лютого 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі (а.с.15).

Ухвалою суду від 04 липня 2018 року за клопотанням представника позивача адвоката Єременко Р.С. (а.с.65-66) провадження у справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 326/848/18/18 (а.с.70).

Ухвалою суду від 18 червня 2019 року провадження у справі поновлено, оскільки судове рішення у справі № 326/848/18/18 набрало законної сили (а.с.84).

У судове засідання позивач ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_4 , повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, не з`явились, до суду направили для участі у справі своїх представників адвокатів відповідно Ліпаткіну Е.В. та Єременка Р.С.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 дала пояснення, аналогічні викладеним у позові, додатково пояснила та дала письмову відповідь на відзив на позовну заяву (а.с.32), вказала, що справа № 326/247/17 розглядалася Приморським районними судом Запорізької області відносно тих самих сторін та одного й того ж предмету спору, в результаті була винесена ухвала суду від 20.07.2017, яка не є за своєю суттю рішенням суду в розумінні ст. 82 ЦПК України, оскільки ухвалою суду не були встановлені певні обставини, а встановлено судом лише, що позивач звернувся з позовом до відповідача про стягнення суми бору, а оскільки до суду надійшла заява позивача про залишення позову без розгляду, то позов залишено без розгляду. Інших обставин судом не встановлено. Тому заперечення відповідача щодо того, що якісь обставини були встановлені судом: час та місце передання коштів, інші обставини по справі, не заслуговують на увагу, так як спір по суті не вирішений. Пояснення сторін в судовому засіданні, які підтверджуються журналом судового засідання із аудіозаписом судового засідання не є доказом в цій справі, оскільки сторони процесу за чинним законодавством не попереджаються за завідомо неправдиві свідчення, а суд дані обставини не встановлював, по суті спір не був розглянутий. Всі обставини повинні доводитися в загальному порядку без посилання на таку справу. Посилання на те, що суд встановив дату передачі коштів, що кошти не передавалися спростовується ухвалою суду від 20.07.2017.

Щодо відсутності підтверджень факту передачі коштів, то це спростовується самою розпискою, написаною власноруч відповідачем. З його слів виходить, що він, не отримавши коштів, писав власноруч розписку про те, що були отримані кошти та він їх поверне через певний час. Розписка є формою договору позики, яка підтверджує факт передання коштів. Письмового договору позики в даному випадку не укладалося, а укладалася розписка, яка і є підтвердженням передачі коштів. Представник відповідача зазначає, що ОСОБА_4 перебував за межами України з 28.02.2015 по 03.03.2015 та не міг отримати кошти від позивача, але розписка відповідачем складена 02.06.2016 свідчить про те, що зазначений період часу представником відповідача відношення до складеної розписки у 2016 році не має. Більш того, в аналогічній справі судом у 2017 році обставини передачі не встановлювалися. Просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 пояснив та надав письмовий відзив (а.с.27-31), вказав, що у позові позивач зазначив, що на початку червня 2016 року ОСОБА_3 було позичено кошти у сумі 125350 грн, про що свідчить розписка від 02.06.2016, що борг не повернуто. На підтвердження позивачем надано докази: розписка від 02.06.2016; адвокатська угода; оригінали квитанції про сплату судового збору. Більше доказів не зазначено, не зазначено дату та обставини передання коштів, позов підписано 31.01.2018.

10.02.2017 до суду ОСОБА_3 вже подавався позов, предмет позову був той самий, а от підстави позову інші (справа №326/ 247/17, провадження №2/326/147/2017). У вказаному позові ОСОБА_3 просив суд стягнути з ОСОБА_4 кошти за борговою розпискою від 02.06.2016. Разом з тим датою укладання договору позики та фактичного передання коштів ОСОБА_3 зазначав 01.03.2015, що і відрізняє його позов від 31.01.2018 від позову від 10.02.2017. У позові мова йде про ту ж саме суму боргу, і позивач посилається на ту ж саме розписку, яка за його переконанням є доказом і у цій справі. Крім зазначення датою передання коштів та фактичного укладення договору позики у позові 01.03.2015, позивач наполягав саме на цій даті, як на даті укладення договору позики та передання коштів, надаючи вільні показання та відповідаючи на запитання в судовому засіданні. Отже, в судових засіданнях у вказаній справі було встановлено, що саме 01.03.2015 між відповідачем та позивачем у справі №326/247/17, провадження №2/326/147/2017 було укладено договір позики, за яким ОСОБА_3 нібито надав ОСОБА_4 грошову позику в розмірі 125350 грн, а розписка на підтвердження цього займу була складене пізніше, майже через півтора роки, тому що за поясненнями позивача та його представника ОСОБА_3 та ОСОБА_4 рідні дядько та племінник. Передача грошей відбулася саме 01.03.2015 в будинку позивача в АДРЕСА_1 . На таких обставинах наполягав позивач, та саме такі обставини зазначив його представник в залі судового засідання. На підтвердження таких пояснень сторона позивача надала суду розписку та зазначила, що будь-яких інших доказів у справі не існує. Сторона відповідача, надаючи пояснення під час проведення судового слідства, наполягала на тому, що 01.03.2015, та в будь-який інший день грошові кошти відповідачу позивачем не передавалися. Тому, у зв`язку із тим, що грошові кошти фактично відповідачу позивачем передані не були, договір позики вважається неукладеним, адже відповідно до ч.2 ст.640 ЦК України в разі, якщо відповідно до акту цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання майна або вчинення певної дії. Згідно з відповіддю начальника Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби відповідач виїхав за межі державного кордону України в пункті пропуску - Рухомий комплекс №200301 Каланчак (Херсонська область) 28.02.2015, а 03.03.2015 в`їхав на територію України в пункті пропуску КПВВ Чонгар (Херсонська область). Тому ОСОБА_4 перебував за межами України з 28.02.2015 по 03.03.2015 та не міг знаходитись у будинку позивача 01.03.2015 та отримувати кошти. Стороною позивача у вказаному позові не надано доказів передачі грошових коштів відповідачу. Зазначене вказує на спробу позивача ОСОБА_3 ввести суд в оману. Стороною відповідача зазначені дії розцінюються як зловживання процесуальними правами. Просив відмовити ОСОБА_3 у задоволенні позовних вимог повністю.

У подальшому в судове засідання 04.07.2019 представники сторін, повідомлені належним чином про час та місце розгляду справи, не з`явились.

Представник позивача ОСОБА_1 направила до суду заяву, в якій вказала, що просить справу розглядати у відсутність позивача та його представника; на позовних вимогах вони наполягають в повному обсязі; просять врахувати постанову Запорізького апеляційного суду від 08.05.2019 по справі №326/848/18, з якої вбачається, що відповідачу ОСОБА_4 відмовлено у задоволенні позову про визнання недійсним договору позики від 02.06.2016 (а.с.88).

Представник відповідача ОСОБА_2 направив до суду заява про розгляд справи у його відсутність та у відсутність відповідача (а.с.87).

Вислухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, судом фактично встановлено, що у позивача ОСОБА_3 мається оригінал розписки ОСОБА_4 від 02 червня 2016 року, в якій вказано, що він, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає: АДРЕСА_2 , зобов`язується виплатити борг у розмірі 125 350 грн з відсотками на кінець року за договором – депозит та 2,9% річних на 01 березня 2015 по грудень 2016. Зобов`язується ОСОБА_3 виплатити всю суму в строк до 31.12.2016 (а.с.9,34.50).

Згідно з розгорнутим розрахунком відшкодування матеріальних втрат та санкцій заборгованість за зобов`язанням станом на 31.01.2018 становить 125 350 грн; проценти річних від простроченої суми за період з 31.12.2016 до 31.01.2018 складає: 125 350 грн х 3% х 397 днів. = 4090,19 грн; інфляційні нарахування на суму боргу за період з 01.01.2017 до 31.12.2017 – 125 350 грн х 113,669% (підсумковий індекс інфляції) : 100% -125 350 грн = 17 133,77 грн (а.с.12-13).

Згідно з ухвалою Приморського районного суду Запорізької області від 20.07.2017 у справі № 326/247/17, провадження №2/326/147/2017 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми боргу з урахуванням інфляційних витрат та трьох відсотків річних від простроченої суми залишено без розгляду. У позові в даній справі вказано, що 01.03.2015 між ними було укладено договір позики на суму 125 350 грн (а.с.33,35).

Згідно з інформацією Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби ОСОБА_5 , паспорт НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виїхав за межі державного кордону України в пункті пропуску - Рухомий комплекс №200301 Каланчак (Херсонська область) 28.02.2015; 03.03.2015 він в`їхав на територію України в пункті пропуску КПВВ Чонгар (Херсонська область) (а.с.38).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 27.11.2018 у справі №326/848/18 у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним відмовлено за безпідставністю. В рішенні встановлено відсутність підстав для визнання недійсним договору позики від 02.06.2016 (а.с.75).

У постанові Запорізького апеляційного суду від 08.05.2019 у даній справі вказано, що позивач зазначав, що фактично грошові кошти йому ОСОБА_3 передані не були, тобто договір позики вважається неукладеним. Він перебував за межами України в період часу з 28.02.2015 по 03.03.2015. Датою укладання договору позики ОСОБА_3 зазначав 01.03.2015. Судом встановлено, що доводи представника позивача, про те, що позивач не отримував грошові кошти від відповідача, так як при розгляді цивільної справи 2/326/147/17 датою укладення договору позики та фактичного передання коштів ОСОБА_3 зазначав 01.03.2015, в цей період ОСОБА_4 знаходився за межами території України, суд першої інстанції правильно вважав такими, що не заслуговують на увагу, оскільки, представник відповідача у судовому засіданні пояснила, що відповідач не пам`ятає точної дати передачі коштів. Крім того, розписка складена іншою датою 02.06.2016, яка підтверджує саме факт отримання грошових коштів, що повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України. Зі змісту розписки ОСОБА_4 від 02.06.2016 року судом першої інстанції було правильно встановлено, що вона підписана позивачем без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить про вільне його волевиявлення при її складанні. При викладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним зазначеного договору позики сторін у цій справі. Тому апеляційна скарга ОСОБА_4 на це рішення залишена без задоволення, а рішення Приморського районного суду від 27.11.2018 без змін (а.с.80-82).

Вказані обставини, встановлені у рішеннях по справі №326/848/18, що набрали законної сили, приймаються і не підлягають доказуванні при розгляді даної справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо яких встановлено ці обставини.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

В силу вимог ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й підтвердженням його умов, а також вона засвідчує факт передання позичальник певної грошової суми або речей.

При цьому, за змістом частин 1, 2 ст. 207 і ч. 2 ст. 1047 ЦК України дотримання письмової форми договору позики має місце у тому разі, якщо на підтвердження укладення договору представлена розписка або інший письмовий документ, підписаний позичальником, з якого вбачається як сам факт отримання позичальником певної грошової суми в борг із зобов`язанням її повернення, так і дата отримання коштів в борг.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

У правовій позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.09.2013 № 6-63цс13, вказано, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналогічні по суті висновки містяться й у постановах Верховного Суду України №6-50цс16 від 24.02.2016., №309/3458/14ц від 13.12.2017, № 6-1967цс15 від 11.11.2015, № 6-1103цс16 від 08.06.2016 та вказівки в постанові ВСУ від 26.09.2018 у справі №483/1953/16-ц, які відповідно до ст.417 ЦПК України є обов`язковими для застосування іншими судами загальної юрисдикції таких норм права.

Так, відповідно до вказаних висновків Верховного Суду України, досліджуючи договори позики чи боргові розписки, суди повинні також виявляти справжню правову природу укладеного договору незалежно від найменування документа і, зважаючи на встановлені результати, робити відповідні правові висновки.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що у позивача мається розписка відповідача, яка оглянута в судовому засіданні, в розписці відповідач ОСОБА_4 вказав про отримання ним 02.06.2016 від позивача ОСОБА_3 грошових коштів в сумі 125 350 грн; що на суму позики нараховуються проценти за користування 2,9 % річних; що сума позики повинна бути повернута до 31.12.2016. Рішенням Приморського районного суду Запорізької області від 27.11.2018 у справі №326/848/18 у задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним відмовлено за безпідставністю; встановлено відсутність підстав для визнання недійсним договору позики від 02.06.2016. Постановою Запорізького апеляційного суду від 08.05.2019 рішення залишено без змін.

Аналізуючи дослідженні в судовому засіданні докази, суд вважає, що зазначена розписка є належним письмовим доказом укладення між позивачем та відповідачем договору позики в указаній в ній сумі. Вона підтверджує як його укладення, так і умови договору, суму позики, дату отримання коштів в борг,зобов`язання їх повернення у визначену в ній дату; а також засвідчує отримання відповідачем (боржником) від кредитора (позивача) вказаної грошової суми. Зі змісту розписки відповідача від 02.06.2016 вбачається, що вона підписана позивачем без будь-яких застережень та зауважень, що свідчить про вільне його волевиявлення при її складанні. Розписка також підтверджує право позивача вимагати від відповідача повернення суми боргу, і обов`язок відповідача - виплатити позивачу зазначену суму боргу та відсотки за користування. Цей доказ містить інформацію щодо предмета доказування.

Враховуючи положення ч.4 ст.82 ЦПК України, рішення Приморського районного суду Запорізької області від 27.11.2018 у справі №326/848/18, постанову Запорізького апеляційного суду від 08.05.2019, вислухавши сторони у судовому засіданні та дослідивши докази у справі, суд не приймає доводи представника відповідача ОСОБА_4 про те, що позивач не отримував грошові кошти від позивача ОСОБА_3 , так як він перебував за межами України в період часу з 28.02.2015 по 03.03.2015, а датою укладання договору позики ОСОБА_3 зазначав 01.03.2015, оскільки, представник відповідача у судовому засіданні пояснила, що відповідач не пам`ятає точної дати передачі коштів, і розписка складена іншою датою 02.06.2016.

Але відповідач до теперішнього часу не повернув позивачу вказану суму боргу у строк, вказаний у розписці, доказів повернення даного боргу суду не надав.

Відповідно статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Отже, борговий документ - розписка знаходиться у позивача. Відповідачем не надано та в судовому засіданні не здобуто доказів повернення відповідачем позивачу суми позики. А наявність боргової розписки у позивача підтверджує наявність боргу.

Таким чином, відповідач у розписці зазначив про отримання від позивача позики, про нарахування процентів за її користування. Позивач просить стягнути з відповідача суму позики, проценти за користування позикою у гривнях, 3% річних, інфляційні витрати.

Відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання по сплаті заборгованості за договором позики. Діями відповідача порушені права позивача на своєчасне отримання наданої позивачем позики, відсотків, інфляційних витрат, передбачених договором позики.

При викладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд дійшов висновку, що права позивача підлягають поновленню, а вимоги позивача про стягнення суми позики в розмірі 125 350 грн - задоволенню, для цього наявні всі підстави.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить про стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми позики, які теж підлягають задоволенню згідно з ст.13 ЦПК України в межах заявлених вимог, виходячи з наступного розрахунку:

125 350 грн (сума боргу за договором позики) х 3% (річних) х 397 днів (кількість днів затримки повернення боргу відповідачем на 31.01.2018) : 365 днів = 4090,19 грн.

Також позивач просить стягнути інфляційні нарахування на суму боргу за період з 01.01.2017 до 31.12.2017, які теж підлягають задоволенню, виходячи з наступного розрахунку:

125 350 грн (сума боргу за договором позики) х 113,7% (індекс інфляції за 2017 рік за даними державної статистики): 100 % – 125 350 грн = 17 172,50 грн., а в межах заявлених вимог згідно з ст.13 ЦПК України підлягає задоволенню в сумі 17133, 77 грн.

Відповідач розрахунок заборгованості за договором позики отримав, як саму суму заборгованості, так і суму 3% річних від простроченої суми позики та інфляційні нарахування на суму боргу не оспорив та не спростував,не навів свого розрахунку, не вказав на наявність помилок в розрахунку, не вказав на його безпідставність, не надав взагалі будь-яких заперечень з цього приводу. Судом розрахунок перевірений та наведений вище.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при подачі позову за пред`явленими позовними вимогами фактично оплачений судовий збір у сумі 1465,74 грн. (а.с.1).

В зв`язку з задоволенням позову у повному обсязі, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 1465,74 грн.

Керуючись: ст.ст.192,526,530,533,645,625,1046,1047,1048,1049,1050 ЦК України, ст.ст.3, 4, 10, 12, 13, 19, 60, 79-81, 141, 174, 235, 247, 258-259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , заборгованість за договором позики, яка складається з суми боргу - 125 350 (сто двадцять п`ять тисяч триста п`ятдесят) грн 00 коп.; трьох відсотків річних в сумі 4090 (чотири тисячі дев`яносто) грн 19 коп.; інфляційних витрат – 17 133 (сімнадцять тисяч сто тридцять три) грн 77 коп., усього 146 573 (сто сорок шість тисяч п`ятсот сімдесят три) грн 96 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 судовий збір у сумі 1465 (одна тисяча чотириста шістдесят п`ять) грн 74 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, апеляційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повний текст рішення буде виготовлений 08 липня 2019 року.

Позивач – ОСОБА_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Відповідач – ОСОБА_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3

Суддя підпис Т.В. Стріжакова

Згідно з оригіналом: суддя Т.В. Стріжакова

04.07.2019