Рішення № 82868625, 08.07.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/297

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 липня 2019 року № 320/820/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса для листування: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (надалі - відповідач), адреса: 04053, м. Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, буд. 16, в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати ОСОБА_1 пенсії з 01 липня 2016 року та з 01 листопада 2018 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відновити ОСОБА_1 виплату пенсії та сплатити заборгованість за весь період, починаючи з 01 липня 2016 року, окрім травня, червня, липня, серпня, вересня, жовтня 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є пенсіонером та перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в місті Києві, як внутрішньо переміщена особа.

З 01 липня 2016 року відповідач припинив виплату пенсії позивача з підстав, які не передбачені статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

З травня 2018 року по жовтень 2018 року позивач отримувала поточну пенсію, але з 01 листопада 2018 року відповідач знов припинив її виплату.

З вказаними діями відповідача позивач не погоджується, вважає їх протиправними та такими, що порушують її права та свободи, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві як внутрішньо переміщена особа.

Положеннями чинного законодавства України передбачено, що право позивача на пенсійне забезпечення пов`язується із перебуванням на обліку як внутрішньо переміщена особа.

Позивачу було припинено виплату пенсії на підставі рішення комісії, яке було прийнято згідно з інформацією Управління праці та соціального захисту населення в Оболонському районі міста Києва до з`ясування місця фактичного перебування/проживання.

Крім того, у відзиві на позовну заяву зазначено, що станом на час звернення до суду позивач не зверталась до відповідача з заявою про поновлення пенсії.

Також, представник відповідача зазначив, що суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період будуть виплачуватися на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням викладеного, як стверджує представник відповідача, відповідач діяв в межах своєї компетенції та відповідно до вимог чинного законодавства.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року адміністративна справа №320/820/19 передана за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 квітня 2019 року для розгляду адміністративної справи №320/820/19 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Клочкову Н.В.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2019 року адміністративна справа №320/820/19 прийнята до свого провадження суддею Клочковою Н.В. Визнано поважними підстави пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до адміністративного суду з вказаною позовною заявою та поновити цей строк. Відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору у розмірі 768,40 грн до ухвалення судового рішення по суті у даній адміністративній справі. Відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи, а також витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві належним чином засвідчену копію пенсійної справи ОСОБА_1 .

Станом на 08 липня 2019 року відповідачем виконані вимоги ухвали суду в частині надання суду належним чином засвідченої копії пенсійної справи ОСОБА_1 .

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

З наданої суду копії пенсійної справи вбачається, що ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію.

Відповідно до копії паспорту серії НОМЕР_1 , виданого Єнакіївським МВ УМВС України в Донецькій області, ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою від 17 лютого 2015 року №3005007698 про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, фактичне місце проживання ОСОБА_1 зазначено, як АДРЕСА_4 .

21 лютого 2015 року позивач звернулась до виплатного центра Київського міського управління Пенсійного фонду України з проханням перераховувати їй суми пенсії, починаючи з травня 2015 року на її поточний/картковий рахунок, відкритий в філії «Розрахунковий центр» ПриватБанка.

20 та 22 квітня 2015 року позивач звернулась до управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі міста Києва з заявами, в яких просила взяти її на облік та запитати її пенсійну справу з управління Пенсійного фонду України у місті Дебальцево Донецької області.

Тобто, з пенсійної справи вбачається, що позивач, починаючи з квітня 2015 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві, яке є правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі міста Києва.

Крім того, з матеріалів пенсійної справи вбачається, що позивач отримувала пенсію до липня 2016 року, починаючи з 01 липня 2016 року виплата пенсії була припинена.

14 березня 2018 року позивач звернулась до Управління Пенсійного фонду України в Оболонському районі міста Києва з заявою про поновлення їй виплати пенсії по втраті годувальника, а також з заявою про зміну адреси проживання з « АДРЕСА_4 на « АДРЕСА_6 », додавши до вказаних заяв копію довідки від 14 березня 2018 року №7698 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, в якій зазначено нову адресу фактичного проживання позивача.

Відповідно до копії Витягу з Рішення Комісії №12 від 27 березня 2018 року виплату пенсії позивачу було поновлено.

З протоколу від 23 травня 2018 року вбачається, що пенсія вперше після липня 2016 року була виплачена позивачу за травень 2018 року.

Відповідно до Витягу із Рішення Комісії №40 від 09 жовтня 2018 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації Колесник Людмилі Вікторівні відмовлено у призначенні (відновленні) пенсії.

Крім того, у відповідності до листа Управління праці та соціального захисту оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 10 жовтня 2018 року №01-26/05-5055 вбачається, що останнім на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» для вирішення питання щодо продовження пенсії надано списки, в яких також зазначена позивач, які отримують соціальні виплати та щодо яких не підтверджено їх фактичне місце проживання.

Тобто, починаючи з 01 листопада 2018 року позивач не отримує пенсійних виплат.

Вказані вище обставини щодо припинення та поновлення пенсійних виплат позивачу також підтверджуються наявною в матеріалах справи довідкою Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії від 21 грудня 2018 року.

У зв`язку з припиненням пенсійної виплати, 03 грудня 2018 року представник позивача звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з відповідним адвокатським запитом, на який відповідач листом від 21 грудня 2018 року №140030/02 повідомив, що виплата пенсії ОСОБА_1 здійснюється як внутрішньо переміщеній особі на підставі електронної пенсійної справи, та відповідно до інформації, наданої Управлінням праці та соціального захисту населення в Оболонському районі міста Києва з 01 листопада 2018 року виплату пенсії останній призупинено до з`ясування місця фактичного перебування/проживання, а також роз`яснено порядок відновлення пенсійних виплат.

Також, з пенсійної справи позивача вбачається, що 04 січня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про призначення/перерахунок пенсії, в якій просила поновити виплату пенсії в разі втрати годувальника.

Відповідно до копії із Рішення Комісії №3 від 22 січня 2019 року засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації виплата пенсії ОСОБА_1 поновлено.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять відомостей щодо виплати позивачу як заборгованості по пенсійним виплатам, так і виплати пенсії, починаючи з січня 2019 року.

Вказані вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії

Спеціальним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, є Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058- IV (надалі - Закон України від 09.07.2003 №1058-IV).

Частиною 3 статті 4 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV, за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

З 22 листопада 2014 року набрав чинності Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Зокрема, відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на пенсійне забезпечення, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» (з урахуванням змін і доповнень) передбачено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 № 509. Виплата (продовження виплати) пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати), що призначені зазначеним особам, здійснюється виключно через рахунки та мережу установ і пристроїв публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб», пенсії та інші соціальні виплати з бюджетів усіх рівнів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування виплачуються за заявами таких осіб до органів (установ), які здійснюють такі виплати, протягом усього строку дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно пункту 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 509 від 01 жовтня 2014 року, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.

За приписами пункту 7-1 Порядку №509, у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року №1706-VII приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці .

Відповідно до частини 1 статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, територіальний орган пенсійного фонду України своїм рішенням може припинити виплату пенсії у випадках: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

З аналізу постанов Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року, № 509 від 01 жовтня 2014 року, № 367 від 05 листопада 2014 року, № 595 від 07 листопада 2014 року випливає, що ними встановлено спеціальний порядок здійснення страхових виплат для осіб, які тимчасово переселилися з району проведення антитерористичної операції, тобто особливості виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам.

Оскільки вищенаведені нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, вони не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Отже, суд приходить до висновку, що пріоритетному застосуванню підлягають норми статті 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі № 428/6579/17.

Згідно з частини 2 статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України» зазначив, що питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 були внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», а саме, пункт 15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам доповнений реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За приписами положень статті 1 Конвенції, Статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Аналіз наведених норм діючого законодавства дозволяє суду дійти висновку про те, що право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Умовами призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам є: знаходження внутрішньо переміщених осіб на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою та наявність рахунку в установі ПАТ «Державний ощадний банк».

Так, судом встановлено, що довідка від 17 лютого 2015 року № 3005007698 про взяття позивача на облік як особу, переміщену з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції та довідка від 14 березня 2018 року №7698, відповідно до якої позивач лише змінила фактичне місце проживання/перебування в межах одного міста та району, є дійсними, доказів про їх скасування матеріали справи не містять.

В той же час, суд зазначає, що підставами для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду є:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, суд зауважує, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав для припинення позивачеві виплати пенсії.

Відтак, припиняючи виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії, що є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивачу зупинено виплату пенсії з 01 липня 2016 року до 01 травня 2018 року, а також з 01 листопада 2018 року за відсутності законодавчо встановлених підстав, тобто, з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

В той же час, суд зазначає, що оскільки на момент звернення до суду заборгованість із виплати пенсії за період з 01 липня 2016 та до 01 травня 2018 року, а також з 01 листопада 2018 року не усунена, суд вказує на протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати за вказані вище періоди пенсії позивачу. Доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Стосовно доводів відповідача, що суми виплат пенсії, які не виплачені позивачу, будуть виплачуватись на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України з моменту його прийняття, з посиланням на приписи підзаконних нормативно-правових актів, зокрема, постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365», а тому підстав для виплати зарахованої позивачу пенсії у відповідача немає, суд зазначає наступне.

Як свідчить аналіз положень Закону України від 09.07.2003 №1058-IV, припинення виплати пенсії можливо лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 цього Закону.

Постанова Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 не є законом, а тому зазначений підзаконний нормативно-правовий акт не може змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

При цьому, суд зауважує, що право приймати закони, вносити до них зміни належить виключно Верховній Раді України і не може передаватися іншим органам чи посадовим особам. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі: Конституції України і повинні відповідати їй.

Верховна Рада України може змінити закон виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України відносяться до категорії підзаконних, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили. Право на обмеження конституційних прав громадян Кабінету Міністрів України Верховною Радою України не надано.

Зупинення виплати пенсії на підставі положень постанов Кабінету Міністрів України без вирішення цього питання шляхом прийняття відповідного рішення не входить до вказаного вище переліку випадків, відповідно до яких зупиняється виплата пенсії, а тому не може бути підставою для її зупинення, оскільки право соціального захисту, у тому числі пенсійне забезпечення, гарантовано кожному громадянину Конституцією України.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд звертає увагу на положення Конституції України, відповідно до яких, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для неї на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні її пенсії, яка призначена у зв`язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема проведення ідентифікації особи, подання заяви про поновлення виплати пенсії.

З огляду на вищенаведені норми та встановлену в ході розгляду справи неправомірність дій відповідача щодо зупинення виплати пенсії позивачу з 01 липня 2016 року по 01 травня 2018 року та з 01 листопада 2018 року, з урахуванням приписів частини 2 статті 49 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV, суд приходить до висновку про те, що відповідач протиправно зупинив виплату пенсії позивачу за вказані періоди часу та не виплачує її станом на день ухвалення рішення судом у адміністративній справі.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки матеріалами справи не підтверджено поновлення виплати пенсії позивачу на підставі рішення комісії №3 від 22 січня 2019 року, зокрема, в матеріалах справи відсутні докази фактичної виплати пенсії останній, суд приходить до висновку, що таке поновлення прав позивача не відбулось, а тому позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача відновити виплату пенсії з 01 листопада 2018 року також є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог, конкретизувавши періоди, у яких було зупинено виплату пенсії позивачу, з 01 липня 2016 року по 01 травня 2018 року та з 01 листопада 2018 року.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі ухвали суду від 26 квітня 2019 року, а матеріалами справи не підтверджено понесення іншими учасниками справи судових витрат, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для розподілу судових витрат між сторонами.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за період з 01 липня 2016 року до 01 травня 2018 року та з 01 листопада 2018 року.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) відновити виплату пенсії ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ), за період з 01 липня 2016 року по 01 травня 2018 року та з 01 листопада 2018 року.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) провести пенсійні виплати ОСОБА_1 (адреса проживання: АДРЕСА_7 , РНОКПП НОМЕР_2 ), за період з 01 липня 2016 року по 01 травня 2018 року та з 01 листопада 2018 року.

5. Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова