Рішення № 82867133, 02.05.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/6843/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 травня 2019 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Цховребова М.Г., розглянувши в порядку письмового провадження матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача № 174 від 12.09.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати відповідача у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Ухвалами суду від: 02.01.2019 року: відкрито провадження в адміністративній справі; вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження; 31.01.2019 року: продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

В судове засідання 02.04.2019 року сторони та/або їх представники не заявилися, належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду. (а.с.179, 181)

02.04.2019 року представником позивача до суду подано клопотання, вхід. № 11817/19, в якому останній просить справу розглянути в письмовому провадженні. (а.с.183)

Відповідач про причини неявки його представника суд не повідомив, будь-яких заяв (клопотань) від нього до суду не надійшло.

Виходячи з наведеного, керуючись положеннями ч. 3 ст. 194, ч.ч. 1, 3, 9 ст. 205 КАС України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу у письмовому провадженні.

Згідно змісту адміністративного позову, позивач обґрунтовує заявлені вимоги, із зазначенням таких фактичних обставин:

- 03.09.2018 року позивач звернувся до Управління у справах біженців ГУ ДМС України в Одеській області з заявою про звернення за захистом в Україні. 24.09.2018 року позивач отримав повідомлення № 5/1-674 від 12.09.2018 року про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- позивач вказує, що рішення № 174 від 12.09.2018 р. є необґрунтованим та протиправним, оскільки це рішення приймалося без урахування та без дослідження всіх обставин, які мають юридичне значення і стосуються справи;

- позивач не належить до жодного визначення, яке зазначено у п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», оскільки його заява не носить характер зловживання у розмінні п. 6 ст. 8 вказаного закону;

- оскільки позивач виїжджав із країни походження через побоювання за своє життя та здоров`я, та не підпадає під визначення, перелічені в п. 6 ст. 8, на який відповідач посилається, тобто у позивача наявні умови, зазначені п. 1 та п. 13 ч. 1 Закону, і саме тому заява позивача про звернення за захистом в Україні не може вважатися необґрунтованою. Про обґрунтовані побоювання за своє життя та здоров`я, свідчить причини виїзду позивача. Позивач виїхав з країні походження через те, що побоюється переслідування через його приналежність до опозиційної політичної партії «Націоналістична партія Бангладеш»;

- в повідомленні, виданому позивачеві, взагалі відсутні будь-які посилання на ситуацію в країні походження позивача. Відповідачем не було досліджено ситуацію з дотримання прав осіб, що належать до опозиційної партії «Національна партія Бангладеш», наявна ІКП свідчить про значні порушення прав людини по відношенню до членів зазначеної партії. Позивач посилається на інформацію з електронного джерела, а саме: НОМЕР_1 де міститься наступна стаття: Всесвітня організація проти катувань: Бангладеш: Громадянське суспільство засуджує масові арешти внаслідок погіршення ситуації з правами людини, 22.03.2018 року: «Починаючи з 30 січня 2018 р. уряд почав арештовувати прибічників опозиційної Націоналістичної партії Бангладеш, не очікуючи вироку щодо інкримінованої корупційної справи щодо лідера партії ОСОБА_2 , який був винесений 8 лютого. На протязі місяця майже 5000 прибічників опозиції, включаючи звичайних людей, яких підозрювали у симпатії до опозиції, були заарештовані майже в усіх регіонах країни. Більшість з них залишається в тюрмах по всій території Бангладеш»;

- вищенаведені факти підтверджують, що у міграційної служби не було підстав вважати заяву позивача «очевидно необґрунтованою», оскільки рішення було прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. Враховуючи зазначені обставини міграційна служба повинна була прийняти рішення про прийняття в оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та розглянути заяву позивача за повною процедурою. Інакше, без з`ясування усіх обставин, у міграційної служби не було підстав для висновку обґрунтованості чи необґрунтованості заяви позивача.

Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, із зазначенням таких фактичних обставин:

- перевіркою ГУ ДМС України в Одеській області підтверджено відсутність умов, передбачених п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", які можуть бути розглянуті в контексті надання позивачам додаткового захисту через недоведеність фактів побоювання застосування до них смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- позивач вибув з Бангладеш 24.06.2018 автобусом з м. Сунамгандж ОСОБА_3 ) до м. Дакка (Бангладеш). Далі авіарейсом Дакка (Бангладеш) - Стамбул (Туреччина) - Москва (РФ). На території Російської Федерації позивач проживав протягом приблизно двох тижнів у готелі. Позивач, маючи можливість звернутись на території РФ за захистом не скористався цим. В подальшому, він виїхав автомобілем у напрямку українського кордону. На територію України позивач потрапив 29.07.2018, нелегально, поза пунктом пропуску, місце перетину кордону особі невідомо. Після потрапляння до України позивача відвезли до м. Київ (Україна). В подальшому, за порадою знайомих, він приїхав на автобусі до м. Одеса, оскільки був проінформований про те, що в м. Одесі проживає велика кількість вихідців з ОСОБА_4 та існує можливість легалізувати власне становище;

- 03.09.2018 позивач звернувся до управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Звернення відбулось із зволіканням, адже позивач знаходився на території України нелегально, чим порушив національне законодавство. Цим самим позивач порушив вимоги ч. 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»;

- згідно з п. 22 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 року № 1 «Разом із цим судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. Зазначена позиція стосовно тривалості проміжків часу з зверненням за міжнародним захистом повністю узгоджується з постановою Верховного Суду по справі К/9901/2164/17 (№ 820/1502/17) від 14.03.2018 року;

- виїзд з країни громадянської належності, зі слів позивача, відбувся з метою відвідування чемпіонату світу з футболу на території РФ. Повертатися до країни походження позивач не бажає через ймовірні переслідування з боку правоохоронних органів, через його вступ до політичної партії "BNP". В заяві від 03.09.2018 позивач зазначив, що в країні громадянської належності він був залучений до політичної партії «BNP», а члени партії «Авамі ліг» уклали на нього заяву до поліції через вступ до конкуруючої партії. Зі слів позивача, представники правоохоронних структур розшукували його, приходили до його будинку, але його в той час не було вдома. Батьки позивача злякались за життя свого сина, через знайомих людей зробили документи та відправили його до Російської Федерації з метою відвідання чемпіонату світу з футболу. Відповідно до пояснень позивача, що підтверджуються наявною інформацією, існувала можливість виїзду на територію Російської Федерації з метою відвідання чемпіонату світу з футболу без додаткового оформлення візи. В Російській Федерації позивач познайомився з посередником, з яким його батьки заздалегідь домовилися про його виїзд на територію України;

- відповідно до положень Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04, виділяються наступні фактори, які повинні досліджуватися при розгляді заяв шукачів притулку: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; заявник заслуговує на довіру;

- за результатами аналізу заяви позивача було встановлено, що клопотання особи є необґрунтованим, тобто заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року;

- було встановлено, що виїзд з Бангладеш не був пов`язаний із обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж побоюваннями зазнати серйозної шкоди. За матеріалами особової справи встановлено, що позивач ніколи не зазнавав переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи, політичними поглядами. Відповідно до матеріалів особової справи, позивач не був членом жодних політичних, громадських чи інших організацій в країні громадянської належності;

- позивач стверджує, що під час проживання на території країни громадянської належності він приймав участь у діяльності партії «BNP». Наявність зазначеної партії на території ОСОБА_4 підтверджується наявною інформацією за країною походження. Водночас, проведеним аналізом тверджень позивача, матеріалів особової справи можливо визначити, що повідомлена особою обставина стосовно участі в діяльності партії «BNP» на території Бангладеш визнається неправдоподібною. Так, позивач не надав жодних документальних доказів (членський квиток, підтвердження від компетентних органів) або переконливих усних тверджень стосовно обставини свого членства у вищезазначеній партії. Також, позивач надає суперечливу інформацію щодо його вступу до політичної партії «BNP». В заяві від 03.09.2018 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він вказує, що партія «BNP» - це студентська партія і він став її членом під час навчання. Під час проведення анкетування від 07.09.2018 позивач зазначає, що вступ до вищевказаної партії відбувся ще під час його навчання в школі в 2017 році. Під час протоколу співбесіди позивач зазначив, що він став членом вищезазначеної партії в 2016 році, а вже під час додаткового протоколу співбесіди позивач зазначає, що вступив до партії в 2015 році, коли йому було 16 років. Відповідно до інформації за країною походження особи, наявної у відкритому доступі, членом партії «BNP» на території Бангладеш можуть стати особи віком від 18 років, що спростовує інформацію, надану позивачем з приводу його ймовірної діяльності у зазначеній партії;

- наступні обставини вказують на неправдоподібність наданої позивачем інформації стосовно його участі у політичній діяльності на території Бангладеш та необґрунтованість висловлених побоювань стосовно ймовірної загрози зазнати переслідувань за політичними мотивами на Батьківщині: позивач не має членського квитка або будь-якого іншого документа, який би підтверджував його політичну діяльність на території країни громадянської належності; відповідно до пояснень, наданих позивачем під час процедури розгляду заяви від 03.09.2018 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він не є офіційним членом партії «BNP»; позивач не володіє детальною інформацією про повну назву партії, надає лише загальновідомі відомості стосовно політичної діяльності зазначеної партії на території Бангладеш, що вказує на відсутність чіткого відношення позивача до зазначеної партії, що могло б стати підставою для його асоціації із вказаною політичною силою та призвести до можливих переслідувань; позивач не може зазначити інформацію стосовно сфери діяльності та ідеології відповідної політичної сили, не може повідомити інформацію про програму партії, не може вказати на відмінності у ідеологічних засадах в діяльності різних політичних сил на території Бангладеш, що вказує на відсутність у заявника стійкої політичної позиції, яка могла б слугувати прикладом вираження його політичних поглядів;

- відповідно до пояснень позивача, сама партія «BNP» не є забороненою на території Бангладеш, що заперечує можливість кримінальних переслідувань особи через асоціювання із зазначеною структурою. Інформацією за країною походження підтверджується вільний характер діяльності зазначеної партії на території Бангладеш, можливість координації діяльності з представниками органів державної влади та інших політичних партій для здійснення політичної діяльності;

- позивач надає суперечливу та необґрунтовану інформацію стосовно ймовірних контактів, погроз та написання заяви до правоохоронних органів щодо його участі в політичній партії «BNP», з боку представників політичної партії «Авамі Ліг», що, враховуючи проведений аналіз та зіставлення з іншими елементами заяви позивача, вказує на неправдоподібність зазначеного елементу та вказує на введення позивачем в оману органу міграційної служби, що суттєво знижує рівень довіри до його заяви в цілому: позивач не може надати чітких пояснень з приводу ймовірної обставини написання представниками партії «Авамі ліг» заяви проти нього до правоохоронних органів через його участь у партії «BNP» (співбесіди від 11.09.2018). Позивач не зміг надати пояснень стосовно змісту заяви та характеру ймовірно висунутих проти нього обвинувачень. Позивач вказав, що не бачив заяву та з представниками правоохоронних органів не контактував, не мав персональних проблем. Інформація стосовно заяви відома йому лише зі слів батьків; позивач також плутається в своїх твердженнях з приводу ймовірного переслідування членами політичної партії "Авамі ліг” та написання ними заяви до правоохоронних органів на території Бангладеш. Під час протоколу співбесіди він зазначає, що заяву уклали на нього через те, що в жовтні 2015 року його запрошували вступити до політичної партії «Авамі ліг», але він відмовився вступити, через несприйняття зазначеної партії. При цьому, він одночасно зазначає, що його запрошували вступити до «Авамі ліг» за два місяці до ймовірного укладення заяви представниками даної партії до правоохоронних структур, тобто в 2017 році; позивач стверджує, що його розшукували представники правоохоронних структур на Батьківщині, проте, коли люди з поліції вперше прийшли до його будинку, не застали його вдома. Натомість не вбачаються правдоподібними твердження позивача, так як від періоду подачі заяви стосовно нього до його виїзду з країни, минуло близько 1 року, однак позивач так і не з`явився до відділку поліції. При цьому позивач повідомив, що його викликали до відділку поліції, приходили до його будинку і спілкувалися з його батьком, проте сам позивач уникав цього, що не вбачається правдоподібним та можливим протягом вказаного тривалого періоду часу. Ймовірним вважається той факт, що позивач з кінця 2017 року до моменту виїзду з країни, а саме до червня 2018 року проживав у свого друга. Він не зміг належним чином пояснити надання суперечливих тверджень, при цьому намагаючись сумістити разом всі описані обставини. Крім того, позивач вказав, що представники правоохоронних органів залишили його батькам відповідний документ стосовно його виклику до відділку поліції, коли розшукували його, однак такий документ до міграційної служби надано не було, що спростовує наявність такого документа, враховуючи підтримання зв`язку з рідними, які проживають на території Бангладеш та реальну можливість надати копію такого документа; в ході проведення протоколу співбесіди позивач повідомив, що він неодноразово в 2017 році приймав участь в мітингах, спрямованих проти партії «Bangladesh Awami League». Водночас, такі мітинги були мирними, санкціонованими державою, учасники зазначених заходів не затримувалися правоохоронними органами, позивач особисто не постраждав під час проведення зазначених мітингів, що також спростовує повідомлену ним інформацію стосовно його переслідувань з боку державних чи правоохоронних органів на території країни громадянської належності. До того ж, існують розбіжності в твердженнях позивача з приводу зазначеної обставини. Так, відповідно до інформації, повідомленої позивачем, відомо, що він з однопартійцями лише обговорював певні питання на зібранні, із зазначеного особою відсутня інформація щодо будь-яких виступів чи протестів у якості члена вищезазначеної політичної сили; позивач вказав, що наразі партію «BNP», з якою він нібито пов`язаний, очолює ОСОБА_5 , однак інформація, розміщена у відкритому доступі в мережі Інтернет, суперечить твердженням позивача, так як головою партії наразі є ОСОБА_6 , а виконуючим обов`язки голови Тарік ОСОБА_7 Джерело;

- позивач ніколи не висловлювався проти державної влади на території Бангладеш. Позивач також не мав проблем з представниками влади чи антидержавних формувань. Позивачу ніхто особисто не погрожував та не застосувував проти нього фізичне насилля в країні громадянської належності. Він мав доступ до всіх базових потреб на Батьківщині;

- позивач 15.05.2018 особисто безперешкодно отримав паспортний документ на території Бангладеш, без жодних проблем перетнув державний кордон, що свідчить про відсутність у нього жодних проблем з представниками органів державної влади, очолюваних «Авамі ліг». Крім того, позивач особисто декілька разів відвідував державні органи з приводу вищезазначеного питання, що не спричинило жодних проблем для нього, що додатково підтверджує необґрунтованість побоювань позивача зазнати переслідувань у випадку повернення на територію країни громадянської належності;

- додатковою обставиною, яка вказує на необґрунтованість побоювань позивача зазнати загрози у випадку повернення на територію країни громадянської належності є обставина, відповідно до якої ніхто з членів родини позивача ніколи не переслідувався на Батьківщині за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або ознакою політичних переконань. Водночас, близькі родичі позивача, які залишились проживати на території країни громадянської належності не зазнають жодних проблем, які б свідчили про наявність будь-якої небезпеки, що також вказує на відсутність розшуку або перспективи переслідування позивача у випадку повернення на територію країни громадянської належності. Важливо відзначити, що позивач підтримує зв`язок з членами своєї родини, які проживають на території Бангладеш. Рідним позивача нічого не загрожує на Батьківщині, члени сім`ї позивача повідомляли йому про нормальну ситуацію в країні громадянської належності в цілому та в місті, в якому вони проживають;

- аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду позивача з Бангладеш, небажання його повернення до країни громадянської належності з позиції визнання позивача біженцем в Україні, ані під час перебування в країні громадянської належності, ані перебуваючи поза її межами заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Проведеним аналізом матеріалів особової справи шукача захисту можливо також визначити, що особі не загрожуватиме смертна кара, тортури або нелюдське поводження чи покарання у випадку повернення на Батьківщину, під час проживання в Бангладеш його основоположні права та свободи не порушувались, будь-які докази ймовірних загроз життю, свободі чи безпеці особи відсутні;

- позивач не може чітко зазначити, що може загрожувати йому у випадку повернення на Батьківщину та вказує, що не повертається до Бангладеш через відповідну пораду батьків, що вказує на відсутність реальних побоювань та необґрунтованість клопотання позивача в цілому;

- під час проживання на території країни громадянської належності позивач мав вільний доступ до лікарень, державних та комерційних установ, його не звинувачували на території Бангладеш у порушенні соціальних або моральних норм, що додатково вказує на відсутність дискримінаційного відношення до нього на території країни громадянської належності, відсутність можливих утисків або пригнічень;

- за час перебування заявника в Україні подій або нововиявлених обставин для обґрунтованого побоювання щодо вищевказаних умов виявлено не було;

- згідно з ІКП Республіка Бангладеш просувається в рейтингу країн, які забезпечують правопорядок на своїх територіях, відбуваються покращення в галузі дотримання прав людини. Додатково, ІКП підтверджує активну підтримку Бангладеш з боку міжнародної спільноти. Так, всесвітній банк виділив 300 мільйонів доларів США транспарентності грошових переводів в Бангладеш, розвитку та підвищення ефективності розвитку національних програм на користь близько 5 мільйонам громадян Бангладеш, які входять до найменш забезпечених категорій осіб. Як спостерігається з актуальної ІКП, Бангладеш надає допомогу біженцям з сусідніх країн, зокрема, знайшли притулок сотні тисяч біженців з М`янми. Згідно ІКП Бангладеш просувається в рейтингу країн, які забезпечують правопорядок на своїх територіях, та відбувається покращення безпекової ситуації в країні. Додатково, діяльність країни громадянської належності позивача у сфері розвитку будівництва, транспорту тощо також має позитивні тенденції, що свідчить про результативність діючої влади та її здатність забезпечити належну життєдіяльність населення;

- з урахуванням вищезазначеного вбачається, що виїзд позивача за межі країни громадянської належності був пов`язаний із загальним положенням в країні в цілому, економічними проблемами та бажанням потрапити до більш економічно стабільної країни, отримати роботу з постійними доходами та покращити життя. Про неможливість належним чином працевлаштуватися на території Бангладеш, незадовільну економічну ситуацію вказує і сам позивач під час проведення співбесіди;

- виїзд позивача на територію України, подальше звернення до міграційної служби був обумовлений не потребою у міжнародному захисті, а пов`язаний лише з бажанням легалізації перебування на території України, про що прямо зазначає позивач під час проведення протоколу співбесіди;

- за результатами розгляду заяви було встановлено, що позивач не має потреби в набутті міжнародного захисту на території України та звертається до міграційної служби лише з метою отримання документів, які б дозволили йому легально знаходитися на території України, використовуючи процедуру визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту як засіб для легалізації в Україні через відсутність документів для легального перебування в Україні. В той же час, надання завідомо неправдоподібної інформації шляхом використання неправдоподібної легенди переслідування дають підстави вважати, що звернення до управління відбулось лише з метою легалізації в Україні, виїзд за межі країни громадянської належності був спричинений бажанням пошуку варіантів для кращого життя, належного працевлаштування за межами країни громадянської належності;

- відмовляючи позивачу у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач визначає, що заявник не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом, однак не позбавляє його права залишатись на території України, якщо він має інші для цього підстави.

Дослідивши докази у справі, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню повністю, з таких підстав.

Судом встановлено, що 03.09.2018 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України із заявою № 140 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (а.с.76-77)

Відповідно до анкети позивача, як особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Справа № 2018ОD0135, реєстраційний № заяви 140, дата реєстрації 03.09.2018 (а.с.82-85), протоколу співбесіди від 11.09.2018 року та додаткового протоколу співбесіди від 12.09.2018 року з громадянином ОСОБА_8 (а.с.113-123, 127-131), зокрема:

- прізвище: ОСОБА_9 )

- ім`я (імена): ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 )

- по батькові: ОСОБА_12 ( ОСОБА_13 )

- дата народження (число, місяць, рік): ІНФОРМАЦІЯ_1

- місце народження (країна, провінція/область, район, місто, село, селище): Бангладеш, район Сунамгандж, село Каліпур

- громадянство: Бангладеш

- країна постійного проживання: Бангладеш

- місце проживання в Україні: АДРЕСА_1

- країна вибуття: з Бангладеш

- національність: бангладешець

- віросповідання: мусульманин-суніт (дотримується релігії повністю)

- документи, що посвідчують особу: копія паспортного документу Серія НОМЕР_2 0516502, виданого Республікою Бангладеш 15.05.2018 року, дійсний до 14.05.2023 року

- сімейний стан: неодружений

- рідна мова – бенгалі

- країну постійного проживання покинув 24.06.2018 року з ОСОБА_14 до м. Дакка на автобусі, далі авіарейсом Дакка ОСОБА_15 Бангладеш) – ОСОБА_16 (Туречинна) – Москва (РФ). В РФ проживав в м. Москва в готелі 2 тижні. Далі виїхав автомобілем до України до м. Київ (нелегально), потім приїхав до м. Одеси

- виїжджав спочатку легально з ОСОБА_4 до РФ, у нього був білет на футбол, паспортний документ

- затримувався у транзитних пунктах: Стамбулі (Туреччина) 4 години, перебував в аеропорту; Москва (РФ) 2 тижні, проживав в готелі

- за наданням притулку або за наданням статусу біженця в інших країнах - не звертався

- дата та місце перетину кордону України: 29.07.2018 р., м. Київ, потім поїхав до м. Одеси, йому порадили приїхати саме сюди, сказали йому, що тут можна зробити документи і проживати спокійно

- в Україну в`їхав автобусом, автомобілем

- кордон перетнув таємно, нелегально

- в Україні перебуває на підставі довідки про звернення за захистом

- в інших регіонах України за визнанням біженцем не звертався

- причини виїзду з останньої країни проживання: виїхав із Батьківщини, тому що у нього були проблеми. Коли він навчався в школі, то вступив до політичної партії «BNP», в 2017 році. Через 6 місяців члени політичної партії «Авамі ліг» написали заяву на нього в поліцію. В цій заяві було вказано, що він бере участь в політичній партії «BNP». Люди з поліції приходили 2-3 рази до батьків, розшукуючи його, а він був у друзів, вони злякали батьків. Потім батьки подумали, що позивачу краще виїхати із країни і відправили його до РФ. Але в РФ дуже тяжко проживати, тому батьки подумали і через посередника відправили його до України. На даний час позивач не може повернутися до Бангладеш, тому що батьки йому не дозволяли повертатися, якщо він приїде, то поліція його арештує, а також в Бангладеш тяжко фінансово проживати

- членом партії «BNP» не був, був лише учасником в партії

- про цю партію він давно вже знав, чув що дана партія хороша і допомагає людям, він подумав і вступив

- це хороша політична партія, партія допомагає людям, в навчанні допомагають, дороги роблять

- ні позивач, ні члени його родини ніколи не брали участі в політичних, релігійних, військових або громадських організаціях

- випадків причетності позивача до інцидентів із застосування фізичного насильства, які були пов`язані з расою, національною належністю, політичними поглядами ніколи не було

- адміністративні заходи до позивача ніколи не застосовувались

- документів, що вказують на елементи переслідування в країні громадської належності у позивача не має

- на момент виїзду позивача в регіоні постійного проживання ситуація була спокійна, без проблем виїхав з країни, з представниками правоохоронних органів також у позивача не було ніяких проблем

- ніякі права та обов`язки на Батьківщині не порушуються

- позивач виїхав із Бангладеш 24.06.2018 р. з м. Сунамгандж (Бангладеш) до Дакка на автобусі, далі авіарейсом Дакка ОСОБА_15 Бангладеш) – Стамбул (Туречинна) – Москва (РФ). В Стамбулі позивач був в аеропорту 4 години, а в РФ в м. Москва проживав в готелі тиждень. Позивач приїхав на футбол, але не ходив на нього так як захворів. Далі нелегально виїхав автомобілем до України м. Київ, потім йому порадили знайомі поїхати до м. Одеси, тому, що тут можна зробити документи, а також є робота. Позивач виїхав із Батьківщини тому, що у нього на території Бангладеш були проблеми. В 2016 році під час навчання в школі він вступив до політичної партії «BNP». Про дану партію позивач дізнався по новинам. Він сам заходив інколи туди, йому цікаво було. Він сам прийшов до партії і просив вступити. В 2017 році політична партія «Авіма ліг» написала на позивача заяву до правоохоронних органів. В цій заяві було вказано, що він є членом партії «BNP», люди з правоохоронних органів приходили до позивача до дому, але батьки говорили, що його не має вдома, 2-3 рази приходили. Батьки сказали, щоб він не приходив до дому, тому, що його розшукують з поліції. Наприкінці 2017 року до позивача приходили з поліції, і з цього часу позивач не проживав вдома, а проживав у друзів. Батьки зробили документи і відправили його до РФ на футбол, тому що іншого варіанту не було, візу не дають якщо просто хочеш приїхати до України. Паспортний документ позивач отримував разом з батьками. Потім виїхав до РФ на футбол, він жив сам, йому не було боязно. Батьки домовились за все, позивач прихав до РФ, а там його забрали і відвезли до України. Позивач не знає чому батьки його відправили саме до України. Повертатися до Бангладеш позивач не може, тому що він боїться і йому не дозволять повертатися батьки, вони переживають за його життя. Позивача можуть забрати до поліції, через заяву, яку написали на нього з політичної партії «Авамі ліг»

- вступив до партії в 2016 році

- на даний момент не є учасником партії

- доказів, що позивача викликали до поліції не має

- партія Авамі ліг займає 60% населення, а БНП 40%

- у випадку повернення до Батьківщини виконання вироку, смертної кари, застосування тортур, нелюдського або такого що принижує людську гідність поводження позивачу не загрожує

- у разі повернення на територію батьківщини позивач найбільше боїться, що поліція може забрати його до відділку

- вступити до партії «БНП» можна з 15-16 років

- до будинку позивача люди з поліції приходили 8-10 разів – з кінця 2017 року до квітня 2018 року

- родині позивача нічого не загрожує, все добре

- позивач не був офіційно членом парії «БНП», кошти він там не отримував, документів в нього також не було

- позивач був в РФ 4 тижні

- вступи до партії «БНП» в 2015 році

- позивач брав участь у мітингах партії «БНП», але він не пам`ятає коли і скільки разів, це було, але дуже багато, вони були мирними

- позивач звернувся до ДМСУ для того, щоб отримати документи, щоб легально тут знаходитись.

12 вересня 2018 року посадовою особою відповідача, ОСОБА_17 . Чегодар, на підставі проведеного анкетування та співбесіди, дослідженої інформації за країною походження, п. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», розглянувши заяву та особову справу № НОМЕР_3 OD0135, громадянина Бангладеш на установчі дані ОСОБА_18 ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 03.09.2018 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та вважаючи, що заява позивача, гр. Бангладеш, є очевидно необґрунтованою, за відсутністю умов, зазначених п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, складено Висновок про відмову позивачу в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні (а.с.139-147), відповідно до змісту якого, з таких фактичних підстав, зокрема:

- ОСОБА_1 є громадянином Бангладеш, уродженцем м. Сунамгандж. За національністю бангладешець, за віросповіданням мусульманин-суніт. Рідна мова бенталі, іншими мовами не володіє. За сімейним станом неодружений, дітей не має. Заявник має середню освіту, яку здобув на території Бангладеш в період 2006-2016 років в школі «Шомота». Невійськовозобов`язаний. Щодо трудової діяльності, ані на території країни громадянської належності, ані на території України, заявник ніколи не працював. Зі слів заявника, ані він, ані його близькі родичі ніколи не були членами жодних політичних, релігійних, військових або громадських організацій як в країні громадянської належності, так і поза її межами.

Щодо виїзду з країни громадянської належності, заявник надав наступну інформацію. З Бангладеш виїхав 24.06.2018 року, автобусом з м. Сунамгандж ОСОБА_3 ) до м. Дакка (Бангладеш). Далі авіарейсом Дакка (Бангладеш) - Стамбул (Туреччина) - Москва (РФ) на підставі паспортного документа серії НОМЕР_2 0516502. На території Російської Федерації заявник проживав протягом приблизно двох тижнів у готелі. В подальшому, заявник виїхав автомобілем у напрямку українського кордону. На територію України заявник потрапив 29.07.2018 року, нелегально, поза пунктом пропуску, місце перетину кордону особі невідомо. Після потрапляння до України заявника відвезли до м. Київ (Україна). В подальшому, за порадою знайомих, заявник приїхав на автобусі до м. Одеса, оскільки був проінформований про те, що в м. Одесі проживає велика кількість вихідців з ОСОБА_4 та існує можливість легалізувати власне становище.

Виїзд з країни громадянської належності, зі слів заявника, відбувся з метою відвідування чемпіонату світу з футболу на території РФ. Повертатися до країни походження шукач захисту не бажає через ймовірні переслідування з боку правоохоронних органів, через його вступ до політичної партії "BNP". В заяві від 03.09.2018 року шукач захисту зазначив, що в країні громадянської належності він був залучений до політичної партії «BNP», а члени партії «Авамі ліг» уклали на нього заяву до поліції через вступ до конкуруючої партії. Зі слів заявника, представники правоохоронних структур розшукували його, приходили до його будинку, але його в той час не було вдома. Батьки заявника злякались за життя свого сина, через знайомих людей зробили документи та відправили його до Російської Федерації з метою відвідання чемпіонату світу з футболу. Відповідно до пояснень заявника, що підтверджуються наявною інформацією, існувала можливість виїзду на територію Російської Федерації з метою відвідання чемпіонату світу з футболу без додаткового оформлення візи:

Джерело:

https://sputnikossetia.ru/fifa 2018/20171129/5366278/pravilaprebivania russia championat-fifa-2018.html (див. додаток № 1 до висновку).

В Російській Федерації заявник познайомився з посередником, з яким його батьки заздалегідь домовилися про його виїзд на територію України.

Під час звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту шукач захисту надав наступні документи:

- копія паспортного документа громадянина Бангладеш серії НОМЕР_4 , виданого 15.05.2018 року строком дії до 14.05.2023, разом із перекладом з англійської на українську мови;

- відповідь з Хаджибеївського відділення Суворовського відділу поліції ГУНП в Одеській області від 25.08.2018 № 39/12560 щодо втрати паспортного документа;

- договір оренди житла від 05.07.2018 року.

Відповідно до положень Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, які потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04, виділяються наступні фактори, які повинні досліджуватися при розгляді заяв шукачів притулку: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; заявник заслуговує на довіру.

За результатами аналізу заяви шукача захисту було встановлено, що клопотання особи є необґрунтованим, тобто заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не містить умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року.

Зокрема, було встановлено, що виїзд заявника з ОСОБА_4 не був пов`язаний із обґрунтованими побоюваннями зазнати переслідування за конвенційними ознаками визначення статусу біженця або ж побоюваннями зазнати серйозної шкоди. За матеріалами особової справи встановлено, що шукач захисту ніколи не зазнавав переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи, політичними поглядами. Відповідно до матеріалів особової справи, заявник не був членом жодних політичних, громадських чи інших організацій в країні громадянської належності.

Так, заявник стверджує, що під час проживання на території країни громадянської належності він приймав участь у діяльності партії «BNP». Наявність зазначеної партії на території Бангладеш підтверджується наявною інформацією за країною походження:

Джерело: https://dic.academic.ru/dic.nsf/enc colier/135/БАНГЛАДЕШ (див. додаток № 2 до висновку).

Водночас, проведеним аналізом тверджень заявника, матеріалів особової справи шукача захисту можливо визначити, що повідомлена особою обставина стосовно участі в діяльності партії «BNP» на території Бангладеш визнається неправдоподібною.

Так, особа не надала жодних документальних доказів (членський квиток, підтвердження від компетентних органів) або переконливих усних тверджень стосовно обставини свого членства у вищезазначеній партії.

Також, заявник надає суперечливу інформацію щодо його вступу до політичної партії «BNP». В заяві від 03.09.2018 року про визнання біженцем або особою, яка потреб заявник вказує, що партія «BNP» - це студентська партія і він став її членом під час навчання. Під час проведення анкетування від 07.09.2018 року особа зазначає, що вступ до вищевказаної партії відбувся ще під час його навчання в школі в 2017 році. Під час протоколу співбесіди заявник зазначив, що він став членом вищезазначеної партії в 2016 році, а вже під час додаткового протоколу співбесіди заявник зазначає, що вступив до партії в 2015 році, коли йому було 16 років. Відповідно до інформації за країною походження особи, наявної у відкритому доступі, членом партії «BNP» на території Бангладеш можуть стати особи віком від 18 років, що спростовує інформацію, надану заявником з приводу його ймовірної діяльності у зазначеній партії:

Джерело: http://www.refworld.org/docid/560b91664.html (див. додаток № 3 до висновку).

Водночас, наступні обставини вказують на неправдоподібність наданої заявником інформації стосовно його участі у політичній діяльності на території Бангладеш та необґрунтованість висловлених побоювань стосовно ймовірної загрози зазнати переслідувань за політичними мотивами на Батьківщині:

- заявник не має членського квитка або будь-якого іншого документа, який би підтверджував його політичну діяльність на території країни громадянської належності;

- відповідно до пояснень, наданих заявником під час процедури розгляду заяви від 03.09.2018 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, він не є офіційним членом партії «BNP»;

- особа не володіє детальною інформацією про повну назву партії, надає лише загальновідомі відомості стосовно політичної діяльності зазначеної партії на території Бангладеш, що вказує на відсутність чіткого відношення заявника до зазначеної партії, що могло б стати підставою для його асоціації із вказаною політичною силою та призвести до можливих переслідувань;

- заявник не може зазначити інформацію стосовно сфери діяльності та ідеології відповідної політичної сили, не може повідомити інформацію про програму партії, не може вказати на відмінності у ідеологічних засадах в діяльності різних політичних сил на території Бангладеш, що вказує на відсутність у заявника стійкої політичної позиції, яка могла б слугувати прикладом вираження його політичних поглядів.

В будь-якому випадку, відповідно до пояснень заявника, сама партія «BNP» не є забороненою на території Бангладеш, що заперечує можливість кримінальних переслідувань особи через асоціювання із зазначеною структурою. Інформацією за країною походження підтверджується вільний характер діяльності зазначеної партії на території Бангладеш, можливість координації діяльності з представниками органів державної влади та інших політичних партій для здійснення політичної діяльності:

Джерело: https://en.prothomalo.com/bangladesh/news/182461/BNP-gets-permission-to-hold-founding-anniv-rally

http://www.newagebd.net/article/49211/bnp-gives-gana-forum-10-point-proposal-on-political-unity (див. додаток № 4 до висновку).

Також, заявник надає суперечливу та необґрунтовану інформацію стосовно ймовірних контактів, погроз та написання заяви до правоохоронних органів щодо його участі в політичній партії «BNP», з боку представників політичної партії «Авамі Ліг», що, враховуючи проведений аналіз та зіставлення з іншими елементами заяви особи, вказує на неправдоподібність зазначеного елементу та вказує на введення заявником в оману органу міграційної служби, що суттєво знижує рівень довіри до його заяви в цілому:

- заявник не може надати чітких пояснень з приводу ймовірної обставини написання представниками партії «Авамі ліг» заяви проти шукача захисту до правоохоронних органів через його участь у партії «BNP». Шукач захисту не зміг надати пояснень стосовно змісту заяви та характеру ймовірно висунутих проти нього обвинувачень. Заявник вказав, що не бачив заяву та з представниками правоохоронних органів не контактував, не мав персональних проблем. Інформація стосовно заяви відома йому лише зі слів батьків;

- заявник також плутається в своїх твердженнях з приводу ймовірного переслідування членами політичної партії "Авамі ліг" та написання ними заяви до правоохоронних органів на території Бангладеш. Під час протоколу співбесіди заявник зазначає, що заяву уклали на нього через те, що в жовтні 2015 року його запрошували вступити до політичної партії «Авамі ліг», але заявник відмовився вступити, через несприйняття зазначеної партії. При цьому, особа одночасно зазначає, що його запрошували вступити до «Авамі ліг» за два місяці до ймовірного укладення заяви представниками даної партії до правоохоронних структур, тобто в 2017 році;

- заявник стверджує, що його розшукували представники правоохоронних структур на Батьківщині, проте, коли люди з поліції вперше прийшли до його будинку, не застали особу вдома. Натомість не вбачаються правдоподібними твердження шукача захисту, так як від періоду подачі заяви, стосовно нього, до його виїзду з країни, минуло близько 1 року, однак шукач захисту так і не з`явився до відділку поліції. При цьому, заявник повідомив, що його викликали до відділку поліції, приходили до його будинку і спілкувалися з його батьком, проте сам заявник уникав цього, що не вбачається правдоподібним та можливим протягом вказаного тривалого періоду часу. Ймовірним вважається той факт, що заявник з кінця 2017 року до моменту виїзду з країни, а саме до червня 2018 року проживав у свого друга. Особа не змогла належним чином пояснити надання суперечливих тверджень, при цьому намагаючись сумістити разом всі описані обставини.

Крім того, особа вказала, що представники правоохоронних органів залишили його батькам відповідний документ стосовно його виклику до відділку поліції, коли розшукували його, однак такий документ до територіального підрозділу ДМС надано не було, що спростовує наявність такого документа, враховуючи підтримання зв`язку з рідними, які проживають на території Бангладеш та реальну можливість надати копію такого документа;

- в ході проведення протоколу співбесіди заявник повідомив, що він неодноразово в 2017 році приймав участь в мітингах, спрямованих проти партії «Bangladesh Awami League». Водночас, такі мітинги були мирними, санкціонованими державою, учасники зазначених заходів не затримувалися правоохоронними органами, заявник особисто не постраждав під час проведення зазначених мітингів, що також спростовує повідомлену заявником інформацію стосовно його переслідувань з боку державних чи правоохоронних органів на території країни громадянської належності. До того ж, існують розбіжності в твердженнях шукача захисту з приводу зазначеної обставини. Так, відповідно до інформації, повідомленої заявником, відомо, що він з однопартійцями лише обговорював певні питання на зібранні, із зазначеного особою відсутня інформація щодо будь-яких виступів чи протестів у якості члена вищезазначеної політичної сили;

- шукач захисту вказав, що наразі партію «BNP», з якою він нібито пов`язаний, очолює ОСОБА_5 , однак інформація, розміщена у відкритому доступі в мережі Інтернет, суперечить твердженням заявника, так як головою партії наразі є ОСОБА_6 , а виконуючим обов`язки голови ОСОБА_20 (інформація доступна за посиланням http://en.bnpbangladesh.com/political-issues-in-bangladesh/).

Також заявник зазначає, що у нього виникали проблеми з лідером партії "Авамі ліг" Камраном, однак на даний час лідером партії "Авамі ліг" є Хасіна ОСОБА_21 (інформація доступна за посиланням https://www.britannica.com/biography/Sheikh-Hasina-Wazed), що вказує на неволодіння заявником інформацією стосовно партійної діяльності на території країни громадянської належності та надання завідомо неправдоподібної інформації до територіального підрозділу ДМС.

Слід вказати, що шукач захисту ніколи не висловлювався проти державної влади на території Бангладеш. Заявник також не мав проблем з представниками влади чи антидержавних формувань.

Варто зазначити, шукачу захисту ніхто особисто не погрожував та не застосував проти нього фізичне насилля в країні громадянської належності. Він мав доступ до всіх базових потреб на Батьківщині.

При цьому, заявник 15.05.2018 року особисто безперешкодно отримав паспортний документ на території Бангладеш, без жодних проблем перетнув державний кордон, що свідчить про відсутність у нього жодних проблем з представниками органів державної влади, очолюваних «Авамі ліг». Крім того, заявник особисто декілька разів відвідував державні органи з приводу вищезазначеного питання, що не спричинило жодних проблем для нього, що додатково підтверджує необґрунтованість побоювань заявника зазнати переслідувань у випадку повернення на територію країни громадянської належності.

Додатковою обставиною, яка вказує на необґрунтованість побоювань заявника зазнати загрози у випадку повернення на територію країни громадянської належності є обставина, відповідно до якої ніхто з членів родини заявника ніколи не переслідувався на Батьківщині за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або ознакою політичних переконань. Водночас, близькі родичі заявника, які залишились проживати на території країни громадянської належності не зазнають жодних проблем, які б свідчили про наявність будь-якої небезпеки, що також вказує на відсутність розшуку або перспективи переслідування заявника у випадку повернення на територію країни громадянської належності. Важливо відзначити, що шукач захисту підтримує зв`язок з членами своєї родини, які проживають на території Бангладеш. Рідним заявника нічого не загрожує на Батьківщині, члени сім`ї заявника повідомляли йому про нормальну ситуацію в країні громадянської належності в цілому та в місті, в якому вони проживають зокрема.

Таким чином, аналізом матеріалів особової справи неможливо обґрунтувати причину виїзду особи з Бангладеш, небажання її повернення до країни громадянської належності з позиції визнання заявника біженцем в Україні, ані під час перебування в країні громадянської належності, ані перебуваючи поза її межами заявник не зазнавав і не зазнає жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця у відповідності до вимог п. 1 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, а саме у нього відсутні обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Проведеним аналізом матеріалів особової справи шукача захисту можливо також визначити, що особі не загрожуватиме смертна кара, тортури або нелюдське поводження чи покарання у випадку повернення на Батьківщину, під час проживання в Бангладеш його основоположні права та свободи не порушувались, будь-які докази ймовірних загроз життю, свободі чи безпеці особи, відсутні.

Додатково, заявник не може чітко зазначити, що може загрожувати йому у випадку повернення на Батьківщину та вказує, що не повертається до Бангладеш через відповідну пораду батьків, що вказує на відсутність реальних побоювань та необґрунтованість клопотання шукача захисту в цілому.

Важливо, що під час проживання на території країни громадянської належності шукач захисту мав вільний доступ до лікарень, державних та комерційних установ, заявника не звинувачували на території Бангладеш у порушенні соціальних або моральних норм, що додатково вказує на відсутність дискримінаційного відношення до заявника на території країни громадянської належності, відсутність можливих утисків або пригнічень.

Разом із тим, можливо також підтвердити відсутність умов, які можуть бути розглянуті в контексті визнання заявника особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, відповідно до вимог ст. 3, 14 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року, ст. 3 Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання 1984 року та п. 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 2011 року, через відсутність доведених фактів загрози його життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини. За час перебування заявника в Україні подій або нововиявлених обставин для обґрунтованого побоювання щодо вищевказаних умов виявлено не було.

Згідно з ІКП Республіка Бангладеш просувається в рейтингу країн, які забезпечують правопорядок на своїх територіях, відбуваються покращення в галузі дотримання прав людини. Джерело: https://www.dhakatribune.com/bangladesh/2018/02/04/bangladesh-advances-gIobal-rule-law-ranking (див. додаток № 5 до висновку).

З урахуванням вищезазначеного вбачається, що виїзд заявника за межі країни громадянської належності був пов`язаний із загальним положенням в країні в цілому, економічними проблемами та бажанням потрапити до більш економічно-стабільної країни, отримати роботу з постійними доходами та покращити життя. Про неможливість належним чином працевлаштуватися на території Бангладеш, незадовільну економічну ситуацію вказує і сам заявник під час проведення протоколу співбесіди від 11.09.2018 року.

З урахуванням вищезазначеного, можливо дійти висновку, що виїзд заявника на територію України, подальше звернення до територіального підрозділу ДМС був обумовлений не потребою у міжнародному захисті, а пов`язаний лише з бажанням легалізації перебування на території України, про що прямо зазначає заявник під час проведення протоколу співбесіди. Зокрема, встановлено, що шукач захисту із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту звернувся із зволіканнями, про зазначене свідчить обставина нелегального перебування заявника на території України з 29.07.2018 року до моменту звернення до міграційної служби 03.09.2018 року, через що по відношенню до особи було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 203 КУпАП. Відповідно до постанови пленуму ВАС України від 25.06.2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» встановлюється, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час. Разом із цим судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань (повний текст постанови за посиланням; http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v 001760-09/page).

Також, за результатами розгляду заяви особи було встановлено, що заявник не має потреби в набутті міжнародного захисту на території України та звертається до територіального підрозділу ДМС лише з метою отримання документів, які б дозволили йому легально знаходитися на території України, використовуючи процедуру визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту як засіб для легалізації в Україні через відсутність документів для легального перебування в Україні. В той же час, надання завідомо неправдоподібної інформації шляхом використання неправдоподібної легенди переслідування дають підстави вважати, що звернення до управління відбулось лише з метою легалізації в Україні, виїзд за межі країни громадянської належності був спричинений бажанням пошуку варіантів для кращого життя, належного працевлаштування за межами країни громадянської належності.

Зважаючи на вищенаведене, особу можливо кваліфікувати як «мігранта» у відповідності до п. 62 Керівництва УВКБ ООН від 01.12.2013 року з процедур і критеріїв визначення статусу біженця, тобто особою, яка добровільно залишає країну громадянської належності з причин, що відрізняються від умов, які містяться у визначенні поняття «біженець»: 62. Мигрант - это лицо, которое по причинам, отличающимся от содержащихся в определении, добровольно покидает свою страну, чтобы поселиться в другом месте. Он может быть движим желанием перемен или приключений, семейными или иными причинами личного характера. Если лицо переезжает исключительно по экономическим соображениям, то оно является экономическим мигрантом, а не беженцем.

Територіальний підрозділ ДМС звертає увагу, що відмовляючи шукачу захисту у оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначає, що заявник не підпадає під ознаки біженця, передбачені Конвенцією про статус біженців 1951 року та діючим Законом, однак не позбавляє його права залишатись на території України, якщо він має інші для цього підстави.

До вищезазначеного висновку доданий Додаток № 1. (а.с.148-152)

Наказом відповідача № 174 від 12.09.2018 року (а.с.153), відповідно до п.п. 4, 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та п.п. 4.3, 4.4 Правил наказу МВС від 07.09.2011 № 649, приймаючи до уваги письмовий висновок головного спеціаліста відділу соціальної інтеграції управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області Чегодар С.В., стосовно матеріалів особової справи № НОМЕР_5 , громадянина Бангладеш на установчі дані Ахмед ОСОБА_19 , відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем та особою, яка потребує додаткового захисту, громадянину ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, від 12 вересня 2018 року № 5/1-674 отримано позивачем 24.09.2018 року. (а.с.154-157)

Не погоджуючись з наказом відповідача № 174 від 12.09.2018 року, позивач оскаржив його в судовому порядку.

На доведення обставин, на яких ґрунтуються заперечення, відповідачем суду надано копії матеріалів справи № 2018 ОСОБА_23 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розпочатої 03.09.2018 року (а.с.46-163), яка містить копії, зокрема:

- протоколу про адміністративне правопорушення, Серія та номер ПР МОД 003689, від 03.09.2018 року про порушення позивачем правил перебування іноземців в Україні – з 29.07.2018 року знаходиться на території України нелегально;

- постанови про накладання адміністративного стягнення, Серія та номер ПН МОД 003689, від 03.09.2018 року, якою відповідно до ч. 1 ст. 203 КУпАП на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн.;

- квитанції № 173 від 11.09.2018 року про сплату позивачем штрафу в сумі 1700,00 грн.;

- довідки про звернення за захистом в Україні № 008372, виданої позивачу 03.09.2018 року, дійсної до 03.10.2018 року;

- реєстраційного листка на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, справа № 2018OD0135, дата реєстрації 03.09.2018 року, від 12.09.2018 року;

- фотокопії паспорта, тип: Р; код країни: BGD; № BT 0516502, дата видачі 15 травня 2018 року, строк дії паспорту: 14 травня 2023 року, та переклад з англійської мови на українську мову.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Частиною 1 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовано законодавством (чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі – Закон № 3671-VI), Конвенцією «Про статус біженців» від 28 липня 1951 року, приєднання до якої відбулось на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 року № 2942-III (далі – Конвенція), Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, приєднання до якого відбулось на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» від 10 січня 2002 року № 2942-III (далі – Протокол).

Відповідно до п.п. 1, 13, 22 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI, у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні:

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;

особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань;

третя безпечна країна - країна, в якій особа перебувала до прибуття в Україну, крім випадків транзитного проїзду через територію такої країни, і могла звернутися з клопотанням про визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки така країна:

дотримується міжнародних стандартів з прав людини у сфері притулку, встановлених міжнародно-правовими актами універсального та регіонального характеру, включаючи норми про заборону тортур, нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

дотримується міжнародних принципів стосовно захисту біженців, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, та стосовно осіб, які потребують додаткового захисту;

має національне законодавство у сфері притулку та біженців і її відповідні державні органи визначають статус біженця та надають притулок;

забезпечить особі ефективний захист проти вислання і можливість звертатися за притулком та користуватися ним;

погоджується прийняти особу і забезпечити їй доступ до процедури визначення статусу біженця чи надання додаткового захисту.

Згідно зі ст. 1 Конвенції, у цій Конвенції термін «біженець» означає особу, яка:

1) вважалася біженцем згідно з угодами від 12 травня 1926 р. і 30 червня 1928 р. або згідно з конвенціями від 28 жовтня 1933 р. і 10 лютого 1938 р., Протоколом від 14 вересня 1939 р. або згідно зі Статутом Міжнародної організації у справах біженців;

постанови про відмову в праві вважатися біженцями, ухвалені Міжнародною організацією у справах біженців у період її діяльності, не перешкоджають тому, щоб статус біженця надавався особам, які задовольняють умовам, викладеним у пункті 2 цього розділу;

2) внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.

Відповідно до ч. 2 ст. 1 Протоколу для цілей цього Протоколу термін "біженець", за винятком випадків, щодо застосування пункту 3 цієї статті, означає будь-яку особу, яка підпадає під визначення статті 1 Конвенції з вилученням слів "в результаті подій, які сталися до 1 січня 1951 року ..." та слів "... внаслідок таких подій" у статті 1 A (2).

З аналізу наведених норм вбачається, що поняття «біженець» включає чотири обов`язкові ознаки, а саме:

- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства – за межами країни свого колишнього місця проживання;

- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

- неможливість або небажання користуватись захистом країни походження внаслідок таких побоювань;

- побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

При цьому суд вважає, що «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішує покинути країну і стати біженцем. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону № 3671-VI, особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У разі якщо така особа під час незаконного перетинання державного кордону України звернулася із зазначеною заявою до посадової особи Державної прикордонної служби України, вона зобов`язана надати цій посадовій особі пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У разі відсутності у такої особи документів, що посвідчують її особу, або якщо такі документи є фальшивими, вона повинна повідомити в поясненні про цю обставину, а також викласти причини зазначених обставин. Під час надання пояснень особою, яка не володіє українською або російською мовами, орган Державної прикордонної служби України повинен забезпечити перекладача з мови, якою така особа може спілкуватися. Після надання пояснень особа, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна бути протягом 24 годин передана посадовими особами Державної прикордонної служби України представнику центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до ч.ч. 1, 7, 12 ст. 7 Закону № 3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:

реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи;

ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України;

заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник;

заповнює інші необхідні документи;

оформлює особову справу;

роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги;

заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Згідно абз. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 3671-VI, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Згідно ч. 4 ст. 8 Закону № 3671-VI, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону № 3671-VI, рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Також, відповідно до п. 22 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» від 25.06.2009 року № 1 (із змінами і доповненнями), судам слід ураховувати, що згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року (995_011) і Протоколом 1967 року (995_363) поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців ( 995_011 ), а саме:

а) расової належності;

б) релігії;

в) національності (громадянства);

г) належності до певної соціальної групи;

д) політичних поглядів.

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.

Крім того, при розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з`ясування суб`єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів.

Суб`єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо).

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно існувати під час звернення та вирішення питання про надання статусу біженця, незалежно від того, хто є суб`єктом переслідування, - державні органи чи ні. Підпункт 2 пункту "A" статті 1 Конвенції про статус біженців 1951 року (995_011) не зазначає, що такі дії повинні бути здійсненими державною владою. Тобто таке переслідування може бути результатом діяльності осіб, які не контролюються органами державної влади і від яких держава не в змозі захистити громадян та інших осіб, що перебувають на її території.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Разом із цим судам варто зважати на те, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення з вищезгаданою заявою може бути іншим, зокрема уникнення притягнення до кримінальної відповідальності за вчинені в країні громадянської належності злочини.

На підставі встановлених судом обставин та аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновків про те, що:

- висновок 12 вересня 2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за результатами розгляду заяви та особової справи № 2018OD0135, громадянина Бангладеш на установчі дані ОСОБА_18 ОСОБА_19 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який 03.09.2018 року звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУДМС в Одеській області, – відповідає даним особової справи позивача, обставинам, встановленим судом, та нормам діючого законодавства, які регулюють спірні правовідносини;

- у позивача відсутні умови, зазначені п.п. 1, 13 ч. 1 ст. 1 Закону № 3671-VI;

- на виконання вимог ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України відповідачем доведені обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, та доказана правомірність оскарженого наказу, прийняття його на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, та відповідно до інших вимог ч. 2 ст. 2 КАС України;

- позиція позивача зі спірних питань – є помилковою. При цьому судом враховано, по-перше, що: зі слів самого позивача (згідно вищезазначеної анкети позивача та протоколів співбесіди), що він не є членом партії «BNP», а лише її учасником; сама партія «BNP» не є забороненою на території Бангладеш; позивачем наведені суперечливі дані щодо часу вступу у партію, щодо участі у її діяльності та діяльності самої партії; позивачем надана суперечлива та необґрунтована інформація стосовно ймовірних контактів, погроз та написання заяви до правоохоронних органів щодо його участі в політичній партії «BNP», з боку представників політичної партії «Авамі Ліг»; жодних доказів на доведення того, що позивача за вказаною заявою представників політичної партії «Авамі Ліг» розшукували представники правоохоронних структур на Батьківщині, позивачем не надано. При цьому ним було вказано, що представники правоохоронних органів залишили його батькам відповідний документ стосовно його виклику до відділку поліції, коли розшукували його, однак такий документ до територіального підрозділу ДМС надано не було, і це при тому, що позивач підтримував зв`язок з рідними, які проживають на території Бангладеш, та мав реальну можливість надати копію такого документа; позивачу особисто ніхто не погрожував та не застосував проти нього фізичне насилля в країні громадянської належності, він мав доступ до всіх базових потреб на Батьківщині; 15.05.2018 року позивач особисто безперешкодно отримав паспортний документ на території Бангладеш, без жодних проблем перетнув державний кордон; близькі родичі позивача, які залишились проживати на території країни громадянської належності, не зазнають жодних проблем, які б свідчили про наявність будь-якої небезпеки, ніхто з них ніколи не переслідувався на Батьківщині за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або ознакою політичних переконань; відповідачем перевірена та проаналізована інформація по країні громадянської належності позивача в контексті наведених позивачем обставин, тощо.

Отже суд вважає, що відповідачем зроблено обґрунтований висновок, що звернення позивача до управління відбулось лише з метою легалізації в Україні, виїзд за межі країни громадянської належності був спричинений бажанням пошуку варіантів для кращого життя, належного працевлаштування за межами країни громадянської належності.

При цьому, відповідно до п. 62 Керівництва УВКБ ООН позивача необхідно розглядати як мігранта – особу, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці, а його дії мотивуються сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

По-друге, позивач:

- після виїзду з ОСОБА_4 знаходився у третій безпечній для нього країні, зокрема, у Москві (РФ), за даними позивача, тиждень, 2 або 4 тижні (проживав в готелі), проте за наданням притулку або за наданням статусу біженця – не звертався;

- нелегально перебував на території України з 29.07.2018 року (м. Київ) до моменту звернення до міграційної служби 03.09.2018 року (м. Одеса), через що по відношенню до особи було складено протокол про адміністративне правопорушення, передбаченого ст. 203 КУпАП (а.с.70-71). В інших регіонах України за визнанням біженцем не звертався.

Встановлене свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

На виконання ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування норм права, викладені, зокрема, в постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року по справі № 820/1502/17 (адміністративне провадження № К/9901/2164/17);

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених вимог, позивачем суду не наведено та не надано.

При цьому слід зазначити, що рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (див. п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р.).

Однак, ст. 6 п. 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін (див. п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р.), відповідно

- підстав для визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області № 174 від 12.09.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, – не має, відповідно, немає підстав для задоволення позовної вимог позивача про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Керуючись ст.ст. 194, 205, 241-246, 250, 255, 257, 258, 262, 295 та Перехідними положеннями КАС України, суд -

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області (повне найменування: Головне управління Державної міграційної служби в Одеській області, місцезнаходження: вул. Преображенська, 44, м. Одеса, 65014; ідентифікаційний код юридичної особи: 37811384) про: визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області № 174 від 12.09.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби в Одеській області у відповідності з процедурою, передбаченою ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, – відмовити повністю.

Апеляційні скарги на рішення суду подаються учасниками справи до або через Одеський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.Г. Цховребова

.